Період президентства Білла Клінтона

Період  президентства Білла Клінтона випав на надзвичайно складний етап існування системи світового свпівтовариства. 90-х років, на які припадає перебування при владі Білла Клінтона (1993-2000), був черговим етапом перебудови існуючої світової системи економічного і політичної взаємодії держав-учасниць світового співтовариства. Значні зміни, багато в чому зачепили позиції Сполучених Штатів, які відбулися як всередині самої держави, так і на світовій арені. В результаті закінчення «холодної війни», розколу СРСР і революцій у країнах колишнього соціалістичного блоку прискорилися інтеграційні процеси в певних географічних зонах, здавна з ряду причин економічного й політичного характеру тяжіли один до одного.

Таким чином, у 90-х роках XX ст. Сполучені Штати Америки зіткнулися з серйозною ситуацією, яка вимагатиме, з одного боку, всіх їх зусиль для того, щоб зберегти своє лідируюче становище на світовій арені і пристосуватися до змін, а з іншого - підлаштувати свою економічну базу у відповідність з новими вимогами. Саме ці завдання перед адміністрацією Клінтона, сам факт перебування якого у влади відображає ряд істотних змін, що відбулися всередині американської держави та правлячої еліти.

Хоча Б. Клінтон прийшов  до влади як «внутрішньополітичний  президент», так як в ході передвиборної кампанії він основну увагу приділив соціально-економічних питань, дуже скоро питання безпеки зайняли провідне місце в політиці США. Це пояснювалося, перш за все, тим, що формування нових підходів у сфері безпеки було найважливішим у забезпеченні умов для реалізації зовнішньополітичних планів США, що мають глобальний свторегулюючий характер. У Стратегії залучення та розширення, представленої адміністрацією Клінтона, розширення і зміцнення НАТО, використання збройних сил НАТО і США у врегулюванні конфліктів, модернізація озброєнь, зміна договірної бази у сфері безпеки отримали пріоритетне значення.

Діяльність адміністрації  Клінтона в розробці глобальної стратегії  і стратегії національної безпеки  та у вирішенні окремих, найбільш значних з точки зору перспектив світового розвитку, проблем безпеки може розглядатися як дуже важлива, визначальна політику подальших адміністрацій, тому її аналіз і узагальнення представляються важливими і актуальними з наукової і практичної точок зору.

 Політична кар'єра Білла Клінтона

42-й президент США Білл  Клінтон (Bill Clinton), або Вільям Джефферсон  Клінтон, народився в невеликому  містечку Хоп (шт. Арканзас) 19 серпня 1946 Отримав ступінь бакалавра  в 1968 р., потім продовжив навчання  в Оксфордському університеті в Англії. У 1973 р. отримав ступінь доктора права в Єльському університеті і повернувся в Арканзас, щоб зайнятися політичною діяльністю. [1]

У 1974 р. Клінтон балотувався  в Конгрес США і став висхідною  зіркою демократів Арканзасу, мало не перемігши переобиратися кандидата республіканців. У 1976 р. був обраний генеральним прокурором штату, а в 1978 р. - губернатором. Привернув до себе увагу освітньою програмою, що передбачала підвищення податків і введення кваліфікаційних тестів для вчителів. Активно сприяв вирішенню проблем працевлаштування та реалізації заходів з охорони здоров'я дітей. Обіймав посаду голови національної асоціації губернаторів в 1986 і 1987 рр.. Увійшов до ради демократичного керівництва - групу помірних демократів, які прагнули до зменшення впливу в партії представників профспілок, расових меншин і антимілітаристом. У 1990 і 1991 рр.. був головою цієї ради. Підтримував зв'язки з лібералами, просуваючи програму реформ системи соціального забезпечення - улюбленого дітища помірних демократів.

У жовтні 1991 р. Клінтон вступив  у боротьбу за президентський пост. Він виступав за зниження податків і військових витрат, реформи охорони  здоров'я та освіти. Обіцяв здійснити  програму, яка гарантувала б кожному  американцю здобуття освіти на рівні  коледжу і дозволила б студентам погашати субсидії на навчання, виконуючи низькооплачувані громадські роботи. Виступав з різкою критикою республіканців за використання расових проблем для розколу нації. У ході виборчої кампанії Клінтон незмінно підкреслював тему змін і надії. Відзначаючи своєчасність зміни поколінь в керівництві країни, наполягав на необхідності змін для пожвавлення економіки. 3 листопада 1992 проголосувало більше 100 млн. чоловік - 55% всіх виборців. Клінтон отримав 43% голосів, Буш - 37%, а Р. Перо - 19%. 20 січня 1993 в США проходить інавгурація Вільяма Джефферсона Клінтона в якості 42-го президента країни.

