Особливості соціальної роботи у вищих навчальних закладах

                                             План

Вступ……………………………………………………………………………….3

1) Роль і місце соціального працівника в освіті ………………………………..4

2) Освітній простір як сфера соціальної роботи………………………………..7

3) Особливості соціальної роботи у вищих навчальних закладах…………….9

Висновок………………………………………………………………………….11

Список використаної літератури………………………………………………..13 
                                          Вступ

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку держави і суспільства.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими кадрами.

Провідна роль закладів освіти у соціально-педагогічній діяльності суспільства полягає у безпосередньому зосередженні їх на досягненні ідеалу соціального виховання країни: стосовно особистості - гармонійно розвинутої, високоосвіченої, соціальне активної й національно свідомої людини, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення, стосовно суспільства - консолідація українського народу в українську політичну націю, яка прагне жити у співдружності з усіма народами і державами світу, та на здійсненні його мети -"набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина України, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

1)Роль і місце соціального працівника в освіті

Роль і місце соціального працівника у сфері освіти доцільніше визначати в залежності від специфіки освітніх установ.  
Діяльність фахівця з соціальної роботи в закладах системи дошкільної освіти залежить, з одного боку, від вікових особливостей дітей-дошкільнят, а з іншого - від наукових уявлень про необхідні умови, що сприяють благополучному включенню дитини 3-7 років в систему освіти. Тому предметом турботи соціального працівника є потреби дошкільнят та можливості їх батьків, особливо в тих випадках, коли поведінка дитини та її навчально-ігрова діяльність створюють проблему для однолітків і вихователів або він терпить матеріальні та соціальні нестатки. У таких ситуаціях соціальний працівник стає учасником кампанії з розробки заходів профілактики та усунення симптомів неблагополуччя у долі дитини, бере на себе роль посередника і комунікатора між освітнім закладом та сімей, дитиною та батьками, дитиною і вихователями. Це особливо важливо, якщо дитина часто більш або не відвідує дошкільні установи без пояснення причин, недоглянуті, якщо відомо, що він піддається в родині жорстокого поводження                                                              [7, c.184].  
           Коли проблема виходить за рамки компетенції освітньої установи, соціальний працівник має право (і повинен) звернутися у відповідні повноважні соціальні інстанції.  
           У період включення в систему дошкільної освіти найчастіше вперше виявляються його відхилення у розвитку - фізичному, емоційному, пізнавальному. У таких випадках соціальний працівник повинен організувати допомогу своєму підопічному, залучаючи відповідних фахівців - медичних працівників,психолога, соціального педагога, міліціонера і т.д., і таким чином своєчасно усунути симптоми неблагополуччя. Це, мабуть, чи не єдиний справді ефективний спосіб скорочення кількості дітей «групи ризику», що мають у 3-7-річному віці ряд передумов для отримання в недалекому майбутньому діагнозу «соціальна дезадаптація» [3, c.42]. 

На початку 90-х років з'являються нові організаційні форми соціального захисту дітей і молоді, що викликають необхідність розробки нових підходів як до соціального виховання, так і до системи соціального захисту. Серед них виділяються такі, як соціальні служби для молоді, управління у справах неповнолітніх, реабілітаційні центри і притулки для тимчасового перебування неповнолітніх. Методи карального впливу на дитину, яка схильна до девіантної поведінки, переключаються на превентивні і корекційні підходи. Особливого значення набуває соціально-педагогічна робота з сім'єю і групами однолітків зі створення нормального соціального оточення дитини, соціально-педагогічна робота за місцем проживання і з дітьми вулиці. Такі традиційні форми соціального виховання, як шефство над неповнолітніми, набуває нових форм, зокрема волон-терства, повертаються старі форми філантропії — спонсорська підтримка, допомога і мецентацтво.      У цей період готуються до захисту наукові дослідження із соціальної педагогіки щодо вивчення соціалізації особистості, форм і методів соціального виховання окремих категорій дітей та молоді, ролі соціального середовища у процесі становлення і розвитку особистості [6, c.75].

Прикладом моделі соціальної служби у загальноосвітніх закладах слугує досвід нашої держави, де почали створюватися соціальні служби, які спрямовані на організацію активного співробітництва як шкільної адміністрації, педагогів, учнів і батьків між собою, так і зовнішніх соціальних структур з ними для надання реальної, кваліфікованої, різнобічної і своєчасної допомоги дітям і вчителям щодо захисту їхніх особистісних прав і попередження їх порушень. Соціальна служба виконує такі функції:

· виступає поручителем, який забезпечує соціальні гарантії кожному члену шкільного колективу;

· охороняє і захищає особистість, її права, інтереси і працю;

· створює умови для безпечного, комфортного творчого життя учнів;

· надає допомогу і підтримку її учням і вчителям, що потребують її;

· налагоджує взаємостосунки у колективі, перешкоджає фактам психічного насилля над особистістю;

· вивчає громадську думку в шкільному колективі;

· організовує соціально-психологічну і правову консультації для учнів, педагогів, шкільної адміністрації, батьків;

· вирішує конфліктні ситуації між учнями, школярами і педагогами, учнями і батьками;

· організовує роботу шкільного телефону довіри;

· сприяє здоровому способу життя колективу і кожного його члена [7, c.191].

