Липинський В’ячеслав Казимирович

ЛИПИНСЬКИЙ В’ЯЧЕСЛАВ КАЗИМИРОВИЧ 
 
(17.04.1882 – 14.06.1931)

“…ніхто нам не збудує держави,  
 
коли ми самі її собі не збудуємо…” 
 
В. К. Липинський

ЛИПИНСЬКИЙ В’ЯЧЕСЛАВ КАЗИМИРОВИЧ - видатний український політичний діяч, історик,  соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один з організаторів Український демократично-хліборобської партії. За гетьманату - посол України в Австрії.

Народився 17 квітня 1882 року в с. Затурці Володимирського повіту на Волині в родовому маєтку польського шляхетського роду Липинських . 
Ріс у середовищі католицької  польської культури.  
Родинне походження Липинського мало вирішальний вплив на формування його поглядів і на ставлення до життя. 
Навчався в Житомирській , Луцькій та Київській гімназіях . 
Перебування у Києві , де він був учнем І –ї Київської гімназії , безсумнівно , вплинуло на подальший розвиток його поглядів. Тут він потрапив в українське середовище , брав участь у зустрічах , які проходили в будинку Марії Требінськоі . Про так званий " гурток Требінськоі " відомий український історик Наталя Полонська -Василенко говорила , що 
 
"Там зустрічалися люди різного віку, різних політичних переконань, різних професій, але об'єднані одним почуттям - любов'ю до України".

 
Після закінчення гімназії 1902 Липинський відбував військову службу в Ризькому драгунському полку , що стояв у Кременці на Волині. Проте пізніше військова комісія визнала його " ​​нездатним війська через легені і серце" ( Липинський , фактично , все своє життя хворів на туберкульоз).

Навесні 1903 Липинський вступив до Ягеллонського університету в Кракові , де вивчав агрономії і слухав лекції з інших предметів , зокрема , історії , а також відвідував лекції з української літератури Богдана Лепкого . 1906 року, закінчивши навчання , одружився у Кракові з Казимирою Шуміньською і поїхав з нею до Женеви , щоб вивчати соціологію у тамтешньому університеті. Але пробув він там лише рік , оскільки швейцарський клімат погано впливав на здоров'я , і лікарі порадили йому виїхати.

Напередодні Першої світової війни брав участь в організації за межами Росії українського політичного центру , трансформованого в Союз Визволення України (1914 рік). 
У 1918 році гетьман П. Скоропадський призначив В. Липинського послом до Австрії.

На еміграції Липинський став головним ідеологом української державності, обстоюючи монархічні засади. Він вважав, що Українська держава має бути синтезом культурних досягнень Заходу і Сходу, і разом з тим традиційних основ свого існування.

Влітку 1920 року Липинський заснував Союз хліборобів-державників, бо саме в цій верстві бачив рушійну силу побудови Української самостійної держави. Досягнути консолідації українського народу і перетворити його на повноцінну державну націю можна лише шляхом розбудження і зміцнення почуття територіального патріотизму та солідарності між усіма громадянами України, незалежно від їх соціального статусу, віросповідання, етнічного походження і рівня національно-культурної свідомості. Зразком такого успішного націо- і державотворення для Липинського були США.

Є автором праць: “Україна на переломі 1657—1659…” (1920), “Листи до братів-хліборобів” (1919—1926), “Релігія і церква в історії України” (1925) та ін.

Великі заслуги перед Україною Липинський здобув на посаді посла Української держави у Відні, де він самовіддано захищав інтереси молодої держави від зажерливих апетитів вмираючої Австро-Угорської імперії.  Яка відмовлялась ратифікувати Брестський договір, анулювала під впливом Польщі таємну статтю договору щодо утворення Коронного краю зі Східної Галичини та Буковини, намагалася відступити Холмщину Польщі і фактично втручалася у відносини України з іншими державами. Саме В. Липинському було доручено ратифікацію угоди про мир з Австрією. Він зумів виявити великий дипломатичний хист і своїм розумінням і тактовною поведінкою здобув собі повагу і визнання у чужинців, високо підніс авторитет українського посольства у Відні. Все це він мусив робити в умовах фінансових труднощів та слабкої інформованості з Києва. Він зумів домогтися, щоб влада в Галичині була передана в руки українців. Західна Україна, наголошував Липинський, має бути забезпечена з боку географічного, неможливо мати осередок напруженості в Карпатах перед перспективою боротьби на Сході, інакше Україні "пряма дорога до царя московського, православного".

Хронічна легенева хвороба Липинського загострюється. Навесні 1931 хворобою уражено вже і його серце . Після серцевого нападу 26 квітня 1931 Липинського перевозять до санаторію " Вінервальд " , де він помирає 14 червня 1931 . 
Похований В'ячеслав Липинський в с. Затурцях на Волині. За радянської влади всі могили на польському цвинтарі , разом з могилою великого сина України В'ячеслава Липинського, були утрамбовані в землю колгоспної технікою. Але в перші роки незалежності місцеві рухівці розчистили кладовище і встановили пам'ятник на символічній могилі В'ячеслава Липинського .

Цитати з наукових праць 

• Без власної держави нема й не може бути нації української. («Листи до братів хліборобів»)
• Богдан (Хмельницький) був єдиний державний муж в нашій новітній історії, який зумів зорганізувати українську здержуючу і кермуючу консервативну силу і при помочі цієї сили опанувати розбурхану українську стихію. («Покликання варягів…»)
• Військово-хліборобський, козацько-шляхетський аристократичний клас, що відродився був і сформувався знов за Великого Гетьмана Богдана, — потім був демократією нашою вирізаний і винищений до коріння. («Листи до братів хліборобів»)
• Врешті, комунізм не є, як дехто думає, початком нової доби, а він є кінцем і смертю доби старої. («Покликання варягів…»)
• Динаміка — життя, рух — кожної живої нації полягає в обороні сильними консерватистами традиційної існуючої форми національної влади і в постійнім реформуванні цієї влади поступовцями. («Покликання варягів…»)
• Досліджувати Україну можна з точки погляду легенди або дійсності: так, як хочеться, щоб було, або так, як в дійсності єсть. («Листи до братів хліборобів»)
• Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути.(«Листи до братів хліборобів»)