Нтропологічний аспект як сучасний підхід у формуванні професійно - педагогічної готовності в системі самовиховання майбутнього вчителя

Реферат на тему:

Антропологічний аспект як сучасний підхід у формуванні професійно - педагогічної готовності в системі самовиховання майбутнього  вчителя

Широка демократизація суспільних процесів докорінно змінила ціннісні критеріальні підходи до системи  освіти. В умовах розбудови національної системи освіти особливого значення набуває проблема формування професіоналізму  особистості та діяльності майбутнього  педагога. Цей процес відбувається під впливом ряду об'єктивних (якість одержаного виховання, самовиховання  і освіти на всьому педагогічному  маршруті з дитинства у професію, соціально - економічні умови життя  й діяльності, стан психолого - педагогічної науки) і суб'єктивних чинників (талант і здібності студента, його спрямованість, відповідальність, компетентність, майстерність чи умілість при розв'язання психолого-педагогічних задач). Закон України “Про освіту”, цільова комплексна програма “Вчитель”  та ін. поставили перед вищими педагогічними  закладами освіти серйозні вимоги щодо професійної підготовки сучасного  вчителя. [4: 12]

У зв'язку з цим змінюються і функції вчителя, викладача  всіх рівнів освіти.Їхня діяльність орієнтується на створення умов для саморозвитку суб'єктів учіння, формування і розвитку потреб та здібностей суб'єкта навчального  процесу. Це вимагає від педагога найвищого рівня кваліфікації, і не лише зі своєї спеціальності, але й з огляду найвищого рівня розвитку його педагогічної майстерності.

Проте результати наукових досліджень (Демінцев А.Д., Кузьміна Н.В. Кухарев Н.В. та ін.) свідчать про  наявність дефіциту професіоналізму  у середніх закладах освіти. Серед  досліджених 1500 педагогів за рівнем продуктивності високопродуктивні  становлять 1,5 %, продуктивно працюючі - 15,1%, середньопродуктивні -- 59,1%, малопродуктивні -- 24,2% [4: 12]. Наведені дані підтверджують  актуальність проблеми формування професійно-педагогічної готовності майбутнього вчителя.

Усім громадянам України  зрозуміло, що її доля залежить від  долі її освіти - сфери суспільної практики, найменш захищеної від впливу бездуховності соціальних і економічних  катаклізмів, кризи культури. Освіта - це історико - культурний феномен, процес і умови розвитку духовних начал  народу і кожного індивіда. Людина розвивається у смисловому полі певних знаків, значень, моральних норм, цінностей, ідеалів, притаманних конкретному народу. Тому освіта як правило національна за змістом. Мета освіти - виховання людини як суб'єкта культурно - історичного процесу, який відображає в собі історичний розум, культуру людства і відчуває свою відповідальність перед майбутнім як своїм майбутнім, залежним від його сучасних дій. Освіта функціонує і розвивається за своїми власними законами. У той же час освіта - педагогічна система, у центрі якої Людина, множина людей; спосіб функціонування цієї системи - педагогічна діяльність [ 9: 12]

Зміст і ціль освіти - людина у постійному розвитку, її духовне  становлення, гармонія її відносин з  собою й іншими людьми, зі світом. У такий спосіб освіта на державному рівні створює умови розвитку - саморозвитку, виховання - самовиховання, навчання - самонавчання всіх і кожного. Отже, система освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення - щастя людини. [ 9: 14]

Розвиток світової філософської та педагогічної думки в останній час спрямований на плюралізм  підходів до аналізу розвитку людства. Саме тому, ми вважаємо доречним та плодотворним є аналіз системи сучасного виховання  з погляду антропологічного підходу  як методологічного інструментарію в рішенні педагогічних проблем  освіти, який надає можливість вивчити  Людину - учня, Людину - вчителя.