  
2) Освітній простір як сфера соціальної роботи 

Освіта, таким чином, стає одним з найважливіших чинників розвитку соціальних процесів у нашій країні, що здійснюють соціальний і правовий захист особистості, що забезпечує активний розвиток особистості, здатної до позитивної саморегуляції, що реалізує широку співпрацю з усіма елементами мікросоціуму.  
          Значно розширюючи свої рамки, освіта в даний час сприймається особистістю не як якась замкнута система, що діє в інституційному середовищі і приводиться в дію певним чином підготовленими фахівцями, а як відкритий процес, що відбувається не тільки в стінах освітніх навчальних закладів та інших установ інституційного середовища, а всюди і під впливом всіх осіб, що володіють досвідом і прагнуть передати його іншим. Такий підхід до розуміння освіти через освітній простір значно посилює його можливості в соціальній роботі.  
Головна функція освітнього простору - розширити можливості творчої особистості, стимулювати відповідальність за все, що відбувається, в тому числі за сенс власного існування, поставити її в стан суб'єкта діяльності, приймає рішення, що діє відповідно до вироблених цінностями [1, c.5]. 

Для кожної особистості характерна своя внутрішня структура, яка залежить від зовнішніх умов і обставин, що склалися, так і від самої людини, його суб'єктивності, індивідуальності, неповторності, його фізичних, моральних, психічних, творчих, інтелектуальних, соціально значущих якостей                                             [6, c.65].  
           Проблеми людини вплітаються в соціально-історичний процес, у конкретні соціокультурні умови його існування, діяльності, від яких залежить виховання людини, напрями, зміст, цілі особистісно орієнтованої соціальної роботи. Вона здійснюється шляхом аналізу середовища, а також місця і діяльності людини в певній мікросередовищі.  
           Освіта, таким чином, стає одним з найважливіших чинників розвитку соціальних процесів у нашій країні, що здійснюють соціальний і правовий захист особистості, що забезпечує активний розвиток особистості, здатної до позитивної саморегуляції, що реалізує широку співпрацю з усіма елементами мікросоціуму                                                  [3, c.74].  
           Значно розширюючи свої рамки, освіта в даний час сприймається особистістю не як якась замкнута система, що діє в інституційному середовищі і приводиться в дію певним чином підготовленими фахівцями, а як відкритий процес, що відбувається не тільки в стінах освітніх навчальних закладів та інших установ інституційного середовища, а всюди і під впливом всіх осіб, що володіють досвідом і прагнуть передати його іншим. Такий підхід до розумінняосвіти через освітній простір значно посилює його можливості в соціальній роботі.  
Головна функція освітнього простору - розширити можливості творчої особистості, стимулювати відповідальність за все, що відбувається, в тому числі за сенс власного існування, поставити її в стан суб'єкта діяльності, приймає рішення, що діє відповідно до вироблених цінностями [5, c.92]. 

3) Особливості соціальної роботи у вищих навчальних закладах

Головною організаційною основою модернізації освіти взагалі і соціальної освіти зокрема є нові державні освітні стандарти вищої професійної освіти. Вони визначають фундамент оцінки якості, основні вимоги до змісту та реалізації освітніх програм.

Соціальна робота у вузах - ще один з можливих напрямків професійного функціонування соціальних працівників в галузі освіти.  
Як правило, студенти вузів із малозабезпечених сімей намагаються «підробляти» у вільний від навчання час, а із забезпечених - отримувати додаткову освіту. І тим, й іншим потрібна підтримка. Організований у вузі соціально-психологічний центр, що підтримує зв'язки з іншими навчальними закладами,підприємствами і соціальними організаціями, може надати істотну допомогу молодим людям, що бажають позбутися від злиднів і самостійно заробляти. Соціально-психологічний центр може приймати замовлення від підприємств і установ на проведення будь-яких досліджень, виконання певних видів робіт, пропонувати студентам ряд вакантних посад та робочих місць у даному вузі і т.д [1, c.6].  
             З метою допомоги студентам, які проживають у гуртожитках, що зазнають позбавлення, приниження і багато інших незручності, які не вміють скористатися своїми правами і пільгами, соціальний працівник формує групу підтримки із студентів-старшокурсників. Крім того, він надає допомогу студентським сім'ям [4, c.182].  
Компетентний у роботі зі студентською молоддю фахівець розцінює професійну комунікацію, вирішуючи питання: що може послужити умовою, яка дозволить студенту проявити самостійність у добуванні засобів для життя і отримання освіти соціально прийнятними способами? Коли? Для кого з його підопічних це може послужити умовою? Яким чином? Ці питання соціальний працівник повинен ставити собі стосовно до усій своїй роботі, але при функціонуванні у вузі - обов'язково. 

