Фінансова економічна система

Отже, очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому разі успіх буде досягнутий.

 

Розділ 3. Перспективи розвитку фінансової  економічної системи України в контексті досвіду зарубіжних країн

 

           3.1. Фінансова  економічна система Австрії і Великобританії: досвід та проблеми формування

 

Австрія

Сьогодні Австрія є одним із найважливіших зовнішньоекономічних партнерів України, за обсягом товарообігу посідаючи п'яте місце з-поміж країн євро-зони. Економічні відносини між двома країнами розвиваються надзвичайно динамічно. Крім того, Австрія — єдина країна з першої п'ятірки партнерів України у єврозоні, де сальдо платіжного балансу за рахунком товарів та послуг є позитивним. Динаміка торговельних відносин свідчить про істотну залежність процесів економічного зростання в Україні від господарської кон'юнктури в Австрії.

Серед країн Євросоюзу Австрія перебуває на четвертому місці за обсягом інвестицій в українську економіку (11,2% від загального обсягу інвестованого капіталу. або 622 млн. дол. США). Для обслуговування таких бурхливих економічних стосунків українські банки відкрили 217 кореспондентських рахунків у своїх австрійських контрагентів, що становить майже третину від загальної кількості коррахунків у країнах ЄС (769)

Австрійська фінансова система спирається головним чином на банківські установи. Упродовж останнього десятиріччя інвестори жваво переміщали свої накопичення з банків до пенсійних фондів, товариств взаємного кредиту та страхових компаній. Проте оскільки власниками цих установ є переважно банки, їхня роль у фінансовому посередництві тільки зросла, незважаючи на звуження ринку власне банківських послуг (надання кредитів, залучення депозитів). Ринок капіталу лишається порівняно невеликим, що пояснюється незначною інвестиційною базою та відсутністю великих підприємств реального сектору .

Процес європейської інтеграції виступив каталізатором підвищення конкурентоспроможності австрійських кредитних інститутів. До того ж велика кількість австрійських банків уклала стратегічні альянси з іноземними (здебільшого німецькими) банками через систему інвестиційно-засновницької участі.

На відміну від сусідньої Швейцарії, де переважає експорт капіталу, кредитування вітчизняного небанківського сектору лишається важливою частиною банківського бізнесу в Австрії. Останніми роками темпи зростання банківського кредиту в цілому відповідали фазам економічного циклу. Принцип "домашнього банку" надає перевагу довгостроковим відносинам з підприємствами, гарантуючи кредитування банком у період несприятливої кон'юнктури. Інтенсивна конкуренція в австрійському банківському секторі, якому властива невисока ринкова концентрація, також робить кредит цілком доступним для підприємств. Типова банківська позичка є довгостроковою. У понад половини банківських кредитів підприємствам тривалість їх — п'ять років та більше. У кредитуванні домогосподарств цей показник сягає трьох чвертей.

З-поміж інших фінансових установ, як за кількістю, так і за розмірами, домінують взаємні фонди. Більшість із них належить банкам, а маркетинг продуктів взаємних фондів провадиться через банківські канали дистрибуції. Підприємства, домогосподарства і навіть фінансові корпорації активно купують акції взаємних фондів як інвестиційний засіб. Взаємні фонди також мають зиск від зростання обсягів страхування життя, а також часто вдаються до оперування позиками в іноземній валюті.

Великобританія

Фінансова система Великобританії містить у собі 4 традиційних ланки: державний бюджет, місцеві бюджети,  спеціальні позабюджетні фонди, фінансові державних підприємств. 

Державний бюджет країни складається з двох частин:

• консолідованого фонду, що включає поточні надходження засобів і їхня витрата;
• національного  фонду позик, куди входять доходи і витрати держави,  зв'язані з рухом капіталу.

Основна частина витрат фінансується з консолідованого фонду (98%), що формується переважно податковими надходженнями (95%). До неподаткових надходжень відносять доходи від продажу державної власності, адміністративні стягнення й ін.

Дохідна  частина національного фонду позик формується за рахунок відсотків, які надходять від корпорацій  і місцевих органів влади як оплата за кредит, частини прибутку Банку Англії, засобів деяких спеціальних фондів. Видаткова частина включає витрати на обслуговування державного боргу і деякі інші.

Місцеві органи влади в трьох частинах Великобританії: Англії, Уельсі і Шотландії – мають різну структуру. В Англії двоступінчаста система місцевих органів влади, що включають графства  й округи сільської місцевості  і містах.  У 1992р. в Уельсу і Шотландії була введена одноступінчата система місцевих органів керування.

Після Другої світової війни в компетенцію органів місцевого самоврядування входило фінансування соціальних послуг, транспорту, утворення, житлово-комунальнлого господарства. Пізніше їх повноваження  були значно звужені. Місцеві органи влади втратили право на будівництво і придбання житла, приватизацію місцевого транспорту і комунальних мереж, з-під їхнього контролю виведені деякі типи освітніх установ,  видаткові зобов'язання муніципалітетів істотно скоротилися. В даний час з місцевих бюджетів фінансується всього 36% усіх державних витрат.

