Вплив сім’ї на навчальну діяльність учнів старшої школи

Вплив сім’ї на навчальну діяльність учнів старшої школи

     Виховання особистості - це процес цілеспрямований, багатогранний за завданнями і змістом, складний щодо формування і розкриття внутрішнього світу вихованця, різноманітний за формами, методами і прийомами, безперервний, тривалий у часі (людина виховується на протязі всього життя).

        Важливою функцією сімейного виховання є пробудження та підтримка в дітях прагнення навчатися. Школа дає дитині наукові знання і виховує свідоме ставлення до дійсності. Родина забезпечує практичний життєвий досвід, виховує вміння співчувати іншій людині, відчувати її стан. Для гармонійного розвитку особистості необхідно те й інше.

     Сімейне виховання – одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків із повсякденним впливом сімейного побуту. Головне завдання сімейного виховання – підготовка дітей до життя в наявних соціальних умовах, набуття ними знань, умінь і навичок, необхідних для нормального формування особистості в умовах родини.

Існує багато визначень поняття «сім’я» з наукової точки зору. Сім’я – це геніальне творіння природи й суспільства. Зв’язок між двох осіб різної статі, що називається шлюбом, – це не просто природний союз і не просто цивільний договір, а передусім моральний союз, який виникає на основі взаємної любові, на довірі, які поєднали свої долі, мають надмету – продовжити рід людський, народити й виховати дитину . Або сім’я – суспільний механізм відтворення людини, мала група, заснована на стосунках: взаємини між чоловіком і дружиною, батьками й дітьми, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою .

Із зазначених термінів ми бачимо, що саме через сім’ю відбувається виховання дитини. Сім’я здійснює виховний вплив на дитину з перших днів народження. Засоби догляду й годування, загальний режим формують у дитини перші звички, від яких залежить подальша її поведінка. Завдання батьків полягає в розвиткові мислення й мови дітей, активності й витримки, самостійності в різних виявах життєдіяльності, прищепленні навичок самообслуговування тощо. У шкільному віці, коли основнимзмістом життя стає навчальна діяльність і формується характер, важливо, щоб родина підтримувала тісний зв’язок зі школою, заохочувала дітей до посильної праці й участі в громадській роботі, привчала їх до чіткого режиму дня. Завдання батьків – допомагати дітям виробити твердий характер, розумно розширюючи самостійність, підвищуючи їхню роль у житті домашньому і шкільному, в обранні майбутньої професії тощо

Виховання – процес, у якому взаємно впливають один на одного і ті, хто виховує, і ті, кого виховують. Він передбачає як здійснення батьками цілеспрямованих дій, спрямованих на досягнення певного результату, так і не свідомого впливу на дитину, який виникає постійно в процесі їх спілкування.

Багато прикрих помилок і педагогічних вад у сімейному вихованні й навчанні дітей буває саме в тому, що батьки не завжди ознайомлені з тим педагогічним мінімумом, яким повинен оволодіти кожен, хто взявся за таку відповідальну й таку важливу для суспільства справу, як догляд і виховання підростаючого покоління.

Батьки задають і вихідний рівень прагнень дитини — те, на що вона претендує у навчальній діяльності та стосунках. Діти з високим рівнем прагнень, підвищеною самооцінкою та престижною мотивацією розраховують лише на успіх. Їхні уявлення про майбутнє такі ж оптимістичні.

Діти з низьким рівнем прагнень та низькою самооцінкою не претендують на багато ані в майбутньому, ані в теперішньому. Особистісною особливістю у дітей може стати тривожність. Висока тривожність набуває стійкості при постійному незадоволенні з боку батьків. Якщо тимчасові труднощі, які переживає дитина, роздратовують дорослих, виникає тривожність страх зробити щось погано, неправильно. Той же результат досягається в ситуації, коли дитина навчається досить успішно, але батьки чекають на більше та пред‘являють високі, нереальні вимоги.  Через зростання тривожності та пов‘язану з нею низьку самооцінку знижуються навчальні досягнення, закріплюється неуспіх.

   Дорослі, незадоволені спадаючою продуктивністю навчальної роботи дитини, все більше й більше зосереджуються на цих питаннях у спілкуванні з нею, що підсилює емоційний дискомфорт. Виникає замкнене коло: несприятливі особистісні особливості дитини відображаються на її навчальній діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція в свою чергу, підсилює особливості дитини, які виникли. Розірвати це коло можна, змінивши установки та оцінки батьків. Не караючи дитину за окремі недоліки, знижують рівень її тривожності та цим сприяють успішному виконанню навчальних завдань.

     У родині повинні виховуватися як дорослі, так і діти. Ще К. Д. Ушинський зазначав, що естетично впливати безпосередньо на дітей – важко і що треба дорослим давати естетичну освіту. Від дорослих залежить, як дитина буде в подальшому сприймати світ: у позитивному чи негативному плані. Дитина як губка усмоктує взаємостосунки в родині. Добробут людини в сім’ї переноситься на інші сфери взаємостосунків у дитячому садку, школі та ін. Якщо немає між батьками й дитиною душевної близькості, то це може призвести до негармонійного розвитку особистості дитини.