Використання методів самовиховання під час правового виховання

Розкриваючи зміст правового виховання, важливо ознайомити учнів з Конвенцією про права дитини, згідно з положенням якої дитиною вважається кожна людська істота до досягнення 18-річного віку. Концепція проголошує: "Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно виражати свої погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до віку і зрілості дитини.

Реалізація завдань і змісту правового виховання учнів здійснюється передусім у процесі навчання. Вивчення гуманітарних предметів спрямоване на формування в них високих ідеалів, морально-правових якостей, непримиренності до аморальних явищ, правопорушень і злочинності. Дисципліни природничого циклу дають змогу торкнутися питань з різних галузей права, зокрема його нормативних актів щодо охорони природи, охорони праці, охорони здоров'я людини та ін. Важлива роль у правовому вихованні школярів належить курсу правознавства, у процесі вивчення якого вони знайомляться з усіма галузями права, здобувають знання, вміння і навички в системному вигляді.

Засвоєні на уроках правові знання поглиблюються і розширюються у позакласній виховній роботі. Вибір форми чи методу виховного впливу залежить від його мети, змісту, вікових та індивідуальних особливостей учнів і можливостей педагогічного колективу школи. Обираючи методи і форми виховної роботи, важливо також враховувати популярність їх серед школярів.

Здійснюючи правове виховання на уроках і під час спеціальних виховних заходів, важливо розкривати зміст усіх галузей права, не зосереджуючи уваги учнів на одній із них. Розкриваючи конкретні правові норми, слід показувати їх зв'язок з правилами моралі, на яких вони базуються; ілюструючи випадки порушень норм права, не зловживати негативними прикладами, краще наводити ті, що демонструють, як треба діяти в подібній ситуації. Розповідаючи про злочини, не варто деталізувати факти, оскільки це може навчити окремих школярів методики скоєння злочину; необхідно розкривати суть негативних фактів так, щоб вони викликали відразу, а не захоплення ними.

Вирішальним моментом у правовому вихованні школярів є висока правова культура педагогів і відповідний правово-психологічний клімат у школі та в сім'ї учня. У правовиховній роботі школи важливу роль відіграє залучення учнів до посильної діяльності, яка передбачає певний обсяг правових знань, умінь та навичок. Це передусім участь у дитячому самоврядуванні, зокрема в роботі комісії з дисципліни і порядку, в загонах юних інспекторів дорожнього руху, юнацьких добровільних пожежних дружинах, у різних формах природоохоронної роботи.

Залучення школярів до правоохоронної та природоохоронної діяльності в школі та за її межами слід оцінювати з погляду проведення профілактичної роботи з учнівською молоддю і з погляду набуття нею правового досвіду, виховання в неї непримиренного ставлення до негативних явищ життя. Виховані в таких умовах школярі активно протидіятимуть цим явищам.

Активізації правового виховання сприяє щорічне проведення в навчально-виховних закладах оглядів-конкурсів на кращу організацію цієї роботи.

Теорія методики правового виховання досить молода сфера правової науки. Ще в процесі формування концепції в юридичній науці висловлювались думки про необхідність широкого розуміння правового виховання, оскільки інший підхід не дозволяє врахувати вплив на суб’єкта суспільно-політичного ладу, соціальних умов, економічного рівня розвитку країни, безпосереднього оточення - усієї об’єктивної основи правового виховання.

В теорії і методиці правового виховання виділяють троїсту ієрархію цілей: формування системи правових знань (найближча мета); формування правового переконання; формування мотивів і звичок, правомірного, соціально активної поведінки (кінцева мета) .

Виділяючи правове виховання в якості напрямку і форми виховної роботи в рамках вирішення єдиних комплексних завдань, деякі автори визначають такий об’єм, структуру та зміст правового виховання, які покликані сформувати такі якості у молодої людини:

• знання місця права в суспільстві, його значення, напрямків правового регулювання, принципів цього регулювання;
• знання норм та інститутів різних галузей права в межах, необхідних для побутової, учбової, трудової, суспільної діяльності;
• навики застосування права в конкретних ситуаціях, комплексні характеристики варіантів вчинків не тільки як правильних чи неправильних, поганих чи хороших, але й законних і незаконних;
• відношення до права як високої соціальної цінності, носію ідеї справедливості;
• відношення до правозастосовної практики як до забезпечення життя закону;
• внутрішня готовність до дотримання правових принципів і конкретних вимог правомірної поведінки;
• готовність сприяти правомірній поведінці інших осіб.

