Демографічна ситуація

 

Відбувається збільшення частки осіб пенсійного віку. Люди пенсійного віку то переважно особи, інтелект яких визначився за часів командної економіки «Вони не поступляться принципами». То є елемент трудового потенціалу і нехтувати їм недоцільно. Кошти пенсійного фонду, які мають створити «кадровий потенціал» явно недостатні для підтримки гідного рівня життя в межах реального споживчого кошику.

 

Об’єктивно існує потреба в працевлаштуванні осіб пенсійного віку, особливо демобілізованих кадрових військовослужбовців. Економічний сенс цієї вимоги полягає в тому щоб збільшити базу пенсійного забезпечення. Існує мінімум два варіанти задоволення цієї вимоги: пошук і створення державних структур, які мають забезпечувати пенсіонерів додатковим заробітком на діючих підприємствах; заохочення громадян пенсійного віку до підприємницької діяльності.

 

Перший напрямок, який реалізується фондом зайнятості є не здатний реалізувати свою задачу тільки з однієї головної причини ринкової (по суті задача вирішується адміністративним шляхом).

 

У світі населення вважається старим, якщо частка осіб у віці 60 років і старше становить 12 % вище по відношенню до всього населення. Слід зазначити, що тенденція до старіння населення висуває перед суспільством серйозні соціально-економічні, соціально-психологічні проблеми. Адже з старінням населення пов'язані проблеми робочої сили, збільшення економічного навантаження на суспільство [5, с. 46]..

 

На чисельність робочої сили безпосередньо впливає смертність населення у працездатному віці. Останнім часом в Україні спостерігається відчутне зростання смертності працездатного населення. Питома вага чоловіків серед померлих у цьому віці перевищує 80 %. Основними причинами смертності є травми і нещасні випадки, від яких число загиблих чоловіків у 5,6 разів перевищує аналогічні показники жінок.

 

Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. «Старіння» населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.

 

Для ефективного регулювання економічного розвитку доцільно використовувати економіко-демографічні моделі, зокрема, при розробці програм розвитку освіти, охорони здоров'я, зайнятості, забезпечення житлом тощо. Неврахування демографічних факторів може негативно позначитись на реалізації таких програм [5, с. 47].

 

Базою для макроекономічних досліджень в демографії є мікроекономічні характеристики населення: стан розвитку сім'ї та окремої людини. Особливо важливе значення на сучасному етапі розвитку суспільства повинно надаватися сім'ї. Однак сім'я як цілісна система вітчизняною наукою вивчалася недостатньо. Тому міждисциплінарний підхід до проблем сім'ї, інтеграція демографічних, соціологічних і економічних даних про її розвиток сприятиме глобальному дослідженню сім'ї в умовах перехідного періоду, виробленню та реалізації сімейної політики. Сприяння захисту економічних інтересів сім'ї та забезпечення її економічної безпеки є важливим завданням такої політики [6, с. 317].

 

Тенденція депопуляції посилюється ще й значними погіршеннями стану здоров'я нації. Залишається високою первинна інвалідність працюючого населення. Загальна кількість інвалідів сягнула 1,5 млн. чоловік, у тому числі – 135,5 тис. дітей.

 

Україна зазнала значних втрат у генофонді, що також негативно позначається на подальшому відтворенні населення. Така ситуація може призвести до якісного виродження українського народу. До того ж, на думку провідних українських вчених, змінився принцип і спрямованість сучасного відтворення населення. Якщо раніше поряд з фізично досконалими виживали й найбільш інтелектуально розвинені особи, то нині за умов деградації генофонду, погіршення екологічного середовища, відтоку інтелекту за кордон, можливість вижити і залишити після себе потомство здебільшого зберігають фізично здорові особи, що свідчить про пріоритет фактору фізичного розвитку людини перед розумовим [12, с. 35].

