Виникнення і розвиток соціальної педагогіки як галузі людинознавства

                                   Міністерство освіти і науки України

 

Чернігівський державний інститут економіки і  управління

 

                              Кафедра соціальної роботи

 

 

 

 

 

 

 

 

                   Реферат

На  тему:    Виникнення і розвиток соціальної

педагогіки  як галузі людинознавства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                             Виконала:

                                                                                            студентка  1 курсу

                                                                                            групи СР- 131              

                                                                                            Обитоцька В. С.

                                                                                           Перевірила: Новік Л. М.    

                                            Чернігів, 2013р.

Зміст

Вступ

1. Соціальна педагогіка  як складова „людинознавства”, її суть та завдання

2. Історичні передумови  становлення і розвитку соціальної  педагогіки

3. Основоположні принципи  соціальної педагогіки

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Педагогіка надзвичайно  багатогранна. Досліджуваний нею  предмет настільки складний, що окрема наука не в змозі повністю охопити його суть. Тому сучасну педагогіку правильніше називати системною наук про виховання.

Структура сучасної педагогіки відображає зв’язки і відносини, що виникли під час історичного  розвитку педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. Нині педагогічна наука об’єднує до двадцяти педагогічних галузей. Їх кількість зростає залежно від суспільних потреб.

Останнім часом широко заявляють про себе такі нові галузі науки, як філософія виховання, порівняльна педагогіка, соціальна педагогіка та інші. Соціальна педагогіка вивчає проблеми позашкільного виховання дітей та дорослих. В її складі виділяють такі галузі, як сімейна педагогіка, педагогіка перевиховування правопорушників та інші.

Соціальна педагогіка також  вивчає закономірності та механізми  становлення і розвитку особистості  в процесі здобуття освіти і виховання  у різних соціальних інститутах, а  також соціально орієнтовану  діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ та соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Науково – технічну структуру  соціальної педагогіки утворюють:

- агогіка ( проблеми  попередження відхилень у поведінці  дітей та підлітків) ;

- герогогіка ( соціально  – педагогічні проблеми людей  похилого віку ) ;

- андрагогіка ( освіта  й виховання людини протягом  усього її життя) ;

- віктимологія ( проблеми категорії людей, які стали жертвами несправедливих умов соціальної організації та насильства) . (2, стр. 17)

У наш час інтенсивно обговорюються багатогранні проблеми людини і людського суспільства. Їх постановка і рішення визначаються міждисциплінарними проблемами з різними світоглядними і ціннісними установками. Одні дослідники обирають базисом наук про людину біологію чи психологію. Їм заперечують представники гуманітарних знань, серед яких чимало суперечок, що стосуються вибору основних напрямків пізнання. Останнім часом серйозного впливу набуває соціальна педагогіка.

Народжена новими інтелектуальними поглядами на світ, зростаючим усвідомленням  цінності і значимості соціальної ролі людини, соціальна педагогіка –  це насправді бурхливо розвиваюча область соціально значимих знань. Сьогодні вона зайняла достойне місце серед гуманітарних наук, ставши системоутворюючим фактором для антропологічної трактовки суспільних явищ, інтелектуальною та методологічною основою гуманітарних структур.

Поряд з іншими гуманітарними науками, соціальна педагогіка складає основу раціонального пізнання світу, протистоїть інтелектуальному збідненню суспільства, ставить завдання закрити „чорну дірку” неосвіченості, в яку може скотитись країна.

 

 

 

 

 

1. Соціальна педагогіка як складова „людинознавства”, її суть та завдання

Соціальна педагогіка, що входить в структуру „людинознавства”, і як науковий напрямок, і як освітня  галузь включає в себе масштабний комплекс різноманітних соціальних функцій, багатогранним за своїм  змістом і спрямованістю. Вся сукупність цих соціальних і наукових функцій орієнтована на підтримку людей в процесі становлення нових, цивілізованих умов життя, забезпечуючи ефективну взаємодію і спілкування, соціальне самовизначення і самовираження, суспільний і індивідуальний соціальний розвиток.

Соціальна педагогіка відображає як у дзеркалі наше власне духовне  обличчя, образ людини і обличчя  світу. Вона намагається відповісти на фундаментальні питання сучасності: Що означає бути людиною? У чому призначення  людини? Як стати соціально активною особистістю? Тим самим, у міру своїх можливостей, вона допомагає людині зрозуміти саму себе, збагатити своє життя, посилити свій особистий інтелектуальний потенціал.

