Багатопартійність і демократизація суспільства в Україні

     Тому  дана періодизація є базовою, хоча й  вона потребує подальшої деталізації. Це передбачає, по-перше, якісно інший рівень системного аналізу в координатах системи багатопартійності і, по-друге, зумовлює необхідність усвідомлення всього комплексу детермінант, які визначали розвиток процесу становлення багатопартійності в Україні.

     Оригінальністю  відзначається запропонована О. Толпиго періодизація становлення  багатопартійності в Україні на основі ідеологічних критеріїв.

     Однак у даному випадку ми більше схиляємося до точки зору тих дослідників, які вважають, що на перехідному етапі ідеологічні характеристики політичних об’єднань є ще не усталеними, досить динамічними, а тому навряд чи можуть слугувати як базові при класифікації політичних об’єднань.

     Цікавими є зауваження А. Колодій та Ю. Шведи, які звертають увагу на специфічність процесу формування багатопартійності в Україні, а тому й необхідності зваженого підходу щодо застосування «класичної» європейської методології. Бездумне перенесення західної методології на зовсім інший ґрунт, як зазначає Дж. Сарторі, може обернутися для дослідників «ефектом бумерангу».

     В умовах подальшого загострення соціально- економічної і політичної кризи, провідною тенденцією стає створення різними політичними партіями коаліцій і блоків для вирішення загальних завдань.

     На  сучасному етапі  можна виділити такі характерні риси розвитку багатопартійності  в Україні:

• мультипартійність;
• нечисельність партійних рядів;
• невизначеність соціальної бази;
• більшість партій створювалося не на основі консолідації навколо ідеї;
• локальність партійного впливу, столичність партійної діяльності;
• недостатня поширеність партійних структур у провінції;
• порівняно чітка географічна зорієнтованістьпартій.

     Як  не прикро, але, очевидно, можна погодитися з висновком експертів Національного  інституту стратегічних досліджень: «Політичні партії України, як і раніше, лишаються, по суті, малочисельними угрупованнями, позбавленими підтримки населення, як і раніше, існує багатопартійність, однак багатопартійної системи немає» [4, с. 2].

     Взагалі ж у становищі  українських партій чимало спільного:

• у багатьох з них відсутній свій електорат;
• спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;
• вкрай слабкі ідеологічні засади;
• переживають розколи, скорочення лав, втрату впливу і авторитету;
• відірваність програмних гасел партій від повсякденних інтересів населення;
• спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим;
• відсутність сталого співробітництва партій в головному - побудові незалежної процвітаючої України.

На 1 січня 2005 року кількість політичних партій в Україні склала 104 партії.

Станом  на 8 вересня 2008 року в Україні зареєстровано 151 політична партія.

Згідно  з інформацією Міністерства юстиції  України на листопад 2010 року в Україні  офіційно зареєстровані 185 політичних партій. В останніх виборах до Верховної Ради брали участь 107 політичних партій, 16 з яких стали парламентськими. Вочевидь це максимальна кількість політичних партій в одній країні на даний час в світі [7]. 

3. Демократизація українського  суспільства

     Перехід до демократії великої кількості  країн – найбільш масштабний та вражаючий  процес  ХХ століття.

     Демократія  — це створені тривалим перебігом розвитку цивілізації спосіб і умова діалогу, компромісного узгодження, взаємного обмеження суперечливих і конфліктних інтересів, посягань і переконань різних суб'єктів соціального процесу. Це спосіб організації політичних та інших суспільних відносин і діяльності людей, що забезпечують інтеграцію суспільства на основі загальних інтересів, які виражають нормальну та оптимальну активність усіх його суб'єктів. Вона охоплює всі досягнення людства — не тільки культурні явища людського духу, а й матеріальне життя, економіку, соціальну сферу.

     Сьогодні  демократія є найзатребуванішою  формою політичного устрою суспільства, що дає можливість людям не тільки обирати керівника, а й контрулювати владу. Незважаючи на всі проблеми, що постають у рамках демократичної форми організації суспільства, його державно-політичного устрою, саме влада народу найкраще справляєця з викликами сучасності.

     Сучасному стану демократичних перетворень  в Україні властиве те, що, з одного боку, народовладдя є символом жаданого майбутнього, а з другого – суспільні інститути та ЗМІ, практика участі населення у виборах співіснують із розчаруванням у демократичному реформуванні. Суперечності проявляються також у поєднанні інерції влади і постійного намагання наслідувати західні стандарти, де визначення основних тенденцій формування нових ціннісних орієнтирів є базою для прогнозування подальшого розвитку, а надбання нової якості є надзвичайно важливим для адекватнішого розуміння особливостей політичної системи та змісту політичних процесів, що відбуваються в суспільстві.

     Відомий вислів Уїнстона Черчілля: «Повсюди доводиться чути, що демократія - найгірший спосіб керівництва державою, однак усі інші способи, що колись були випробувані людьми, є ще гіршими » .

     В Основному законі України за значено: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна , правова держава».

     Ми  можемо казати ,що наша демократія недосконала, модифікована, однак немає сумніву в тому, що Україна – демократична країна в контексті тих процесів, за якими ми її оцінюємо. Демократія є змістом руху нашої країни вперед, її існування.

