Поняття та види території за міжнародним правом

      2. демаркація — це проведення лінії державного кордону на місцевості з позначенням її спеціальними прикордонними знаками (пірамідами, стовпами, буями, створними знаками, маяками і т.п.). Роботи з демаркації знаходяться під контролем представників суміжних держав і здійснюються прикордонни-ми військами. При демаркації складається протокол — докладний опис про-ходження лінії кордону на місцевості зі схемами, фотографіями й описом кожного прикордонного знака та його відмітних характеристик (розміри, ко-лір, характеристики вогнів і т.д.). Повітряні і підземні кордони не позна-чаються. 
       При позначенні лінії кордону на місцевості можливі невеличкі відхилен-ня від делімітаційного опису (особливо поблизу населених пунктів), вини-каючі розбіжності вирішуються змішаними комісіями, а в особливих випад-ках — на дипломатичних переговорах. 
       Слід мати на увазі, що всі документи з делімітації і демаркації є складо-вими частинами договорів про територіальне розмежування, поступку, обмін, продаж територій і підлягають затвердженню вищими органами державної влади суміжних держав, що домовляються. 
      У разі виникнення необхідності уточнення територіальних кордонів су-міжних держав проводиться редемаркація. Редемаркація здійснюється шля-хом перевірки раніше демаркованого кордону з відновленням, ремонтом (за-міною) раніше виставлених прикордонних знаків. Для забезпечення недотор-канності державних кордонів і, відповідно, своєї території держава на кордо-ні увстановлює певний режим, що звичайно називається режимом державно-го кордону.

3. Міжнародні ріки.

Всі ріки за їх географічним і правовим положенням діляться на: 
а) національні - які протікають по території однієї держави і знаходяться під її суверенітетом, режими яких установлюються винятково цією державою на основі внутрішнього законодавства; 
б) міжнародні - які протікають територією двох і більше держав чи розділя-ють такі території, при цьому кожна прибережна держава здійснює суверені-тет над тією ділянкою міжнародної ріки, що про тікає по її території. У зв'яз-ку з цим виникає необхідність міжнародно-правового регулювання цілого комплексу питань, пов'язаних із її використанням, тому що права і законні ін-тереси прибережних держав міжнародної ріки знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності. Тому правовий режим таких міжнародних рік установлю-ється заінтересованими державами на основі міжнародного акту. 
       У свою чергу, міжнародні ріки діляться на: 
а) багатонаціональні ріки — це ріки, у використанні яких зацікавлені винят-ково прибережні держави. Такі ріки не використовуються або використову-ються дуже обмежено для міжнародного судноплавства, не завжди мають сполучення з морем, проте відіграють певну роль в економіці прибережних держав, їхній режим регулюється винятково прибережними державами, нап-риклад угода між Аргентиною й Уругваєм 1946 року з приводу ріки Уругвай. б) міжнародні ріки — це ріки, що мають безпосередньо вихід до моря і які використовуються міжнародним співтовариством для інтенсивного річкового судноплавства (наприклад, Дунай і Рейн у Європі, Нігер, Конго в Африці, Амазонка і Ла-Плата в Америці та ін.). Такі ріки звичайно повинні відповідати трьом критеріям, необхідним для їхнього визнання в якості міжнародних: 
1) політичному — вони повинні перетинати території двох і більше держав; 
2) географічному — повинні мати вихід у море; 
3) функціональному — мати можливість здійснення регулярного судноплав-ства. 
      Слід зазначити особливу значимість третього критерію, що є вирішаль-ним, тому що міжнародно-правові проблеми таких рік в основному зводяться до забезпечення свободи судноплавства по ним. Вони, як правило, відкриті для торгового судноплавства як прибережних, так і неприбережних держав і закриті, як правило, для проходу військових суден неприбережних держав (наприклад, Дунай, Нігер). На прибережні держави покладаються адміністративні обов'язки по управлінню такими ріками як у відношенні судноплавства, так і у відношенні їхнього господарського використання. У цих цілях прибережні держави створюють спеціальні річкові комісії (наприк-лад, Рейнська комісія, що складається з представників Франції, ФРН, Швей-царії, а також Дунайська комісія, що складається з представників прибереж-них держав). 
       Водночас слід зазначити, що підхід до питання про міжнародні ріки тіль-ки з погляду використання їх у судноплавних цілях у даний час утратив свою актуальність. У даний час функціональний критерій міжнародних рік набув варіабельного тлумачення: вони можуть використовуватися не тільки для судноплавства, але і для промислового та сільськогосподарського виробниц-тва, одержання електроенергії, скидання відходів і т.д. Зокрема, при будів-ництві гідротехнічних споруд (гребель) для електростанцій, іригаційних сис-тем прибережні держави не повинні заподіювати шкоди навігації на ріках, створювати незручності іншим державам, у тому числі і тим, що хоча і не є прибережними, але мають право вільного плавання по цій річці. Тому, ви-ходячи з поділу природного комплексу міжнародної ріки на відповідні ділян-ки, що знаходяться під суверенітетом певних держав, зростає об'єктивна необхідність різнобічного співробітництва заінтересованих держав з викори-стання таких рік із метою гармонізації індивідуальних і загальних інтересів. 

 

              4. Міжнародно-правовий режим Антарктики.

Правовий режим Антарктики визначено Договором про Антарктику від 1 грудня 1959 р. Цей Договір уклали уряди Аргентини, Австралії, Бельгії, Чилі, Франції, Японії, Нової Зеландії, Норвегії, Південно-Африканської Республіки, СРСР, Великобританії, США.

