Теоретичні обґрунтування методики музичного виховання

Вступ

Однією з основоположних цілей сучасного суспільства  є формування особистості, що має  розвинену духовність, основи якої закладаються ще в дошкільному віці. Важливу роль у духовному становленні особистості відіграє музика.

"Пізнання світу почуттів  неможливе без розуміння й  переживання музики, без глибокої  духовної потреби слухати музику  і діставати насолоду від неї", - писав В. Сухомлинський.

Він же наголошував: "Без  музики важко переконати людину, яка  вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури".

Серед предметів естетичного  циклу музика найбільше стимулює до творчої діяльності, сприяє формуванню пізнавальних та емоційно - мотиваційних функцій, розвитку творчого мислення, здібностей, комунікативності, а також позитивних якостей характеру: систематичності, працьовитості, наполегливості у досягненні мети.

Музика є мовою серця, найніжніших почуттів, світу емоцій людини. Вона дає людині поштовх  для внутрішнього переживання і  уяви. Це внутрішнє відчуття та переживання  викликає бажання передавати музику в дії, міміці, жестах, рухах, співі, грі, створювати нові художні образи. Музика, особливо співи, поліпшують мову дітей. Співаючи , діти змушені протяжно вимовляти слова, що формує чітку  вимову, сприяє правильному засвоєнню  слів. Крім того, слова в пісні  підпорядковані певному ритму, що також  допомагає вимові важких звуків і складів.

Музичний образ по-новому розкриває перед людьми особливості  предметів і явищ дійсності. Увага  дитини немовби зосереджується на предметах  і явищах, які в новому світлі відкрила перед нею музика, і її думка малює яскраву картину, а ця картина проситься в слово. Тому музичне виховання є могутнім засобом, який сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості.

Теоретичні обґрунтування  методики музичного виховання

На розвиток теорії й практики музичного виховання дошкільників у нашій країні вплинули погляди  провідних педагогів і психологів В.М. Бехтерева, П.П. Блонського, Л.С. Виготського, П.Ф. Каптерева.

Вони створили теоретичну основу для побудови системи музичного  виховання в радянський період, але  їхні ідеї звучать досить актуально й сьогодні.

Одним з перших заговорив  про необхідність систематичного музичного  виховання дітей з раннього віку В.М. Бехтерев. У своїх роботах, присвячених цьому періоду дитинства, він писав про те, що саме період "першого дитинства" є самим сприятливим для розвитку уваги, відчуттів, почуттєвої сфери. От чому головною метою музичного виховання повинен бути розвиток музичного слуху дитини в співі й слуханні музики. Повинні також дотримуватися два основних принципи музичного виховання дітей: облік реакції з боку дитини й дотримання строгої домірності в музичних враженнях.

В.М. Бехтерев одним з перших поставив і питання про створення "дитячої виховної музики". Він думав, що правильно організоване музичне виховання дозволяє дітям придбати навички в сфері почуттів, розумі й волі, тому від детальної розробки питань музичного виховання з раннього дитинства значною мірою залежить морально-естетичний розвиток людської особистості.

Л.С. Виготському належить концепція психології мистецтва. Він  уважав, що мистецтво "урівноважує" людину з навколишнім світом у  самі критичні й відповідальні моменти її життя.

Учений приділяв велику увагу  проблемі виховного значення музики, намагався перебороти характерні для  того часу погляди на мистецтво як на самоціль.

На думку Л.С. Виготського, перед естетичним вихованням повинні  стояти такі завдання, як виховання  творчості, професійне навчання технічним  навичкам мистецтва й розвиток естетичного  судження, що проявляється в умінні сприймати й переживати твору  мистецтва. Так само, як і В.М. Бехтерев, він був переконаний у тім, що творчу особистість можна виявити вже в ранньому дитинстві.

Л.С. Виготський пропонував створити систему естетичного виховання  дітей, що повинна виходити з того, що кожна дитина наділена певним ступенем обдарованості, має творчі можливості, а виховання повинне зберегти й розвити їх.

Необхідність формування творчо активної особистості, здатної  до перетворення світу, відстоював і  П.П. Блонський. В основі його естетичної теорії лежить переконання: людина повинна бути не тільки споглядальником, але й творцем естетичних цінностей.

У праці "Пам'ять і мислення" Блонський окреслює шлях виникнення творчих проявів. Основним фактором є здатність нервової системи до відтворення почуттів, які завдяки моторному й сенсорному сприйняттю проявляються в зорово-слухових образах (образи-схеми, що допомагають прояву творчої фантазії, і способи-фрагменти, що представляють в уяві картини цих образів).

