Розвиток територіальних громад - перспективний напрям сучасної наукової думки

Конституційне право, міжнародне публічне право

Розвиток територіальних громад - перспективний напрям сучасної наукової думки

Давиденко Оксана Олександрівна,

студентка юридичного факультету

Запорізького національного університету

    Розбудова незалежної, суверенної, соціальної Української держави передбачає демократизацію суспільства, яка полягає в удосконаленні, перш за все, системи владних відносин, що неможливо без подальшої децентралізації влади та реального використання владного потенціалу органів місцевого самоврядування.

   Конституцією та законодавством України народ визнається джерелом державної влади, а первинним суб’єктом місцевого самоврядування – територіальна громада. Таким чином громадянин України є, водночас, суб’єктом державної влади й членом територіальної громади. Будь-які процеси, що зумовлюють розвиток місцевого самоврядування, стосуються, передусім, його ключового елемента – громади, як соціального середовища, де організовано побут, спілкування, задоволення потреб і, нарешті, біологічне існування людини – мешканця населеного пункту.

   Метою цього дослідження є теоретичне обґрунтування основних напрямів та виявлення дієвих чинників розвитку територіальної громади.

   Актуальні питання розвитку територіальних громад досліджують такі відомі науковці, як В. Бабаєв, О. Батанов, П. Біленчук, Р. Брусак, В. Воронкова, А. Гошко, Г. Дробенко, В. Кампо, І. Козюра, В. Куйбіда, О. Лазор, В. Мамонова, М. Орлатий, І. Санжаровський, Ю. Свірський та ін.

    Об’єктом дослідження є процес розвитку територіальної громади в системі місцевого самоврядування держави.

    Незважаючи на суттєвий внесок зазначених науковців у теоретико- методологічне обґрунтування питання формування моделей і підходів до забезпечення розвитку територіальних громад, залишається мало дослідженим питання аналізу нових наукових підходів та можливостей їх застосування при моделюванні розвитку територіальних громад.

      Пріоритети розвитку територіальних громад розглядають у двох аспектах – широкому і вузькому. У вузькому значенні вживаються для визначення напрямів розвитку місцевого самоврядування та його органів як організуючої ланки територіальної громади. У широкому значенні торкаються усієї (або більшості) територіальної громади, яка безпосередньо виражає власні інтереси кожного свого учасника або групи учасників. Ці пріоритети прямо пов’язані з місцевим самоврядуванням, однак виходять за його рамки і обмеження (перевага у представництві певної соціальної або політичної групи після виборів, набуття владних ознак тощо).

    Для  пріоритетів розвитку територіальних громад характерними ознаками є: довгостроковість, стратегічність, загальність, локальність.

   Важливо зазначити, що в Україні функціонує Інститут розвитку територіальних громад. Це благодійна організація, що забезпечує сталий розвиток сільських та природоохоронних територій України, поєднуючи економічний, соціальний та екологічний підходи. Інститут працює з питаннями зміни клімату, сталого землекористування, посилення потенціалу місцевих громад та збереження дикої природи в Україні та окремих країнах СНД. Проекти Інституту реалізуються у сферах сільського, лісового, мисливського господарств і на природоохоронних територіях. [1]

   Становлення місцевого самоврядування в Україні вимагає підготовки відповідних кадрів наукових та практичних працівників. Останніми роками спеціальності «Державне будівництво та управління», «Державне та муніципальне управління» стають одними з найпрестижніших. Швидко зростає кількість навчальних закладів, які готують спеціалістів у цій сфері управління. Оскільки ж місцеве самоврядування є для нашої країни новою справою, якість підготовки таких фахівців набуває особливого значення. Специфіку діяльності професіоналів у сфері місцевого самоврядування та еволюцію системи їх підготовки досить переконливо ілюструє досвід країни з розвинутою системою самоврядування - США. Глибокі та кардинальні зміни у соціальному та економічному розвитку суспільства, які відбувалися тут у динамічному XX ст., привели до появи нової професії спеціаліста з розвитку місцевих спільнот, а потім і відповідного напряму в світовій соціальній науці.

    Своїм виникненням нова професія зобов'язана труднощам перехідного періоду, з якими зіткнулися мільйони людей, а також неспроможності існуючих соціальних інститутів впоратися з проблемами, що раптом виникли.