 

Останнім часом зросла кількість представників некорінного населення, здебільш непродуктивного, яке переселилося з Російської Федерації та деяких інших країн СНД і осіло переважно в південних регіонах України. Нині держава практично втратила контроль над міграційними процесами. Наприклад, в деяких регіонах України, особливо західних, є надлишок робочої сили, яку можна було б перемістити в інші регіони країни, що сприяло б економічній та політичній стабілізації. Звичайно, для цього потрібні відповідні капіталовкладення і бажання здійснювати міграційну політику, спрямовану на забезпечення національної безпеки України. Індикаторами економічної безпеки, що мають демографічне спрямування можуть бути:

 

 

коефіцієнт природного приросту населення;

 

 

коефіцієнт смертності немовлят;

 

 

коефіцієнт міграції;

 

 

коефіцієнт відтворення населення;

 

 

коефіцієнт економічного навантаження на суспільство.

 

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, айв окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності пращ на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу.

 

У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоки на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної праці.

 

Механізація та автоматизація виробничих процесів, спеціалізація виробництва сприяють зниженню трудомісткості продукції, що дає особливо великий ефект при розміщенні підприємств у районах, де трудових ресурсів не вистачає. Велике значення має також скорочення адміністративного персоналу з наступним його перерозподілом у галузі матеріального виробництва і сферу послуг [20, с. 190].

 

В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуальною трудовою діяльністю. У зв'язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.

 

Скорочується чисельність працівників у матеріальному виробництві, водночас збільшуючись у кооперативному, індивідуальному та приватному секторах. Виникли нові сфери зайнятості — кооперативи для виробництва товарів і послуг та індивідуальні селянські, фермерські господарства, помітно зросла кількість особистих підсобних господарств, малих і спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість населення, особливо молоді, зайнята в тіньовій економіці. Одночасно в країні зростає безробіття. Тому в сучасних умовах необхідно шукати додаткової можливості для розширення сфери зайнятості населення. Враховуючи те, що попит на товари широкого вжитку і послуги високий, а можливості його задоволення незначні, створення нових і розширення діючих підприємств можна вважати досить місткою сферою додаткової зайнятості населення [24, с. 277].

 

Отже, при науковому обґрунтуванні розміщення продуктивних сил об'єктивною потребою є врахування особливостей та інтересів розвитку кожного регіону. Перехід у недалекому майбутньому на принципи регіонального розрахунку дасть змогу повніше врахувати інтереси кожної із галузей РПС, усунути зрівнялівку, утриманство одних районів за рахунок інших. При цьому найвищим критерієм раціональності розміщення виробництва будуть інтереси держави в цілому.

 

ВИСНОВКИ

 

Сучасна територіальна організація продуктивних сил України сформувалася під впливом економічних законів планової економіки. Перехід до ринкової економіки зумовить відповідні зміни у теорії розміщення продуктивних сил і передусім утвердить пріоритетність економічних законів – загальних, характерних для всіх суспільно-економічних формацій.

 

На ефективність розміщення продуктивних сил впливають різноманітні чинники. Згідно з головною метою, якій має підпорядковуватися сучасне розміщення продуктивних сил, особливу увагу приділяється демографічно-економічним чинникам. Основою демографічно-економічних взаємозв'язків є те, що населення є одночасно і виробником, і споживачем матеріальних благ.

 

В Україні сучасна демографічна ситуація викликає занепокоєння. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя і народжуваності, від'ємне сальдо міграції стали характерними ознаками демографічної ситуації останніх років. Причини цього мають історичне коріння і накопичувалися протягом тривалого часу.

 

Оцінюючи характер демографічних зрушень, що відбулися у міжпереписний період (від 12 січня 1989 р. – дати останнього Всесоюзного перепису населення до 5 грудня 2001 р. – дати першого Всеукраїнського перепису), важливо враховувати суттєві структурні зрушення: зростання частки осіб похилого віку і зменшення активної репродуктивної та працездатної частки у складі населення, що є загальною демографічною тенденцією розвинених країн. Це знижує загальний коефіцієнт народжуваності і збільшує коефіцієнт смертності населення.

