Сутнісні характеристики авторських освітніх технологій

УДК 378.147

Ольга Новак

СУТНІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ АВТОРСЬКИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ

Постановка  проблеми. Одним із пріоритетних напрямів реформування вітчизняної системи освіти на сучасному етапі є пошук нових нетрадиційних підходів до вдосконалення навчально-виховного процесу в сучасних школах, поява альтернативних навчальних закладів. Альтернативне навчання – це процес, спрямований на більш широке задоволення потреб учнів шляхом індивідуального добору нетрадиційних навчальних закладів, змісту, форм і методів освіти на противагу офіційній загальноосвітній школі. Поняття альтернативного навчання може бути досить широким і включати приватні та авторські школи, школи зі спеціалізованим нахилом (мистецтво, природничі науки, мови, математика тощо), школи для серйозно мотивованих учнів, школи для обдарованих, школи для малоздібних, школи з акцентом на основні предмети і школи для учнів, які відрізняються озлобленістю і деструктивністю. Однак, у більшості сучасних авторських шкіл апробовуються інноваційні освітні технології.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сучасному етапі дослідженням феномену авторських шкіл займалися науковці О. Адаменко, А. Адамський, В. Анісімова, А. Асмолов, М. Богуславський, В. Данильчук, Н. Дічек, Л. Калініна, В. Караковський, Е. Крюкова, М. Левіт, Н. Побірченко, О. Попова, М. Поташник, A. Саранов, Н. Сергєєв, В. Серіков, Ф. Сліпченко, Т. Цирліна, Ю. Юрчонок та ін. Аналіз діяльності авторських шкіл та використання авторських технологій в практику роботи досліджувалися зарубіжними вченими Т. Серджіованні, С. Перкі, М. Сміт та ін. До того ж, власний досвід створення і розвитку та діяльності авторських шкіл в Україні аналізувався в працях педагогів-керівників цих закладів, зокрема М.Гузика та А.Сологуба, О.Захаренка та ін.

Мета  написання реферату– з’ясувати сутність поняття «авторська школа», основні її характеристики, простежити ґенезу становлення вітчизняних авторських шкіл.

Виклад основного  матеріалу. Розвиток сучасного суспільства вимагає реформування системи освіти. В Україні відбувається поступова зміна авторитарної моделі навчання на особистісно зорієнтовану. У дію вступає нова парадигма освіти, в якій складові змісту навчання формуються від результату. Поняття «авторська школа» потребує роз’яснення і вирішення.

Авторські освітні технології – це технології, розроблені педагогами-практиками, в яких у різних варіантах поєднано адекватні змісту і цілям різнорівневого і різнопрофільного навчання структурно-логічні, інтеграційні, ігрові, комп’ютерні, діалогові, тренінгові технології.

Авторські освітні технології практично реалізуються в практиці роботи авторських шкіл. У «Російській педагогічній енциклопедії» (1993) зазначається, що «авторська школа – це експериментальний навчально-виховний заклад, діяльність якого заснована на провідній психолого-педагогічній концепції, розробленій автором чи авторським колективом» [5, с. 18].

В «Українському педагогічному словнику» С.Гончаренка зазначається, що «авторська школа – оригінальна загальнопедагогічна, дидактична, методична чи виховна система, опрацьована з урахуванням надбань психології, педагогіки, вікової фізіології та інших наук, вітчизняного й зарубіжного педагогічного досвіду, яка реалізується під керівництвом чи за участю її автора (авторів) принаймні в одному навчально-виховному закладі (наприклад, школа В.Сухомлинського, школа М.Гузика та ін.). Авторська школа є одним із типів експериментального майданчика» [4, с. 14].

В «Енциклопедії освіти» О.Савченко звертає увагу на те, що виникнення авторських шкіл пов'язане з гострими потребами вдосконалення освітньої практики, із соціальною затребуваністю певних ідей щодо навчання, виховання і розвитку дітей. Причому, під авторською школою розуміється «навчально-виховний заклад, у якому реалізується нова педагогічна система, розроблена конкретним педагогом чи творчим педагогічним колективом». [3, с. 8].

