Конфлікт у педагогічній взаємодії та способи його розв’язання

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Сентября 2014 в 15:14, реферат

Краткое описание

Кожна людина обов'язково проходить через такий суспільний інститут, як школа. І від того, який слід залишить школа в житті людини, багато чого залежить в її подальшій долі і діяльності.
Велику частину свого життя дитина проводить у школі. Тут вона не лише одержує основи знань, але й спілкується і взаємодіє з однокласниками і вчителями. І одним із чинників, що впливають на ставлення до навчання, є психологічна атмосфера у класі і школі. Якщо дитина відчуває увагу до себе з боку вчителів, зацікавленість у її успіхах, доброзичливість, то з радістю йде до школи і приділяє навчанню набагато більше уваги, що позначається на результатах навчальної діяльності.

Содержание

Вступ.
1. Поняття конфлікту: визначення конфлікту, причини його виникнення.
2. Види і типи конфліктів.
3. Поведінка людей у конфліктній ситуації.
4. Конфлікт у взаємодії “вчитель — учні” та конфлікти у педагогічному колективі.
5. Особливості педагогічного конфлікту та умови його запобігання.
6. Способи розв’язання педагогічних конфліктів.
Висновок.
Список використаної літератури.

Прикрепленные файлы: 1 файл

ІДЗ ПЕДАГОГІКА.docx

— 67.84 Кб (Скачать документ)

3)   Компроміс - це часткове погодження з позицією (бажаннями, інтересами) протилежної сторони. Цей стиль ефективний у ситуаціях, коли обидві сторони мають однакові інтереси щодо вирішення проблеми; поведінка обох сторін дає змогу частково задовольнити як свої домагання, так і потреби іншої сторони взаємними поступками; сторони зацікавлені у збереженні дружніх стосунків. Одночасно кожна сторона повинна орієнтуватися на деякі поступки іншій. Але оскільки повністю їхні інтереси не задовольняються, то обидві сторони зберігають деяке невдоволення, напруження, що пізніше може привести до нового конфлікту. Компромісне рішення досягають переговорами, висуваючи власні і вислуховуючи зустрічні пропозиції. Проте компроміс супроводжується внутрішніми конфліктами, проблема майже не вирішується, а лише частково послаблюється.

4)  Стиль ухилення (уникання) - пасивний стиль, утеча від проблеми. Він застосовується тоді, коли проблема не дуже важлива для обох сторін; викладач намагається її не помічати або не володіє достатньою інформацією для остаточного вирішення проблеми; коли викладач упевнений, що студенти самі можуть правильно вирішити проблему, а тому йде їм назустріч і пропонує самим прийняти рішення. Цю модель поведінки частіше застосовують викладачі пасивні. Вони не бажають створювати напруженість у стосунках зі студентами і тому одразу ж погоджуються з їхньою пропозицією.

Головною характеристикою цього стилю є відмова від негайного розв'язання конфлікту. Людина навіть відмовляється від взаємодії з іншими людьми щоб вирішити конфлікт. Прийоми ухиляння: перевести розмову на менш делікатну тему; відверто заявити, що не готові або не бажаєте обговорювати далі, Вам ніколи, бо чекають інші справи; пообіцяти зайнятися цією проблемою пізніше (і одразу забути про неї!); перекласти рішення на інших. За всіма цими прийомами - одне бажання, щоб проблема розв'язалася без Вашої участі. Проте є такі ситуації, коли цей стиль поведінки в конфлікті є найкращим: коли перед Вами глибоко конфліктна людина, з якою не можна знайти спільну мову, а тому припинити взаємини з нею - єдино правильний вихід; коли Вам бракує інформації і відповідної підготовки;  коли немає гострої потреби щось вирішувати негайно та є час на роздуми; особливо цей стиль найдоцільніший, коли напруженість ситуації занадто велика і є необхідність її послабити; коли Ви занадто збуджені і можете прореагувати неадекватно; результати справи для Вас неважливі; ситуація дуже проста, і Вам шкода витрачати свій час або Ви хочете дати студентові можливість потренуватися у прийнятті рішення; коли студенти не можуть (або не хочуть) враховувати Ваші інтереси; коли Ви усвідомлюєте, що в партнера більше шансів прийняти правильне рішення. Проте треба бути готовим до того, що ігнорування Вами проблеми може лише загострити ситуацію, і в майбутньому її розв'язання потребує більше зусиль. Коли ж ухилення переважає в життєвій стратегії («Моя хата скраю!»), то це призводить до самовиправдання власної бездіяльності, зниження соціальної і професійної активності. Людина психологічно захищає свою пасивність і це може підсилити напруженість, викликати стан фрустрації. А це вже нова проблема!

