історія друку календарів в Україні

З історії календарів

Календар  з’явився у наших пращурів ще в  доісторичну добу. В його основі лежить зміни дня і ночі, річних сезонів і пов’язана з цим  діяльність людини. Про що свідчать і українські назви місяців: березень або березіль, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень, січень, лютий, а також археологічні знахідки.

Разом з тим це і книжка, що містить відомості  про дні ріку, свята тощо. З  прийняттям християнства Київська Русь переняла з Візантії новий календар, введений Юлієм Цезарем. Набули поширення православні календарі - списки та збірники з переліком християнських свят, сказань про християнських святих- святці, мінеї, місяцеслови, які у давні часи складали у скрипторіях монастирів. Вони були частинами рукописних богослужбових книг. Найдавніші святці збереглися в Остромировому Євангелії 1056-1057 рр. Поряд з православними календарями, ще довгий час на теренах України використувались язичеські календарі: громники, погодними тощо.

З появою та поширенням в середині ХV ст. друкарства з’явилися і перші друковані календарі. Одноаркушевий «Астрономічний календар» на 1448 р. один з перших творів верстату Й. Гутенберга. Згодом календарі почали друкувати у Кракові (Польща, 1474), Венеції (Італія, 1560)… У різних містах Європи ходили у ХV - ХVІ ст.ст. календарі-таблиці, календарі-альманахи. У ХVІ ст. з'явилися друковані календарі на східнослов’янських землях. На початку 1522 р. з віленської друкарні білоруського першодрукаря і просві-тителя Франциска Скорини вийшла збірка «Мала подорожня книжиця», в якій поряд з богослужбовими творами вміщено календарні відомості: позначені дати Пасхи, вказані затемнення сонця та місяця тощо. Поряд з латинськими назвами місяців Ф. Скарина подав їх білоруські відповідники: «месець септеврий зовемы вресень», декаврій – прасинець, март –марець тощо.

Серед великої родини тогочасних календарів важливе місце  займають і видання Івана Федорова. У заблудівському виданні «Псалтиря  з часословцем» (1569) він подав  детальний опис схем розрахунків  днів року за допомогою пальців рук, букв та чисел. Цю методику, за якою наші предки вираховували дні року, запропонував грецький богослов Іоан Дамаскін. (VІІ-VІІІ ст. н.е.). 5 травня 1581 року з острозької друкарні Івана Федорова вийшов перший український календар. На одноаркушевій листівці надрукували короткий вірш українсько-білоруського поета Андрія Римші «Которого ся місяця што за старих веков дєело короткое описание», в якому для кожного з 12 місяців подано назви латинською, гебрейською та «простою», тобто тогочасною українською, мовами. Після назв місяців вміщено двовірші з описом важливої події з біблійної історії, яка згадувалася в поточному місяці. Єдиний примірник його зберігається в Публічній бібліотеці Санкт-Петербурга.

1582 р. папою Григорій  ХШ була проголошена календарна реформа, що приводила у відповідність календарний рік з астрономічним. Того ж року но-вий григоріанський календар впроваджено у країнах з католицьким віроспо-віданням: Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Польщі, до складу якої входили українські землі. Православні України сприйняли нововведення як зазіхання на свою віру, звичаї, права тощо. Незважаючи на грамоту польського короля, в якій зазначалося, що реформа не привід для утисків православних, тиск з боку місцевих католицьких ієрархів та шляхти посилився. У Львові зимою 1583-1584 рр. арцибіскуп Соліковський заборонив православним справляти релігійні свята за старим календарем. Він вислав місцевих ксьондзів з озброєними ватагами, які силоміць витягали з церков священнослужителів і віруючих під час відправ, запечатували церкви і т.д. Православних звинувачували «в недовірстві та отступництві», але вони зберігали вірність традиціям. В Острозі 1587 р. вийшов полемічний твір Г. Смотрицького «Ключ царства небесного», друга частина якого «Календар римски новы», була спрямована проти календарної реформи, яка оберталася проти православних. У 1595 р., за рік до підписання унії, І.Потій та К.Терлецький видали у Римі для майбутніх уніатів «Календар римський новий». Але й прийняття унії не схилило українців до календарної реформи. Старим стилем користувалися до 1918 року.