Російський дослідник  Г.Селевко ствержував, що «авторською  школою називається навчально-виховний заклад, діяльність якого побудована на оригінальних (авторських) ідеях  і технологіях і є новою  освітньою практикою (або взагалі, або для даних умов)».

Н.Дічек аналізує поняття «авторська школа (заклад)» у контексті визначення методологічних аспектів проблеми новаторства, актуалізуючи при цьому запровадження парадигмального і біографічного підходів у дослідженні, зважаючи на потребу в розгляді педагогічної персоналії - педагога-новатора, творця авторської школи [2, с. 101].

Ряд вітчизняних і  зарубіжних дослідників вважають, що до перших проявів авторських шкіл можна віднести академію Платона  і ліцей Аристотеля, пізніше – академію Алкуніна, Бургдорфський інститут Й.Песталоцці, Яснополянську школу Л.Толстого, школи В.Науменка, Б.Грінченка, будинок дитини К.Вентцеля.та ін. [4, с. 34.].

У XIX - початку XX ст. у вітчизняній  і зарубіжній педагогічній науці  й практиці відбувався інтенсивний пошук шляхів виховання й освіти на основі педоцентричних ідеалів. Інноваційні школи формувалися як авторські школи на засадах дитиноцентрованої педагогіки. Представники нових шкіл, не зважаючи на певну різницю в поглядах, вважали, що реалізація дитячої природи, віра в її розум, здібності, творчі можливості є сутністю розвитку людської цивілізації. Проте школи ці були поодиноким явищем. Кожна з них була унікальною, і, як справжній авторський витвір, не піддавались повторенню.

В історії зарубіжної педагогіки відомі такі авторські школи: в Італії «Будинок радості» В. да Фельтре, побудований на засадах гуманізму та демократизму, реалізації ідеї формування гармонійно розвиненої особистості; у Швейцарії «Установа для бідних» у Нейгофі, Й. Песталоцці, що ґрунтуються на теорії елементарної освіти; перша авторська школа для маленьких дітей «Дитячий садок» Ф.Фребеля, який реалізував оригінальну систему дошкільного виховання; у США експериментальна школа-лабораторія Дж.Дьюї, створена на засадах прагматистської педагогіки, педоцентричної теорії і методики навчання; в Італії школа М.Монтессорі, в основі роботи якої була організація діяльності дітей у спеціально створеному середовищі, де в різновікових групах вони вільно пізнавали себе й навколишній світ; Вальдорфська школа в Німеччині (педагогічна система Р. Штайнера), що ґрунтувалася на антропологічному підході до розвитку особистості як цілісної взаємодії її тілесних і духовних чинників; в Англії школа свободи Саммерхіл О.Нілла, основою якої була теорія «вільного виховання» та ідея про те, що найважливішим в освіті дітей є розвиток їхньої чуттєвої сфери, а не інтелекту; у Німеччині експериментальна школа при Єнському університеті П. Петерсена, спрямована на пошук ефективних форм навчання й виховання в межах диференційованого підходу до розвитку учнів та в системі взаємовідносин «людина-школа-суспільство»; у Франції авторська початкова школа С.Френе, що ґрунтувалася на ідеї своєрідності й неповторності дитячої психіки, а дитинство розглядалося як окремий період життя особистості [7, с. 210.].

Першими вітчизняними авторськими  школами були «школа без стін» Г.Сковороди, головною метою якої було навчити людей науки щасливого буття; народна авторська школа Л.Толстого в Ясній Поляні, що ґрунтувалася на принципах свободи та народності; «Будинок вільної дитини» К. Вентцеля, у якому практично втілились ідеї теорії «вільного виховання»; експериментальні навчально-виховні заклади «Сетлемент», «Бадьоре життя», «Перша дослідна станція» С. Шацького, принципом діяльності яких був зв’язок школи та виховання із життям, із суспільством, з навколишнім середовищем, бойовий характер навчально-виховного процесу; навчально-виховні заклади (колонія ім. М.Горького) А.Макаренка, побудовані на засадах комунарського виховання та виробничої діяльності; Павлиська школа В.Сухомлинського, основою якої – цілісна система гуманної педагогіки. За своєю суттю, змістовим наповненням навчально-виховного процесу це були авторські школи, однак їх поняттєве визначення не сформувалося і в історію педагогіки вони увійшли за іменами своїх творців [7, с. 213].