5)  Стиль пристосування (відступ, поступка) застосовують викладачі конформного типу. Вони одразу ж відмовляються від своєї думки, якщо студенти з нею не погоджуються. Якщо є проблема, цю модель поведінки можна застосовувати за таких умов: коли стосунки зі студентами важливіші, ніж проблема;  коли пропозицію викладача ніхто не підтримує, хоча вона ефективніша; коли проблема важливіша для студентів, а не для викладача, то студенти можуть здобути цінний життєвий досвід  («На помилках навчаються»). Проте часто використовувати цю модель поведінки небажано, інакше це приведе до того, що студенти будуть чекати від викладача нових поступок.

Ця модель може бути тимчасовою, інакше студенти будуть використовувати натиск і вимагати все більше поступків від викладача. Є два варіанти пристосування: 1) Пристосування сприятливе, коли викладач поступається свідомо, добровільно обирає цей спосіб виходу з конфлікту як найдоцільніший. Ви не шкодуєте про зроблене і відчуваєте себе комфортно. Ваші власні інтереси або стримуються, або Ви знаходите можливість їх задовольнити в іншій ситуації, з іншими людьми. 2) Другий варіант часто виникає тоді, коли ситуація потребує вирішення, а Ви до цього не готові, відчуваєте, що інші люди зловживають Вашою добротою. Тоді Ви відчуваєте гостре незадоволення тим, що відбувається, вважаєте, що Вами маніпулюють, і виникає внутрішній конфлікт. До того ж, часте застосування цієї моделі поведінки формує в інших людей звичку не зважати на Вас. Стиль пристосування нагадує стиль ухилення. Проте головна відмінність у тому, що при ухиленні Ви просто відмовляєтеся розв'язувати проблему, а при стилі пристосування Ви відвертаєте іншу людину від недоцільних дій і повертаєтеся через певний час до тієї самої проблеми заради неї самої. Поступаючись власними інтересами на користь іншого, Ви пом'якшуєте конфліктну ситуацію і поновлюєте нормальні стосунки. Якщо проблема не забувається, то можна знову повернутися до її вирішення, скориставшись сприятливішими умовами.

Отже, по-перше, тільки в ситуації співробітництва (співпраці) обидві сторони конфлікту є у виграші. По-друге, у вирішенні конфліктів ми повинні навчитися поважати, розуміти, приймати, вислуховувати іншого, враховувати його думку; навчитися володіти собою, кожен раз підніматися над ситуацією вверх, де розум і почуття ясні і добрі.

 Оцінюючи особливості різних типів поведінки у вирішенні педагогічного конфлікту, викладачеві слід дотримуватися таких  правил: не можна абсолютизувати жоден із стилів або вважати якийсь найкращим (найгіршим). Потрібно вміти користуватися різними стилями залежно від контексту конфлікту, від значущості потреб, які в ньому реалізують, від особливостей поведінки опонента та свого темпераменту. Проте стиль співробітництва дає можливість задовольнити інтереси обох сторін (порівняно з іншими), тому слід максимально орієнтуватися насамперед на цей стиль.

Ефективною може бути така педагогічна тактика викладача: спочатку підняти студента до рівня рівного; потім указати йому можливий шлях вирішення проблеми; тоді ініціювати активність студента, надавши йому роль суб'єкта ситуації; і, нарешті, визнати достойний його вихід із протиріччя, а самому залишатися одночасно в тіні. Кожен педагогічний конфлікт треба розглядати в динаміці: виникнення об'єкта конфліктної ситуації; усвідомлення її кожною стороною; перехід до конфліктної поведінки; вибір певного стилю розв'язання конфлікту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Тема конфліктів узагалі, а також між учителями й підлітками, не є новою. До неї звертались науковці, психологи й педагоги. Але кожна школа — це свій колектив, а кожен колектив — індивідуальний, ні на що несхожий організм, який розвивається. І тому кожна школа має свої специфічні проблеми і конфліктні ситуації і вирішує їх по-своєму.

 Учителі й підлітки, незважаючи на наявність конфліктів  у школі, зрештою, непогано розуміють  одне одного і позиції їхні  збігаються з цілої низки розглянутих  питань, а розбіжності не є  неподоланними.

 Під час дослідження  простежується наступна залежність: чим вищі комунікативні здібності  вчителя, чим більш цільною особистістю  він є, чим вищі особистісні  характеристики вчителя і довірливіші  стосунки з учнями, тим менше  конфліктних ситуацій виникає  під час його спілкування з  підлітками.

 Учителі й підлітки реально дивляться на свої стосунки й рівень взаєморозуміння в колективі. Школярі відчувають потребу в більш близьких і відкритих стосунках з учителями. Нажаль, такі взаємини вдається налагодити не з усіма вчителями. І залежить це не лише від учнів, але й від самих учителів, від їхніх життєвих цінностей, пріоритетів, психологічного настрою.

Конфлікти супроводжуються нерозумінням, образами, зруйнованими взаєминами, стресами, почуттям невдоволеності. Та чи потрібно витрачати частину свого життя на з'ясування стосунків? Чи може краще навчитись спілкуватись, не створюючи конфліктних ситуацій?