     На  основі аналізу історичного матеріалу  Хантігтон виокремлює такі хвилі  демократизації: І, довготривала,  - 1828 - 1926 рр.,; І хвиля відкату – 1922 – 1942 рр.,; ІІ, коротка, - 1943 - 1962 рр.,; ІІ хвиля відкату – 1958 -1975 рр.,; ІІІ хвиля демократизації – з 1997 року.

     За  класифікацією Хантінгтона, демократія в Україні належить до «нових демократій», які виникають у контексті третьої світової хвилі [2, с. 13 ]

     Існують певні особливості українського варіанта демократії, на які звертають  увагу вітчизняні політологи. Поведінці більшої частини української владної еліти властиві риси, що не належать до демократичних. Це непуб-лічність, непрозорість, зорієнтованість переважно на особисті (сімейні, кланові, групові), а не на суспільні інтереси. Як інструмент регулювання суспільних відносин інститути державної влади в Україні досить слабкі. Основними перешкодами консолідації демократії в Україні, як і в інших країнах колиш-нього СРСР, є слабкість політичних інститутів, недемократична поведінка еліти, недостатньо активна участь населення в політичному житті країни.

     Проблема  демократії для нашої країни —  це проблема формування такої соціальної і політичної системи, яка забезпечувала б керованість суспільством при участі народу, припускала б можливість заміни влади без насильства, гарантувала б дотримання і захист прав і свобод людини.

Ознаки  демократії в Україні:

     1. Принцип народного суверенітету;

     2. Громадянський консенсус, тобто  згода громадян дотримуватися  встановлених правових норм;

     3. Правління більшості передбачає  ще один принцип демократії  – дотримання та охорону прав  меншості;

     4. Участь народу в здійснені  державної влади;

     5. Принцип рівності і свободи.  Межею свободи будь-якої людини  є свобода інших людей;

     6. Політичний та ідейний плюралізм,  наявність багатопартійності;

     7. Політичне суперництво, наявність  та офіційне визнання опозиції  до влади.

     Нині  Україна перебуває на шляху демократичних  перетворень – удосконалення  наявних та запровадження нових  основ демократії. Розвиток демократії  стикається із загрозами і викликами, пов’язаними із глобалізацією суспільства, поширенням терористичної загрози, етнічними конфліктами, що призводить до серйозних змін у функціонування сталих демократичних інститутів.

     Створення демократичних політичних інститутів та практик у сучасній Україні  супроводжується гострими суперечками  про їхню доцільність і можливість застосування в українському політичному  процесі.

     Однією  з головних економічних перешкод демократичного розвитку сьогодні є  відсутність середнього прошарку суспільства, малозабезпеченість більшої частини  населення. А майбутнє демократії в  країні, як відомо пов’язане з розвитком її економіки [2, с. 14].

Утвердження демократичних засад  в суспільстві  гальмують такі чинники:

• висока забюрократизованість апаратів і управлінських процедур у державній владі й самоуправлінні на тлі ще низької політичної й управлінської культури чиновництва;
• низька законослухняність на всіх рівнях влади, навіть на вищих щаблях політичного управління. Через це дедалі більше громадян України, не знаходячи захисту в Україні, звертаються до Європейського суду;
• корупція не тільки у верхніх ешелонах влади, а й на низовому рівні, так звана побутова корупція стає звичним стилем повсякденного життя для багатьох верств населення;
• недостатньо висока політична й правова культура громадян, які не можуть внаслідок цього відстояти свої права й свободи, потрапляють в неправову залежність від чиновника, правоохоронця, підприємця й просто нахабного правопорушника;

високий рівень конфліктності в суспільстві та серед політичної еліти

Ці та інші чинники показують наявність комплексу проблем у перетворенні нашої держави на справді демократичну, правову [8].

     Визначальним  чинником демократизму держави є  встановлення рівноваги в суспільстві та гармонійних відносин між державою і громадянами. Досягнення рівноваги в українському суспільстві потребує розв’язання на державному рівні проблеми відносин більшості і меншості.

     Для України як однієї з держав, що недавно  стали на шлях демократичних  перетворень, першочерговим  задля здійснення демократизації суспільства, є виконання таких  умов:

- розвиток громадянського суспільства, зниження віддаленості влади і громадян;

- сприйняття  демократії як цінності більшістю  громадян;

- формування  політичної еліти;

- досягнення  консенсусу між різними політичними силами;

- високий  соціально-економічний рівень розвитку держави;

-  економічна  стабільність, переважання середнього классу;

- збереження  чесних змагальних та регулярних  виборів;

- захист  прав меншості;

- активна  життява позиція молоді;

- гідний лідер-керівник держави;

- формування  сприятливого зовнішнього оточення  [2, с. 15].

     Сьогодні  після кількох десятиліть дискридитації теорія соціальнодемократичних основ демократії зазнала інтенсивного відродження. Рівень економічного розвитку має визначальний вплив на збереження демократії. Низький рівень доходу на душу населення становить значну загрозу для збереженя демократії. Відповідно до результатів дослідження А.Пшеворського бідні демократії , в яких річний прибуток на душу населення становить 1000 американських доларів, є надзвичайно крихкими (див. табл. 1).

     Таблиця 1

     Вплив річного прибутку на душу населення на міцність демократії