Причини кризових явищ у  виховній сфері, мабуть, варто шукати десь у другій половині Х1Х століття, коли запанувала технократична парадигма  розвитку світової цивілізації у  науці. Саме така парадигма на зламі 111 тисячоліття призвела до небаченого злету у різноманітних виробничих технологіях. Затяжна глобальна  тотальна економічна криза в Україні, очевидно, додає ще й становлення  бездуховності, байдужості, жорстокості  в молодих людей. Про пагубні  наслідки технократичного підходу  у науці ще на перетині ХХ століття попереджували В Лосєв, М.Бердяєв, трохи згодом - В.Вернадський. Останній, обстоюючи феномен ноосфери, справедливо  доводив, що дотримання рівноваги, гармонії душі можливе лише за умови сформованості  сфери розуму.

Саме така людина на думку  В. Вернадського, здатна відтворювати рівновагу з природнім середовищем  та власну залежність від Всесвіту. Отже, йдеться передовсім про заміну технократичної парадигми у мисленні, а марксистської у виховній галузі, - гуманістичною, особистісно орієнтованою. За такої парадигми у центр  Всесвіту ставиться людина гуманна, здатна сприймати реальність не лише розумом, а й серцем.

Зазначимо, засади гуманістичної  виховної парадигми започатковані  одночасно і на Заході і на Сході. Західні дослідження особистості, що само актуалізується, репрезентовані перш за все у роботах А. Маслоу, К. Роджерса, В. Франка, Е. Фрома. [ 7: 15]

А що таке антропологія, антропогенез, антропологізм, антропологічний фактор?... Чому саме ці категорії стали зустрічати вчителі, викладачі, студенти вищих  педагогічних навчальних закладів на сторінках педагогічної, психологічної, науково-методичної літератури, наукових журналів, в тематиках і планах конференцій, семінарів та ін.? Знаходимо  в словнику іноземних слів антропо... (гр..anthropos людина) - перша складова частина  складних слів, яка відноситься до людини, людський. Проте, антропологія - біологічна наука про походження та еволюцію фізичної організації людини і її рас, а далі знаходимо “А”  як сукупність наук про людину, включаючи  етнографію. Існує загальновідомий  термін “філософська антропологія”, що означає в широкому розумінні - вчення про природу (суттєвість) людини.

Антропологічний підхід дозволяє проаналізувати головний імператив  епохи: Людина, як біосоціальна істота, не може взаємодіяти з природою та суспільством поза певних норм, цінностей, традицій, правил, тобто, іншими словами - не розвивається поза культурою. Саме культура є системною ознакою  щодо антропологічного аналізу. Антропологічний  підхід дозволяє проаналізувати еволюцію взаємодії людини, природи, суспільства  в історичному, соціальному, біологічному контексті. [ 1: 10] Таким чином, ведучим  концептом антропологічного підходу  є поняття культури. Немає сумніву, що антропологічне мислення науковців  тісно переплітається з гуманістичним  світоглядом. Гуманізм [лат. humanus - людяний], гуманітарний [лат. humanitas - людська природа, освіченість, духовна культура]. А  саме культура є системною ознакою  антропологічного підходу, бо культурою  ми можемо називати сукупність результатів  діяльності людства в цілому та кожної людини окремо. Відзначимо, що одні базисні  одиниці культури - матеріальні (фізичні  об'єкти - артефакти) та нематеріальні  базисні одиниці культури - ідеї, мова, знання, норми, правила, еталони, моделі поведінки, закони, цінності, звичаї та ін. Все це і є результатами виховання та навчання особистості.

Джерела антропологічних  поглядів, роздумів учених, письменників, філософів, педагогів, психологів сягають  глибоко у давнину віків розвитку цивілізації, і сама ідея здійснювати  навчання та виховання підростаючого  покоління на антропологічних принципах  не нова, проте не була затребувана  часом, та актуальною стає на сьогодні.