П.П. Блонський уважав, що уява сама по собі ще не творчість, а лише репродукція певних образів. Творчість проявляється тоді, коли суб'єкт стає в певне відношення до цих образів. У розвитку уяви істотну роль грають пам'ять і мислення. Пам'ять дає можливість пригадувати емоційні образи, а мислення робить це пригадування усвідомленим. Розвиток уяви йде за такою схемою: проста автоматизована репродукція, спонтанне фантазування й, нарешті, навмисна репродукція у творчій уяві. Лише знаючи психологічні механізми уяви, можна, на думку П.П. Блонського, перейти до організації естетичного виховання, що базується на формуванні естетичної звички й навчанні техніці творчості за допомогою занять дітей у малювальних і музично-вокальних студіях.

У питаннях музичного виховання  П.П. Блонський пропонував йти не від музики до дитини, а навпаки, "від учня, з його переживаннями, настроями й природною творчістю, до співу й через спів до музики".

Для розвитку творчих проявів  їм пропонувалися: слухання кращих зразків  музичної класики, акомпанемент інструментальної музики, сольний спів з елементами імпровізації, читання музичного  твору з аркуша, виконання його потім в оркестрі або камерно.

Найважливіше в музичному  вихованні дитини - це установка  на формування музичного почуття, здатності  творити, імпровізувати. Важливо відзначити, що пріоритетну роль в естетичному  вихованні П.П. Блонський відводив періоду дошкільного віку. Основу музичного виховання в дитячому саду, на його думку, повинне скласти народна творчість, тому що саме народна культура є базисом соціального розвитку дітей.

Більшу роль у розробці теоретичних положень музично-естетичної теорії зіграв П.Ф. Каптерев. Він дав визначення естетичному вихованню й естетичній освіті. Їхнім основним змістом є розвиток естетичного почуття, що формується на основі тісного взаємозв'язку естетичного, морального, розумового виховання з раннього дитинства. Первісною умовою прояву естетичного почуття є розвиток зовнішніх органів почуттів, тому дорослі повинні піклуватися про гігієну органів зору й слуху дитини, створювати ситуації їхнього розвитку, а також певне навколишнє середовище.

В естетичному вихованні  головним, з його погляду, можна вважати  музику, природу, гру й розваги. Музичні  звуки привертають увагу маляти, викликають її відповідну реакцію. Спостерігаючи  за тваринами, доглядаючи за ними, дитина вчиться розуміти навколишній світ. Гра й розваги задовольняють  природно-органічні й соціально-культурні потреби дитини.

П.Ф. Каптерев дає наступні методичні рекомендації: по-перше, для розвитку естетичних вражень важлива поступовість, що допомагає виникненню в естетичному почутті різних елементів; по-друге, необхідно розширити естетичний кругозір маляти за рахунок частих прогулянок, ігор, розваг, читання художньої літератури, малювання картин, спілкування з музикою; по-третє, повинне бути відповідним чином продумане керівництво процесом естетичного виховання, що може здійснюватися з "періоду першого дитинства" і повинне перейти в естетичну освіту в більш старшому віці (у противному випадку людина втрачає можливості випробовувати найбільш високі й складні форми відчувань).

Таким чином, теорія естетичного  виховання П.Ф. Каптерева побудована на принципі комплексного підходу до розвитку естетичних почуттів дитини, припускає певну систему й виділяє ціну її реалізації на практиці.

Особливе значення мають  його погляди на дитячі ігри й розваги, які служать своєрідним фундаментом  для класифікації дитячих ігор у дошкільній педагогіці.

Отже, концепції видатних вітчизняних педагогів і психологів послужили основою для становлення  теорії й методики музичного виховання  й сьогодні їхні ідеї є генераторами нових ідей у дошкільній педагогіці.

Методи дослідження  проблем музичного виховання  та розвитку дитини

Провідним завданням музичної педагогіки є художньо-творчий розвиток дітей. Педагог має розвинути  чутливість дітей до музики, ввести їх у світ краси й добра, відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань.

Великого значення у цьому  процесі набуває вміла і цілеспрямована навчально-виховна робота. На її якості позначаються проблеми, пов'язані з  пошуком ефективних шляхів, визначення кінцевої мети, завдань і методів  музичного виховання дітей, вибором  конкретної навчальної програми тощо.

