Методологічні принципи вивчення політики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА: МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ВИВЧЕННЯ ПОЛІТИКИ

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

1.Поняття методології та методологічних принципів……………………...4 – 6

2.Характеристика основних методологічних підходів та принципів вивчення політики ……………………………………………………………………… 6 – 9

Висновки…………………………………………………………………………10

Список використаної літератури……………………………………………….11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Підвищення вимог до якості та рівня освіти в Україні, а також виконання науково-дослідних робіт актуалізує необхідність оволодіння науковцями методологічними принципами наукового дослідження.

Дослідженню  методологічних принципів політичної науки присвятили свої праці вітчизняні й зарубіжні вчені, зокрема, В.Л. Абушенко, В.В. Краєвський, О.М. Новіков та ін.

Втім, незважаючи на досить ґрунтовний аналіз методологічних та теоретичних аспектів проведених наукових досліджень, здійснених у працях  різних вчених, актуальною проблемою залишається визначення методологічних принципів вивчення політики

У зв’язку з цим метою даного дослідження є аналіз означених методологічних принципів у рамках методологічних підходів вивчення політики.

Значення методологічних принципів важко переоцінити, від характеру обраних методологічних принципів багато в чому залежать результати дослідження, його достовірність, рівень всебічності, ступінь переконливості, істинність для адресата.

Історія науки знає численну кількість прикладів, коли отримані за допомогою різних методів достовірні дані, через неправильне використання чи повне ігнорування методологічних принципів помилково інтерпретувались чи займали неадекватне місце в системі знань, що фактично призводило до нівелювання істинності отриманих знань.

Робота складається зі вступу, висновків, двох розділів та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

1.Поняття методології  та методологічних принципів.

Методологія не є простим  механічним поєднанням методів, прийомів, методик і т.п. пізнання. Методологія – це певним чином упорядкована логічна система взаємозв'язку і взаємодії феноменів, що її формують. Тому при дослідженні даного поняття необхідно встановити, що саме надає єдності і цілісності тій чи іншій сукупності методів, прийомів і методик пізнання, що входять до методології.

Особливу роль «об'єднувача» відіграють принципи методології. Саме такі основоположні начала надають єдності і логічності всій сукупності методів, способів, методик тощо, що використовуються в тій чи іншій науці, роботі і т.п. Значення методологічних принципів важко переоцінити.

Необхідно підкреслити, що від  характеру обраних методологічних принципів багато в чому залежать результати дослідження, його достовірність, рівень всебічності, ступінь переконливості, істинність для адресата.

Історія науки знає численну кількість прикладів, коли отримані за допомогою різних методів достовірні дані, через неправильне використання чи повне ігнорування методологічних принципів помилково інтерпретувались чи займали неадекватне місце в системі знань, що фактично призводило до нівелювання істинності отриманих знань.

Основною метою науки  є отримання достовірної картини навколишнього світу і створення умов для практичного застосування отриманих знань. Можна стверджувати, що помилки, які мають місце в процесі формування системи принципів методології стають перешкодою для досягнення цільової установки науки в цілому.

Залежно від сукупності принципів, які використовує та чи інша методологія, а також внутрішньої логіки їх організації та взаємозв'язку формуються різні методологічні напрями, різні наукові школи. Незважаючи на часткове чи повне збігання методів досліджень, що використовуються в тих чи інших методологічних напрямах та наукових школах, погляди на одне і те ж питання і наукові проблеми можуть значно відрізнятись, іноді навіть кардинально, саме у зв'язку з їх різними методологічними принципами.

У науковій та філософській літературі методологія визначається як «система принципів і способів організації й побудови теоретичної та практичної діяльності»¹ або як «вчення про принципи побудови, форми і способи науково-дослідної діяльності».

Методологічні засади вивчення кожного явища складають концептуальні ідеї, принципи та підходи, на яких воно має ґрунтуватися.