Система міжбюджетного вирівнювання Великобританії досить складна і різна у всіх складових  частинах країни. У той же час фінансова допомога заснована на принципах, єдиних для всієї країни. Існує два основних види фінансової підтримки – блоки-гранди (які в Англії й Уельсі називаються грантами для збільшення доходів) і гранти на спеціальні цілі. Гранти для збільшення бюджетних доходів виділяються щорічно. Перед визначенням суми фінансової допомоги центральний уряд виходячи з проекту центрального бюджету і прогнозу макроекономічної ситуації установлює видаткові нормативи для місцевих органів влади на планований рік. Потім об'єкт фінансової підтримки визначається як різниця між сумою витрат бюджету муніципального користування, розрахованої на основі видаткових нормативів, і сумою доходів місцевого бюджету від закріплених за ним дохідних джерел. Якщо центральний уряд бачить пріоритетним фінансування якої-небудь конкретної статті місцевого бюджету, то засоби виділяються в рамках гранта, тобто вони можуть бути витрачені тільки на обговорені цілі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           3.2. Проблеми фінансової  економічної системи в Україні та шляхи їх

подолання

 

Центральною проблемою сьогодення і майбутнього фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції вимушують уряди різних країн проводити політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не можна все-таки звести до тільки непрямих економічних важелів. Річ у тому, що в Україні, разом із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції можна вважати унікальну диспропорційну в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві тривалий розвиток в режимі військового часу, і, як наслідок, надмірна частка військових витрат у ВНП, високий ступінь монополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи і інші особливості.

Очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому разі успіх буде досягнутий.

Становлення фінансової системи України відбувалося одночасно із становленням її державності. Хоча ще передчасно говорити, що цей сектор економіки придбав завершений образ, основні його елементи так чи інакше сформувалися і функціонують. Це системи державних фінансів, банківська, фондових і валютних бірж, страхових, довірчих і інвестиційних компаній.

Серед економістів переважає думка, що створення ефективної бюджетної системи є мало не головною метою ринкової реформи в Україні. Вона повинна охопити проблеми власне бюджетного процесу, структури надходжень і витрат, бюджетного дефіциту і способів його фінансування. Хоча за останні два роки і мали місце певні позитивні зрушення, бюджетний процес все ще характеризується непрозорістю, значним паралелізмом і відсутністю чіткого розділення повноважень і обов'язків між законодавчими і виконавськими органами. Ця проблема ще більш загострилася із-за недавніх подій на міжнародному ринку капіталу, які негативно вплинули на український кредитово-валютний ринок, ускладнивши фінансування бюджетного дефіциту.

Крім того кредитово-валютний ринок України має такі проблеми у своєму розвитку:

1) зміцнення позиції  національної валюти України  на світових валютних ринках;

2) інтеграція національної  грошової одиниці у світову  та регіональні валютні системи  відповідно до світових стандартів;

3) покращення стану  і структури платіжного балансу  України;

4) проблема скорочення  і ліквідації міжнародної кредитної  заборгованості;

5) визначення оптимальної позиції гривні в зонах "євро" і "рубля"[1,с.59].

Саме фінансова система сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання й покращення добробуту населення.

В Україні на шляху до ринкового типу фінансової системи накопичилося багато проблем, а саме: відсутність системного підходу до реструктуризації, ефективності функціонування фінансової системи, надто повільний темп реформ, нечітка визначеність з конкретним напрямом реформ.

У зв’язку з кризовими явищами, у фінансовій сфері знову пожвавилися дискусії з приводу переважного характеру валютного курсу, коливання якого негативно впливають на іноземних інвесторів. Щоб запобігти краху національної валюти, держави вимушені підвищувати ставку відсотка, що, як правило, призводить до потрясінь на фондовому ринку, оскільки курси акцій і облігацій різко падають. Зміна ставки відсотка у бік підвищення негативно впливає на обсяги інвестицій [6, с. 29].

Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни; процес суверенізації було обмежено здобуттям зовнішніх політичних атрибутів (40% покриття дефіциту державного бюджету припадає на зовнішні джерела); серйозну загрозу для безпеки держави становлять «тінізація» та криміналізація економіки (тіньовий сектор становить до 50% економіки).

Серед причин економічної кризи в Україні є відсутність або нерозвиненість багатьох необхідних інститутів (інститут - це порядок, закріплений у формі закону або установи, це створені людьми норми, правила поведінки, які структурують політичні, економічні і соціальні взаємодії), які опосередковують зв’язки між ринком, державою і суспільством. В Україні не сформовано ефективних механізмів взаємодії держави і ринку. Держава неохоче підтримає бізнес, а бізнес здебільшого обходить інтереси держави. Відбувається боротьба груп інтересів. Ці групи отримують можливість прямо впливати на розробку законотворчих і урядових документів. Нині бізнесмени іронізують, що найбільш доходними із існуючих цінних паперів є постанови уряду. Інвестиції в лобізм є високопродуктивними і підтверджують тезу інституціоналізму про наявність “ренто орієнтованої поведінки” [9,с.38].

           3.3. Шляхи вдосконалення фінансової економічної системи України і механізму її функціонування в умовах  трансформації економіки України

 

Найважливішою ознакою вітчизняної економіки є її трансформаційний характер, пов'язаний з якісними перетвореннями основоположних засад суспільного життя.

Об'єктивна необхідність ринкової трансформації економіки України зумовлена вичерпанням екстенсивних факторів економічного зростання, соціально-економічною неефективністю, негнучкістю та низькою адаптивністю командно-адміністративної системи до умов науково-технічного прогресу та постіндустріальних перетворень.

Головною метою ринкової трансформації економіки України є:

– Створення надійного фундаменту зростання добробуту населення;

– Стимулювання швидкого економічного зростання;

– Підвищення продуктивності праці;