    На цьому етапі професіонали змушені були вирішувати не тільки завдання техніко-економічного характеру, пов’язані з перебудовою сільського господарства на основі механізації та впровадження наукових методів виробництва. Не менш важливою, як відзначає Дж. Блейклі, стала для них допомога людям в опануванні нової системи соціальних цінностей, пристосуванні нових городян, які прибували з американського села або із-закордону, до нової виробничої діяльності, нового етнічного складу сусідських громад, концентрації економічної та політичної влади у зростаючих містах Америки. Таким чином, професія спеціаліста з розвитку місцевих спільнот виникла передусім з громадських потреб у професії, яка пов’язана з практичним застосуванням соціальної технології, а не з якимись «глибоко інтелектуальними або теоретичними пропозиціями щодо соціальних змін або розвитку»[2].

    Поступово почала складатися система університетської підтримки розвитку територіальних громад, так звана система «ікстеншн».

    У  1915 р. відбулася конференція Національної асоціації позауніверситетської освіти (National University Extension Association — NUEA), на якій її президент Ч. В. Хайз головною метою назвав «неформальну допомогу» саме громадам людей, а це географічним районам, територіям.

     У США проблеми розвитку місцевих спільнот з початку XX ст. Отримують визнання і як предмет наукових досліджень. Одним із перших друкованих видань з цієї тематики була книга Ф. Фаррінгтона «Розвиток спільноти: як зробити маленьке Місто найкращим місцем для життя та заняття бізнесом».

    Відтоді як у США, так і в Західній Європі «розвиток територіальних громад» перетворився на один із провідних напрямів наукової думки.

    Розвиток територіальних громад — автономна галузь знань, міждисциплінарна наука. В рамках її наукового простору співіснують різні підходи, напрями і школи, які доповнюють та взаємозбагачують одне одного. Проблемами розвитку територіальних громад займаються правознавці і економісти, соціологи й історики, психологи та управлінці. Інтерес до цієї проблематики з боку представників різних галузей науки, як і розмаїття шкіл та підходів, можна пояснити багатогранністю проявів реального буття територіальних громад.

    Спостерігається тенденція спеціалізації у підготовці спеціалістів з розвитку місцевих спільнот. Найбільшого поширення набули п’ять напрямів спеціалізації: планування розвитку місцевих спільнот; економічний розвиток місцевих спільнот; проблеми міста; розвиток села; місцеве управління. Називаються також і інші напрями спеціалізації: соціальний розвиток, розробка та оцінка програм розвитку місцевих спільнот, організація місцевої спільноти, освіта в місцевих спільнотах, дослідження місцевих спільнот, робота з молоддю та особами похилого віку, міжнародний розвиток місцевих спільнот [3].

    Описуючи сучасний стан системи «ікстеншн», важливо зазначити, що, встановивши міцні зв’язки з територіальними громадами з одного боку та науковими і навчальними підрозділами університетів — з іншого, вона не стала структурним елементом ні місцевих адміністрацій, ні університетів.         

    Чи є природним цей досвід для України, чи він відображає тільки специфіку американського розвитку періоду індустріальної та інформаційної трансформації суспільства?

    Безумовно, до певної міри будь-який досвід, накопичений в іншому історичному, соціальному, культурному середовищі, необхідно пропускати через «культурний фільтр» нації-реципієнта. Однак жодне суспільство, особливо у переломні моменти історії, не може обійтися, якщо прагне самозбереження і розвитку, без певних інститутів, механізмів.і технологій адаптації своїх громадян до змін, які відбуваються в ньому. При цьому самозбереження суспільства забезпечується такими інститутами, механізмами і технологіями, які адекватні саме його природі. Важко розраховувати на швидкий розвиток місцевого самоврядування в Україні, не маючи професійно підготовлених спеціалістів у цій сфері. Стан місцевого самоврядування та майже віковий досвід роботи спеціалістів з розвитку територіальних громад у країнах розвинутої локальної демократії дає нам певні орієнтири.

Список  використаних джерел:

1. Вікіпедія: вільна енциклопедія. Пріоритети розвитку територіальних громад.  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // uk.wikipedia.org/wiki/Пріоритети_розвитку_територіальних_громад.

2. Филиппов Ю. В., Авдеева Т. Т. Основы развития местного хозяйства: Учеб. — М., 2000. — С. 27-28.

3. Филиппов Ю. В. Нужна ли нам еще одна профессия? (Развитие местных сообществ: теория и практика) / / Вестник Московского ун-та. Сер. в. Экономика. — 1996. — № 4. — С. 68-69.