Політичні революції та їх роль в житті суспільства

 

Міністерство освіти та науки України

Національний університет харчових технологій

 

 

 

 

 

Реферат

з політології на тему

«Політичні революції та їх роль в житті суспільства»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка

Групи ГРС-1-10

Мокляк Я.

 

 

Перевірив викладач

Смірнов В.В.

 

 

 

Київ – 2009

 

План:

 

1. Вступ
2. Загальний огляд поняття революції
3. Приклади політичних революцій
4. Висновки
5. Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Термін “революція” (від лат. revolution – рух, обертання, колообіг) прийшов у словник суспільствознавців з астрономії.

Відомий астроном і мислитель  Я. Коперник у 1543 р. написав працю “Колообіг небесних сфер” (“De revolutionibus orbium coelestium”). В астрономії, цей термін означав обертальний рух, рух по колу небесних тіл. Тобто рух, в основі якого лежить принцип повернення рано чи пізно в ту саму точку, з якої починався рух.

В 1643 р. у Франції з’явилась праця Франсуа де Греналя про відновлення, в результаті революції, старої королівської династії в Португалії.

Події в Англії в XVII ст. (1640-1653 рр.), їх аналіз змінили політичну  сутність терміну. З кінця XVII ст. революція  стала розумітись як сукупність радикальних  змін, а також стає синонімом таким  поняттям (відповідно і явищам) як “заколот”, “переворот”, “бунт”, “повстання”, “смута”, “насилля”. Так Томас  Гоббс та Джон Локк використовують термін “революція” в близькому  до сьогоднішнього розуміння сенсі.

На материку, в Франції, перша праця з використанням  терміну “революція” з’явилась  у 1670 р. Це була робота Франсуа Берньє “Історія останніх політичних революцій  в державі Великого Могола”.

Протягом XVIII ст., до 1789 р. з’явилось  більше дев’яноста робіт присвячених  історії різноманітних революцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Революція (від лат. revolutio - обертання, розвертання) — глобальна швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства здебільше насильницьким способом відкритого розриву з попереднім станом.

Розрізняють революції в  природі (наприклад, геологічна революція), в розвитку суспільства, у тому числі  економічному (неолітична революція, науково-технічна революція, промислова революція, культурна  революція, «зелена революція», сексуальна революція, демографічна революція, «революція зростаючих потреб») і політичному (соціальна революція, політична  революція), в науці (революції у  фізиці, філософії, космології, біології, медицині).

Томасом С. Куном введений в обіг термін «наукова революція» (у книзі «Структура наукових революцій», 1963, російське переведення 1977).

Революцію як якісний стрибок  в розвитку, розрив поступовості відрізняють  і від еволюції, де розвиток відбувається поступово, і від реформи, в ході якої виробляється зміна якій-небудь частині соціальною, політичною і  тому подібне сфери, без зачіпання  існуючих основ системи.

Основні положення поняття  революції :

1) прогрес без революції неможливий, дослідження прогресу приводить до дослідження революцій;

2) революція – закономірна  форма розвитку суспільства;

3) революція – не є  виключно політичним переворотом, що здійснюється за бажанням окремих осіб;

4) революція є наслідком різного роду причин: економічних, ідеологічних, соціальних.

Першу класифікацію запропонував А.А. Ферран, вона була за способами здійснення. На його думку революції відбуваються:

а) на основі попередніх змін;

б) законною владою;

в) шляхом насилля.

Політичні революції мають  такі ознаки:

1. зміна політичної системи або, принаймні, правлячої еліти;
2. раптовість та насильство, що відрізняє революції від еволюцій;
3. „активна політична дія народних мас” .

 

Останнє відрізняє революції  від путчів, палацових та інших  переворотів, внаслідок яких також  змінюється влада. Оскільки в усіх чотирьох випадках були наявні усі три ознаки, то події, що аналізуються, є всі  підстави вважати революціями.

 

У історичній науці, соціальній філософії і політології революції діляться на соціальниі і політичниі. Соціальні революції приводять до зміни одного соціально-економічного устрою іншим, а політичні революції — до заміни одного політичного режиму іншим, без зміни устрою.