У стародавньому Римі, звідкіля прийшло це слово, під культурою  розуміли перш за все оброблення землі. У ХУ111 столітті для європейців культура набула духовного, а точніше - аристократичного відтінку. Культурним називали людину начитану і витончену в манерах  поведінки. У ХХ ст. вчені антропологи, що вивчали примітивні народи, надали слову “культура” нового значення. В австралійських аборигенів чи африканських бушменів, які жили за первісними законами, нема ні оперних театрів, ні картинних  галерей. Але в них є те, що об'єднує  їх з самими цивілізованими народами світу - система переконань і цінностей, які виражені через відповідну мову, пісні, танці, звичаї, традиції, манери поведінки, з допомогою яких упорядковується  життєвий досвід, регулюється взаємодія, спілкування. [5: 32]

Видатні вчені В.І. Вернадський (засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології), К.Є. Ціолковський (засновник сучасної космонавтики), О.Л. Чижевський (сучасний біолог, засновник геліобіології) перші, які звернули увагу на нерозривний  зв'язок між розвитком людства, його культурою, космічними явищами та геологічними процесами на землі.

М.Чернишевський, П. Юркевич, В. Соловйов заклали в Росії традиції людинопізнання, виходячи з протилежних  один одному способів осмислення природи  особистості. До антропологічного принципу М.Чернишевського веде шлях в науці  про поведінку - від І.М. Сеченова до І.П. Павлова и О.О. Ухтомського. [ 15: 314 ] Вагомий внесок у розвиток антропологічної педагогічної думки  зробили українські гуманісти - філософи, письменники, педагоги (Г. Сковорода, І. Котляревський, Т. Шевченко, К. Ушинський, А. Макаренко, Г. Ващенко, С. Русова, В. Сухомлинський  та ін.). [ 14 ] Вітчизняний мислитель  О.О. Потебня був ініціатором побудови культурно - історичної психології. [15: 319]

“Учитель мусить знати  весь генетичний процес розвитку громадянства, цебто антропологію - історію розвитку людей... Кожен педагог мусить мати філософічне розуміння життя, і  свого власного, і громадянського, народного, філософічне розуміння  моралі”,- роздумувала Софія Русова про життєтворчу місію нової  школи.[8: 9]

Антропологічний підхід об'єднує  в собі: методи досліджень природних  наук (біологія людини, анатомія і фізіологія людини, медицини та ін.) і соціально - гуманітарних (археологія, історія, соціологія, етнографія, педагогіка, психологія, культурологія, філософія, етика і естетика, економіка, політологія та ін.). [ 1: 10]

Зміна відносин в економічному базисі супроводжується зміною педагогічної парадигми. Це надає змоги вдосконалити педагогічну реальність та педагогічну  прогностику. Заслуговує на увагу думка  А.Я. Баталіної щодо розробки педагогічної технології формування Людини XXI століття, яка має антропологічний напрямок. Головним компонентом цієї педагогічної технології має бути система естетичного  виховання, яка включатиме мікросистеми - космопланетарне мислення, національні  цінності на основі антропологічного підходу.

Сучасна криза освіти - не криза навчальних закладів. Логіка розвитку системи освіти передбачає орієнтацію на нові цільові установки  і реалії, які визначають життя  навчальних закладів. Вирішити кризу  сучасної системи освіти можна лише шляхом її модернізації, послідовної  реалізації культурологічної орієнтованої концепції, розглядаючи не окремо початкову, середню, середню спеціальну і вищу освіту, а систему в цілому, як цілісне явище. [9: 12]

Такий короткий, зовсім не глибокий аналіз історичних подій, фактів, вже  дозволяє зробити висновок, що історичний розвиток людського суспільства  набуває постійного удосконалення. У зв'язку зі зміною підходів до вивчення самої Людини змінюються суттєві  реалії духовності, моралі, загальної  свідомості, накопичуються артефакти, їх зберігають, охороняють передають  з покоління в покоління. Людська  громада вичленила в окрему соціальну  інституцію тих, хто відповідально  повинен здійснювати культуру, освіту в суспільстві, і нарекла їх віщими словами „Учитель - педагог - носій  культури, освіченості й знань”. Серед вічних професій учительська  посідає особливе місце, вона - початок  усіх професій, усіх діянь людства. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне  призначення вчителя - навчити людину бути Людиною [11: 4]

