Моделі виховного процесу для батьків дошкільників та їх характеристика

 

Реферат на тему:

«Моделі виховного процесу для батьків дошкільників та їх характеристика»

 

 

 

ВСТУП

Повноцінне здійснення завдань розвитку, навчання і виховання  дошкільників значною мірою визначається налагодженням взаємодії дітей  і дорослих: „педагоги - діти - батьки". Вихователь та батьки, об'єднанні у своїй діяльності, діють в інтересах дитини, створюють для неї належні умови.

Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості  в цілому. Саме взаємодія у педагогічному процесі сім'ї та дошкільного закладу здатна здійснювати особистісно-орієнтований підхід, формувати індивідуальність, активізувати творчий потенціал не лише дитини, але і педагогів, і батьків.

Більшість молодих батьків  усвідомлюють, що потребують кваліфікованої і доброзичливої допомоги з боку вихователів. Саме цим пояснюється необхідність взаємодії, навіть взаємопроникнення сімейного і суспільного дошкільного виховання.

В основу взаємодії сучасного  дошкільного закладу і сім'ї  покладається співробітництво. Ініціаторами його встановлення має виступати дошкільний навчальний заклад, оскільки педагоги професійно підготовлені до освітньої роботи. Педагог усвідомлює, що співробітництво потрібне в інтересах дитини. В цьому необхідно переконати батьків.

Взаємодія являє собою спосіб організації спільної діяльності з родинами, яка здійснюється на основі соціальної перцепції за допомогою спілкування. Успіх співробітництва вирішальною мірою залежить від взаємних установок сім'ї і дошкільного закладу. Найсприятливіше вони складаються за умов, коли обидві сторони усвідомлюють необхідність цілеспрямованого впливу на дитину і довіряють одне одному.

 

1. Стилі батьківського виховання

Дефекти сімейного  виховання здебільшого є основною причиною деформації особистості дитини. Батьки використовують методи і засоби виховання,які допомагають принести у свідомість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей.

Розрізняють такі типи виховання: авторитарний, опікунський, поблажливий, хаотичний, демократичний.

Авторитарний  стиль виховання – всі рішення приймають батьки,які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їх волі,авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов’язків. У особистості змалку виховують почуття відповідальності, уміння долати труднощі. Негативним є те, що до неї ставлять надто високі вимоги, виконання яких потребує максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає для неї самоціллю,але при цьому страждає духовна сфера.

Опікунський стиль виховання – прагнення батьків постійно бути з дитиною, вирішувати за неї всі проблеми. Дитину оточують надмірною увагою, вона займає головне місце в сім’ї. Її здатність до самоствердження різко обмежується. 

Зазнавши  труднощів повсякденного життя, не маючи необхідних навичок їх подолання, така людина часто зазнає поразки, що спричиняє почуття невпевненості, підвищується рівень тривожності, розвивається почуття безпорадності, комплекс неповноцінності. Дитина підсвідомо приховує цей комплекс не тільки від оточення, а й сама не хоче про нього нічого знати. Стан фантазування змінюється поганим настроєм і пригніченістю.

Поблажливий стиль виховання (ліберальний ) – виявляється у недостатній увазі з боку батьків. Дитина належить самій собі, нерідко вона не забезпечена навіть необхідним мінімумом. Дитина фактично не знає заборон і обмежень з боку батьків, які не вміють виховувати дитину. Трапляються часті сварки, бійки між батьками, тому діти проводять багато часу на вулиці. Нездатність сім'ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки в неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійної , відповідальної поведінки в суспільстві. Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, не готові до обмежень і відповідальності.  

Хаотичний стиль виховання – це відсутність єдиного підходу до виховання, коли немає чітко виражених конкретних вимог до дитини, або між батьками простежуються протиріччя у виборі виховних заходів.

Одного чи обох батьків часто змінюється настрій  у ставленні до дитини. Такі емоційні реакції негативно впливають на дитину, яка не знає, чого щоразу слід очікувати від батьків. За одне й те саме дитину можуть покарати або приголубити. Непрогнозованість батьківських емоційних реакцій  позбавляє дитину почуття стабільності й провокують підвищену тривожність., невпевненість у собі, імпульсивність, занижену самооцінку, а в складних ситуаціях навіть агресивність і некерованість. З часом невпевненість стає рисою характеру. Дитина стає нестабільною в міжособистісних взаєминах.