У ХVІ - ХVІІ ст. на сході  слов’янського світу, особливо на західних землях України, набули популярності календарі, що видавались польською мовою у  Львові і Замості. Це були видання типу альманахів, які крім календаріуму, містили різноманітні відомості науково-популярного, літературного характеру. Календарям серед друкованої продукції, кількість якої значно зростає з ХVІІІ ст., належало особливе місце. Їх використовували на тільки для обчислення часу, ведення господарських робіт, визначення святкових днів. Вони стали книжками для читання, довідниками з різноманітних питань, бо містили багато загальнокорисних та цікавих відомостей.

У ХVШ ст. календарі  почали друкуватися на східних землях України. Лаврська друкарня почала видавати календарі з 1700 р. З одним із них пов’язана трагічна для українського друкарства сторінка. У січні 1718 р. тут надрукували «Мінологіон, си есть месяцеслов общего последования». На заголовній сторінці його за старим звичаєм було позначено, що ця книга виходить «в Лавре Печерской Кіевской, ставропигіи святейшаго вселенскаго константинопольскаго патріарха». Це викликало гнів властей, а згодом заборону друкувати книжки українською мовою. Примірники «Мінологіона» 1718 р. наказали конфіскувати. Проте незабаром видання календарів відновили. З 1845р. Лавра регулярно видавала «Полный християнский месяцеслов з присовокуплением разных статей к росiйской истории и кiевской епархiи относящихся», в якому крім власне календаря знаходились списки українських князів і московських володарів, київських архієреїв, статті про монастирі й церкви київської єпархії. Друкували календарі і на замовлення. З 1797 р. тут виходив «Кіевский месяцеслов…, соч. в Kiевской Академії» з історичними статтями. Підготував його відомий освітній і церковний діяч, письменник, професор і ректор Києво-Могилянської Академії Іриней Фальківський.

У Чернігові на поч. ХVШ ст. друкував календарі Василь Квасовський з Корвеня. Особливо цікавий «Календарь греческий, римский, еврейский на 1719 год», на титульному аркуші якого зазначено, що він складений по меридіану та широті російського града Чернігова. Пізніше Квасовський видавав календарі у Кенігсберзі,які мали поширення, особливо у західних губерніях країни.

З кінця ХVІІІ  почалося видання календарів на сході  і півдні країни. 1797 р. Харківське Духовне  училище підготувало «Месяцеслов…»  у перекладі з польської, доповнивши його хронологією та астрономічними даними про схід та захід Сонця. У 1811-1829 роках щорічно видавав календарі «Подарок на новый год сельским и городским жителям» один з перших вітчизняних вчених, викладач Харківського університету Андрій Вербицький. Вперше спробу видати щорічний календар в Одесі було зроблено ще у 1821-1822 рр. З 1835 по 1838 рік канцелярія генерал-губернатора регулярно видавала «Новоросійський календар», пізніше виданням опікувався Ришельєвський ліцей. В кінці ХІХ ст. петербурзькі журнали «Современник» і, особливо, «Отечественные записки», які на своїх сторінках постійно вміщували огляди численних російських календарів, відзначали змістовність і високий рівень одеського видання.

З ХVШ ст. на східних  землях України з’являються російські  календарі. Найбільш відомим серед  них був так званий Брюсів календар (М., 1709-1715). Підготував видання бібліотекар навігаційної школи у Москві Василь Киприянов. Календар вийшов під «назрением Якова Вилимовича Брюса», сподвижника Петра І, одного з найбільш освічених людей петровської доби, астронома, інженера, артилериста, дипломата, якого у народі називали «чорно- книжником» та «чаклуном із Сухаревської башти», де він облаштував першу в Росії обсерваторію. Календар, в якому поряд з астрономічними відомостями, подавались прогностичні передбачення погоди, врожаїв і астрологічні прогнози, народ тісно пов’язав з ім’я Брюса. Майже 200 років цей календар був настільним довідником багатьох вітчизняних землеробів, багато разів перевидавався. Навіть на початку ХХ ст. подібні календарі у народі називалися «брюсами». Перше видання Брюсова календаря давно винятковий раритет. Відомі лише 3 повні примірники. Перше доповнене видання вийшло у часи царювання Єлізавети Петрівни, і неодноразово перевидавалось ХVШ-ХІХ ст. Проте вже у кінці ХІХ ст. вони були колекційною рідкістю.