При цьому важливо, щоб вище перераховані елементи правосвідомості були сформовані не тільки на інформаційному, а також на емоційному рівні, щоб особа була солідарна з принципами і вимогами права, була готова і вміла практично діяти для реалізації своєї правової позиції.

Правове виховання - автономна сфера організованої діяльності. Сама очевидна з них полягає в тому, що займалися правовим вихованням переважно юристи. Але не можна не звернути увагу на те, що юрист не отримує професійної підготовки в області виховання: в юридичних вузах не викладається курсу "Правове виховання". Таким чином юристи не отримують знань і навиків для виконання цієї важливої роботи.

Своєрідність правового виховання полягає в тому, що воно є ніби завершальним, але не в плані закінчення виховного процесу, який для кожного суб’єкту припиняється з його існуванням. Мова йде, про те, що правосвідомість накладається на певні, уже сформовані, потреби, схильності, звички, інтереси, цінності. В свою чергу, в правосвідомості виникають нові цінності, надбані у відповідності із законом зростання потреби. Зрозуміло, що розвиток особистості, як і будь-який розвиток може бути спрямований не тільки в напрямку прогресу.

В процес правового виховання включені всі, хто наділений правосуб’єктністю в нашій державі. Таким чином, правове виховання покликане забезпечити поведінку, узгоджену з потребами, інтересами і цінностями гуманного суспільства, які повинні знаходити своє втілення в нашій правовій системі.

Виходячи з положення, що необхідно перш за все сформувати у кожної молодої людини розуміння того, яке значення має закон в житті всіх і кожного. Причому закон слід розуміти не як формальну заборону, а як керівництво до дій (правильного з точки зору суспільства, і з точки зору сучасного і майбутнього даного індивіда).

В подальшому необхідно, щоб правові знання не зависли в повітрі, а перетворились у тверді переконання, що правові норми необхідні, справедливі, і тому їх необхідно за любих умов і в любих ситуаціях дотримуватись.

До правового виховання слід підходити з врахуванням його соціальної сутності. Неможна правове виховання зводити до завдання профілактики правопорушень. Правда, профілактичний елемент в структурі правового виховання міститься, і в багатьох випадках він має важливе значення для формування активної життєвої позиції кожного члена суспільства, уміння і готовності боротися з будь-якими негативними відхиленнями від соціальних норм.

Як вже відзначалося завданням правового виховання є формування у громадян правового світогляду. Формування правосвідомості відбувається під впливом всіх аспектів суспільної діяльності і суспільних відносин. Поряд з цим існують і специфічні методи ціленаправленого правового виховання. Вони включають різні форми вивчення права, інформування та пояснення права всіма засобами масової інформації, впливу на особу застосування правової практики яку вона спостерігає і особиста участь у правоохоронній діяльності.

Обов’язковий елемент правового виховання неповнолітніх та молоді - це демонстрація їм прикладів неухильного дотримання вимог законів у повсякденному житті, у тому числі у сім’ї, учбовому закладі, підприємстві, побутовій сфері. Не слід покладати всі надії тільки на виховну силу інформації про закон, оскільки на свідомість людини діє ціла система факторів, досить складних, а підчас протирічливих. Тому педагоги та інші вихователі повинні постійно пам’ятати про те, що несправедливість в оцінці знань, приховування правопорушень, бездіяльність стосовно джерел негативного впливу на підлітків та молодь - все це не тільки порушує елементарні правила педегогічної етики, але й є яскравими прикладами порушення законності, які негативно впливають на формування правосвідомості у підлітків.

Таким чином, забезпечення знань в необхідних межах закону - це не самоціль, а засіб, щоб досягни особою розуміння права і його принципів, його готовність слідувати закону, високій правовій активності у повсякденному житті, умінням співставляти свою та оточуючих поведінку з принципами та конкретними вимогами закону.

