Джерела інформаційної діяльності

Джерела інформаційної діяльності.

 

 

Вступ.

 

Розділ 1. Теоретичні поняття джерел інформації.

 

1.1. Джерела  інформації в системі суб'єктно-об'єктних  відносин інформаційної діяльності.

 

1.2. Класифікація  джерел інформації за морфологічними  ознаками та механізмами функціонування.

 

Розділ 2. Основна класифікація джерел інформації в сфері управлінської діяльності.

 

2.1. Друковані  видання як джерело інформації  для підготовки управлінських  рішень.

 

2.2. Електронні  джерела інформації.

 

2.3. Джерела  статистичної інформації.

 

2.4. Інші  джерела інформації.

 

Висновки.

 

Список використаних джерел.

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. Поступовий розвиток й організаційне оформлення інформаційно-аналітичної діяльності вимагає вдосконалювання структур, технологій, методології і методик її проведення. Регіональні органи влади й управління не мають змоги замовляти академічним інститутам довгострокові і дорогі теоретичні дослідження. Звичайно, мова йде про залучення окремих експертів чи невеликих груп дослідників, здатних застосувати знання і технології у спільній роботі із співробітниками інформаційно-аналітичних підрозділів. Водночас суттєво підвищуються вимоги до загальної ерудованості, поінформованості, навченості, мобільності, різнобічності фахівців профільних і галузевих служб та структур органів управління, які, по суті, є постійно діючими експертами на своїх робочих місцях.

 

Актуальною стає чітка взаємодія інформаційно-аналітичних структур усіх рівнів управління. Дедалі активніше вилучається з практики регіонального управління дублювання робіт із збирання, оброблення, збереження однотипної інформації. До вирішення інформаційних та експертно-аналітичних завдань підключаться регіональні структури центральних міністерств і відомств. При цьому на практиці виникають досить непрості питання, пов'язані з повноваженнями, відповідальністю, узгодженістю дій, звітністю, що їх вирішують регіони по-різному.

 

Сутність цієї роботи в тому, що прийняття управлінських рішень здійснюють конкретні люди під впливом практично нескінченної кількості зовнішніх і внутрішніх факторів. Рішення приймаються не тільки на основі твердої логіки, а й з урахуванням постулатів людської поведінки, мислення, етичних та естетичних поглядів, законів гармонії. Врахувати і реалізувати ці аспекти у вигляді інформаційних технологій зараз неможливо, та навряд чи й необхідно.

 

Аналіз джерел інформації доцільно здійснювати як з позицій відправника (адресанта), так і отримувача інформації (адресата). Адже мета та підходи до використання джерел інформації як повідомлення та (або) каналу зв'язку протилежними учасниками комунікаційного процесу можуть помітно різнитись між собою. Варто зазначити, що у цьому розділі ми розглядаємо зовнішні джерела інформації, тобто такі, що несуть суб'єкту (організації) інформацію ззовні. У процесі її переробки суб'єкт (організація) створює нову, вже внутрішню інформацію. Вона призначена як для суто власного споживання, і навіть може бути таємною, так і для товарно-грошового, інформаційного та іншого обміну з партнерами організації.

 

Мета роботиполягає в тому, щоб проаналізувати та з’ясувати основні риси класифікації джерел інформації.

 

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

 

· визначити роль джерел інформації в системі суб'єктно-об'єктних відносин інформаційної діяльності;

 

· охарактеризувати класифікації джерел інформації за морфологічними ознаками та механізмами функціонування;

 

· дослідити друковані видання як джерело інформації для підготовки управлінських рішень;

 

· проаналізувати електронні джерела інформації;

 

· охарактеризувати джерела статистичної інформації.

 

Об’єктом дослідженняє джерела інформації.

 

Предметом дослідженнявиступають види та класифікація основних джерел інформації.

 

 

 

Розділ 1.Теоретичні поняття джерел інформації

1.1. Джерела  інформації в системі суб'єктно-об'єктних відносин інформаційної діяльності

 

Для задоволення своїх інформаційних потреб суб'єкти інформаційної діяльності використовують певні джерела інформації. А оскільки поняття "джерело інформації" вживається надзвичайно широко, то, щоб уникнути ускладнень у роботі, аналітику треба добре розуміти, яке змістове навантаження несе цей термін у кожному конкретному випадку. Згідно із Законом України "Про інформацію" "джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи". У свою чергу, "документ — це передбачена Законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві" (Закон України "Про інформацію"). З поняттями "джерело інформації" та "документ" пов'язаний термін "носій інформації (даних)", який в науковій літературі визначається як матеріальний об'єкт, призначений для зберігання даних. Наведені визначення джерел інформації та документів мають ключове значення у випадках, пов'язаних з вирішенням правових аспектів інформаційних відносин. Адже можливість контролю та перевірки змісту повідомлень завдяки їх фіксації на матеріальних носіях або публічності виступів, коли існує ряд свідків, які можуть висловитись із приводу змісту повідомлень, створює необхідні передумови для розв'язання в судовому порядку спірних питань, пов'язаних з обігом інформації.