Концептуальні ідеї становлять собою систему логічно пов’язаних тверджень, інтерпретованих на ідеалізованих предметностях, що представляють той чи інший фрагмент дійсності, яка вивчається².

На їх основі вибудовується  теорія як форма достовірного наукового  знання про деяку сукупність об’єктів, що визначає методи пояснення й передбачення явищ і процесів усіх явищ і процесів, що описуються даною теорією.

Методологічні підходи є  основними напрямами вивчення предмета дослідження, які дозволяють не лише проаналізувати й описати досліджуваний  процес, виявивши певний аспект розуміння сутності досліджуваних явищ, але й передбачити можливі варіанти його розвитку³. Їх вибір визначальною мірою зумовлюється проблемою дослідження.

У сучасній політичній науці  склалася велика кількість методологічних підходів, що дозволяють з різних боків розглянути досліджувані політичні явища, узявши за основу певний їх аспект.

Методологічними принципами (від лат. рrincipium – основа, начало) називаються вихідні положення наукової теорії, що виконують функцію обґрунтування її змісту та визначають напрям і спосіб вивчення предмета дослідження.

За визначенням академіка О.М. Новікова, принцип виконує подвійну функцію: «з одного боку, він виступає як центральне поняття, що репрезентує узагальнення й розповсюдження певного положення на всі явища, процеси у тій галузі, з якої даний принцип є абстрагованим; з іншого – він виступає у сенсі нормативу, керування до дії».

Для того, щоб дослідження відповідало вимогам науковості, воно має ґрунтуватися на чітко визначених методологічних принципах.

Незважаючи на досить ґрунтовний аналіз методологічних та теоретичних аспектів проведених наукових досліджень, здійснених у працях  різних вчених, актуальною проблемою залишається визначення методологічних принципів вивчення політики.

 

2.Характеристика  основних методологічних підходів  та принципів вивчення політики.

Отже, методологія політичної науки є, по суті, певним способом організації  дослідження на базі використання конкретно  визначеної політологічної техніки.

Методологія політологічних досліджень визначається, з одного боку, складністю об'єкта і предмета дослідження (політичної сфери та її компонентів), з другого – міждисциплінарним характером самої політичної науки.

З огляду на складність об'єкта та предмета політології, «родинних» зв'язків науки про політику із суміжними суспільними дисциплінами (правом, політичними філософією, соціологією, психологією, економією, географією, історією, герменевтикою, етнографією, екологією, антропологією, демографією та ін.), достатньо логічним виглядає висновок щодо використання політологією майже всіх методів з широкого арсеналу суспільних наук.

На сучасному етапі  політологія пішла шляхом використання синергетики, об´єднання методологічних підходів, одночасного використання різних методів дослідження.

Методологічні принципи нерозривно пов’язані з методологічними  підходами, так як кожному методологічному  підходу відповідає певна група  методологічних принципів. Отже, ці два  явища неможливо розглядати окремо один від одного.

Розглянемо основні методологічні  підходи у вивченні політки.

Біхевіоралістський підхід розглядає політику як поведінку індивідів і груп, що мають певну мотивацію та установки. Цей підхід вимагає емпіричної перевірки всіх висновків. Деяки дослідники вважають,що без появи біхевіоралізму політична наука ніколи б не отримала статус «науки». Біхевіоралістичний напрям – це обличчя американської політичної думки, її стрижнева сутність. Зародившись у політології США біхевіоралістичні дослідження, з часом, опанували більшість світу⁴.

В рамках біхевіоралістського  підходу виділяють такі методологічні  принципи вивчення політики:

1.Принцип верифікації.

Даний принцип означає, що наукову цінність мають лише ті дані, які можуть бути отримані або перевірені шляхом спостереження або кількісного виміру. Біхевіоралісти вважають, що такі дані можуть бути отримані  при вивченні поведінки соціальних груп та індивідів. Необхідно враховувати  індивідуальні психологічні мотиви та емоції людей. Справжню теоретичну значимість мають не теоретичні дослідження, а емпіричні факти.

