Багатопартийнисть в Украине

План.

1. Об'єктивні умови та суб'єктивні чинники.  
   становлення багатопартійності.
2. Реальний вплив політичних партій .
3. Класифікація політичних партій .
4. Партії у політичній системі України .
5. Політичні партії у передвиборчий період .

БАГАТОПАРТІЙНІСТЬ В УКРАЇНІ:  
СКЛАДНИЙ ШЛЯХ СТАНОВЛЕННЯ

1. Об'єктивні умови та суб'єктивні чинники  
   становлення багатопартійності

     Важливим  аспектом демократизації суспільного  життя в Україні є розвиток багатопартійності. Процес виникнення політичних партій почався на рубежі 90-х років. Саме через громадські рухи і партії до активної державотворчої діяльності залучилися значні прошарки населення, які зробили істотний внесок у формування засад демократії.

     Але становлення політичних партій і  громадських рухів проходить  в екстремальних умовах. Поглиблення економічної кризи, крах суспільних ідеалів спричинять стрімке зростання соціальної напруженості, девальвують в очах значної частини населення демократичні цінності.

     Усунення  з політичної арени КПРС, заперечення  комуністичної ідеології ще недавно уявлялося багатьом остаточним прощанням з минулим, кроком у "світове співтовариство". Але монополія на владу змінилася владою монополій. Замість єдиної ідеології, що виконувала державницько-охоронні функції, з'явилось безліч нових теорій і доктрин, що претендують на універсальність.

     Поряд з іншими факторами це на певному  етапі призвело, як свідчать проведені  дослідження, до певної деполітизації  суспільства. Більшість населення  відчуває байдужість до політики і  політиків. Склалася досить парадоксальна ситуація, коли тільки зареєстрованих політичних партій в Україні нараховується 31, але жодна з них не має достатнього впливу у загальнонаціональному вимірі. Серед головних причин цього явища слід виділити:

     1) наявність старої соціальної  структури, яка все ще знаходиться у стані незавершеного розпаду, коли нові соціальні прошарки ще остаточно не викристалізувалися перш за все через недостатні економічні мотиви і стимули їх консолідації;

     2) певну алергію до самого терміну  "партія" як важкої спадщини  багаторічного монопольного панування КПРС;

     3) зневіру багатьох громадян взагалі  у демократичних інститутах як  наслідок стрімкого зниження  рівня життя і зумовленого  цим зубожіння більшості населення; 

     4) відсутність у нашому суспільстві  сталих політичних традицій функціонування механізмів плюралістичної демократії;

     5) доктринальний характер більшості  існуючих політичних партій, які  намагаються не стільки зрозуміти  і врахувати особливості посттоталітарного  суспільства, скільки нав'язати  йому нову модель (доктрину) соціального розвитку.

     Тому  справжня багатопартійність в Україні  ще не сформувалась. До цього часу основою  існування політичних партій і громадських  рухів є здебільшого ідеологічні  посилання та відмінності окремих  осіб і груп у світогляді, а також  потреба у груповому спілкуванні, прагнення виразити особисте невдоволення тощо.

2. Реальний вплив політичних партій.

     Поглиблення соціально-економічної кризи в  Україні, соціальна стомленість  і зневіра у можливості демократичних  структур ефективно вирішувати гострі суспільні проблеми безпосередньо позначаються на становищі і впливовості політичних партій. Численні розколи, що мали місце у 1992 році, зайвий раз свідчать про їх внутрішню нестійкість, залежність від волі різних фракцій, що діють у багатьох з них. Більшість зареєстрованих політичних партій поки що не стали міцними організаціями, здатними виражати корінні інтереси різних прошарків суспільства, вчасно помітити зміну в соціальних настроях і швидко зкоригувати свої дії. Вони не спроможні вести за собою маси, визначити соціальну базу і зробити свою діяльність соціально адресною.

     Існують об'єктивні причини цього. У результаті поглиблення економічної кризи  все більша частина населення  опиняється за межею бідності. Фактично відбувається процес формування декласованого прошарку, для якого особисті проблеми вирішуватимуться вже не в рамках демократичних інститутів, а шляхом безпосереднього тиску на органи влади. Це, з одного боку, веде до розмивання існуючої політичної бази для багатопартійності, а з іншого провокує спроби обмежити права представницьких органів, посилити можливості виконавчої влади.