 

Але в засобах масової інформації, у практиці професійної інформаційної діяльності, у повсякденному житті можна натрапити на формулювання на кшталт: "наше джерело інформації у (назва організації, професійної групи тощо), що побажало залишитись невідомим (неназваним), повідомило..." і далі йде зміст самого повідомлення. На практиці в поняття "джерела інформації" входять об'єкти не передбачені Законом України "Про інформацію". Наприклад, чутки, різні приватні повідомлення, незафіксовані на якихось матеріальних носіях, або повідомлення з використанням не передбачених законом носіїв тощо. До того ж ці не передбачені законом, але фактично функціонуючі джерела інформації можуть суттєво впливати на ту чи іншу конкретну ситуацію. Історія, у тому числі й новітня українська, знає досить багато прикладів, коли, скажімо, чутки мали значний вплив на перебіг подій в економіці й політиці.

 

 

Нерідко джерело інформації асоціюється з відправником інформації. Часто в поняття "джерело інформації" де-факто включається канал зв'язку. Фактичне значення цього терміна значно ширше, ніж юридичне. Таким чином, у системі суб'єктно-об'єктних відносин інформаційної діяльності джерелом інформації є будь-який об'єкт, де нагромаджуються повідомлення, дані, що в подальшому використовуються суб'єктами інформаційних відносин (державними організаціями, посадовими та юридичними особами, громадянами), впливають на їхню поведінку[14, c. 29].

 

Якщо ми проаналізуємо значення, в якому на практиці вживається термін "джерело інформації", то дійдемо висновку, що його тлумачення ближче до того, що подається в Законі "Про інформацію", тоді як канал надходження інформації до користувача (канал зв'язку) не впливає на зміст повідомлення, що несе в собі це джерело інформації. Для прикладу можна назвати розповсюдження преси за передплатою або через мережу роздрібної торгівлі, коли зміст повідомлення не залежить від каналу зв'язку.

 

На практиці ж джерело інформації часто розглядається як єдине ціле з відправником інформації і каналом зв'язку. Для прикладу розглянемо чутки й так звані компрометуючі матеріали (компромат). Чутки передаються у приватному порядку і, залежно від змісту чуток, до їх сприйняття схильна та чи інша аудиторія. Що ж стосується компромату, то він надходить від відправника до отримувача (споживача) інформації по каналу зв'язку, недоступному для третіх осіб. Тобто існування цього виду джерел інформації пов'язане з нерозривною єдністю двох компонентів моделі комунікації — відправника інформації та каналу зв'язку. Фактично подібне об'єднання під поняттям "джерело інформації" означених компонентів моделі комунікації характерне для будь-якої індивідуально (тобто персонально для конкретного споживача) поширюваної інформації. Врахування різниці в трактуванні терміна "джерело інформації" необхідне не лише при вирішенні юридичних питань, на чому наголошувалось вище, а й у практиці інформаційно-аналітичної роботи для коректного сприйняття одного й того ж повідомлення різними фахівцями.

 

Таким чином, підсумовуючи все наведене, слід зазначити, що джерело інформації, орієнтоване на масового або принаймні багаточисельного споживача, еквівалентне повідомленню. Досить типовою в цьому випадку є модель комунікації, якій притаманні один відправник повідомлень, багатотиражне джерело інформації, розгалужений або мережевий канал зв'язку та масовий споживач інформації. Джерела ж інформації, призначені принаймні на початковому етапі свого функціонування для окремого споживача або вузького кола осіб, складають єдине ціле з таких елементів моделі комунікації, як відправник повідомлення, саме повідомлення та канал зв'язку. До того ж усі ці елементи представлені поодинці. Проте варто зазначити, що механізми управління поширенням масової та індивідуально орієнтованої інформації різні, що, в свою чергу, впливає на механізми функціонування джерел інформації і певною мірою — на зміст повідомлень. У подальшому це питання розглянемо детальніше[7, c. 164-165].

 

Aналізуючи  моделі комунікацій, ми розглядали  відправника повідомлень як першоджерело  інформації, а отримувача повідомлень — як її кінцевого споживача. Як принципова схема, подібна модель заперечень не викликає. Але в реальному житті, і це знайшло своє відображення при розгляді місця джерел інформації в системі суб'єктно-об'єктних відносин інформаційної діяльності, комунікативні зв'язки між початковим виробником повідомлення і його кінцевим споживачем опосередковані зусиллями цілої низки суб'єктів-ретрансляторів, так званих інформаційних посередників.