Зазвичай термін «революція»  вживається у політичному контексті, прикладом політичних революцій є:

• Знаменита революція в Англії 1688-89 р. — наслідком якої став перехід Англії до парламентаризму. Це був перший переворот, названий революцією.
• Американська революція 1775-83 рр., коли колоністи звільнилися від колоніальних пут і встановили суверенну державу.
• Французька революція 1789 р., коли в результаті дій опозиції і народного повстання була скинута абсолютна монархія.
• Російська революція 1917 р., під час якої була скинута репресивна монархія тими, хто намагався провести широкі економічні і соціальні зміни за соціалістичною моделлю.

Серед них в Україні:

• Українська революція 1917-1921
• Помаранчева революція 2004 р. в Україні, коли під тиском масових протестів було відмінено результати виборів Президента України та проведено повторний тур виборів.

В кінці XX — початку XXI століття виникла тенденція називати в  засобах масової інформації «революціями»  будь-які зміни політичного режиму або навіть лише уряди. Так, прихід до влади в Естонії в 1989—1991 роках  Народного Фронту Естонії називається  «Співаючою революцією», усунення від  влади президента Шеварднадзе в  Грузії в 2003 році — «рожевою революцією» («революцією троянд»), усунення від влади президента Кучми на Україні в 2004 році — «помаранчевою революцією» і так далі. Подібне використання терміну «революція» девальвує його вміст і серйозними істориками, соціальними філософами і політологами не приймається.

Тепер наведемо приклади відомих  революцій в світі.

Славетна революція - в англійській історії, події, що супроводжували скинення з престолу Якова ІІ і зведення Марії (дочки Карла І) і Вільгельма Оранського як співправителів у 1689 р.

Джеймс  став дуже непопулярний у народі через  його неконституційну поведінку  і католицизм. Деякі представники англійської знаті, у тому числі 7 міністрів, вирішили запросити на трон протестанта Вільгельма. Прибувши в Торбі 5 листопада 1688 р., Вільгельм швидко одержав підтримку і Джеймсу було дозволено відплисти у Францію, після того як армія покинула його.

Вільгельм і Марія пізніше прийняли нове положення конституції, Білль про права 1689 р., що гарантувало перевагу влади парламенту над владою монарха.

Англійська революція XVII століття (відома також як Англійська громадянська війна; англ. English Civil War; у радянській історіографії Англійська буржуазна революція) — процес переходу в Англії від абсолютної монархії до конституційної, при якій влада короля обмежена владою парламенту, а також гарантовані цивільні свободи.  Революція набула форми конфлікту виконавчої і законодавчої влади (король проти парламенту), що вилився в громадянську війну, а також форму релігійної війни між англіканамі і пуританами. У Англійській революції був відмічений, хоча грав і другорядну роль, також елемент національної боротьби (між англійцями, шотландцями і ірландцями).

У січні 1647 року Карл біг до Шотландії, де він  був незабаром спійманий. Він  був поміщений в Хемптон Корт, але в листопаді 1647 року він втік і йому удалося зібрати нову армію. В цей час йому удалося переконати шотландців воювати на його стороні. У серпні 1648 армія Карла потерпіла  поразку і він знову був  узятий в полон. 30 січня 1649 року Карл I був страчений.  Англія була проголошена  республікою (англ. Commonwealth). Кромвель узяв титул «лорда-протектора», тобто захисника, парламенту, а по суті став військовим диктатором.  Протягом війни загинуло близько 100 000 чоловік. Більшість з них померла із-за армійської лихоманки (різновиди висипного тифу), а не на полі бою.

Війна за незалежність США (англ. American Revolutionary War, American War of Independence), інколи іменована «Американською революцією» (1775—1783) — війна між Великобританією і лоялістамі (прибічниками британської корони) з одного боку і революціонерами 13 англійських колоній (патріотами) з іншою, які проголосили свою незалежність від Великобританії, як самостійна союзна держава, в 1776 році.

Коли  були втрачені основні британські війська  в Північній Америці, війна втратила підтримку і в самій Великобританії. 20 березня 1782 року прем'єр-міністр Фредерік Норт пішов у відставку після  винесення йому вотуму недовір'я. У  квітні 1782 року Палата Общин проголосувала  за припинення війни. 

Великобританія  сіла за стіл переговорів в Парижі. 30 листопада 1782 було поміщено перемир'я, а 3 вересня 1783 Великобританія визнала  незалежність США. 25 листопада того ж року останні британські війська  покинули Нью-Йорк. 