Вона вивчає місце  людини в житті суспільства, складний процес створення і освоєння людиною своєю соціокультурної дійсності. Виходячи с цього, вона проявляє себе не просто як описувальна частина пізнання, але й як наука, яка намагається розкрити можливості вдосконалення життєвого світу людини, наука про конкретні і реальні шляхи досягнення цієї мети. Туму її мірою слід розглядати як особливу систему знань, що досліджує фундаментальний спосіб життя людини, його соціальний, природний і діяльнісний потенціал. Звідси беруться основи для інтерпретації напрямків діяльності людини, зміст його свідомості і поведінки.

Соціальна педагогіка вимушена сьогодні розвиватися в умовах несприятливого, часто драматичного соціального  буття. Тут особливо важлива конструктивна  думка, направлена на пізнання складного  і суперечливого світу людини, яка дозволяє виділити його закономірності та порядки. Гуманітарне пізнання зосереджує увагу на людській унікальності, індивідуальності. В науковому пізнанні весь процес освіти розглядається так, щоб зрозуміти, які фактори зберігають, а які змінюють, розвивають і збагачують світ людини.

Відсутність серйозного аналізу і теоретичного підходу  не лише об’єднує вітчизняні соціальні  науки, але і призводить до вузького і невизначеного трактування  ролі освіти і виховання, що ставить  під загрозу існуючі освітні процеси, особливо ті, які належать до вивчення суспільства, що загрожує неадекватності теоретичних обґрунтувань соціальної і культурної політики. У системі освіти накопичуються протиріччя, які можна успішно вирішити лише на основі теоретичного усвідомлення обслуговуючих їх причині факторів, аналіз породжуваних ними дій людини. У світлі соціальну педагогіку можна розглядати як рух пізнання до об’єктивного аналізу життєвого світу людини, необхідному для нього, як намагання до самопізнання, раціональному усвідомлення цінностей і цілей, які сприяють суспільного розвитку. Важливо, щоб не лише суспільство, але і кожна людина повною мірою усвідомили вирішальну роль вивчення соціальної педагогіки у формуванні суспільного і особистого благополуччя.

Будь – яка наука  легко може бути зруйнована, якщо вона не буде опиратися на твердий грунт реального життя, не оволодіє найбагатшим емпіричним матеріалом. Мало знати, треба ще приміряти накопичені знання. Мало відшукати „дорогу до храму”, що важливо само по собі, треба ще вийти з храму до людей, щоб вказати їм шлях. В.С. Соловйов писав: „ Я нітрохи не сумніваюсь, що справжня наука може пізнавати і дійсно пізнає необхідні відношення чи закони явищ. Але лише питає: чи залишиться вона при цьому пізнанні на винятково емпіричному ґрунті чи не включає вона себе інших пізнавальних елементів, крім того, яким хоче обмежити його відвернутий емпіризм.” ( 8. стр. 654 )

Лише глибоке, всестороннє  теоретичне осмислення соціально педагогічної практики ( соціально – педагогічної діяльності в різних сферах соціальних відносин ) через проведення багатопланових дослідних, дослідно – експериментальних досліджень з апробації гіпотез, а не пусте „вправляння” в наукоподібний, відірваний від практики теорезації – може вивести соціальну педагогіку з етапу розмитості, невизначеності у розумінні самої суті її як науки на рівень теоретичного обґрунтовування провідних соціально – педагогічних ідей ( не вигаданих, а виведених з практики ) і на цій основі – фундаментальних методологічних положень. За „варіативністю” підходів, парадигм у визначенні принципових, суттєвих наукових основ насправді нерідко приховується суперечливість у розумінні і визнанні найбільш загальної соціально – педагогічної концепції, перевірених і апробованих її теоретичних положень. Серед таких найважливіших соціально – педагогічних основ у розвитку соціальної практики в результаті довготривалого комплексного вивчення в монографії виділенні наступні ключові положення:

- превентивно – профілактичний  характер соціально – педагогічної  підтримки, орієнтованої на всі категорії та контингенти з метою можливого раднішого виявлення проблем на основі диференційованого, особисто – орієнтованого підходу;

- включення самих людей,  клієнтів у процесі вирішення  своїх проблем на принципах  самодопомоги як активних його суб’єктів, учасників життєдіяльності суспільства;

- пріоритет соціально  – педагогічної роботи з сім’єю, сімейно – сусідським співіснуванням, общиною, роботи з сім’єю, опора  на сім’ю зі всіма контингентами  населення, що сприяє гармонізації, розвитку духовно – моральних відносин у соціумі;

- інтеграція сил, засобів  і можливостей різних державних  і не державних інститутів ( на  всіх рівнях, у тому числі на  муніципальному, найближчому до  сім’ї, особистості ) в економічному  і повноцінному їх використанні в соціальній сфері; у роботі з дітьми та дорослими, багатими та бідними, різними ексклюзивними і маргінальними групами населення;

- підвищення соціально  – педагогічної компетенції в  процесі професіоналізації інституту  соціальних працівників, інших  спеціалістів соціальної сфери, соціальних служб різноманітних відомств;

- визнання і укріплення  авторитету суспільних організацій,  розвиток волонтерського ініціативного  руху з включенням до нього  різних груп і верст населення,  у тому числі розвиток різноманітних дитячих, молодіжних ініціатив.

