З досвіду менеджменту в Україні

План

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Історія розвитку менеджменту в Україні

1. Внесок у розвиток світової науки менеджменту українських науковців добільшовицької доби
2. Розвиток науки управління в Україні в період тоталітаризму

РОЗДІЛ 2. З досвіду менеджменту в Україні

2.1 Формування ринкового середовища в Україні

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

ВСТУП

 

Менеджмент - це сукупність функцій, спрямованих на ефективне та результативне використання ресурсів для досягнення певних організаційних цілей. Під ефективністю розуміють розсудливе й економне використання ресурсів. Результативністю називають прийняття правильних рішень і їх успішне виконання. Загалом організації, які досягай успіху, є як ефективними, так і результативними.

Сучасні менеджери стикаються з різноманітними цікавими й суперечливими ситуаціями. Звичайний виконавець працює 60 робочих годин на тиждень, виконує величезний обсяг замовлень за зміну; стикається із зростаючою складністю внаслідок глобалізації, внутрішньої конкуренції, урядового регулювання та тиску акціонерів. ІІІвидкі зміни, не прогнозовані зриви, великі та малі проблеми, крім того, ще більше ускладнюють завдання. Робота менеджера непередбачувана та самостверджувальна, однак вона також пов'язана із творчістю.

З огляду на складність, притаманну професії менеджера, постає слушне запитання:

• менеджмент є наукою чи, радше, мистецтвом. Фактично, результативний менеджмент - це поєднання науки і мистецтва. Успішні виконавці визнають важливість комбінування науки та мистецтва менеджменту, коли практикують своє ремесло.

Наука менеджменту. Багато проблем і суперечних питань менеджменту можна вирішити раціональним, логічним, об'єктивним і систематизованим способами. Менеджери можуть збирати дані, факти та об'єктивну інформацію; використовувати математичні моделі і технічні прийоми ухвалення рішень для досягнення правильних вирішень. Їм потрібно користуватися таким науковим підходом до вирішення проблем щоразу, особливо коли мають справу з порівняно рутинними і простими проблемами.

Кожного разу, коли обмірковує входження на новий ринок, її менеджери детально вивчають широке коло об'єктивних даних, складаючи свої плани. Особливо важливими технічні, діагностичні навики і навики ухвалення рішень є тоді, коли йдеться про науку менеджменту.

Мистецтво менеджменту. Хоча менеджери можуть намагатися, наскільки це можливо, бути науковцями, вони часто повинні вирішувати проблеми на підставі інтуїції, досвіду, інстинкту та особистої проникливості. Покладаючись на концептуальні, між особові і комунікаційні навики, менеджер змушений вибирати між різними варіантами дій, що виглядають однаково привабливо.

Зазначимо, що навіть "об'єктивні факти" можуть виявлятися помилковими. Коли планувала відкрити свою першу крамницю у Нью-Йорку, ринкові дослідження чітко засвідчили, що жителі Нью-Йорка надають перевагу каві з автоматів, а не екзотичній каві "експрессо". Початкове встановили більшу кількість автоматів з кавою і менше мейкерів кави "експрессо" порівняно з іншими крамницями, а потім, коли жителі Нью-Йорка сприйняли "експрессо", менеджери запровадили типове співвідношення. Сьогодні менеджмент пропонує своє стандартне меню і частування у всіх своїх крамницях, а пізніше робить необхідні корективи. Тому менеджери повинні поєднувати елементи інтуїції та особистої проникливості з підтвердженими даними й об'єктивними фактами.

 

 

РОЗДІЛ 1. Історія розвитку менеджменту в Україні

 

1. Внесок у розвиток світової науки менеджменту українських науковців добільшовицької доби

 

Біля витоків української управлінської науки стоїть всесвітньо відомий економіст М.Туган-Барановський. Народився Михайло Іванович 8(21) січня 1865 р. в селі Солонинівка Куп'янського повіту на Харківщині у дворянській родині. Закінчив фізико-математичний і юридичний факультети Харківського університету.

Широкий діапазон знань з природничих та суспільних дисциплін дав змогу вченому за коротке творче життя написати низку фундаментальних наукових праць, які збагатили світову економічну науку новими концепціями й теоріями та позначились на розвитку головних її напрямів у XX ст.

Наукові дослідження М. Туган-Барановського можна об'єднати у декілька таких напрямів: праці, пов'язані з синтезом теорій граничної цінності з трудовою теорією вартості; дослідження економічних криз і розробка теорії економічної кон'юнктури;

теорія розподілу; теорія кооперації; кон'юнктурна теорія грошей і грошового обігу.