Незалежний  американський уряд передав Флоріду  Іспанії, відмовився від прав на західний берег Міссісіпі на користь Франції  і визнав права Великобританії на Канаду. Підтримка американських  сепаратистів-республіканців обернулася для Франції власною революцією, в якій активну участь взяли ветерани — «американці».

Велика французька революція (1789—1799) рр. — одна з найважливіших подій в історії Франції. Протягом цього часу, республіканський устрій замінив абсолютну монархію в Франції, і спричинив до радикальних змін в французькому суспільстві. Французька революція вважається головним переломним моментом в історії західної демократії — як епоха переходу від віку абсолютизму і аристократії, до віку демократії і участі широких верств населення в житті країни.

Історію Французької революції  можна умовно поділити на 3 періоди:

1789—1794  Від початку роботи Генеральних штатів до страти Максиміліана Робесп'єра та його поплічників. У цей час Франція прийняла дві конституції, стала республікою, був страчений король Людовик XVI і набрав обертів маховик страт ворогів республіки.

1794—1799  Від страти Робесп'єра до приходу до влади Наполеона Бонапарта. В цей час країною керувала Директорія.

В цей час у Франції  було чотири політичні парті: фельяни (були за конституційну монархію), жирондисти (конституційні радикали), якобінці (радикальні демократи) і роялісти (були за абсолютну монархію).

1799—1804  Від приходу Наполеона до влади до відновлення монархії після проголошення 1804 року Французької імперії.

Українська  революція 1917-1921 років (рідше Визвольні змагання 1917—1921 років) — черга подій, метою яких було політичне самовизначення українського народу у формі поновлення та захисту державності. Після кількох літ тяжкої боротьби на декількох фронтах одноразово незалежна Україна зазнала поразки й у кінцевому рахунку українські землі залишилися поділеними між СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.

Протягом цього періоду  на етнічних українських землях було створено декілька держав, які відстоювали  ідею незалежності:

• Українська Народна Республіка (УНР), 23.06.1917 проголошено національно-культурну автономію Українською Центральною Радою (Перший Універсал) на українських етнічних землях колишньої Російської імперії; 22.01.1918 проголошена самостійність (Четвертий Універсал).
• Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), проголошено 18.10.1918 рішенням Української національної ради на українських етнічних землях колишньої Австро-Угорщини, 22.01.1919 об'єднана з УНР через Акт Злуки;
• Українська держава, створено 29.04.1918 на чолі з П.Скоропадським після розпуску Центральної Ради УНР М.Грушевського за прямим втручанням німецько-австрійських окупаційних військ. Осінню 1918 р. досягнуто домовленостей з урядом Криму про входження півострову у склад України на підставах територіальної автономії (29.04.1918 Чорноморський флот підняв українські прапори). Українська держава П.Скоропадського існувала по 14.12.1918, назву її було знову змінено на УНР у результаті повстання С. Петлюри, яке встановило владу Директорії.
• Кубанська Народна Республіка, проголошено Кубанською законодавчою радою 16.02.1918. Проіснувала до 7.11.1919: по-зрадницьки знищена, уклавши союз із військами "білої" Добровольчої армії. 20.02.1918 на засіданні Кубанської Ради було прийнято резолюцію щодо прилучення Кубані на федеративних підставах до УНР. 28.05.1918 до Києва прибула делегація з Кубанської законодавчої ради на чолі з Миколой Рябоволом. Під час переговорів зі П. Скоропадським була укладена угода про возз’єднання України і Кубані. До розпорядження кубанського уряду почали надходити транспорти зі зброєю і амуніцією: вирішальним кроком повинна була стати масштабна військова операція по висадці українського експедиційного корпусу генерала Натієва на Тамані для допомоги боротьбі проти більшовиків. Десант не відбувся завдяки протидії німецького командування.

В умовах громадянського непокою  помітну роль відігравали також  місцеві «самостійні» керівники: українські отамани, повстанці,— які вели боротьбу, і з більшовиками, і з «білими» (Н. Махно, М. Григоріїв, Є. Ангел, Д. Зелений та ін.). Хоч багато із них укладало угоди з УНР про спільні дії, часто переходили на бік більшовиків.

Помаранчева революція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших акцій громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно яких переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004.