 

Що стосується етнічного складу населення України, то українці переважають в усіх регіонах, крім Севастополя та АР Крим, де найчисленнішою етнічною групою є росіяни (відповідно 71,6% та 58,3%). Майже в усіх інших регіонах росіяни посідають друге місце за чисельністю і лише у двох – четверте: на Закарпатті (після українців, угорців і румун) та на Буковині (після українців, румун і молдован).

 

Рівень освіти населення в Україні є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. За питомою вагою учнів серед населення 15-18 років Україна поступається з усіх країн тільки країнам Балтії та Угорщині. Зрушення впродовж міжпереписного періоду свідчать про істотне поліпшення освітнього складу населення.

 

Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною. Відсутні об'єктивні підстави призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демографічної політики держави мають спрямовуватися передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Акценти варто робити не на кількісних, а на якісних параметрах демографічного відтворення. Необхідно сконцентрувати зусилля на вирішенні поточних і стратегічних завдань – економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисту сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового травматизму, популяризації здорового способу життя, забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя.

 

Трудові можливості населення, кількісна і якісна специфіка їх реалізації відображені у трудовому потенціалі. В цьому контексті чисельність населення розглядається з точки зору економічної продуктивності різних статево-вікових груп і їх кількісного співвідношення. Врахування професійно-кваліфікаційного складу населення за статтю і віком – одна з головних умов збалансованого поєднання робочої сили і робочих місць.

 

Чисельність населення, його статево-віковий склад впливають на обсяги споживання, особливо товарів широкого вжитку, через споживчий попит, адже різні вікові групи мають різний рівень споживання. В результаті скорочення чисельності тієї чи іншої вікової групи відповідно скорочуються і обсяги виробництва продукції спеціально для цієї групи.

 

Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а також міграції населення. Трудові ресурси можуть бути зайняті в виробничій та невиробничій сферах. В Україні зараз є нестача кваліфікованих кадрів. Велика кількість спеціалістів виїжджають за кордон.

 

Людина є головним суб'єктом господарства, репрезентантом трудового потенціалу держави і нації. Вона є основним фактором на, який орієнтується РПС у розміщенні виробництва по території країни.

 

Відтворення трудового потенціалу є одним з найважливіших завдань держави. Це зумовлено тим, що весь виробничий і невиробничий потенціал держави тримається на якості і кількості людських трудових ресурсів країни. Утримання трудового потенціалу в рівновазі є важливою задачею для уряду.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

Закон України «Про стимулювання  розвитку регіонів» від 8 вересня 2005 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2005. – №51. – С. 548.

 

 

Про демографічний прогноз розвитку України до 2050 року. Постанова № 313 від 21.11.2007 Національної академії наук України (НАН). // режим доступу : http://www.uapravo.net/data2008/base15/ukr15363.htm.

 

 

Постанова від 6 березня 2003 р. № 591–IV «Про проведення парламентських слухань на тему: «Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки» // Голос України. – 2003. – 18 березня. – С. 9.

 

 

Бень А. Втрачаємо мільйони людей. Без війн, голодомору, епідемій. // Голос  України. – 2003. – 23 травня. – С. 2.

 

 

Біляцький С., Хахлюк А. Демографія – найголовніший чинник майбуття //  Україна: аспекти праці. – 2001. – № 5. – С. 45-49.

 

 

Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові напрями протидії / НАН України; Ін-т економ. / За ред. В. Стешенко. – К., 2001. – 560 с.

 

 

Демографічні перспективи України до 2026 року. – К., 1999. – 55 с.

 

 

Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. Розміщення продуктивних сил України. – К.: КНЕУ, 2000. – 364 с.

 

 

Іллюк Ф. Демографічна ситуація в Україні // Україна. – 2001. – № 9. – С. 31-32.

 

 

Жук М.В. Регіональна економіка.  Підручник / Микола Васильович Жук. – К.: Академвидав, 2008. – 416 с.

 

 

Здоровцов О. І., Коротєєв М. А., Прасол В. О. Демографічна ситуація у сільській місцевості України і державні заходи щодо її поліпшення // Економіка АПК. – 2001. – № 9. – С. 113-119.