Демократичний стиль виховання (авторитетний , орієнтований на співпрацю ) – батьки заохочують особистісну відповідальність і самостійність своєї дитини відповідно до її вікових можливостей.

Дитина присутня під час обговорення сімейних проблем, бере участь у прийнятті рішень, вислуховує та обговорює поради батьків. Батьки вимагають від неї відповідної поведінки і намагаються допомогти дитині, з розумінням ставляться до її запитів. При цьому батьки дбають про постійне дотримання дисципліни, що формує правильну, відповідальну поведінку. 

 

2.Форми роботи ДНЗ із батьками

Сучасні дитячі дошкільні  заклади стають відкритими для батьків, дітей і громадськості. Вони все  більше уваги приділяють освіті та вихованню батьків, вважаючи це одним  із принципово важливих чинників успішного розвитку і виховання дітей. Вплив дошкільних закладів на розвиток педагогічної культури батьків буде ефективним, якщо відповідатиме таким критеріям:

1. Спрямованість і  адресованість. Даючи конкретні  поради, рекомендації, педагоги повинні знати особливості конкретних сімей. Нерідко батьки самі звертаються до вихователів за педагогічними порадами, у тому числі з конкретними питаннями щодо власної дитини.

2. Оперативний зворотний  зв'язок. Робота педагога з батьками  має вибудовуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з'ясовує рівень сформованості педагогічних знань і навичок батьків, вносить за необхідності відповідні корективи.

3. Індивідуалізація педагогічного  впливу. Працюючи з батьками, вихователь  допомагає їм використовувати педагогічні знання не як абстрактні істини, а як керівництво до практичних виховних дій, спрямованих на конкретну дитину з її особливостями, перспективами вікового та індивідуального розвитку.

Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними, наочно-інформаційними. До колективних форм роботи належать:

• батьківські збори (групові та загальні), на яких обговорюються проблеми життєдіяльності групи і дитячого садка;
• зустрічі з батьками;
• вечори запитань і відповідей;
• засідання «круглого столу» з дискусійних проблем;
• заняття-тренінги, покликані навчити батьків правильно організувати спілкування і спільну діяльність з дитиною;
• спільні з дітьми, батьками і вихователями свята і розваги;
• виставки спільних робіт батьків і дітей;
• дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які проводять у батьків вдома;
• батьківські конференції.

Індивідуальні форми  роботи охоплюють індивідуальні  бесіди і консультації (проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в дитячий садок або забирають додому), відвідування дітей вдома; залучення батьків до життя дитячого садка (організаційно-господарська допомога вихователю: виготовлення іграшок, посібників, допомога у проведенні екскурсій, культпоходів тощо).

Висновок

Таким чином, взаємодія дошкільного навчального  закладу та батьків є необхідною умовою всебічного розвитку особистості  дитини. Успіх співробітництва вирішальною мірою залежить від взаємних установок сім'ї і дошкільного закладу. Найсприятливіше вони складаються за умов, коли обидві сторони усвідомлюють необхідність цілеспрямованого впливу на дитину і довіряють одне одному.

Батьки повинні  бути впевненими, що їх участь у житті  дитячого садка важлива не тому, що цього хоче вихователь, а тому, що це важливо для розвитку їхньої дитини. Вони повинні усвідомити конкретні позитивні наслідки для дитини, через їх включення у життя дошкільного закладу. Важливо, щоб батьки були впевнені в хорошому ставленні педагогів до дитини, відчували їх компетентність з питань виховання, поціновували його особистісні якості (доброзичливість, чуйність, увагу до людей, турботливість).

Така довіра сама є проявом спонтанності: вихователь повинен заслужити її добром, небайдужим ставленням до дитини, вмінням пробуджувати в ній красу, щирість і милосердя.

 

Список використаних джерел

1. Василькова Ю. В., Василькова Т. А. Соціальна педагогіка. – М., 1999.-385с.
2. Взаємодія ДНЗ та сім’ї / уклад. О. А. Рудік, І. В. Молодушкіна — Х. : Вид. група «Основа», 2013. — 222, [2] с.
3. Виховна робота в закладах освіти в Україні. – Випуск 2. – К. : Освіта, 2008.-178с.
4. Вчителю про роботу з батьківською громадськістю. – Тернопіль, 2003.-87с.
5. Крутій К.Л. Планування роботи дошкільного закладу освіти: реалії та перспективи.- Запоріжжя, 2009