Политика киевских князей

Назва союзу

Територія яку він займав

Головне місто

поляни

Середнє Подніпров’я,на правому березі Дніпра, поміж Ірпенню й Россю

Київ

древляни

Між ріками Случчю і Дніпром, Прип’яттю  і Тетеревом

Іскоростень

дреговичі

між Прип'яттю і Західною Двіною

Туров, Клецьк, Слуцьк

Дуліби(бужани, волиняни)

На  захід до Західного Бугу і Горині

Волинь,Бужськ, Перемишль,Луцьк, Володимир, Червень

уличі

Поміж Дніпром і Богом

Пересічень

тіверці

Поміж Богом і Дністром

білі  хорвати

Прикарпаття

Столиця сло­в’ян­ського племені білих  хорватів була поблизу нинішнього села Стільська Миколаївського району на Львівщині.

сіверяни

На  лівих притоках Дніпра

Чернігів

вятичі

В басейні  горішньої Оки

Київ

кривичі

Поміж Чудським озером, верхньою Волгою,Дніпром

Смоленськ

радимичі

Поміж Дніпром і Сожей, на південний захід

Гомель, Чечерськ і Вщиж

новгородські словени 

Верхнє  Поволжжя

Новгород

полочани

Над західною Двиною

Радогощ

Ім’я  князя

Роки правління

Внутрішня політика

Зовнішня політика

Олег 

Ігор

Ольга

Святослав

(882—912)

(912—945)

(945—964)

(964—972)

• Створив опорні пункти центральної

влади в племінних князівствах

• Установив порядок стягнення  дани­ни з підвладних Києву земель

• Залучив війська підкорених племен до спільних походів

• Вів оборонне будівництво залог  на

кордонах

• Відновив культ язичницьких богів

на Русі, за що волхви прозвали його

Віщим

• Прагнув посилити централізацію

держави, збільшуючи особисту вла­ду в союзі з дружинною верхівкою

• Організував військовий похід проти

деревлян, які хотіли відділитися від

влади Києва після смерті Олега

• Намагався збільшити данину з під­леглих племен (за ці спроби був убитий деревлянами на чолі з князем

Малом)

• Придушила повстання деревлян,

спалила їхню столицю Іскоростень

• Запровадила фіксовані норми податків з феодально залежного населення (устави, уроки, оброки, дані) з метою упорядкувати збирання данини

• Заснувала нові села й міста, орга­нізувала розбудову Києва і захист

столиці від печенігів

• Розділила територію держави на по­

гости (області) для збору данини

• Сприяла поширенню християнства

на Русі

• Замінив місцевих племінних пра­вителів київськими намісниками (своїми синами) з метою зміцнення центральної влади

• Дотримувався язичництва, але не забороняв приймати хрещення усім бажаючим

• Підпорядкував Києву племена  древлян, сіверян, радимичів, в'ятичів, східних хорватів, дулібів, тиверців, кривічів

• Підкорив північні неслов'янські племена  — чудь і мерю

• Здійснив вдалий похід на уличів (885 р.)

• Узяв в облогу Константинополь (907 р,), уклав вигідний торговий договір  з Візантією (911 р.), за умовами якого  руським купцям дозволялося жити в передмісті Конста­нтинополя протягом шести місяців і виходити до міста  без зброї групами не більше 50 осіб, що задовольнило

їхні торгові інтереси

• Організував і здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на узбережжя Каспійського моря

• Домовився з варягами про припинення їхніх набігів на Русь за умови  сплати русичами щорічно данини в  розмі­рі 300 гривень

• Протягом трьох років боровся з уличами, зруйнувавши їхню столицю — Пересічен, але остаточно підкорити їх не

зміг

• Поширив владу Києва на східний Крим і Тамань, де було Тмутараканське князівство

• Здійснив два військові походи проти Візантії (похід 941 р. завершився поразкою, а похід 945 р. — укладен­ням нового, менш вигідного за попередній, договору, згідно з яким держави обмінювалися посольствами, Русь зобов'язувалася не претендувати на кримські володіння Візантії, не мати застави в гирлі Дніпра)

• Заволодів містами Закавказзя — Дербентом і Бердаа (943 р.)

