Партесний концерт «Сначала днесь поутру рано»

==Партесний концерт «Сначала днесь поутру рано» 

Основним жанром професійної музики XVII — першої половини XVIII ст. на

Україні був партесний  концерт. Це одночастинний, досить великий  за

обсягом твір. 

Слово «концерт» (по-італійськи concerto) походить від латинського, що

означає «змагатися». Зароджується цей музичний жанр в  Італії у трьох

видах: як хоровий, оркестровий (кончерто гроссо) і сольний  твір для

одного, двох чи трьох  інструментів з оркестром. Кожний з  різновидів має

свої особливості, проте спільним для них є принцип концертування,

змагання, протиставлення, контрасту. Саме в партесному концерті епізоди,

виконувані ансамблем (трьома солістами), протиставляються епізодам, що

їх виконує хор. 

На Україні партесний  концерт з'являється наприкінці XVI ст. За більш ніж

півторастолітню історію він сформувався як жанр, досяг кульмінації свого

розвитку й у  другій половині XVIII ст. занепав. За цей  період було

написано сотні  творів. Багато з них анонімні 1. Серед  найвидатніших

композиторів—^авторів  концертів — назвемо Симеона Пекалицького, Івана

Колядчина, Шаваров-ського та Миколу Дилецького. 

За характером музики, образним змістом партесні концерти умовно можна

поділити на дві  групи: урочисті, світлі, преславні (перша) і

лірико-драматичні, скорботні (друга). 

Від творів першої групи у XVIII ст. спостерігається лінія до світських

урочистих концертів, таких як «Торжествуй, Російськая земле» і

пародійного світського концерту «Сначала днесь поутру рано». Останній

твір написано у 30—40 роках XVIII ст., перший, очевидно, дещо раніше.

Твори другої групи  стали грунтом, на якому виросли  хорові концерти М.

Березовського, А. Веделя й частково Д. Бортнянського. Діяльність цих

композиторів за часом припадає на останню третину XVIII та початок XIX

століть і є  однією з вершин вітчизняної професіональної музики. 

Для знайомства з  жанром партесного концерту зупинімося на творі «Сначала

днесь...». Тут зображено  жартівливу сценку з повсякденного  життя

студентів-бурсаків, учасників хору. Зміст концерту такий. 

Хористи скаржаться один одному, що вранці після гуляння болить голова.

Одні радять «підлікуватися»  горілкою, пропонують складчину. На це

погоджуються майже  усі, але дехто просить на зібрані  гроші купити

горіхів, яблук, ягід, пряників і, може, шклянку медку. Виникає

суперечка, яка завершується перемогою перших. «Давай, бери, покупай,—

проголошують вони,—  пиво да вино, подвеселимся, подопьем, попляшем,

поиграем, поскачем, попоем». Згодом усі в один голос  співають пісню

«Дубрава, дубрава  зеленая», близьку до народної. Твір завершується

жартівливим заключениям  — кожна хорова партія прагне «збитися з тону»,

«збочити». Все  це призводить до незвичного для тих  часів дисонансу. 

Характерною рисою  партесних концертів є їх багатоголосність

(8—12-голосся). У  творі «Сначала днесь..» кожна  хорова група — дисканти,

альти, тенори і  баси — діляться на три партії. (Зауважимо, що

виконавцями цих  творів були чоловіки й хлопчики, тобто  студенти та

учні.) 

Як уже згадувалося, концерт будується на чергуванні, змаганні хорових і

гадувалося, концерт  будується на чергуванні, змаганні хорових і

ансамблевих епізодів. У хорових побудовах переважає  гармонічний склад. У

деяких місцях для того, щоб показати суперечку  між окремими групами,

жваву сценку, застосовано  імітаційну техніку 1. Наприклад, четвертий

(22—31 такти) і п'ятий (64— 70 такти) епізоди. Монодичний склад

використано у  пісенному епізоді «Дуброва, дуброва  зеленая». Це звучання

набирає величного  характеру (90). 

В коді, що виконується  також усім хором, використано полімелодизм, тобто

кожний з голосів  має свою лінію, проте звучання позбавлене чистоти

терцової гармонії. Останній акорд має нетипову для  того часу будову:

соль—ре—ля—сі-бемоль—мі—соль—  ля—сі—до—ре (91). 

Ансамблеві епізоди  витримуються головним чином у кантовій манері: два

верхніх голоси звучать у терцію, нижній творить гармонічну основу (92). 

Нерідко бас має  також досить виразну й розвинуту  лінію. З 38-го по 63-й

такти у творі  звучать різні за складом групи  виконавців і відмінні за

характером музики ансамблеві епізоди. Отже, темброва палітра  концерту

дуже багата. Яскраві  образи тексту (наприклад: «Лучше, право,

оковиточки», «Ми  не хощем, разве медку стакан... нам  на орехи, на

яблочки, на прянички», «Ничого робят слушать») змушують композитора

шукати відповідних  виразних мелодій для кожної репліки. 

Гумористично-пародійний концерт «Сначала днесь» є визначною  пам'яткою

української хорової  культури першої половини XVIII ст. Він  підтверджує

думку про те, що партесні концерти писали не тільки на духовні, а й на

світські сюжети, що хорова музика відбивала життя народу. 
 