Другою проблемою є  сприйняття музики. Функції найдосконалішого мистецького твору реалізуються лише за наявності відповідної культури художнього сприймання. Мистецтво справді  виховує лише тоді, коли воно дидактичне, не моралізує, не проповідує, а я  в живих художніх образах відтворює  багаті й несподівані колізії життя і часу.

Музика виступає способом цілісного виховання духовного  світу особистості, а не лише художнього чи естетичного виховання. Методологічно  важливим для музичної педагогіки є  ставлення до художнього образу як багато прошаркового явища, яке у різний час може бути сприйняте по-різному навіть одним і тим самим слухачем. Чи більшу цінність має музика для особистості, тим повніше активізується естетичне сприймання. Тому музичне сприйняття має супроводжуватися переживанням цінності твору, бути ціннісним за своєю природою [3].

Також суттєвим для музичного  навчання є методологічне положення  про необхідність між особистісного  контакту педагога й дитини. Вміння вислухати дитину, стати на її позицію, вважати її такою ж само цінною, як і свою власну - є необхідною умовою занять музикою, створення творчої  атмосфери. Поза особистісним спілкуванням між педагогом й дитиною така атмосфера виникнути не може.

Важливою методологічною проблемою музичної педагогіки є  розкриття співвідношення об'єктивного  і суб'єктивного у музичному  сприйманні. Педагогу слід довірливіше  ставитися до емоційних вражень  дітей, спиратися не тільки на музичні  знання а й на широкі життєві та художні асоціації. Нав'язування дитині певної інтерпретації музичного  твору, нерідко чужого їй, призводить до зниження активності музичного слуху.

Отже індивідуальність музичного  сприймання - об'єктивна необхідність, пов'язана з особистісним смислом. Музичне сприймання не може бути наслідком засвоєння певної суми знань.

Найбільшою проблемою  методики музичного виховання є  розвиток музичного слуху. Запропоновані  програми ґрунтуються саме на художньому інтонаційно-образному розумінні  музичного слуху, тобто на здатності  сприймати .

При цьому пропонується така логіка розвитку музичного слуху  дітей: розвиток музичного слуху  відбувається від виховання музичного  слуху в широкому значенні до музичного  слуху в вузькому значенні, через  їх взаємовплив і взаємозв'язок до повної єдності, на початкову етапі особливо важливий зв'язок музичного слуху з іншими сенсорними і сенсорно-моторними здібностями, штучне роз'єднання зорових, рухових та інших відчуттів гальмує розвиток музичного слуху, основою для розвитку звуковисотного слуху в школярів є формування методичного слуху як узагальненої музичної здібності, показником рівня розвитку музичного слуху в дітей є здатність змістовно сприйняти суто інструментальну музику (без зовнішньої програмності). Розгляд методологічних і методичних проблем музичного навчання і виховання дітей виявляє тісний взаємозв'язок цих проблем, залежність ефективності педагогічної діяльності від розуміння педагогом теоретичних основ музично-виховного процесу.

 Музичне виховання, навчання та розвиток, їх взаємозв'язок

Формування особистості - складний, багатозначний процес, що у формі фізіологічного, психічного та високого соціального становлення  чоловіки й який визначається внутрішніми  зовнішніми природничими й суспільними умовами.

"Розвиток дослідницько-експериментальної  і вдосконалення особистості,  особливо у дитинстві, відбувається  переважно під впливом виховання.  Виховання « проектує» особистість,  навмисно і планомірно піднімає  її в новий щабель, рухає їх  у заданому напрямі",- писав Л.С. Виготський [2].

У загальній педагогіці виховання  розглядається як спеціально організований  процес, направлений замінити розвиток особистості вихованця. У ній  вивчаються мети, зміст, засоби й методи виховання. Виховуючи необхідно  знайти спосіб і засоби педагогічного  впливу, найбільш відповідні даному віку дітей. Методика виховання вивчає питання  освіти, навчання дітей і розвитку.

У узагальненому вигляді  формування особистості дитини можна  з'ясувати, як процес соціалізації, тобто  засвоєння людини соціального досвіду. Людина на основі соціального спілкування, і діяльності відокремлюється в  особливу соціально-психологічну систему. «Особистість у сенсі цього терміну починається тоді, коли з усього соціально-психологічного матеріалу, що є особистим надбанням індивіда, формується певним чином організована система, яка має індивідуальністю, здатність до саморегуляції, виборчим ставленням соціального середовища».