Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації

Римська система  виховання і освіти відповідала  розвитку рабовласницького ладу, вона склалась в VI—V ст. до н.е. Це був період швидкого розвитку рабовласництва і класового розшарування населення (патриції — рабовласники, вільне привілейоване населення і плебеї — вершники, біднота). Соціально-класове розшарування населення Давнього Риму наклало свій відбиток і на систему виховання. Для бідного населення тут існували елементарні приватні і платні школи, для дітей привілейованих верств населення — граматичні школи. Елементарні школи обслуговували деяку частину небагатого і незнатного вільно народженого насе-

лення (плебеїв). Там вчили писати, читати і рахувати, знайомили з законами держави. Багаті і знатні люди надавали перевагу навчанню своїх синів грамоті в домашніх умовах.

В граматичних школах, також приватних і платних, навчалися  діти знатних батьків. Учні вивчали  граматику, латинську і грецьку  мови, риторику (мистецтво красномовства  з деякими відомостями з літератури та історії). У школах обох типів  навчалися тільки хлопчики. Розвиток цих шкіл був спричинений необхідністю оволодінням ораторським мистецтвом тими, хто намагався зайняти керівні посади в державі.

Значно пізніше  в Римі з'явилися школи риторів, в яких діти знаті готувалися до державної діяльності. Вони вивчали  риторику, філософію, правознавство, грецьку  мову, математику, музику. Навчання в  школах було платним. В середині першого  тисячоліття до нашої ери приватні граматичні й риторські школи були перетворені в державні.

Проголошення християнства державною релігією Римської імперії  спричинило різку зміну змісту навчання і виховання дітей у школах. Християнство надало школі яскраво  забарвленого релігійного характеру, що знижувало рівень розумового виховання підростаючих поколінь.

ОСВІТА ТА ВИХОВАННЯ У ДАВНІЙ ГРЕЦІЇ

Афінська система

Мета виховання: різнобічний гармонійний розвиток особистості

Форми та зміст. 0—7 р. — сімейне виховання; 7—13 р. —  музична школа; школа граматиста (навчання грамоті і лічбі); школа кіфариста (літературно-музи-чине виховання);

13—18 р. — гімназичні  школи: палестра (школа давнього п'ятиборства); гімнасія (риторика, гімнастика, музика); 18—20 р. — ефебія.

Традиційні цінності полісного виховання: єдність, рівність перед законом, ідеал героїчного і безкорисного служіння рідному місту.

Спартанська система

Мета виховання: підготовка мужніх, дисциплінованих, загартованих воїнів.

Форми навчання і  виховання: 0—7 р. — сімейне виховання; 7—18 р. агелли (військові загони); 18—20 р. — військова служба (ефебія). Зміст навчання і виховання: володіння зброєю, розвиток сили і витривалості; елементарне навчання читанню й письму, розвиток кмітливості, вміння висловлювати думки аргументовано і лаконічно; естетичне виховання через військові пісні і танці, розвиток почуття краси тіла.

Методи виховання: особистий приклад, змагання, формування звичок, покарання, бесіди; общинне виховання.

Етапи навчання у  Давньому Римі

Сімейне виховання (від народження до 7 років) — найдавніший  вид римського виховання, якому приділялась дуже велика увага..

Елементарна школа (від 7 до 11—12 років) — з V ст. н.е. —  мала суто практичний характер; хлопчиків  і дівчат навчали читанню, письму, лічбі.

Школа граматики (від 11 до 12—15 років) — передбачалося  вивчення латинської та грецької мови та літератури (граматика, поетика, стилістика) на основі творів Гомера, Вергілія, Теренція; вивченню основ «вільних мистецтв» приділялось другорядне значення. Відбувалося формування «досконалого оратора» як освітнього ідеалу.

Школа ритора (від 15 до 20 років) — незначна кількість  юнаків детально вивчала в теорії і на практиці ораторське мистецтво  за зразком промов Цицерона для підготовки до судової діяльності.