 

Для конкретного споживача такі посередники можуть відігравати роль відправника повідомлень, слугувати джерелом інформації. Таке ставлення споживача цілком закономірне, оскільки нерідко інформаційний посередник виступає непростим ретранслятором повідомлень, надаючи, таким чином, споживачеві певні інформаційні послуги. Дуже часто інформаційний посередник опрацьовує зібрані ним повідомлення, виробляючи з них для споживача якісно новий інформаційний продукт. Ступінь такої переробки може коливатись у досить широких межах: від порівняно простого компонування повідомлень інформаційних агентств у друкованих або електронних засобах масової інформації до глибокого аналізу та синтезу різноманітних матеріалів у процесі надання клієнтові консультаційних послуг і підготовки професійними консультантами підсумкового звіту щодо виконуваної ними роботі.

 

Безумовно, вклад інформаційних посередників у створення нового інформаційного продукту, а також вплив посередників на можливу трансформацію змісту первинного повідомлення в цих випадках буде коливатись у досить широких межах[7, c. 167].

 

Але в будь-якому разі суть і функції інформаційного посередництва залишатимуться незмінними. Його можна розглядати і як інституціональну форму організації джерел інформації. Адже для отримання зовнішньої інформації споживач дуже часто вдається до послуг тих чи інших інституцій, які, збираючи і переробляючи повідомлення, подають їх у формі різних джерел інформації: періодичних видань, телевізійних новин, консультаційних послуг тощо. Тому цілком закономірно, що аналіз різних джерел інформації доцільно здійснювати, враховуючи механізми функціонування відповідних інформаційних посередників[7, c. 168].

1.2. Класифікація  джерел інформації за морфологічними  ознаками та механізмами функціонування

 

Потреба у класифікації джерел інформації обумовлена необхідністю їх раціонального використання. Адже для підготовки та прийняття управлінських рішень часто доводиться користуватися найрізноманітнішими джерелами інформації, вдаватися до послуг різних інформаційних посередників. До того ж цільова функція частини цих джерел інформації може не відповідати напряму діяльності, в якому приймаються відповідні управлінські рішення.

 

Доцільно розглянути проблему використання джерел інформації і крізь призму достовірності повідомлень. Так, при прийнятті багатьох управлінських рішень доводиться користуватись інформацією, що подається в засобах масової інформації (ЗМІ). Водночас критерії відбору інформації для ЗМІ базуються не тільки на принципі об'єктивності повідомлень. Ці критерії повинні відповідати вимогам, які пред'являються до інформаційної політики ЗМІ, враховувати й інші фактори.

 

Серед основних вимог до інформаційної політики ЗМІ у пострадянських умовах фахівці називають такі:

 

• довіра у споживачів, у першу чергу — у населення;

 

• максимальна політична ефективність;

 

• економічна ефективність.

 

Крім того, при відборі інформації для ЗМІ журналісти, редактори та видавці виходять із характеристики події та властивостей відповідного органу інформації. Серед характеристик подій називаються такі:

 

• вплив масштабу події (досить згадати аварію на Чорнобильській АЕС);

 

• екстремальність обставин, неординарність ситуації (аварія на атомному підводному човні "Курськ", "касетний" скандал в Україні);

 

• місце тієї чи іншої особи в ієрархії реальної політичної та економічної влади в країні й у світі (наприклад, президенти України, Росії, США, найвідоміші депутати Верховної Ради, відомі бізнесмени — Дж. Сорос, В. Алекперов, Г. Суркіс та ін.) тощо.

 

Серед властивостей різноманітних ЗМІ на відбір повідомлень впливає природа самого інформаційного органу: друкований, електронний тощо. Наприклад, аналітичні матеріали, науково-популярну і особливо наукову інформацію краще подавати у друкованих виданнях, ніж по телебаченню чи радіо. Адже споживач інформації, викладеної у друкованих виданнях, має можливість, як правило, без значних зусиль багаторазово повертатися до цієї інформації, що дає змогу значно збільшити час, необхідний на її засвоєння. Телебачення і радіо таких можливостей не надають, оскільки відео- та аудіо-магнітофони для запису передач споживачами інформації в основному не використовуються, особливо в Україні. Винятком з правил у цьому плані може бути діяльність виборчих штабів деяких кандидатів, які претендують на ту чи іншу виборну посаду в період передвиборної кампанії.

 

Серед інших властивостей ЗМІ фахівці називають політичні симпатії керівництва того чи іншого органу, інтереси працівників ЗМІ, кваліфікацію кадрів тощо[12, c. 127-129].

 

Треба зазначити, що цільова функція та механізми функціонування певного джерела інформації, інформаційна політика ЗМІ та критерії відбору повідомлень, якими вони користуються, повинні враховуватись при використанні різних джерел інформації для підготовки та прийняття управлінських рішень. Тому зазначені моменти знайшли своє відображення при класифікації джерел інформації за морфологічними ознаками та механізмами функціонування.