• Воював проти кочовиків-печенігів, із якими 915 р. уклав мирну угоду (920 р. печеніги порушили її)

• Намагалася забезпечувати інтереси своєї держави шля­хом мирної дипломатії

• Відвідала Константинополь у складі мирного посольства (946 p.), яке урочисто зустрів візантійський імператор Константин Багрянородний. Було укладено союзницьку угоду, обговорювалося питання про христи­янізацію Русі

• Активізувала відносини із західноєвропейськими державами, обмінялася посольствами з Німеччиною (імпе­ратором Оттоном І)

• Повернув до складу Київської держави племінне кня­зівство в'ятичів (964 p.), переміг союзників хозарів вол­зьких болгар і завоював столицю каганату місто Ітиль; завоював племена ясів (осетинів) і касогів (адигів), захо­пив хозарське місто Білу Вежу

• Здійснив другий похід проти хозарів (968 p.), який за­кінчився повною перемогою русичів

• Вступив у тривалу війну Візантії з Болгарією, здійснив декілька походів у Болгарію

• Воював проти Візантії (971 p.), яка була занепокоєна зростанням могутності Русі. Уклав мирну угоду, згідно з якою відмовився від завойованих земель у Подунав'ї і ведення воєнних дій у Криму, здав місто Доростол візантійському імператору й зобов'язався надавати йому допомогу проти арабів

Володимир Святославович(Великий)

(980-1015)

У своїй діяльності Володимир доклав багато зусиль для розбудови державності  Київської Русі. Здійснив адміністративну реформу.Провів судову реформу, військову, релегійну. За князювання Володимира держава досягла найвищої могутності і розквіту. Найбільше досягнення-прийняття християнства. За правління Володимира Великого відбулася заміна родоплемінного поділу Київської Русі на територіальний. Карбування перших руських монет і впорядкування законів

Приєднав до своїх володінь Западну Україну. Прилучення Київської держави до християнського світу сприяло налагодженню тісніших відносин із багатьма державами. Крім Візантії, до партнерів Русі тоді належали Чехія, Угорщина, Польща, Германська імперія, Болгарія. Жваві відносини зав’язалися з Римом як центром християнської церкви. Особливе місце у зовнішньополітичній діяльності Володимира посідали відносини з печенігами. Задля охорони від їхніх нападів Володимир ініціював створення нової системи оборони. Заходами князя Володимира було споруджено сотні кілометрів захисних валів і ровів.

Ярослав Мудрий

1019-1054

Продовжував розширювати кордони  Київської держави. Внаслідок активної діяльності Ярослава по всій країні стало  поширюватися християнство. Ярослав Мудрий докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави. Він, зокрема, повернув під свою владу червленські міста, відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим. Ходив також на північ, на узбережжя Балтійського моря, де в Чудській землі заклав місто Юр'їв. Ярослав не полишав будівництва, розпочатого батьком, на південному кордоні країни. Великого князя без перебільшення можна назвати фундатором книжності й ученості на Русі. За правління Ярослава на давньоруських землях виникло багато шкіл. Осередками освіти були церкви й монастирі. Піднесенню культури за Ярослава сприяли його заходи щодо утвердження християнства. Зокрема, було засновано Київську митрополію, що підпорядковувалася константинопольському патріарху. Культурно-освітня діяльність Ярослава, його заходи, спрямовані на стабілізацію внутрішнього життя, були надзвичайно вдалими. Вони сприяли нечуваному культурному піднесенню Руської держави, посилили міжнародний авторитет Київської Русі. Своєю зваженою культурно-освітньою політикою князь Ярослав зажив шанобливого ставлення нащадків, які стали називати його Мудрим.

Велике значення для подальшого зміцнення і безпеки руських  земель стала боротьба Ярослава з  печенігами. Князь-політик уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими країнами добросусідські відносини. І хоч окремі збройні сутички довелося вести й Ярославу, проте з жодною європейською країною Київська Русь часів його князювання не мала тривалого протистояння. У зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби.

Сфери впливу

Наслідки

Внутрішнє становище держави

Церква  виступала проти рабства. На основі християнства відбув. становлення нового типу державності в Київській  Русі. З приходом християнства підвищується авторитет жінки і матері в  сім᾿ї. християнство поступово витісняло язичницькі обряди і традиції. Прийняття християнства стало найбільшим поворотом у житті всього суспільства та кожної людини. Християнство мало великий вплив на розвиток культури,та економічне життя. Сприяло більш тісному об᾿єднанню навколо Києва окремих земель, створювало кращі умови для розвитку зв᾿язків Київської Русі з Візантією та іншими країнами, для піднесення міжнародного авторитету Давньоруської держави