Юридична оцінка діянь і відносин поєднюється в принципах, інститутах і нормах права не тільки з загально політичною, але й з моральною. Не всі моральні норми опосередковані правом, але всі норми права мають моральний зміст. Іншими словами, оцінка дій, відношень як законних так і незаконних повинна поєднюватись з оцінкою їх як хороших і поганих, справедливих і несправедливих і т.п. За оцінками вчених більше 9/10 населення співвідносять вибір правомірної поведінки не з страхом перед покаранням, а з вимогами моралі, першою з яких є вимога дотримання законів. Відповідно і в правовому вихованні слід проводити ідею взаємозв’язку моралі і права, показувати правову захищеність важливих моральних норм, моральний зміст правових норм, інститутів і принципів. Норми моралі і права взаємодіють при розробці системи ціннісних орієнтацій, надаючи комплексний морально-правових характер цій системі. Не завжди можна визначити "вагу" правових і моральних вимог при вироблення лінії поведінки, але в кінцевому результаті проявиться вплив цих двох вимог.

Дуже важливо в процесі правового виховання показати, що сам соціальний зміст законодавчого регулювання пов’язаний з втіленням у життя ідеї справедливості. Вона реалізується, наприклад, в рівному підході закону до всіх членів суспільства, врахуванні особистісних характеристик особи і ситуації, які дозволяють максимально диференціювати акт правозастосування, співвіднести рішення слідчого, прокурора, суду з конкретною особистістю винуватого, умовами його виховання та життєдіяльності, мотивацією вибору злочинного варіанту поведінки. На основі аналізу тексту закону, змісту правових принципів, інститутів і норм необхідно показувати, що право захищає справедливість.

В ході правового виховання потрібно враховувати не тільки вікові соціально-психологічні особливості, але й специфічне становище молоді, становище підопічних до закінчення навчання, невизначеність майбутнього, невлаштованість сьогодення пов’язаних з економічною кризою яку переживає країна. Звикання до ролі підопічного, негативно впливає на здатність молодої людини самостійно приймати рішення у будь-якій більш-менш складній ситуації, достатньо швидко оцінювати її і вибирати правильний варіант поведінки. Становище "дорослих дітей" сприяє виникненню звички до несамостійності, безвідповідальності, посилює піддатливість негативним впливам. Правове виховання покликане нейтралізувати або усунути ці деформації в особистісному розвитку. Засвоєння правових вимог суттєво полегшує молодим людям регулювання своєї поведінки, формування громадянської позиції тощо.

Правове виховання повинно складатися так, щоб молоді люди члени суспільства переносили центр ваги не на заучування правових вимог, а на їх застосування у навчальній, трудовій, сімейно-побутовій, громадській діяльності. Права неповнолітніх та молодих людей повинні розглядатися в органічному поєднанні з їх обов’язками. Зловживання правом, розуміння деякими молодими людьми свого пільгового становища у суспільстві прямо протирічить закону.

Завдання правового виховання полягає в тому, щоб виробити у молодих людей переконання, що недоліки виховання, організації дозвілля, економічна безвихідь не виправдовують людину, яка обрала протиправний варіант діяльності, що за будь-яких умов правопорушник несе особисту відповідальність перед суспільством і зобов’язаний спокутувати свою вину.

Правове виховання неповнолітніх і молодих членів суспільства включає такі форми виховної діяльності: диспути, зустрічі з практичними працівниками правоохоронних органів, відвідування органів суду, прокуратури, міліції.

Типовим для молодих людей на початковому етапі організації правового виховання є відсутність уміння оцінити конкретний факт або акт поведінки з точки зору права не тільки як "хороший" чи "поганий", але як правомірний чи неправомірний.

У правовиховній діяльності з молодими людьми, схильними до вчинення злочинів, не можна виходити з того, що "вони не знали" тої чи іншої правової заборони.

Тому справа не в тому, що винні не знали, що так не можна поступати, а в тому, що вони дозволили собі переступити через заборону. Ось чому звернення до самокритичності, усвідомлення того, що попередня поведінка веде у безвихідь, неминуче спричинює шкоду як суспільству, так і винуватцю, знаходяться в центрі правовиховної роботи з особами, схильними до вчинення правопорушень.