Зовнішня політика

Глобальна стратегія  США

Нові підходи США до вирішення проблем безпеки формувалися  в процесі розробки глобальної стратегії на період після розпаду біполярного порядку. Обговорювалися в ході зовнішньополітичних дискусій концепції були використані адміністрацією Клінтона при підготовці офіційного документа, відомого як «Стратегія національної безпеки залученості та розширення».

Було вирішено зробити  акцент на чотирьох напрямках американської  політики просування демократії та ринкової економіки:                                                              1) зміцнювати співтовариство країн з ринковою економікою;                                        2) заохочувати і зміцнювати нові демократії і суспільства з ринковою  економікою там, де для цього є можливості;                                                                               3) боротися з агресією й сприяти лібералізації недемократичних країн;                         4) надавати підтримку розвитку демократії та ринкової економіки в регіонах, що викликають найбільшу тривогу. [12] У липні 1994 р., за наполяганням президента Клінтона, концепція була оформлена в новий документ СНБ «Стратегія національної безпеки залученості та розширення» (National Security Strategy of Engagement and Enlargement). Основним положенням документа було твердження про те, що межа між внутрішньою і зовнішньою політикою стирається, зміцнення національної економіки необхідно для підтримки військової потужності, проведення зовнішньої політики і підтримки світового впливу США, активна міжнародна діяльність забезпечує розширення торгівлі та нові робочі місця для американців.

Перемога на президентських виборах 1996 р. була розцінена адміністрацією Клінтона як національне визнання висунутої нею зовнішньополітичної стратегії Сполучених Штатів не тільки на кінець XX століття, але і на прийдешнє століття. У травні 1997 р. Білий дім представив ще один важливий доповідь - Стратегія національної безпеки у новому столітті (National Security Strategy for a New Century), в якому були викладені основи політики адміністрації Клінтона на другий термін правління, представлена ​​стратегія на майбутнє. У доповіді були виділені наступні основні положення стратегії:                                                              1. США - нація з глобальними інтересами;                                                                                2. Завдання керівництва країни - підтримувати перевагу у всіх сферах-дипломатичної, технологічної, індустріальної та військової для захисту інтересів США;                                                                                                                                     3. Для виконання цього завдання США можуть діяти як спільно з іншими країнами, так і поодинці, коли це необхідно;                                                                                    4. Сполучені Штати є єдиною країною, здатною здійснювати світове лідерство при вирішенні міжнародних проблем.

Адміністрація Клінтона висунула зовнішньополітичну програму, метою якої було закріпити  сприятливий для США розклад  сил в світі і забезпечити  можливості для контролю над розвитком  міжнародної ситуації у відповідності з американськими інтересами та планами. Важливе місце було відведено ідеологічному компоненту - поширенню американських цінностей і перетворенню міжнародного співтовариства у відповідності з американською моделлю демократії та економічної системи.

У ході формування глобальної стратегії США були поставлені питання створення нового світового  порядку, в якому США повинні  зберегти статус основного системоутворюючого центру і в якому будуть максимально  нейтралізовані загрози його безпеці  і позиції гегемона. Саме тому найважливішими діями США стали розширення НАТО і представлення цієї організації, де вони займали позицію незаперечного лідера і хотіли її зберегти, в якості основної колективної регулюючої сили в формується порядку; закріплення силової моделі врегулювання конфліктів знову ж при американському лідерстві; відхід від існуючих договорів в сфері безпеки, які відображали становище, яке існувало в роки холодної війни (СНО, ПРО).

В результаті діяльності адміністрації Клінтона і політологів, які працювали на неї, отримала закріплення концепція створення євро-американського співтовариства, чинного на основі моделі «коопераційної безпеки». Такий підхід припускає збереження американського лідерства і не виключає певної автономності світового лідера.

Дії США щодо врегулювання конфліктів (колишня Югославія) свідчать про те, що військово-силова модель отримала закріплення в теорії і на практиці. У концепціях, аргументують дії США, основними були положення про відмирання національного суверенітету, про підпорядкованість національних інтересів загальнодемократичним цінностям та інтересам «демократичної частини світового співтовариства», в якому США є незаперечним лідером (гегемоном). Оголосивши «світ» (як стан без війни і / або конфліктів) неподільної категорією, США взяли на себе місію щодо подальшого розширення демократії в світі.

