Політекономія та економічна політика

 

3. Відмінність предмета політекономія від предмета економічної теорії

Предмет економічної теорії тісно пов’язаний з поняттям “економіка”. Економіка від грецького ойкономія ( “ойкос” – дім або господарство, а “номос” – закон або вчення), тому економічна наука в початковому розумінні – це наука про домашнє господарство або про управління домашнім господарством. В такому розумінні предмет даної науки вперше визначав грецький філософ Ксенофонт.

Поняття “політичної економії” ввів А. Монкретьєн, що відбивало його намагання зосередити увагу на державній національній економічній політиці. В цьому полягає одна з відмінностей політекономії від економічної теорії.

Відомий американський економіст Поль Самуельсон, якому за підручник “Економікс” присуджена Нобелівська премія, ототожнює “економікс” з “політекономією” як науки.

Визначаючи предмет свого дослідження, П.Самуельсон акцентує увагу на тому, що “економікс” – це:

1)наука, яка вивчає як люди здійснюють організацію виробництва та споживання;

2)наука, яка вивчає обмін між людьми;

3)наука, яка вивчає вибір людьми рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів та їх розподіл;

4)наука, яка вивчає людей в їх діловому житті;

5)наука, яка вивчає багатство;

6)наука, яка вивчає економічні системи.

В політекономії найбільш відомим визначенням  предмета цієї науки є:

1. Основною життя людства є  виробництво, тобто вплив людини  на предмети і сили природи  та їх пристосування для задоволення  своїх потреб.

2. Матеріальні блага люди створюють  не по одинці, а спільно.

3. Людина живе і працює в  суспільстві, а це означає, що  виробництво має колективний, суспільний  характер.

4. В процесі праці люди вступають  між собою в певні відносини.

5. Люди не тільки виготовляють  продукти праці, але обмінюють  їх та споживають.

Відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних благ та послуг в політекономії називаються виробничими відносинами. Тому політекономія як наука вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання різноманітних товарів та послуг.

Розмежування між економічною теорією та політекономією почалося з праць англійського економіста У.Джевонса, в яких він стверджує, що сферою вивчення економіки є чиста теорія, мета якої – обгрунтування універсальних закономірностей, а політекономія досліджує причинно-наслідкові зв’язки в економічних явищах та процесах.

З точки зору методології в “економікс” переважає кількісний підхід, а в політекономії – якісний в поєднанні з кількісним. Політекономія економічні закони називає об’єктивними, тобто незалежними від волі і свідомості людей, а “економікс” називає їх законами ймовірності. “Економікс” велику увагу приділяє з’ясуванню відносин між людьми і речами, а політекономія – відносин між людьми з приводу речей через виробництво та привласнення. 

Політекономія виконує такі основні функції:

1. Практичну.

2. Теоретико-пізнавальну.

3. Виховну.

4. Методологічну.

Політекономія вивчає не все виробництво. Технічні його аспекти вивчають інші технічні науки. Предметом же політекономії є лише соціально-економічна суть виробництва, тобто ті виробничі (економічні) відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва. Саме цим політекономія відрізняється від "економіксу" - найбільш поширеного курсу з економічної теорії на Заході, предмет якого відомий американський економіст П. Самуельсон, автор популярного підручника “Економіка”, визначає так: Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх до споживання.

В принципі з таким визначенням предмету економічної теорії можна було б погодитися, якщо не брати до уваги соціально-політичну оболонку будь-якого суспільного виробництва. Якщо ж враховувати соціально-політичне становище, в якому відбувається суспільне виробництво, то таке визначення предмету теоретичної економічної науки значно звужує його рамки, зводить до вивчення суто організаційно-економічних, техніко-економічних і психологічних питань, що забезпечують високий прибуток при мінімальних затратах, тобто до мистецтва вкладання та нагромадження капіталу, а по суті до "хремастики", неминучість появи якої, була передбачена ще Арістотелем. Саме "хремастика" по суті й стає предметом вивчення західної теоретичної науки.

Предмет політичної економії трактується значно ширше. Вивчаючи виробничі (економічні) відносини людей, вона розглядає не лише організаційно-економічні та техніко-економічні питання (надаючи їм досить важливого значення), але й вивчає соціально-економічні умови, в яких відбувається життєдіяльність людей.

Своїм предметом політекономія відрізняється й від прикладних економічних наук. Останні вивчають умови, які формують кінцевий вибір оптимального варіанту використання ресурсів для найбільш вигідного виробництва товарів (послуг) у конкретних галузях (сферах).

Те ж саме можна сказати і про відмінність від мікро - і макро-економіки. Мікроекономіка вивчає ці процеси на рівні підприємства (фірми). Макроекономіка - на рівні суспільства (держави). Політична ж економія розглядає виробничі відносини як на мікро-, так і на макрорівнях

 

Висновок

Політекономія як наука теоретична - це система наукових знань, яка дає цілісне уявлення про закони та суттєві зв'язки в реальній економічній діяльності. Тому зрозуміло, чому потрібно досліджувати і покращувати методи дослідження політекономії.

Предмет економічної теорії тісно пов’язаний з поняттям “економіка”. Економіка від грецького ойкономія ( “ойкос” – дім або господарство, а “номос” – закон або вчення), тому економічна наука в початковому розумінні – це наука про домашнє господарство або про управління домашнім господарством. В такому розумінні предмет даної науки вперше визначав грецький філософ Ксенофонт.

Розмежування між економічною теорією та політекономією почалося з праць англійського економіста У.Джевонса, в яких він стверджує, що сферою вивчення економіки є чиста теорія, мета якої – обгрунтування універсальних закономірностей, а політекономія досліджує причинно-наслідкові зв’язки в економічних явищах та процесах.

З точки зору методології в “економікс” переважає кількісний підхід, а в політекономії – якісний в поєднанні з кількісним. Політекономія економічні закони називає об’єктивними, тобто незалежними від волі і свідомості людей, а “економікс” називає їх законами ймовірності. “Економікс” велику увагу приділяє з’ясуванню відносин між людьми і речами, а політекономія – відносин між людьми з приводу речей через виробництво та привласнення. 

Поняття “метод” від грецького слова “методас” – шлях до чогось: шлях до пізнання, вчення, теорії. Тому по відношенню до політекономії поняття метод застосовується як шлях до вивчення системи виробничих відносин в їх тісній взаємодії з розвитком продуктивних сил.

Таким чином, метод політекономії – це система прийомів, способів пізнання та перетворення економічної життєдіяльності способу виробництва. 

Узагальнюючим науковим методом, яким користується політекономія, досліджуючи закономірності функціонування соціально-економічної системи або її окремих елементів, є діалектичний метод. Він передбачає вивчення явищ і процесів економічного життя:

1) в їх загальному зв'язку  і взаємозалежності;

2) в стані безперервного розвитку;

3) коли кількісні зміни, які виникають  у процесі розвитку, ведуть до  змін якісних.

 

Список використаної літератури

1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. – Новосибирск: Изд-во ЮКЭА, 1998. – 528 с.
2. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с. 
3. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528 с.
4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.
5. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. – 336 с.
6. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. – Київ: Либідь, 1998. – 272 с.
7. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н.Климк, В.П. Нестеренко. – Київ: Вища школа, 1997. – 743 с.