А як стати педагогом - фахівцем в умовах розвитку сучасного суспільства? Одні твердять, що для цього потрібен великий досвід. Інші вважають, що потрібно мати талант. Все це так, але з  цих міркувань виходить, що п'ять  років навчання студент мусить або  ж чекати, коли по справжньому візьметься за педагогічну діяльність, або ж  сподіватися на те, що здібності  якось виручать. То що ж, лише чекати та сподіватися? Ні, ми не згодні з тим, що саме досвід принесе успіх. Це не завжди зумовлює результат. Молодий педагог нерідко виявляє високий рівень професіоналізму, про що свідчать конкурси "Вчитель року". І не лише в таланті тут справа. Педагогічний талант може і не виявитися, якщо вчитель не усвідомлює, задля чого він працює, куди спрямовані його зусилля, тобто не розуміє суті і технології педагогічної діяльності.

Не чекати закінчення ВНЗ, а саме в студентські роки набувати професіоналізму. Потрібна щоденна  і наполеглива праця над розвитком своїх здібностей до педагогічної діяльності, формуванням професійної позиції, виховуванням уміння спілкуватися з людьми, у процесі органічної взаємодії розв'язувати завдання навчання та виховання.

Тривалий час вважалося, що виховання особистості майбутнього  вчителя в процесі його професійного навчання забезпечується засвоєнням системи  педагогічних знань. І чим більшою  була інформаційна насиченість такого навчання, тим кращою здавалася підготовка вчителя. Але практика засвідчила хибність такого підходу. Реальне шкільне життя ставить у такі ситуації, коли самих теоретичних знань замало, потрібні практичні вміння й навички. Крім того, молодий учитель починає усвідомлювати, що саме він, його особистість, є своєрідним "інструментом" організації взаємодії з учнями. Так виникає не передбачена попереднім досвідом навчання проблема вивчення і вдосконалення власної психотехніки, мовлення, невербальної поведінки.

Виховання і самовиховання - дві сторони формування особистості. Навчити професії вчителя неможливо, але навчитися їй можна. Стане  вчитель майстром чи ні, залежить не лише від системи навчання, а насамперед від зусиль тих, хто вчиться. Потрібно усвідомити орієнтири самовдосконалення та шляхи його здійснення. А коли ще як не на студентській лаві актуалізувати розвиток професійно значущих здібностей, умінь, особливостей педагогічного мислення? Так виникла ідея професійного навчання майбутнього вчителя, зорієнтованого на його особистісний розвиток. [ 11]

Сказане дозволяє зробити  висновок про необхідність створення  цілісної теорії навчального змісту як суттєвого засобу вдосконалення  навчально - виховного процесу. Добрим початком і позитивним прикладом  у цій винятково важливій і  перспективній справі стали розробки вчених - науковців, педагогів - практиків  нових, переробки, вдосконалення вже  існуючих педагогічних технологій, а  саме: „Технологічний підхід в освіті”; „Особистісно орієнтована освіта і  технології”; „ Вальдорфська педагогіка”; „ Технологія саморозвитку (М. Монтессорі); „Технологія організації групової навчальної діяльності школярів”; „Технології розливального навчання”; „Технології формування творчої особистості”; „Технологія навчання, як дослідження”; „Проектна технологія”; „Нові інформаційні технології навчання”; „Технологія колективного творчого виховання (за І.П. Івановим)”; „Педагогічна технологія „Створення ситуації успіху (за А.С. Белкіним)”; „Сугестивна технологія”; „Аналіз образу - персонажа епічного твору”; „Індивідуальність вчителя і освітні технології” та інші. Оскільки пропоновані праці є одним із перших спроб, вони не претендують на всеосяжне й остаточне трактування основних теоретичних понять і практичних рекомендацій.[10: 5]