Стиль сімейного виховання як фактор психічного розвитку дошкільника

                                                                                                                                       3

                                                                 ВСТУП

Найважливіша соціальна  функція сім'ї — виховання підростаючого покоління. Сім'я в суспільстві сприймається як інститут первинної соціалізації дитини. Батьківство має соціокультурну природу разом й характеризується системою запропонованих культурою та суспільством правил, регулюючий розподіл між батьками функцій догляду дітей та його виховання у ній: визначальних зміст ролей, моделі рольового поведінки. Батьки відповідають перед суспільством за організацію системи умов, відповідних віковим особливостям дитини з кожної східці онтогенезу і забезпечувальних оптимальні можливостей його особистісного і розумового розвитку. У історії батьківства дедалі більше явною стає тенденція зростання значення інституту сім'ї.

Про сучасну родину багато пишуть і говорять. Адже виховання дітей у XXI столітті  - процес поєднання плідної та наполегливої праці як сім’ї, так і суспільства вцілому.

У сім'ї дитина отримує  перші уявлення про себе та інших  людей, розвиває необхідні для життя  соціальні почуття, навички спілкування  і спільної діяльності. Сім'я створює  передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя.

Отже, стилем сімейного виховання слід вважати характерне ставлення батьків до дитини, які застосовують певні засоби й методи педагогічного впливу, що полягають у своєрідній манері словесного звернення та взаємодії.

                                                                                                                                 4

                      ОСНОВНІ СТИЛІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

Авторитарний виховний стиль (в основі – тактика диктату) означає пригнічування почуття гідності, ініціативи, самостійності одними членами сім’ї (найчастіше дорослими) у інших. Жорсткі накази, примус, свавілля батьків призводять до значних порушень у формуванні особистості дитини. Як свідчать дослідження, погрози, насильство, тиск викликають у відповідь грубість, спалахи агресивності, брехливість, лицемірство, навіть відверту ненависть. Якщо батькам, іншим значущим дорослим вдається зламати опір дитини, то водночас вони ламають і важливі якості особистості, на які, власне, немає запиту в даних умовах і розвиток яких стає неможливим: самостійність, віру у власні сили, почуття гідності, ініціативність тощо.

 Демократичний стиль сімейних стосунків (тактика співробітництва) передбачає не лише батьківську підтримку й допомогу дітям в їх окремих справах, а й взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановлення партнерських на паритетних основах взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні, відповідальності за наслідки власної активності.

 Ліберальний стиль (тактика невтручання). Система міжособистісних відносин у сім’ї будується на визнанні (доцільності) незалежного існування дорослих і дітей. Батьки як вихователі, за даним типом взаємин, найчастіше ухиляються від активного позитивного втручання в життя дитини. Їх більше приваблює комфортне співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань. За таких умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляється егоцентризм, індивідуалізм, а сім’я для неї – лише необхідна формальність.

 Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові). Батьки власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо. Відтак дитина, яка штучно позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних

                                                                                                                                 5

результатів, відповідати за наслідки своїх дій тощо, зростає інфантильною, безпорадною, безініціативною, уникає відповідальності за певні дії, рішення. Домінуючою характеристикою людини, що зростає в умовах потурального стилю, - егоцентризм. У ставленні до людей, які її оточують, діє установка: кожен, хто не ставить за мету задовольняти її потреби, - егоїст, людина небажана для подальшого спілкування, навіть ворожа.

 Виділяють також нестійкий стиль виховання, для якого характерний непрогнозований перехід батьків від одного до іншого стилю ставлення до дитини. Такі „перепади” народжують у неї недовіру до батьків, відчуженість, формують установки реагувати не на зміст звертань, вимог, а на форму. Для задоволення своїх індивідуалістичних потреб діти зазвичай намагаються використати ситуативно сприятливий емоційних фон стосунків з батьком або матір’ю [1].

Індиферентний стиль виховання 

На жаль, багато батьків практикують індиферентний стиль виховання, часто навіть не підозрюючи про це. Індиферентні батьки просто … індиферентні. Вони не беруть участі у житті дитини, не цікавляться його потребами. Діти в таких сім’ях, як правило, ростуть самотніми і замкненими, або ж агресивними і некерованими. Якщо ви усвідомили, що стали для своєї дитини чужою людиною, чи ви схильні до депресії і не можете приділяти дитині належної уваги, зверніться за допомогою до професійного сімейного психолога і відвідайте кілька консультацій.