Крім російських та українських календарів в Україні залишалися популярними календарі, які привозили з Польщі. Їх розповсюдження порушувало монополію Академії наук на видання та продаж календарів, що діяла з 1726 р. Указом від 1783 р. «ввезення польських календарів суворо заборонено і велено у Києві й Україні використовувати місяцеслови російські, від Академії наук видані». Монополію ліквідували лише 1865 р. і надали «всем желающим право издавать календари». Після чого книжкові полиці заполонили численні видання календарів приватних видавців Баумана, Г. Гоппе, О.Суворіна, І Ситіна та інших. Одним з найпопулярніших був «Крестный календар» московського журналіста О.Гатцука. Його дешеві календарі містили різноманітні відомості про винаходи та відкриття, видатні події у всесвітній історії, статистичні дані тощо. Успіх календарів Гатцука був величезним, вони розходилися у сотнях тисяч примірників у містах і селах Росії і України. В Україні не меншою популярністю користувався також «Кієвскій народный календарь» (виходив з 1864 по 1915 р.) Олексія Андріяшева - своєрідний домашній довідник. Вдало ілюстровані сторінки календаря розповідали про події вітчизняної історії, географію, звичаї, культуру народів світу, про те, як надати першу медичну допомогу, поради по веденню сільського господарства, містили різноманітну довідкову інформацію. За роки видання розійшлося більше мільйона примірників. Через підробки на обкладинці календаря навіть з’явилося попередження читачам «требовать на каждом экземпляре календаря собственноручной подписи Редактора-Издательницы» (Після смерті О. Андріяшева у 1907 р. справу батька продовжила його донька).

На початку минулого століття на східних землях України  розпочалося видання календарів українською мовою. У Києві розгорнуло видавничу діяльність товариство «Просвіта» (1906-1910), серед 34 його видань відомі календарі на 1907 та 1908 рр. Київське видавництво «Час» почало випуск «Одривних календарів», У Харкові друкувався календар «Хлібороб южно-руський сільско-хозяйственный» (1911,1912). У Полтаві календар на 1907 р. підготувала редакція газети «Рідний край», у Житомирі видавництво «Струмок».

На землях Західної України друкування календарів українською  мовою почалось ще з 50-х років  ХІХ ст. Спочатку вони виходили не регулярно. У Перемишлі отцем А.Добрянським  видавався календар «Перемышлянин» , який за своїм змістом не поступався іноземним календарям. Тут побачив світ і перший український календар для жінок «Перемышлянка». У Львові виходив календар «Львовянин, приручений і господарський місяцеслов. У Коломиї перший гумористично-сатиричній календар «Фуркало».

Періодичне видання  календарів на західних землях України  розпочав Ставропігійський інститут у  Львові. З 1864 по 1939 р. тут видавався  щорічний науковий календар «Временник Ставропигийского Института с месяцесловом». Популярними у Галичині були календарі львівської «Просвіти». За перші 50 років «Просвітою» було видано 41 календар. Друкували календарі також в Чернівцях, Ужгороді, Унгварі та інших містах України.

Незважаючи всю  популярність, календарі зберігались  не довго. І вже через декілька років після видання, ставали колекційною рідкістю.

У колекції Музею  серед більш як 5 тисяч видань ХVШ - ХІХ ст. лише 10 календарів. В  їх числі видання знаменитого  Брюсова календаря доби Єлизавети  Петрівни.(ХVШ ст.), подарованого Музею  у 1972 р. мешканкою села Сунів О.П.Веневецька Чернігівської області, а також «Кіевскій месяцеслов с присовокуплением разных статей по російской исторіи и кіевской іерархіи» лаврського друку (1832), «Славянский ежегодник на 1876 рік», відомого київського славіст Микола Задерацький (1845-1880), одеський «Народный календарь для Южной России на 1877», «Иллюстрованный календарь товариства «Просвіта» на рок 1894» львівської «Просвіти», «Кієвскій народный календар на 1915 год» Андріяшева, «Jutrzenka»- календар польською мовою відомого українського і польського видавця Леон Ідзиковський та ін.