Український учений у праці "Вчення про граничну корисність господарських благ, як причину їх цінності", опублікованій в 1890 р. у журналі "Юридический вестник", вперше довів сумісність трудової теорії та теорії граничної цінності. За твердженнями вченого теорія граничної цінності пояснює суб'єктивні чинники в економічній оцінці, тоді як теорія трудової цінності пояснює її об'єктивні чинники. Економічний процес є двобічним: це взаємодія між суб'єктом (людиною) і об'єктом (природою). Тому справжня теорія цінності виростає з суб'єктивних начал, які переходять в об'єктивні. М. Туган-Барановський бачить головну проблему економічного процесу в налагодженні рівноваги між виробничими витратами на виробництво благ та їхньою корисністю. Гранична корисність товарів повинна бути пропорційною щодо трудових витрат. "Якщо одночасно виробляємо декілька видів товарів, які мають різні трудові витрати, економічний принцип вимагатиме, щоб корисність, яка була реалізована нами з праці в останню одиницю часу для кожного виду виробництва, була однаковою на граничному рівні. Якщо цього не спостерігається, коли остання одиниця праці у виробництві А дає більше користі, ніж у виробництві В, то більш слушним є розширення виробництва А і зменшення виробництва В; тоді максимальна корисність буде досягнута, коли остання одиниця праці у виробництві кожного виду товару дасть однакову корисність на граничному рівні".

Ці висновки вченого стали основою теорії конкурентоспроможності виробництва продукції. Конкурентоспроможність як загальноекономічна категорія відображає, чи може певна виробнича активність, спрямована, наприклад, на виробництво цукру, збагатити країну чи ні. Виробництво цукру буде конкурентоспроможним лише тоді, коли доходи від продажу на міжнародному ринку переважатимуть витрати на його виробництво. Якщо витрати на енергію чи добрива визначити порівняно легко, то ціну на землю - складніше. Власне її визначають з концепції оптимальних витрат, яка ґрунтується на теорії граничної корисності. Оптимальною витратою гектара землі, який використовують для виробництва цукру, є найвищий прибуток, який може дати гектар, якщо на ньому посіяти якусь іншу культуру.

Ці вимоги треба враховувати, розробляючи заходи економічної політики. Якщо ж конкурентоспроможність продукції захищає держава за допомогою субсидій та інших пільг, що забезпечує прибуток фірмам, то це призведе до економічних втрат для держави, тобто держава загалом станс ще біднішою в умовах формування національної економіки. Ці висновки особливо актуальні для України.

Єдність теорії граничної і трудової цінності М. Туган-Барановський вбачав у самому економічному процесі, який складається з людської діяльності та спрямований на створення товарів і благ для задоволення потреб. Товар є винятковим творінням праці, результатом людської діяльності, і саме в цьому процесі виникають витрати.

Проаналізувавши природу та зміст економічного процесу, де засоби і цілі, затрати і прибуток є полюсами, між якими відбувається економічна діяльність, М.Туган-Барановський проклав дорогу до визначення суті науки менеджменту, його головних функцій, зокрема планування, організації взаємодії, мотивації та контролю.

Визнання М. Туган-Барановському принесла публікація 1894 р. його магістерської дисертації "Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини і близький вплив на народне життя", перевиданої англійською, німецькою, французькою, японською та іншими мовами.

Учений поставив перед собою завдання з'ясувати причини промислових криз, їхнє повторення та періодичність. М. Туган-Барановський визначив, що кризи пов'язані з антагонізмами капіталістичного господарства, з його тенденцією до необмеженого розширення та неорганізованістю. Він вивчив особливості періодичності криз, стадії пожвавлення і застою, піднесення і занепаду, розкрив особливості переходу від однієї стадії до іншої. Періодичні кризи, за переконанням ученого, спричинені періодичною зміною розширення і скорочення виробництва основного капіталу, а не зубожінням населення, як стверджували марксисти. М.Туган-Барановський з цього приводу зазначав, що нагромадження в умовах повної неорганізованості національного виробництва неминуче веде до криз, які особливо важкі для робітників, зайнятих ручною працею. Зубожіння населення, отже, є наслідком, а не причиною криз.

Теорія капіталістичних криз українського вченого опинилася в епіцентрі боротьби різних течій політичної економії останніх років XIX і початку XX ст. Вона помітно віддзеркалена у працях відомих економістів Р. Хоутрі, А. Пігу, А. Шпітгофа, Дж.М. Кейнса, Й. Шумпстсра, Ж. Лескюре, Д. Хікса та інших, які вважали себе послідовниками М. Туган-Барановського. Зацікавленість теорією криз у світі була такою великою, що на початку XX ст. уряди промислове розвинутих країн почали створювати відповідні органи, які повинні були займатись передбаченням криз та розробляти відповідні заходи щодо їх усунення. Наприклад, такий комітет створено 1912 р. у Франції.