Діти, виховані індиферентними батьками, схильні до компенсів і антигромадської поведінки. Вони часто стають алкоголіками, наркоманами, гвалтівниками або злочинцями.[5]

                                                                                                                                 6

                      ВПЛИВ СТИЛЮ ВИХОВАННЯ НА ДИТИНУ

Дослідження показали, що самі адаптовані діти, особливо з точки зору соціальної адаптації, ростуть у батьків, практикуючий авторитетний стиль виховання. Ці батьки в змозі поєднувати чітко сформульовані високі вимоги з емоційною чуйністю та повагою до незалежності дитини. І авторитарні, і авторитетні батьки покладають великі надії на своїх дітей і контролюють їх поведінку, але перші очікують, що дитина беззаперечно прийме батьківські судження, тим самим залишаючи дитині мінімум свободи для висловлення думки. Тому діти авторитарних батьків схильні покладатися на думку авторитетних осіб, їм бракує спонтанності та ініціативності. Авторитетні батьки, навпаки, надають дитині достатню свободу вираження поглядів, що сприяє розвитку в нього почуття незалежності і впевненості в собі. Ліберальні батьки не пред’являють до дитини вимог, і їх дітям важко контролювати свої імпульси, тому вони довго залишаються інфантильними і не бажають брати на себе відповідальність за свою поведінку [2].

Стилі виховання відрізняються один від одного не тільки у відношенні вимогливості й чуйності, але також і у відношенні психологічного впливу, що чиниться на дитину. Психологічний контроль являє собою спробу впливати на психологічний та емоційний розвиток дитини за допомогою таких виховних методів, як: почуття провини, сорому і позбавлення турботи. Авторитарний і впливовий стилі виховання відрізняються один від одного масштабами психологічного контролю.

І авторитарні і впливові батьки дуже вимогливі до своїх дітей, і вони чекають від дітей належної поведінки і покори встановленими правилами. Однак авторитарні батьки також очікують, що їхні діти будуть приймати їх судження, цінності і цілі без зайвих питань. Навпаки, впливові батьки більш відкриті у спілкуванні зі своїми дітьми. Тому, незважаючи на те, що авторитарні і впливові батьки значно контролюють поведінку своїх дітей,

                                                                                                                                 7

впливові батьки надають на дитини менше психологічного впливу на відміну від авторитарних батьків [5].

Особливо збагачує виховний потенціал сім'ї участь у вихованні дітей представників різних поколінь (бабусь, дідусів), які мають більший життєвий досвід, більше вільного часу, ніж батьки. За правильної поведінки батьків стосунки їхніх дітей з бабусями і дідусями є емоційно близькими. Адже часто дідусі й бабусі ласкавіші у спілкуванні з онуками, ніж батьки, а ті їм платять за це довірою, виявляють непідробну турботу, піклуються про них, розвиваючи в собі при цьому такі важливі для особистості людські якості, як доброта, чуйність, щирість.

   Щодо цього важливе узгодження виховних впливів на дитину представників різних поколінь. Старше покоління більше орієнтоване на те, щоб онуки повноцінно проживали своє дитинство, батьки здебільшого розглядають дошкільний вік своїх дітей як підготовку до успіхів у дорослому житті, намагаючись урізноманітнити її заняттями іноземними мовами, спортом, музикою та ін. Там, де існує гармонія поглядів і впливів на розвиток, становлення дитини, вона має найбільше шансів повноцінно сформуватися як гармонійна особистість.

   Особливу роль у сімейному вихованні, соціалізації дитини відіграють родинні традиції і звичаї. Традиція (лат. traditio — передача) — історично складені порядки, способи, правила поведінки, що передаються від покоління до покоління. Сімейні традиції регламентують створення сім'ї, появу дитини, подружні, батьківські стосунки, ведення домашнього господарства, організацію дозвілля, вшанування пам'яті предків. Вони призначені слугувати зміцненню сімейно-родинних зв'язків як механізму передачі таких особистих і соціальних цінних якостей, як любов, вірність, доброта, взаєморозуміння, щирість. До них належать спільні заняття певними видами трудової діяльності, передавання родинних реліквій (документів, нагород, пам'ятних

                                                                                                                                8

речей), складання родовідного дерева тощо. Звичаї — безпосередні приписи певних дій у конкретних ситуаціях, що відтворюють сімейні стосунки у життєдіяльності наступних поколінь. Стосуються вони як зовнішніх (прихід у гості, прийом гостей, пошанування предків), так і внутрішніх (колискова і поцілунок надобраніч, побажання доброго ранку тощо) форм поведінки.

   Традиції та звичаї є взаємопов'язаними у реальному житті. Традиції є більш динамічним і багатоманітним явищем родинного життя, ніж звичаї, вони створюють простір для творчого використання звичаїв. Регулюючи прості форми взаємин у сім'ї, звичаї доповнюють традиції, однак вони не настільки динамічні, як традиції. Здебільшого звичаї можуть бути формою вияву традицій.

   Щирі стосунки між чле<span class="Text_0020Body__Char" style=" font-family: 'Times New Roman', 'Arial'; font-size: 14pt; text-decoration: none