Гетьманування Данили Апостола

     Гетьманування Данили Апостола було спрямоване на захист державних прав українського народу та боротьбу з російським впливом на Україну, чим йому вдалося тимчасово стримати процес повної інтеграції Гетьманщини в структуру Російської імперії.

     Звичайно, для гетьмана Мазепи і його ідеї про самостійність нашої держави Апостол був відступником, але все ж, як патріот України, він добився на деякий час послаблення в проводженні колоніальної політики царя щодо Гетьманщини й тимчасового передиху для українського народу. Данило Апостол брав участь у Прутському й Перському походах, у війнах Росії в Лівонії та Польщі. Але як і чернігівський полковник Павло Полуботок, таємно надіявся на повернення Україні втраченої автономії.

     Після обрання його гетьманом Д. Апостол тихо й спокійно спрямував свою діяльність на впорядкування й зміцнення внутрішнього державного життя українського народу. Він боровся за розширення автономії, завжди намагався відсторонити російських чиновників від втручання в козацькі справи й самоврядування. Гетьман доклав усіх зусиль, щоб дати лад в одному з найболючіших питань тодішнього життя – землекористуванні й господарстві. Були зроблені також певні зміни в судівництві: за вищу апеляційну інстанцію в Гетьманщині тепер почав служити так званий Генеральний Суд, до складу якого входило три козаки і троє росіян.

     Гетьман Апостол упорядкував «військовий» скарб. Вирахувавши точні дані різних видатків, він намагався встановити окремий український державний бюджет. Великих зусиль доклав він також для того, щоб самому своєю владою взяти під опіку українську торгівлю, утворював протекції нашим купцям в межах Гетьманщини, захищаючи їх від конкуренції московських крамарів, агентів російських поміщиків, солдатів і всякого захожого з Росії люду, що використовували своє привілейоване становище, де тільки могли. Гетьман намагався регулювати кредит для українських купців і подавав меморандум до московського уряду, де пропонував установити повну свободу всім купцям.

     В цілому найголовнішим завданням для гетьмана було піднесення економічного добробуту Гетьманщини, в значній мірі зруйнованого через хаос і безладдя, котрі навмисне підтримував російський уряд. Данило Апостол намагався також повернути для України й Київ.

     Великою заслугою гетьмана Апостола було також відродження Запорозької Січі. Після першого зруйнування її в 1709 р. козаки 25 років поневірялись по магометанських краях. Частина запорожців протягом 1712-1728 р.р. мали свою Січ в Олешках, проти теперішнього Херсону. В 1734 році їм було дозволено повернутися «під ясні зорі, на тихі води» в свої вольності. Вони заснували Нову Січ над річкою Підпільною, недалеко від Нікополя, прийнявши підданство Росії. Цариця Анна при цьому навіть повернула їм клейноди, бо ж отримала нову, здорову силу для поповнення своєї армії.

     Не все вдалося гетьману… У той час в Україні квартирувало від 8 до 11 російських полків, і весь тягар їхнього утримання лягав на трудівників – селян. Українська церква стогнала від тупого догматичного й педантичного російського духівництва. Наприклад, у 1730 р. чернець Суханов написав з обуренням до Синоду донос про те, що в Україні в церквах «співають по нотах, наче італійці на ігрищах», що тут розвелося багато «проклятих латинників», що «у митрополита на митрі хрест як у царя на короні», що священики хрестять дітей, не занурюючи у воду, а тільки обливають водою, а ще при цьому «не плюють усім клиром на сатану». Київський митрополит оцінив цей донос як суцільне марення.

     Нова російська цариця Анна Іоанівна разом зі своїм фаворитом Біроном з жахом спостерігала за діями гетьмана та його здобутками. Вороже ставлячись до України, не дочекавшись смерті старого гетьмана, в 1733 р. усунула козацьку старшину від уряду й владу над Україною віддала князеві Олексію Шаховському. В таємній інструкції містилася вимога сприяти зближенню українців з росіянами шляхом змішаних шлюбів, заборонялись самостійні зв’язки із сусідніми державами, переслідувалась українська мова.

Старий Данило Апостол  не витримав такої наруги і тоді ж таки його паралізувало. А 17 січня 1734 р. 80-літній гетьман помер. Поховали його в Сорочинцях у церкві, ним же збудованій.

У гетьмана Данила Апостола було декілька синів і дочок. Син  Петро, «как заложник отца» мусив  жити в Москві та Петербурзі до 1728 р. З 1728 по 1757 рік він був на посаді лубенського полковника. Був високоосвіченою людиною і володів декількома іноземними мовами, залишивши після себе історичні записи у вигляді «Щоденника». Брат Павло був миргородським полковником з 1727 по 1736 рік. Загинув під час війни в Криму в 1736 р., керуючи своїм полком. Ще був один син у гетьмана, Михайло, який рано помер. На ньому й закінчився рід Апостолів.