У другій половині XX ст. сформувалися інші соціально-політичні умови й культорологічні зміни стали могутнім імпульсом до зростання кількості авторських шкіл, їх розвитку, а водночас - до формування відповідних понять. Саме авторські школи визначали особливості педагогічного процесу, виконуючи ряд важливих функцій, з поміж яких:

• поширення гуманістичних цінностей і пріоритетів особистісно орієнтованої педагогіки;
• більш високий, у порівнянні з традиційним, рівень виховання, що визначається взаємовідносинами співробітництва і партнерства всіх суб'єктів навчально-виховного процесу;
• змістове нарощування і реальне опредмечування обраних домінантних цінностей в педагогічному процесі;
• спрямованість на творчий пошук і професійне зростання, а також постійне стимулювання механізму, що сприяє трансформації існуючої педагогічної практики і розвитку інноваційного мислення, виконуючи при цьому роль «ключової школи»;
• опредмечення вже самим фактом свого існування нового футурологічного простору, який випереджає педагогічні традиції сучасності й виводить педагогів зі школи в інші часові поля, створюючи основи для формування «школи майбутнього» [4, с. 35.].

Отже, школа, яку називають  авторською, твориться на засадах  індивідуальної ідеї, орієнтованої на створення умов, у яких діти могли  б максимально реалізувати свої фізичні, інтелектуальні та емоційні здібності і можливості: навіщо пристосовувати дитину до системи освіти, чи не краще пристосовувати цю систему до дитини (Ж.-Ж.Руссо) [4, с. 36.].

Авторська школа здійснює навчальну, трудову, художньо-естетичну, духовно-релігійну, спортивну, наукову діяльність; різні форми комунікацій дітей та дорослих. Науковець виокремив такі загальні риси авторських шкіл:

• інноваційність – наявність оригінальних авторських ідей і гіпотез щодо перебудови педагогічного процесу;
• альтернативність – наявність будь-яких основних компонентів навчально-виховного процесу (цілей, змісту, методів, засобів тощо), відмінних від традиційних, прийнятих у масовій школі;
• концептуальність навчально-виховного процесу – створення і використання в авторській моделі філософських, психологічних, соціально-педагогічних або інших наукових основ;
• системність і комплексність навчально-виховного процесу; соціально-педагогічна доцільність – відповідність цілей школи соціальному замовленню;
• реальність та ефективність – можливість отримати ефективні результати в ситуаціях, що реально існують [6].

Російський дослідник  О.Адамський найбільш суттєвими  ознаками авторської школи вважає прагнення  її творця до власної неповторності, бажання мати своє авторське ім'я [4, с.34.].

А.Сидоркін, характерними ознаками авторської школи вважає: наявність педагога-лідера, директора-автора; чітко сформульована концепція школи; суттєва відмінність її життєдіяльності від масової практики [4, с.35].

Водночас А.Саранов, Т.Перекрестова наводять інші характеристики, даючи більш розлоге трактування авторської школи. Вони вважають, що обов'язковими є: наявність автора, лідера педагогічного колективу; сформульована автором концепція школи; пошуковий характер діяльності, здійснення експерименту; синтез концепції і технологій; більш творчий порівняно з масовою школою характер життєдіяльності вчителів і учнів; включення всіх суб'єктів освітнього процесу (учителів, учнів, батьків) у процес реалізації авторської концепції; стійкість і стабільність результатів. [4, с. 33-37.].