Міжнародне  становище держави

Християнство  надійшло у Русь з Візантії, це зміцнило міждержавні культурні зв᾿язки з Візантією. У Київ приїхало багато грецьких священників, письменних людей,які сприяли поширенню грамотності та знань про всесвіт та минуле цивілізації. Християнство сприяло більш тісному об᾿єднанню навколо Києва окремих земель, створювало кращі умови для розвитку зв᾿язків Київської Русі з Візантієюта іншими країнами. Після хрещення Русі у країни стали розвиватися і міцніти зовнішні зв’язки. В першу чергу, до нас пішов потік товарів, предметів культури і науки з Візантії. Разом з розвитком політичних зв’язків зміцнювалися економічні, торгові. На Русі з’явилися заморські тканини, посуд, інші предмети побуту. Князівські палати стали будуватися з урахуванням особливостей візантійської архітектури, в побут увійшло прикраса інтер’єрів церков і княжих палат художнім розписом, коштовностями.

Освіта

Християнство  сприяло розповсюдженню писемністі, літописання, з’являються перші рукописні книжки, переважно церковного змісту.

Архітектура

Християнство  сприяло зародженню кам᾿яного зодчества.

Образотворче  мистецтво

Християнство  спричинило виникнення іконопису, фрескового живопису.

№

п/п

Ім’я князя або умовна назва періоду

Роки правління

Внутрішня політика

Зовнішня

політика

Утворення та становлення. Князювання Романа Мстиславича

1199-1205

Роман захищав землі князівства від нападів половців,

литовців, вів боротьбу з непокірними  боярами. як і всі інші руські князі, опирався на віддану йому військову дружину. Але на відміну від інших володарів він дбав і про забезпечення своїй заходам більш широкої суспільної підтримки. Тому князь орієнтувався на середні й вищі верстви міського населення багатих волинських міст, насамперед стольного града Володимира. Це дозволило Романові зміцнити центральну владу в князівстві, піднести його економічну, а відтак — і військову міць.

 зайняв Галич і заснував нове державне утворення — Галицько-Волинське князівство.  Здійснив успішний похід на половців, що значно покращило важке становище імперії. підтримував добросусідські відносини з Польщею. підписав договір про мир з Візантією, одружився з донькою

візантійського імператора Ганною.

Тимчасовий розпад

1205-1238

Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький  стіл. Характерними ознаками державного життя у цей час були: — прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права — оголошення князем боярина Владислава Кормильчича (1213— 1214); — енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

— безперервне втручання у внутрішні  справи західно-руських земель сусідніх держав — Угорщини та Польщі, проявом  якого було проголошення «королем Галичини та Володимири» п´ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р. до 1219 p.); — зростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів);

Об᾿єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. Князювання Данила Романовича

1238-1264

Відновивши єдність, Галицько-Волинське  князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Проводив політику  внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Активно укріплювалися старі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на горбах і з кам´яними стінами; відбулася реорганізація війська: було сформовано піхоту,переозброєнну кінноту (особливу увагу зосереджено на важко озброєній кінноті, ударів якої, як правило, не витримували татари).

намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича, молодшого брата Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох найвпливовіших руських князів

Стабільність. Князювання Лева та його нащадків

1264-1323

За період правління Юрія І стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний  добробут. І хоча миролюбний, схильний до компромісів князь змушений був  повернути зміцнілій Польській  державі люблінську землю, його міжнародний  авторитет і вплив зростали. Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II (1315—1323). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося.

налагодили союзницькі відносини  з Польською державою та Тевтонським  орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви — Дорогочинську та Берестейську землі було втрачено.

Занепад

1340р.-отруєно князя Юрія ІІ  Болеслава

У внутрішній політиці Юрій II Болеслав продовжував лінію своїх попередників на підтримку міст, спираючись на які, намагався обмежити боярські впливи та зміцнити князівську владу. всіма силами намагались зберегти єдність та могутність Галицько-Волинського князівства, але нескінченні феодальні міжусобиці, свавілля бояр, постійне втручання сусідніх держав, неослабний прес монголо-татарського іга логічно вели до занепаду та розчленування держави.

після отруєння боярами у 1340р. останнього галицько-волинського князя Юрія II Болеслава землі князівства протягом короткого часу опиняються під владою чужоземців: Галичина - під Польщею, Волинь під Литвою, Буковина - у складі Молдавського князівства.