За цим Договором  Антарктика використовується виключно в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, зокрема такі, як створення військових баз і укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї.

Договір не перешкоджає  використанню військового персоналу або оснащення для наукових досліджень або в будь-яких інших мирних цілях.

Свобода наукових досліджень в Антарктиці і співпраця в  цих цілях здійснюються згідно з  положеннями Договору. Для сприяння міжнародному співробітництву в  наукових дослідженнях у Антарктиці договірні сторони погодилися, що в максимально можливій і практично здійснюваній мірі:

• здійснюється обмін інформацією щодо планів наукових робіт в Антарктиці для того, щоб забезпечити максимальну економію коштів і ефективність робіт;
• здійснюється обмін науковим персоналом в Антарктиці між експедиціями і станціями;
• здійснюється обмін даними і результатами наукових спостережень в Антарктиці і забезпечується вільний доступ до них.

При виконанні зазначених правил всіляко заохочуються встановлення відносин ділового співробітництва  з тими спеціалізованими установами ООН і іншими міжнародними організаціями, для яких Антарктика становить інтерес в науковому або технічному відношенні (ст.ст. 1-3 Договору про Антарктику)!.

Будь-які ядерні вибухи в Антарктиці і зберігання в цьому  районі радіоактивних матеріалів забороняються. Положення зазначеного Договору застосовуються до району на південь від 60 паралелі південної широти.

Кожна договірна сторона  має право призначати спостерігачів для проведення будь-якої інспекції. Спостерігачі повинні бути громадянами тих договірних сторін, які їх призначають. Прізвища спостерігачів повідомляються кожній з договірних сторін, що має право призначати спостерігачів. Таке повідомлення робиться і про закінчення строку їх призначення. Кожен спостерігач має повну свободу доступу в будь-який час в будь-який або в усі райони Антарктики.

Всі райони Антарктики, включаючи  всі станції, установки і обладнання в цих районах, а також всі  морські і повітряні судна  в пунктах завантаження і розвантаження  вантажів або персоналу в Антарктиці завжди відкриті для інспекції. Спостереження з повітря може здійснюватися в будь-який час над будь-яким або всіма районами Антарктики кожною договірною стороною, що має право призначати спостерігачів.

Кожна з договірних сторін повідомляє інші договірні сторони завчасно:

- про всі експедиції  в Антарктику або в межах  Антарктики, що здійснюються її  суднами або громадянами, та  про всі експедиції в Антарктику, що організуються на її території або направляються з її території;

- про всі станції  в Антарктиці, на яких працюють  її громадяни;

- про будь-який військовий  персонал або спорядження, призначені  для направлення нею в Антарктику.

Спостерігачі, науковий персонал, особи, які їх супроводжують, знаходяться під юрисдикцією тієї договірної сторони, громадянами якої вони є, щодо всіх дій або упущень, що мають - місце під час їх перебування в Антарктиці для виконання своїх функцій (ст.ст. 5-8 Договору про Антарктику)1.

Договірні сторони домовились про періодичні консультації і призупинення претензій щодо територіального суверенітету в Антарктиці на час дії договору.

 

               Висновок.

Таким чином, за допомогою  цієї контрольної роботи ми визначили поняття та види території за міжнародним правом, з’ясували що таке дер-жавна та міжнародна територія, державний кордон, також визначили міжна-родно-правовий режим Антарктики та міжнародних рік.

 У широкому значенні  слова, під територією в міжнародному  праві розу-міють різноманітні  простори земної кулі з її  сухопутною і водною повер-хнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небес-ні тіла, що знаходяться в ньому.

Немає нічийних територій. Територія або знаходиться під  державним суверенітетом, або її статус визначають численні міжнародні договори.       Оскільки територія є основною складової держави, котра в свою чергу є основним суб’єктам міжнародного права, то міжнародне право найбільше торкається права держав щодо володіння, користування чи розпорядження нею.

Територія однієї держави  відокремлюється від території іншої держави за допомогою державних кордонів.

Головне завдання державних  кордонів полягає у визначенні просторових  меж територіального верховенства держави й в обмеженні приналежної  їй території, котра складає матеріальну  основу життєдіяльності народу і самої держави.

        Якщо ріка протікає по території двох чи більше держав, для її використання може бути встановлений міжнародно-правовий режим.

Правовий статус Антарктики вперше в офіційному міжнародно-правовому порядку був визначений у 1959 р. на Вашингтонській конференції представників дванадцяти держав, на якій був укладений Договір про Антарктику.

 

 

 

 

        Література:

1. Конституція України. – К.:Видавець Фурса С.Я., 2006р.
2. Закон України «Про державний кордон України» від 04.11.1991р.
3. Кодекс України «Про надра» від 27.07.1994р.
4. Статут ООН від 24 жовтня 1945р.
5. Договір про Антарктику від 1 грудня 1959 р.
6. В.Г. Буткевич, В.В.Мицик, О.В.Задорожній Міжнародне право. Основи теорії: Підручник/ Під редакцією В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002р.
7. Анцелевич Г.О., Покрещук О.О. Міжнародне публічне право: Підручник/Під редакцією Г.О.Анцевича. – К.:Алерта, 2005р.
8. Баймуратов М.О. Міжнародне публічне право. – Х.: Одісей, 2008р.
9. Цюрупа М.В., Дяченко В.І. Міжнародне гуманітарне право. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2008р.
10. http://librarium.110mb.com/pravo/mijnar/mijpr_osngaluzi.html
11. http://librarium.110mb.com/pravo/mijnar/09/mijpubpr.html
12. http://librarium.110mb.com/pravo/mijnar/mijprmacko.html