Методика роботи над пісенним матеріалом

Методика роботи над пісенним репертуаром

На початковому  етапі навчання мелодію нової  вправи бажано підтримувати акомпанементом. Це потрібно не лише для досягнення чистоти інтонування, а й для розвитку гармонійного слуху учнів. Коли інтонація в них буде стійкою, можна обмежитися гармонійною підтримкою. Іноді для розвитку координації слуху й голосу корисно співати вправи без супроводу (з попередньою ладовою настройкою).

Початкові вокально-хорові вправи слід співати неголосно, на природно відтворених звуках (так званий примарний тон, найчастіше це фа* — соль1. Поступово діапазон вправ розширюється. Водночас вибір поєднань голосних і приголосних звуків зумовлений завданнями вокально-хорового розвитку учнів конкретного класу. Корисні різні співацькі вправи, зокрема на легато, стаккато, з різним звуковисотним і ритмічним малюнком. Головна умова результативності — продуманість вокально-хорової роботи, що запобігає безцільним повторенням.

Як показали спостереження  за роботою з 6—7-річними дітьми, чистота співацького інтонування формується в них повільно, що пояснюється зокрема недостатньою цілеспрямованістю навчання. Учитель повинен особливу увагу приділити початковому етапові становлення співацької інтонації в дітей.

На підготовчому етапі роботи було поставлено, в основному, два навчальних завдання: розвиток музичного сприймання учнів; розвиток зовнішньо-внутрішнього слуху, їх реалізували послідовно, оскільки ми вважали за доцільне спочатку допомогти дітям накопичити музичні враження, розвинути уяву, фантазію, музичну пам'ять. Друге завдання пов'язане з використанням у музичній практиці набутих знань і навичок.

Конкретизуємо перше  завдання: під час слухання музики звертати увагу дітей на музичний звук та його основні властивості (зокрема звуковисотність), враховуючи, що розвиток зовнішнього слуху сприятиме розвиткові внутрішнього.

Друге завдання підготовчого етапу реалізували на основі формування внутрішніх музично-слухових уявлень, що відповідають реальному звучанню. Учням було запропоновано такі завдання:

1. Послухати два  різні за висотою звуки (послідовно), потім знову послухати їх (під час повторення один із них змінено) і визначити, який звук змінився і як саме.

2. Визначити, чи  правильно вчитель співає звук  порівняно з тим, що прозвучав на фортепіано (звук навмисно відтворювали неправильно).

3. Послухати три  звуки на фортепіано (рух поступеневий), під час повторного прослухування  визначити, який з них пропущено.

4. Послухати кілька  звуків, що відтворюються одночасно,  і визначити їх кількість.

5. Визначити напрям руху мелодії.

6. Прослухати стрибкоподібну  мелодію й показати, куди вона  рухається.

7. Під час повторення  стрибкоподібної мелодії зобразити  графічно її звуковисотний малюнок.

8. Брати участь  у музичному діалозі, відповідаючи  вчителеві низьким або високим голосом залежно від того, в кого треба перевтілитися — у ведмежат чи пташенят.

Використовуючи  викладені вправи, пропонуємо дітям  «дістати» цей звук. Водночас застосовуємо метод «спроб і помилок», значення якого в даному випадку полягає в тому, що він ґрунтується на слуховому контролі. Ми прагнули до того, аби учні звикали оцінювати й коректувати співацький звук за допомогою музичного слуху. Працювали з групами (по два-три учні), а також індивідуально. Навички «потрапляння» на певний звук поступово автоматизуються.

Під час розучування  пісні доцільно додержувати такої  поетапності: 1) підготовка до слухання твору; 2) його сприймання; 3) попередня бесіда про пісню; 4) її розучування; 5) аналіз; 6) повторення. Для кожного етапу визначено певні завдання і відповідні методичні прийоми.

Готують до сприймання пісні методом розповіді  або бесіди. Завдання підготовки — зацікавити дітей піснею та емоційно настроїти їх на сприймання музики. Водночас бажано не тільки повідомити дітям, що будемо розучувати таку-то пісню, а й зацікавити їх.