Проти теорії криз М.Туган-Барановського виступили такі відомі марксисти, як К.Каутський, Р.Люксембург, Е.Бернштейн, В.Ленін та ін. Теорія криз вченого суперечила їхній головній доктрині неминучого краху капіталізму унаслідок вузькості ринку, а не розширення і скорочення основного капіталу. Однак економічні та соціальні досягнення промислове розвинутих країн повністю підтвердили правоту теорій криз, економічної кон'юнктури та теорію ринку М.Туган-Барановського. Рівно ж краху зазнала марксистська доктрина неминучої загибелі капіталізму. Тому в колишній тоталітарній державі СРСР праці вченого зберігали у спецзапасниках, а погляди час від часу піддавали критиці в ході чергових ідеологічних кампаній.

М.І. Туган-Барановський опублікував низку праць, у яких розкрив зміст людських інтересів та мотивацій. У 1904 р. у журналі "Мир божий" він опублікував статтю "Психологічні фактори суспільного розвитку", у якій описав значення соціальних і психологічних чинників в економічному розвитку.

Задовго до формування школи людських стосунків та поведінських наук (1930-1950) М. Туган-Барановський сформулював групи потреб, або внутрішніх збудників, які змушують людей діяти так, а не інакше. Іншими словами, потреби слугують мотивами до дій для досягнення мети.

Значно пізніше, вивчаючи мотивацію поведінки людей через потреби, психологи з'ясували, що загальнолюдські потреби поділяються на первинні і вторинні. Первинні потреби за природою є фізіологічними або вродженими (потреби у їжі, воді, сні, статеві тощо). Вторинні потреби за природою психологічні (наприклад, потреби в успіху, повазі, належності до чого-небудь, владі тощо). Вторинні потреби розрізняють більше, ніж первинні. Коли потребу усвідомлює людина, то це пробуджує в ній стан цілеспрямованості, який мас визначену спрямованість на досягнення певної мети. З огляду на це М. Туган-Барановський виділив п'ять груп потреб людей:

1) фізіологічні - для безпосередньої підтримки життя й почуття спадковості;

2) статеві;

3) симптоматичні інстинкти;

4) альтруїстичні;

5) які ґрунтуються на практичних  інтересах.

Винятковими чинниками у розвитку господарства М. Туган-Барановський називав почуття національності та релігії. Національність - це "крайня межа для симпатичних почуттів сучасної людини", а релігія - "була і залишається до нинішнього часу одною з наймогутніших історичних сил5".

Найважливішим стимулюючим мотивом нагромадження капіталу вчений називав честолюбство, а не спрагу до фізичних насолод. Отже, М. Туган-Барановський, а не американський вчений А. Маслов започаткував механізм стимулювання людей до діяльності через змістовні теорії на підставі "піраміди потреб".

М. Туган-Барановський, ґрунтуючись на теорії потреб, сформулював власну теорію розподілу, яка визначає доходи суспільних класів, розміри прибутку і заробітної платні. Учений розглядав заробітну платню як частку робітників у суспільному продукті. Ця частка коливатиметься. Нижньою межею буде фізіологічний мінімум (фізіологічні потреби). Нагадаємо, що в наших умовах - це споживчий кошик (набір) необхідних продуктів. Верхньою межею буде весь продукт за винятком вартості засобів виробництва. Конкретні розміри заробітної платні визначені співвідношенням соціальних сил робітників і підприємців. Оскільки основою зростання заробітної платні і прибутку є продуктивність праці, то їхні частки можуть зростати одночасно. Конкретне співвідношення залежатиме від співвідношення найманих працівників і підприємців. Отже, соціальна теорія розподілу М. Туган-Барановського узгоджувала інтереси робітників і підприємців та визначала шляхи до соціального миру в капіталістичному суспільстві.

Опублікувавши 1916р. працю "Соціальні основи кооперації", М. Тутан-Барановський заклав основи теорії кооперації, а сам увійшов в історію економічної науки як видатний її теоретик. Учений, проаналізувавши світовий та національний досвід кооперативного руху, дійшов висновку, що кооперація є формою "самозахисту трудящих класів від натиску капіталу"6. Кооператив слугує інтересам економічно слабких суспільних груп, мстою його існування є солідарність інтересів, а не отримання капіталістичного прибутку. Кооперацію, на думку вченого, треба розглядати як форму боротьби з капіталом мирними засобами. Отже, кооперативи - це організації з певними класовими рисами. Вони обслуговують господарські інтереси певних суспільних класів - робітників, селян, дрібної буржуазії. Наприклад, кредитні товариства в Україні об'єднували головно селян середнього достатку. М.Тутан-Барановський розкрив природу кооперації, її форми, види, політичну позицію, розглянув проблеми керування кооперацією. Правильність концептуальних положень кооперативного руху М.Туган-Барановського підтвердила господарська практика промислове розвинутих країн Заходу (США, Канади, Франції, Англії та ін.). Його теоретичні розробки стосуються формування таких соціально-економічних відносин, які передбачають активізацію підприємницької діяльності людей у формі кооперації спільних виробничих зусиль. На етапі становлення ринкових відносин в Україні доцільно використати ідею про кооперативні форми виробничо-господарської діяльності у сфері малого та середнього бізнесу.