     Тут перш за все жертвами стають ті політичні  партії, які розраховували на середні  прошарки. Політичні партії, що намагаються  представляти інтереси робітників і  селян, все більше постають перед явищем радикалізації своєї соціальної бази, необхідністю враховувати його, що у свою чергу спонукає їх до більш рішучих дій по відношенню до органів влади, особливо у питаннях соціального захисту населення.

     Згідно  з дослідженням НІСД, проведеним влітку 1993 р., лише 5,5% опитаних погодилися з тим, що саме політичні партії визначають політико-економічний розвиток України, і тільки 5,4% згодні довірити проведення реформ в Україні лідерам нинішньої політичної опозиції. Слід відзначити, що порівняно з попереднім дослідженням, яке провів НІСД наприкінці 1992 року, чисельність потенційних абсентеїстів майже не змінилась (тоді їх було 25%).

     Щодо  громадян, які б віддали голоси за представників тієї чи іншої партії (зважаючи на те, що респонденти могли вибрати декілька відповідей), то за "зелених" віддали б свої голоси 16,1%, національно-демократичні партії та рухи - 9,4%, комуністів - 7%, соціалістів - 5,9%, автономістські партії та рухи - 3,6%, соціал-демократів - 2,3%, партії іншого спрямування набрали менше 2% голосів. 19,6% опитаних заявили, що вони ще не визначились, а 46,1% підкреслили, що насамперед у своєму виборі вони будуть орієнтуватися на особистість кандидатів.

     Таким чином, політичний плюралізм в Україні  розвивається повільними темпами. Одна з причин цього, як відзначалось, - негативний образ партій у масовій свідомості. Переважна більшість населення - 63% - вважають, що політичні партії в Україні являють собою перш за все об'єднання людей, що прагнуть влади. Безумовно, прихід до влади законним шляхом є метою всякої політичної партії. Але тривожить те, що 34% опитаних вважають партії організаціями, які далекі від реальних проблем народу, і тільки 17% - такими, що відстоюють його інтереси; 20% навіть бачать у партіях організації, що виконують волю мафії, і тільки 17% вважають, що це організації, діяльність яких сприяє розвитку демократії і політичній стабільності в Україні. 11% впевнені, що діяльність партій дестабілізує становище в державі.

     Цікаво, що думають про політичні партії прибічники тих чи інших партій. Крайні позиції тут займають прибічники Ліберальної партії. Серед них 81% вважають, що партії бажають перш за все влади, і 30% - що партії далекі від народу. Найбільш романтично настроєні прибічники націонал-радикалів, 41% яких вважає, що партії відстоюють інтереси народу. Найбільш позитивно населення ставиться до Партії зелених: цілком позитивно або позитивно - 41% (у жовтні 1992 року - 40%) опитаних, не знають про таку партію - 22% (у жовтні 1992 року - 26%). Як і раніше, повагу до цієї партії визначають, скоріше за все, не стільки її діяльність, скільки ідеї, проголошені нею, які особливо цінуються в суспільстві після чорнобильської катастрофи. Далі йде Народний рух України, про позитивне ставлення до якого заявили 25% (у жовтні 1992 року - теж 25%) опитаних, у той же час 11% (у жовтні 1992 року - 14%) він невідомий. Вважаємо, що свій авторитет ця партія набула за рахунок минулих заслуг, нинішньої активної політичної діяльності та критичного ставлення до сучасних реалій.

     Майже стільки - 24% (раніше 21%) - позитивно ставляться до Демократичної партії України. Але деякі особливості у відповідях дають змогу передбачити, що частина з тих, хто її підтримав, більше орієнтуються на безперечно привабливу назву партії, ніж на знання її програми та основних принципів діяльності. При близькості показників щодо позитивного ставлення (25% і 24%) тих з них, хто цілком позитивно ставиться до Руху, - 7,6%, а до ДПУ - тільки 4,4%. В той же час негативно і різко негативно ставляться до першої організації 28%, а до другої - тільки 8,5%.

     Як  і в жовтні 1992 року, близькі за показниками позитивного ставлення  Українська республіканська партія - 16%, Соціалістична партія - 15%, Українська селянська демократична партія - 13%, Партія демократичного відродження України - 13%. Нинішні показники по цих партіях практично повторюють минулорічні, лише для соціалістів збільшилися на 2%. Але всі партії стали більш відомі. Про існування соціалістичної і республіканської партій не знають 23 - 27% (у жовтні 1992 року - 30 - 34%), інші три партії невідомі для значно більшого числа людей - 38 - 39% (у жовтні 1992 року - 45 - 47%).

