Політична ідеологія:основні теоретичні підходи

Політична гіпотеза спонукає відшуковувати можливі  та ймовірні причинно-наслідкові зв'язки між явищами. Вона дозволяє продуктивніше  формувати концепції.

Політична концепція логічно поєднує ідею чи кілька ідей в систему суджень. Хоча концепція містить глибокі  і конкретні знання, вона поступається політичній доктрині та політичній теорії своєю повнотою.

Політична доктрина — це розвинена система  ідей, поглядів, концепцій, що виражають  суть і зміст організації політичної влади в державі, функціонування влади, провідні тенденції її розвитку. Кожна держава опрацьовує власну політичну, військову доктрини, в  яких розкривається стратегія і  тактика політичної діяльності на історичний період. Доктрина визначає межі політичної влади в суспільстві, характер політичного  режиму, основні методи реалізації влади в державі, постулати національної безпеки, розкриває зміст політичних, ідеологічних цінностей. Чинна конституція  уособлює політичну доктрину у формі  беззастережних і обов'язкових для  виконання норм.

Претендуючи на всезагальність, універсальність, знання та відображення істини, ідеологія  включає в себе теоретичне знання. Вона зазнає впливу не тільки нижнього психолого-емоційного рівня, але й  прагне дотягтись до науково-теоретичного рівня. Власне її ніхто саме як ідеологію  не виробляє. Більшість шукає істину в формі теорії. Тому логіко-концептуальною основою ідеології є соціальні  і природничі теорії. Політична теорія — вища, найбільш розвинена форма  організації наукового політичного  знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві  зв'язки політичної сфери дійсності. Але якщо наукова теорія набуває  ідеологічного відтінку, то вона втрачає  свою академічну чистоту, формальну  безсторонність і запліднюється  колективною (груповою) волею та груповим інтересом.

Політичний  ідеал спрямовує ідеологію на пошук досконалих форм суспільного  життя, оцінює сучасні форми життєустрою  з позицій майбутнього.

Політичні цінності сприяють формуванню стандартів оцінки кожної політичної дії, вчинку, їх наслідків. Тобто наскільки дана дія, вчинок демократичний, відповідає цінності миру, свободи, суверенітету, плюралізму, відкритості, чесності тощо. Цінності впливають на добір та ієрархію політичних пріоритетів, визначають характер аргументації (прихильники плюралізму відстоюватимуть право політичної опозиції на свободу слова в межах  демократичного закону, а ті, кому властива віронетерпимість, знаходитимуть аргументи  для заборони діяльності "чужинців").

Структурним компонентом політичної ідеології  є також політичні гасла. Політичні  гасла — це керівні ідеї, завдання, вимоги та директиви політичних перетворень. Вони є спонуками до безпосередньої дії, закликом до змін (ліберальним  гаслом Французької буржуазної революції  було "Свобода, братерство, рівність"; комуністичної ідеології — "Пролетарі  всіх країн, єднайтеся!", "Вся влада  Радам"; помаранчевої революції — "Свободу не спинити!"). Гасла  транслюють політичну ідеологію  в масову свідомість, активізують  творчість людей. їх прийняття чи відхилення вказує на дієвість політичної теорії.

Більш швидкоплинними є політичні лозунги ("Ми разом, нас багато, і нас  не подолати", "Схід і Захід  разом!", "Суддям честь!"). Вони можуть мати ситуативний характер і менш прив'язані до ідеологічних ідеалів  та цінностей.

Ідеологіям  притаманні також політичні міфи і політичні утопії.

Політична утопія — це сукупність ідей та уявлень, які є продуктом абстрактного мислення, не ґрунтуються на знанні реальних політичних процесів і пропонують принципово нездійсненний за даних  умов проект (заклики до побудови комунізму  за два—три десятки років).

Означені  складники політичної ідеології (ідеї, гіпотези, концепції, доктрини, теорії, ідеали, цінності, гасла, міфи та утопії) в своїй сукупності формують програму політичної діяльності політичних суб'єктів.

Політична програма — це насамперед план, за яким готові діяти та чи та партія, блок, соціальна група, клас, нація, світове  співтовариство. В ній наголошені засадові принципи бачення проблем, цілей, завдань та шляхів їх розв'язання в усіх сферах суспільного життя. Програмою намічають послідовність  дій, засоби, методи суспільних перетворень, передбачають темпи й терміни  трансформацій. (культурну, політичну, економічну, соціальну).

 Список літератури:

1. Аваков А.В. Долі лібералізму. М., 2000.
2. Політологія: Підручник для вузів / Під ред. М.А.Василика. М., 2004.Гл. 14.
3. Пугачов В.П. Політологія. Вища ж освіта: Навчальний посібник. М., 2003.Гл. 17.
4. Перегудов З. Західна соціал-демократія межі століть // Світова економіка і впливові міжнародні відносини. 2004. № 7.
5. Соловйов А.І. Політична ідеологія: логіка історичної еволюції // Поліс. 2001. № 2.
6. Горєлов А.А. Політологія. -М.:ЭКСМО, 2006
7. МухаевР.Т. Політологія. - М.:ЮНИТИ -ДАНА, 2008