На практиці військово-силовий підхід грунтується  на використанні подвійних стандартів (США і їх союзники підтримують  одну із сторін в конфлікті); на ігноруванні  ООН та існуючих міжнародних норм (невтручання у внутрішні справи держав); не виключається можливість одностороннього прийняття рішень Сполученими Штатами; використовуються нові види озброєнь, в тому числі небезпечні для населення і заборонені міжнародними нормами; військові операції не мають чітко опрацьованих програм з післявоєнного врегулювання ситуації (створення демократичних інститутів) у країнах - об'єктах впливу.

Як зауважив В. Колосов, посилаючись на газету Economist (1999. +24 April. Р. 50), до кінця XX ст. в демократичних країнах законність силової акції визначалася суспільною думкою. Саме воно, а не норми міжнародного права виступали в ролі вищого арбітра. Так, американські та інші західні лідери чудово віддавали собі звіт, яку реакцію викличуть не сходили з телеекранів картини масового результату албанських біженців з Косово (1999). Мета була досягнута. Якщо на початку 1990-х більшість американців виступало проти перетворення єдиної наддержави у світового поліцейського, то, навпаки, навесні 1999 року громадська думка підтримало втручання НАТО в Косовська криза [13].

Демонтаж існуючої системи міжнародної безпеки  істотно торкався інтереси Росії, оскільки, по-перше, вона, як правонаступниця  СРСР, була одним з організаторів  і основних регуляторів системи  безпеки біполярної епохи, а по-друге, у неї зберігалося своє бачення нового світового порядку, а також того, якою має бути система безпеки в XXI столітті.

Під час правління  адміністрації Клінтона в американському політико-академічному співтоваристві проходили гострі дискусії про те, як врегулювати проблеми з Росією (розширення НАТО, кризу в Югославії, Договори СНО-2 і ПРО, доля ООН), як розглядати її роль у міжнародній системі безпеки. В результаті - відхід США від двосторонніх домовленостей супроводжувався інтенсивними діалогом лідерів двох держав, в ході якого президенти Росії і США оголосили держави партнерами у вирішенні міжнародних проблем і підписали ряд документів, які за форматом та змістом відрізняються від двосторонніх договорів епохи біполярності. Статус цих договорів істотно нижче, їх значущість для міжнародної безпеки не така висока, а роль Росії виглядає менш важливою. Вони не зняли проблем у відносинах Росії і США, зберігаються розбіжності і в США, і в світі щодо правомірності та правильності американської політики.

Висновок

Період перебування  у влади Білла Клінтона являє  собою в цілому успішний для президента, але вельми суперечливий для країни етап розвитку Сполучених Штатів Америки.

В області внутрішньої  політики США в результаті проведених реформ зазнала незрівняний бум у своєму економічному і соціальному розвитку. Америка ніколи ще не була такою багатою і процвітаючою, як в роки президентства Клінтона. Знизився рівень безробіття, збільшилося число робочих місць. Інфляції практично не було. Дефіцит бюджету був зведений нанівець, і державна скарбниця стала поповнюватися реальними грошима. В американської економіки - величезний позитивний потенціал. Основна заслуга адміністрації Клінтона полягала в тому, що їй вдалося розробити і втілити в життя нову економічну філософію, у центрі якої знаходяться не рушійні і саморегульовані сили ринку або уряд як таке, а індивідуум, існуючий в рамках або кордонах навколишнього його спільноти.

В області зовнішньої політики США в роки президентства Клінтона зуміли успішно здійснити ряд важливих заходів, які виводять політику цієї країни на мірорегулірующій рівень. Адміністрації Клінтона вдалося: 1) не просто провести розширення НАТО, нейтралізувавши супротивників усередині країни але й закріпити тенденцію до подальшого розширення альянсу на Схід; 2) поєднати стратегію НАТО з глобальними інтересами США; 3) закріпити військово-силову модель врегулювання конфліктів.

Проте політичні події  наклали незгладимий відбиток на діяльність 42-го президента США, яка  до 2000 року привела до демонтажу існуючого режиму забезпечення безпеки, посилення конфліктогенності у світі. Політика США створила ряд серйозних проблем і для Росії в реалізації її зовнішньої політики і в забезпеченні національної безпеки, що не призвело до конфронтації чи протистояння між державами, але зберегло певну напруженість у двосторонніх відносинах.