Іноді можна ознайомити дітей з історією твору, якщо вона цікава для них.

Перед прослухуванням корисно запропонувати  учням розказати потім, про що йдеться в пісні. Це спонукає їх уважно слухати твір, сприймаючи його загалом.

Готувати  учнів до сприймання пісні можна  також, ознайомлюючи їх з віршованим текстом. Виразно прочитавши слова, учитель проводить бесіду про зміст і настрій твору, пропонує дітям охарактеризувати відповідну музику, що виникла в їхній уяві.

Демонстрування  пісні має бути художнім, виразним. Можливі різні шляхи: виконання пісні вчителем або учнями, підготовленими заздалегідь, використання грамзапису. Бажано чергувати різні варіанти.

Після прослухування доцільно запитати дітей, чи сподобалася їм пісня. Звичайно вони відповідають на це запитання ствердно. Переживання позитивних емоцій, що їх викликав твір, полегшує його розучування.

У ході попередньої бесіди про пісню учні визначають її характер і засоби музичної виразності. Зміст розмови залежить від навчально-виховних завдань уроку, але за будь-яких умов слід звернути увагу на найважливіші засоби створення художніх образів пісні. Попередня бесіда сприяє розвиткові музичного мислення школярів. Вона має бути емоційною й короткою, щоб не пригасити бажання дітей розучувати твір.

Процес  роботи над піснею зумовлений ступенем її складності, характером, особливостями куплету. Бажано не витрачати час на повторення тексту хором (це антихудожньо) і тим більше на запис дітьми літературного тексту; краще написати його заздалегідь на плакаті. Важливо організувати словникову роботу, тобто з'ясувати значення слів, які можуть бути незрозумілими для дітей. Пісню звичайно розучують музичними фразами, складні фрагменти бажано виконувати за-допомогою вокально-хорових вправ.

У роботі доцільно урізноманітнювати методичні  прийоми: «проспіваймо разом з фортепіано»; «а тепер самі»; «прослухайте, як я проспіваю»; «співають тільки дівчатка»; «а тепер тільки хлопчики»; «проспіваймо всі разом». Завдяки цьому діти неодноразово чують і відтворюють мелодію та й заняття урізноманітнюється.

Загальні вимоги до методики роботи над пісенним репертуаром 
 
Роботу над пісенним репертуаром необхідно будувати на основі: 

•  
  Визначення змісту, образу (образів), характеру музики пісні.
•  
  Аналіз засобів музичної виразності пісні.
•  
  Визначення особливостей роботи над піснею (хоровий стрій, ансамбль, нюанси, форма, драматургія).
•  
  Підбору засобів диригування: диригентський жест, схеми, штрихи, вступи, зняття, фермати, розподіл функцій рук(особливо при диригуванні пісень з солістами, з інструментальним супроводом, з елементами поліфонії) і ін.

 
Особливості методики роботи над хоровим репертуаром 
 
Методика роботи над пісенним репертуаром характеризується специфічними рисами, котрі вимагають від керівника відповідних умінь та навичок. 

1.  
   Уміння виступати в трьох особах – як співець, диригент, виконавець на музичному інструменті: при демонстрації пісні, при розучуванні співочого матеріалу, при виконанні репертуару (коли це необхідно).
2.  
   Уміння поєднувати різні види роботи: 
•  
  спів і гру на інструменті, 
•  
  спів і диригування,
•  
  спів, гру на інструменті та диригування.
3.  
   Уміння при необхідності перейти з однієї хорової партії на іншу в співі.
4.  
   Уміння при необхідності перейти з однієї хорової партії на іншу в грі на музичному інструменті.
5.  
   Уміння підтримати в потрібний момент певну хорову партію голосом чи інструментом, або тим і іншим одночасно.

 
При цьому кожен з трьох видів роботи (спів, диригування, гра на музичному інструменті) повинен характеризуватись професійною досконалістю, з одного боку, художньою виразністю – з другого, мелодичною доцільністю – з третього.