Відкриті, дружні стосунки — джерело натхнення, стимул подолання труднощів, те, що дає почуття задоволення і розуміння того, що зусилля не були марними. Взаєморозуміння й відкритість — основа рівноправних, безконфліктних стосунків. Утім, процес становлення взаєморозуміння досить складний і тривалий. Щоб навчитися розуміти інших, потрібно багато чого знати про людину: те, як вона живе; що її хвилює; які радості і проблеми є в її житті. Але нам бракує часу, сил, а іноді й бажання придивитися до людини, прислухатися до неї, намагатися її зрозуміти. І водночас ми самі вимагаємо розуміння і співчуття від людей, адже свої проблеми ми вважаємо найсерйознішими.

Дуже важливо не перетворити процес спілкування на взаємне невдоволення, причіпки, недомовки, конфлікти! Останні, хочемо ми того чи ні, супроводжують нас усе життя. Вони вносять напруженість у стосунки, позбавляють нас спокою і радості, не дають можливості повноцінно працювати. А особливо прикро те, що конфлікти виникають через дріб'язки, через наше невміння спілкуватись, небажання зважати на потреби інших людей. Звісно, кожен має право вирішувати це самостійно. Але зрозуміло одне: конфлікту школі не сприяє навчально-виховному процесові. І чим менше виникає конфліктів, тим краще розуміють одне одного учні і вчителі, тим тепліші і довірливіші їхні стосунки. Конфлікти виникають під час зіткнення поглядів, інтересів, прагнень різних осіб чи груп людей.              У вирішенні конфліктів ми повинні навчитися поважати, розуміти, приймати, вислуховувати іншого, враховувати його думку; навчитися володіти собою, кожен раз підніматися над ситуацією вверх, де розум і почуття ясні і добрі. Оцінюючи особливості різних типів поведінки у вирішенні педагогічного конфлікту, викладачеві слід дотримуватися певних  правил.

Отже саме поняття конфлікту ширше, ніж просто незгода між людьми, сварка чи погіршення стосунків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Етика: Навч. посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О. А. Стасевська, та ін.; За ред. В.О. Лозового; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 223 с.

2. Етика: Навч. посібник / В. О. Панов, О. А. Стасевська, М. Б. Ценко та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 382 с.

3. Етика: Навч. посібник для вузів/ Т.Г. Аболіна, В.В. Ефименко, О.М. Лінчук. - К.: Либідь, 1992. - 328 с.

4. Малахов В. Етика: Курс  лекцій: Навч. посібник для вищ. навч. закл./ Віктор Малахов,; Ред. Світлана Головко (гол.), Тетяна Янголь. - 4-те вид.. - К.: Либідь, 2002. - 382 с.

5. Мовчан В. Етика: Навчальний  посібник/ Віра Мовчан,. - 3-тє вид., виправл. і доп.. - К.: Знання , 2007. - 483 с.

6. Тофтул М. Етика: Навчальний  посібник/ Михайло Тофтул,; Ред. О. З. Лебедєва-Гулей. - К.: Видавничий центр "Академія", 2005. - 414 с.

7. Юрій М. Етика: Підручник/ Михайло Юрій,. - К.: Дакор, 2006. - 319 с.

Акофф Р. Искусство решения проблем: Пер. с англ. - М.: Мир, 1982. -224 с.

БехІ.Д. Справедливість-несправеддивість у міжособистісних взаєминах // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. - 2006. - № 1. - С. 5-14.

Булах І.С. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів: Навч.-метод. посібник / І.С. Булах, Л.В. Долинська. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - 114 с.

Ващенко І.В. Конфлікт та його сутнісні характеристики // Психологія: 36. наук, праць.  К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2000. - Вип.З(Ю). -С. 47-54.

Журавлев В.И. Основы педагогической конфликтологии: Учебник. -М.: Рос. пед. агентство, 1995. - 183 с.

Загітова К.І. Психологічні умови конструктивного вирішення конфліктів" у професійних ситуаціях // Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень II Всеукраїнського з'їзду працівників освіти. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - 4.2. - С. 46-49.

Ішмуратов А. Т. Конфлікт і згода (основи когнітивної теорії конфліктів). - К.: Наук, думка, 1996. - 192 с.

Костюшко Ю.О. Педагогічні умови підготовки майбутнього вчителя до міжособистісної взаємодії в ситуації конфлікту: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / Житомир, держ. ун-т ім. І. Франка. - Житомир, 2005. - 20 с.

Котик І. О. Розвиток суб'єктивності учнів при розв'язанні конфліктів у процесі діалогічного навчання // Психологія: 36. наук, праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. - 2000. - Вип.З(Ю). - С. 143-150.

 

 


Информация о работе Конфлікт у педагогічній взаємодії та способи його розв’язання