2.Принцип операціоналізму.

Полягає у тому, що любе пізнання являє собою сукупність «інструментальних  операцій», які служать засобом  обробки, отримання, виміру даних. Увага  має бути зосереджена на дослідницьких  процедурах. Політолог – здобувач фактів, його головними дослідницькими інструментами є соціологічні методи.

При вивченні політики біхевіоралісти акцентують увагу на тому, як людина діє політично та яке значення надає своїй поведінці. Поведінка є первинною.

Структурно-функціональний підхід полягає у розгляді внутрішньої структури системи з позиції функціонального призначення кожного її елементу. В рамках даного підходу виділяють методологічний принцип структурно-функціонального аналізу, який полягає в дослідженні соціально-політичних явищ та процесів, як структурно розчленованої цілісності, де кожний елемент має своє функціональне значення. Важливо визначити які структури виконують ті чи інші функції.

Системний підхід застосовується при дослідженні складних багаторівневих об'єктів (політичні системи, інститути). В рамках даного підходу об'єкт розглядається як цілісність, що формується взаємодією елементів і знаходиться в багатогранних зв'язках із зовнішнім середовищем.

Принцип системного аналізу політики, заснований на циклічній єдності таких актів:

а) сигнал «входу» (вимоги й  підтримка) – інститути політичної влади;

б) сигнал «виходу» (рішення  й дії органів державної влади) – інститути зворотного зв'язку.

Дана теорія була запропонована  Девідом Істоном у 1965 році, і полягає у тому, що на «вході» в політичну систему можна виділити вимоги та підтримку. Вимоги можуть бути різноманітними: збільшення заробітної плати, введення нових соціальних програм та ін. Накопичення вимог викликає перевантаження політичної системи. На «виході» система дає відповіді на вимоги та підтримку, які проявляються в рішеннях та діях органів державної влади⁵.

Історичний підхід розглядає політичні явища в процесі їх становлення в минулому і розвитку в теперішньому. В рамках даного підходу виділяють принцип історизму, який передбачає розгляд фактів і політичних явищ у конкретно-історичних обставинах, у взаємозв´язку та взаємозумовленості, з урахуванням розстановки та політичної орієнтації соціальних, національних груп, верств, громадських організацій. Оцінюючи політичні системи, важливо брати до уваги генезис, зміст їх компонентів, еволюцію і тенденції розвитку.

Соціологічний підхід орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, вплив на неї економіки, культури, ідеології та соціальної структури.

Принцип соціального  підходу застосовується для протиставлення загальнолюдських, національних і класових ідеалів та цінностей. Соціальний підхід має особливо важливе значення, коли оцінюють програми, реальну політичну діяльність партій, лідерів, їх роль у політичному розвитку суспільства. При цьому беруть до уваги характер соціальних і класових інтересів, співвідношення соціально-класових сил у політичній боротьбі. Соціальний аналіз дає змогу зіставити класові інтереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних процесів, їх відповідність інтересам народу й світового співтовариства в цілому.

Принцип об´єктивності. Орієнтує на вивчення об´єктивних закономірностей, які визначають процеси політичного розвитку. Кожне явище розглядають як багатогранне й суперечливе. Об´єктивність наукових висновків базується на доказовості наукових фактів.

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, незважаючи на досить ґрунтовний аналіз методологічних та теоретичних аспектів проведених наукових досліджень, здійснених у працях  різних вчених, актуальною проблемою залишається визначення методологічних принципів вивчення політики.

Методологічними принципами (від лат. рrincipium – основа, начало) називаються вихідні положення наукової теорії, що виконують функцію обґрунтування її змісту та визначають напрям і спосіб вивчення предмета дослідження. Саме такі основоположні начала надають єдності і логічності всій сукупності методів, способів, методик тощо, що використовуються в тій чи іншій науці, роботі і т.п. Значення методологічних принципів важко переоцінити.