     Звертає на себе увагу ще один цікавий показник - кількість респондентів, які ставляться негативно чи різко негативно  до тієї чи іншої партії (руху). Тут на першому місці Союз комуністів України (СКУ) - 38%. Далі йдуть Народний рух - 28% і Соціалістична партія - 20%. У минулорічному опитуванні СКУ не значився, і тоді перші два місця з такими ж показниками посідали Рух і соціалісти.

     Слід  відзначити результати відносно "молодих" політичних партій, створених і зареєстрованих лише в кінці 1992 - на початку 1993 років - Партії праці і Української партії справедливості, позитивне та дуже позитивне ставлення до яких виказали відповідно 13% і 11%, а негативне та різко негативне - 11% і 7% респондентів. Ці партії розраховують посісти місця у лівому центрі і потенційно можуть його посилити.

     Стабільність  позитивних оцінок центристських сил  свідчить не стільки про свідому  підтримку програмних цілей центристських угруповань, скільки про намагання значної частини населення дистанціюватися від політичних крайнощів.

     Опитування  показало й певну необізнаність  населення з перипетіями політичної боротьби та політичними взаємовідносинами. Відомо, що УРП і ДемПУ, які мають досить високий рейтинг, стали провідними силами у створенні Конгресу національно-демократичних сил. Але позитивне і цілком позитивне ставлення до КНДС висловили лише 11% (у жовтні 1992 року лише 8%) респондентів, тобто вдвічі менше, ніж до ДемПУ, і на третину менше, ніж до УРП.

     Християнсько-демократична партія України набрала 10% позитивних голосів. Ця партія постійно докладає зусиль для налагодження міжконфесійного  миру і злагоди у середовищі віруючих. Виступаючи проти втручання держави  у міжцерковні суперечки, спираючись на багатий досвід близьких до неї християнсько-демократичних партій Заходу, вона потенційно може розширити свій вплив у суспільстві, якщо їй вдасться уникнути пасток різноманітних ухилів.

     Про позитивне ставлення до Соціал-демократичної партії і Української національної асамблеї заявили по 8% респондентів, до Громадянського конгресу - 7%. До Ліберальної партії позитивно ставляться 5% (раніше 3%) респондентів, негативно - 10%, не знають її 43%. Ці дані ще раз доводять, що без напруженої роботи по структуризації партії, налагодженню її контактів з населенням за місцем проживання, без зв'язків з представниками трудових колективів важко стати дійсно впливовою організацією, маючи навіть великі фінансові можливості.

     Про байдуже ставлення до кожної з партій заявили від 26% до 42% опитаних, що відповідає в цілому минулорічним показникам. Найбільше байдужих виявилося по відношенню до УРП і СДПУ - 42%, а найменше - до Партії зелених - 27%, Союзу комуністів - 27%, Української партії справедливості - 31%.

     Більшість партій невідомі для 30 - 50% опитаних. Найбільш "загадкові" Українська партія справедливості - 49%, Громадянський конгрес - 48%, Ліберальна партія - 43%. З цього ряду випадають: Рух - не знає 11% опитаних, Союз комуністів - 19%, Партія зелених - 22%, Соціалістична партія - 23%. Але якщо у жовтні 1992 року середній показник тих, хто вказав, що йому невідома партія, становив 40%, то тепер - 34%, що свідчить про поступове розширення впливу політичних партій.

3. Класифікація політичних партій

     У політичній науці напрацьовані різні  підходи для аналізу сучасних партій. Застосування цих принципів  при розгляді українських політичних партій дає можливісь об'єктивно  оцінити їх нинішній стан. Візьмемо перший критерій - довготривалість  дії організації. Це дає змогу відрізнити партії від клієнтелістських груп, фракцій, клік, камарилій, які щезають разом із своїми засновниками і натхненниками. Залежність дій деяких із українських партій і рухів від своїх керівників досить значна (наприклад, УРП, НРУ, ВНРУ, КНДС, УКРП, ЛПУ). Але короткий термін існування самих партій не дає можливості однозначно їх оцінити.

     Другий  критерій - повномасштабність організації, що включає і місцевий рівень, відрізняє  партію від звичайної парламентської чи політичної групи, яка існує лише на національному рівні і не має постійного зв'язку з організаціями місцевого рівня. До таких розгалужених організацій відносяться перш за все Народний рух України, УРП, СПУ.