У вузах навчаються також молоді люди з обмеженими фізичними можливостями, яким складно зайняти своє місце у сфері праці, діти-сироти, діти з багатодітних сімей, студенти, які мають дітей, і багато інших категорій соціально незахищеної молоді. Допомога у вигляді разових грошових виплат або речовий гуманітарної підтримки не є виходом з положення. Суттєву допомогу може надати соціальний працівник, який інформує студента про те, куди, до кого, яким чином можна звернутися, щоб змінити своє незавидне становище, запропонувавши свої послуги [4, c.179]. 

Про можливості своїх клієнтів соціальний працівник повинен довідатися при заповненні соціального паспорта на кожного з них.  
Особливої ​​уваги заслуговують студенти, демонструють видатні успіхи в навчанні, але не мають коштів до продовження освіти, змушені, щоб заробити собі на життя, переводитися на заочне чи вечірнє відділення, що звужують свої можливості, так як не в змозі оплатити, наприклад, курс іноземної мови , комп'ютерної грамотності та ін.. Вони потребують підтримки соціального працівника та в тієї допомоги, яку він може надати у відповідності до чинного законодавства [2, c.82]. 

                        Висновок 

Проблема застосування соціальної роботи у сфері освіти досить широко досліджена як у вітчизняній, так і у закордонній практиці. Актуальність цієї теми полягає в тому, що професія соціального працівника стає досить розповсюдженою, але не всі, хто отримав вищу освіту, можна назвати фахівцями в цій області, оскільки вони одержують базові знання, але не завжди пам'ятають, що ця професія пов'язана з людьми, а насамперед з підлітками, у яких дуже складний внутрішній світ і до нього повинен бути спеціальний підхід. Тільки знання в галузі соціальної педагогіки допоможе соціальному працівнику  прийняти правильне рішення, в процесі роботи з клієнтами соціальної роботи.

Взаємозв'язок соціальної роботи і соціальної педагогіки виправданий, адже обидві ці науки культурно й історично пов'язані між собою, причому виправданий і з теоретичної, і з практичної точок зору.

Досвід різних країн, наприклад Англії і Німеччини, дозволяє говорити про існування двох варіантів організації соціальної роботи в освіті. В одних випадках фахівці з соціальної роботи є штатними працівниками освітнього закладу, в інших - вони працюють у соціальних службах, які забезпечують обслуговування конкретних установ освіти. У школах вони займаються з учнями, поведінка яких є девіантною або зазнають труднощі в навчанні; проводять профілактичну роботу, пропонують учням у вільний від навчання час зайнятися будь-якою діяльністю, вивчають умови їх життя, працюють з їхніми родинами. Цей варіант практикується в Англії. У Німеччині перевага віддається першому варіанту: соціальних працівників тут прийнято включати в штат освітнього закладу, частіше в штат шкіл. 

Освітні установи в багатьох країнах світу стали найбільш благодатною, стабільної сферою соціальної роботи й одночасно засобом впливу на різні категорії населення, духовного і культурного відродження людей, гармонізації відносин між особистістю та суспільством.  
Останнє десятиліття в Україні стало часом серйозного переосмислення підходів до змісту та організації соціальної освіти, визначення критеріїв його якості, пошуку ефективних освітніх технологій. Зазнали змін відомі визначення соціальної освіти, відповідного навчання та виховання, широке поширення одержав досвід соціальної освіти за кордоном, дореволюційний досвід України в цій галузі освітньої діяльності. 

         Список використаної літератури

1. Болтівець С. Соціально-педагогічний патронаж: нова суспільна місія дитячого садка // Дошкільне виховання. - 1999. - № 4. - С.5-6. 
2. Гавриленко І.М., Спілін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. - Запоріжжя: Етга-Прес, 1998. - 394 с. 
3. Звєрева І.Д. Теорія і практика соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні. - К., 1998. - 240 с. 
4. Колотаевская Е. Становление и актуальные вопросы развития социальной педагогики в Украине // Соц. робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - № 2. - С.178-185.
5. Лукашевич М.П. Соціалізація. Виховні механізми і технології: Навчально-методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1998. - 112 с.
6. Романенко М.І. Освіта як об'єкт соціально-філософського аналізу: Наукова монографія. - Д.: Промінь, 1998. -131 с. 
7. Уайт Джон. Цілі соціального виховання особистості // Філософська і соціологічна думка. - 1995. - № 9-Ю. - С. 180-193.