Серед сутнісних видових  ознак, що характеризують авторську  школу, російська дослідниця Т. Цирліна виділяє наступні:

1. Суб’єктна роль творця, вплив особистості якого позначається  на всьому устрої школи і  дає змогу організувати дитячий  заклад, який суттєво відрізняється б від масової практики.

2. Чітко розроблена  і послідовно реалізована оригінальна  концепція, що формує певну  філософію і місію школи. 

3. Специфічна культура  школи, яку визначає провідна  система цінностей, атмосфера  співробітництва, суспільний характер взаємовідносин і творчі види життєдіяльності.

4. Створення сприятливих умов для формування особистості учня за заданою в школі моделлю, що позначена внутрішнім середовищем школи.

5. Професійно-особистісні  особливості педагогів, які поділяють авторську концепцію та ідентифікують себе з системою цінностей, що склалися в школі.

6. Настанова на перетворення учнів та їхніх батьків у суб’єктів реалізації авторської концепції.

7. Стабільно стійкі і тривалі позитивні результати діяльності [7].

Сучасні авторські школи, як правило, створюються на базі наявних навчальних закладів. Однією з особливостей їх становлення є те, що розроблена автором педагогічна концепція (технологія, проект) змінюється, може доповнюватися, удосконалюватися педагогічним колективом. Першим етапом роботи з організації авторської школи є роз’яснення змісту авторського проекту (концепції) колективу вчителів, учнів і батьків. В  авторській школі педагоги та учні є суб’єктами експериментальної роботи, адже вони мають можливість змінювати, доповнювати та розробляти цілі, зміст, методи і форми навчально-виховного процесу. Отже, відбувається їхній особистий розвиток і накопичення колективного та індивідуального досвіду.

Упровадження авторської педагогічної концепції вимагає ґрунтовного наукового забезпечення. У сучасних авторських школах передбачена посада наукового керівника, дослідника, консультанта тощо.

Висновки. На відміну від традиційної, авторська школа вирішує нові завдання, відповідно до яких вона є джерелом знань, творчої активності учнів, розвитку їх здібностей; у такій школі зусилля спрямовані на формування вільної особистості, яка вміє самостійно думати та діяти, громадянина-гуманіста, здатного робити обґрунтований вибір у різноманітних навчальних та життєвих ситуаціях.

Отже, розвиток в Україні  навчальних закладів освіти нового типу, зокрема авторських шкіл, спрямованих  на впровадження інноваційних освітніх технологій, принципів гуманізму, демократизму, інтеграції та глобалізації у навчально-виховному  процесі, демонструє прогресивний досвід формування національної еліти в ХХІ ст. Авторські школи є експериментальними майданчиками розробки важливих теоретичних проблем навчання й виховання учнів та реалізації інноваційних ідей, концепцій і проектів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / Семен Устимович Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.
2. Дічек Н.П. Методологічні аспекти проблеми педагогічного новаторства в історії шкільництва України / Н.П.Дічек // Педагогічна і психологічна науки в Україні. Збірник наукових праць до 15-річчя АПН України у 5 т./ Том 1. Теорія та історія педагогіки. - К.: Педагогічна думка, 2007. - 360 с.
3. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В.Г.Кремень. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 1040 с.
4. Побірченко Н.С. Змістовий аспект поняття «авторська школа» / Н.С.Побірченко // Вісник Житомирського державного университету ім. Івана Франка. - Вип. 36. - Житомир, 2007. - С. 33-37.
5. Российская педагогическая энциклопедия: [в 2 тт. / гл. ред. В. В. Давыдов]. – М. : Науч. изд-во “Большая российская энциклопедия”, 1993. – 608 с.
6. Селевко Г.К. Педагогические технологии авторских школ / Герман Константинович Селевко. – М. : НИИ школ. технологий, 2005. – 192 с.
7. Юрчонок Ю .В. Авторська школа як історико-педагогічна проблема: підходи до вивчення зарубіжного досвіду / Ю.В.Юрчонок // Гуманізація навчально-виховного процесу : [зб. наук. пр.]. – Слов’янськ, 2010. – Вип. L. – С. 209-216.