==Наталка Полтавка — опера М. В. Лисенка за однойменною п'єсою І. Котляревського. Хоча п'єса Котляревського приваблювала багатьох музикантів і до М. Лисенка, саме його опера

закріпилася в репертуарі оперних театрів і зайняла місце серед найпопулярніших українських опер.

Характеристика

Музика й п'єса  розкривають кращі риси українського національного характеру — шляхетність, моральну чистоту, духовну силу, мужність (Наталка, Петро). Котляревський і Лисенко показують моральну перевагу простих людей над представниками «влади» — сільськими багатіями й приказними. Думки й почуття героїв розкриваються через пісню. Вона служить і тлом, на якому розгортається дія.

В обробці народних пісень, що були закріплені сценічною традицією за п'єсою, і у створених Лисенком, розвинених аріях, увертюрі й оркестрових антрактах композитор зберігає вірність духу п'єси Котляревського. Мудра простота, ясність, гармонійна єдність всіх елементів відзначають музику Лисенко.

Постановки

Прем'єра опери  відбулася в Одеському театрі у 1889 році. Спроба перетворення цього твору у «велику оперу» з дописаною музикою В. Йориша зазнала невдачі. Театр повернувся до авторської версії Лисенка. За роки сценічного життя в «Наталці Полтавці» у різні роки виступали такі майстри сцени М. Щепкин і М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Заньковецка, І. Паторжинський й М. Литвиненко-Вольгемут, 3. Гайдай і О. Петрусенко.

]Сюжет

Дія відбувається в  Україні початку XIX століття.

Дія перша. На потопаючих в зеленому бур'янні берегах річки Ворскли, біля Полтави, розкинулося невелике село. Тут недавно оселилася разом із своєю матір'ю Терпилихою бідна дівчина Наталка. Поки був живий батько, сім'я не знала потреби, а тепер стало важко. Один вихід — знайти багатого нареченого. Про це мріє стара Терпилиха. Але Наталка іншої думки. Вона кохає Петра — сироту-парубка, що працював колись у Терпила батраком. Чотири роки тому батько Наталки, дізнавшись про їхню любов, вигнав Петра. Відтоді від нього жодної звісточки не отримувала Наталка, навіть не знає, чи повернеться він. Вже не один раз сваталися до неї заможні, солідні люди, а вона всім відмовляє, чекає свого Петра. На стежці, що веде до криниці, Наталку підстеріг пан возний — судовий пристав. Він зізнається в своїх почуттях до неї, обіцяє дівчині багатство. Але вона невблаганна. Засмучений возний розповідає про своє невдале сватовство приятелю — сільському виборному Макогоненко, і той охоче обіцяє влаштувати йому весілля з Наталкою.

Дія друга. Вдова «вичитує» Наталці за те, що вона не шкодує ні себе, ні мати, не прагне забезпечити їй спокійну старість і все чекає цього непутящого Петра. Приходить виборний. Він розповідає Терпилисі про домагання возного і малює картини багатого, щасливого життя. Терпилиха, ридаючи, вмовляє Наталку не пручатися, пожаліти її — стару, кволу жінку. Наталка дає згоду на шлюб з возним. Про одне тільки просить вона — не поспішати з весіллям.

Дія третя. У село приходить Петро. За роки важких батрацьких праць піднакопив він трохи грошей і ось нині поспішає до Полтави, де залишив свою Наталку. Адже вона обіцяла чекати його. Від парубка Миколи він дізнається, що Наталка тепер живе тут, в цьому селі, і що вчора її просватали за возного. Ображений легковажністю, відтак зрадою Наталки, Петро хоче тепер йти звідси, щоб не зустрітися з віроломною дівчиною. Микола умовляє його залишитися і викликає з дому Наталку. Щира радість дівчини, вискочівшої назустріч своєму коханому, змушує Петра повірити Наталці. Вона — щаслива: тепер ніяка сила у світі не приневолить її вийти за остогидлого возного. Виборний і возний намагаються загрожувати непокірливої дівчині, але глибоке відчуття молодих людей, їх рішучість відстояти своє щастя перемагають. Возному нічого іншого не залишається, як добровільно відмовитися від Наталки. Щастю закоханих немає меж. Усе село радіє разом із ними. 

Били́ни (стари́ни) — народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру.

Історія жанру

Билинні наспіви дуже подібні до плавної, співучої народної мови. Основа їх музичної побудови — короткі поспівки, що повторюються багато разів. Билини виконували спокійно й наспівно один або кілька співців у супроводі гуслів або інших інструментів.

Билини беруть початок  в епосі стародавньої Русі. Богатирі билинного епосу — Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович, Садко та інші.

Термін «билина» у 30-40-х роках XIX століття ввів російський фольклорист Іван Сахаров, запозичивши його зі «Слова о полку Ігоревім».

Найвідоміші оповідачі  билин: Трофим Рябінін, Марія Кривополєнова, Василь Щегольонок, Марфа Крюкова. В українському і білоруському фольклорі билинні сюжети зустрічаються в казках ілегендах.

[ред.]Значення

Билини вплинули на професійну музику, сприяючи розвитку в ній героїко-епічних мотивів. Сюжети та мелодії билин використовували композитори — Антон Аренський, Рейнгольд Глієр,Олександр Гречанінов, Микола Лисенко, Модест Мусоргський, Петро Ніщинський, Микола Римський-Корсаков, Борис Лятошинський, Євген Юцевич та інші.