Соціально – педагогічна  ідея сьогодні „визріла”, склався  соціальний фон, зробивши цю теоретично обґрунтовану ідею реальною, профілактикоорієнтованою. Без подальшого руху соціальної педагогіки як науки і освітньої галузі відбувається відомий у розвитку наукових знань феномен своєрідного „топтання на місці”. В суспільстві сформувались умови, коли якісний розвиток соціальної педагогіки став не лише можливим, але й необхідним як механізм інтеграції науки і практики.

 
2. Історичні передумови становлення і розвитку  соціальної педагогіки

 
Маючи глибоке історичне коріння  і передумови розвитку в світовій та вітчизняній практиці, соціальна  педагогіка опирається на багатий арсенал  ідей, положень і практикоорієнтованих розробок минулого століття і початку ХХ століття, які складають генетичну суть сучасної соціальної педагогіки, розкриваючи історикологічну послідовність і структурно – функціональну динаміку інтеграції соціально – педагогічних знань.

Соціальна педагогіка як самостійна наука і галузь освіти розвивалась і визрівала в умовах об’єктивного процесу диференціації наукових, у тому числі педагогічних знань.

Історико – педагогічний аналіз, ретроспективний погляд на соціальну педагогіку як феномен  освіти, науки і культури дозволяє виділити, перш за все, актуалізацію на різних історичних етапах думки про цінність людини і відношення до неї. Уже в середині ХVI століття освіта розглядається як основа суспільного благополуччя ( Т.Мор, Т.Кампанелла ). Не дивлячись на абсолютизацію всесильності освіти, такий підхід, а також ідей свободи творчості, всезагальної освіти, права особистості на людську індивідуальність, принципи природо відповідальності, також, як культуровідповідальності, здійснили позитивний вплив на розвиток соціально – педагогічної освітньої парадигми ( Я.А.Каменський, Ж.Ж.Руссо, Д.Локк, К.А.Гельвецій ).

У ХVII – XIX століттях у  європейській педагогіці принцип природо - відповідальності став основою багатьох теорій освіти під загальною назвою педагогічного натуралізму ( також відомий як теорія вільного виховання ).

Визначимо найбільш відомі підходи до принципу природо - відповідності:

- виховання – це  всестороній і гармонійний цілісний  розвиток ( ранній період; Ж.Ж.Руссо  і його послідовники );

- розвиток людини в  процесі виховання – це забезпечення її росту, задоволення і розвиток інтересів і потреб особистості ( Д.Дьюї та інші);

- розвиток людини в  процесі вільної реалізації ним  своїх потенціалів, а виховання  – це створення можливостей  для самореалізації і само  актуалізації (К.Роджерс, А.Маслоу, Г.Олпорт та інші).

Слід відмітити біхевіористичну  концепцію в освіті, що сформувалась під впливом учених, які відносяться  до „біхевіорестичної школи” в  психології ( А.Вейс, Е.Торндайк, Д.Уотсон, У.Хантер та інші). Біхевіоризм виклав моделі поведінки людини, в основі яких – різні способи реакції на вплив навколишнього середовища. Пізніше, на початку ХХ століття, ці тенденції отримали розвиток і відображення у „реформаторській педагогіці” У,Джеймса, Д.Дьюї, В.Лая, Г.Кершенчитейнера. вираженням раціоналістичного напрямку в педагогіці вважається прагматична і непрагматична теорії навчання, орієнтованих на ідею прагматизму і виражених в підлеглості навчання головній меті – підготувати особистість, максимально успішну в соціальному і професійному плані. При цьому успішна кар’єра вважалась головною метою, яка виправдовує засоби. Прагматизм рекомендує уникати конфліктів з державою, заперечує далекі ідеали і завдання і проголошує раціоналізм основною технологією оптимальної поведінки людини.

У кінці ХІХ століття ідеї соціальної педагогіки, єдності освіти і середовища, соціальної освіти „проростали” у реалізації різних форм нестандартного навчання і виховання ( О.Вільман, П.Наторп, Р.Штайнер ).