Сучасна управлінська парадигма

Глобальний і крутий поворот  в історії розвитку нашої країни від соціалістичного господарства до економіки ринково-підприємницького типу викликав необхідність розробки нової парадигми управління. Нова парадигма спонукає до перегляду принципів управління, оскільки старі припиняють «працювати».

Україна як самостійна держава взяла  чіткий курс на проведення ринкових реформ, які повинні забезпечити добробут, економічне відродження країни, ріст і процвітання вітчизняної економіки. Це визначає необхідність формування нової управлінської парадигми, положення якої повинні виражати об’єктивні потреби реформованої економіки і суспільства в цілому; вона повинна виявити головні ключові моменти, використання яких при побудові нової системи управління допоможе нашій країні прискорити перехід до ринкової економіки і здійснити його з найменшими втратами для суспільства.

Нині сформувалася наступна система поглядів на управління економікою в перехідний період, що складає нову парадигму управління.

В основі розвитку сучасного менеджменту лежать досягнення практично всіх шкіл і напрямів управлінської думки.

Еволюція системи управління в перехідний період спрямована на формування поліцентричної системи, що базується на функціонуванні в народному господарстві структур, здатних до самоврядування і саморозвитку. В умовах України центри господарювання все більше переміщаються на рівень регіонів, економічна самостійність яких повинна рости. З одного боку, це є наслідком збільшення кількості і складності завдань, які розв´язуються у регіонах, з іншого боку – істотно спрощує систему управління народним господарством у цілому, сприяє росту керованості економіки України.

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на управління є такі принципові положення:

• Відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, яка визначається перш за все раціональною організацією виробництва, зменшенням витрат, тобто вплив управління на внутрішні чинники виробництва. Замість цього на перше місце висувається проблема гнучкості та адаптивності (пристосування) до постійних змін зовнішнього середовища. Останнє характеризується як сукупність змінних, які знаходяться поза межами організації і не є сферою безпосереднього впливу з боку його менеджменту. Це перш за все всі ті організації, а також люди, які пов’язані з даною організацією в силу поставлених перед ними цілей і виконуваних завдань. Крім цього, існує, так би мовити, другий ряд змінних зовнішнього середовища – соціальні чинники і умови, які, не впливаючи прямо на оперативну діяльність організації, визначають стратегічно важливі рішення, які приймаються її менеджментом. Важлива роль тут належить економічним, політичним, правовим, соціально-культурним, екологічним, фізико-географічним чинникам і змінним. Значення чинників зовнішнього середовища різко підвищується у зв’язку зі збільшенням складності всієї системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних та інших), які складають середовище менеджменту. Саме зовнішнє середовище диктує стратегію і тактику організації.
• Використання в управлінні теорії систем, що полегшують завдання розгляду організації в єдності її складових частин, які нерозривно пов’язані із зовнішнім світом.
• Використання ситуаційного підходу до управління, відповідно до якого вся внутрішня організація є не що інше, як відповідь на різний за своєю природою вплив з зовні.
• Визнання соціальної відповідальності менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед окремими людьми, які працюють в організації. Нова роль людини як ключового ресурсу вимагає від менеджерів зусиль зі створення умов для реалізації закладених у людині здібностей до саморозвитку. Звідси – необхідна увага до таких чинників, як організаційна культура, різні форми демократизації управління, участь працюючих у прибутках, власності, управлінні.
• Найважливішою характеристикою менеджера на сучасному етапі є орієнтація на нову соціальну групу в організаціях – когнітаріат, потужність якого базується на знанні і використанні інтелекту, а не фізичної сили. Когнітаріат, який має доступ до інформації і наділений високою культурою трактується як ключовий ресурс, ефективне використання і збільшення якого стає центральним завданням менеджменту.

Нові відносини між організацією і працюючими в ній людьми можна характеризувати наступним чином:

• кращі і найталановитіші люди тягнуться до тієї організації, яка забезпечує персональне зростання;
• менеджер – це не просто управляючий, а людина, яка виконує роль судді, вчителя, наставника;
• люди хочуть мати частку в прибутках своєї організації;
• найм працівників краще заміняти укладенням з ними контрактів;
• автократичне управління повинно поступатися місцем демократичним системам.

Нова система поглядів на управління відома в літературі як «тиха управлінська революція», оскільки основні положення можуть застосовуватись, не спричиняючи руйнації структур, систем, методів менеджменту, які вже склалися, а доповнюючи їх, поступово пристосовуючи до нових умов. Так, усе частіше використовуються системи управління на основі передбачення змін і на основі гнучких, компромісних рішень. Вони враховують незвичність і несподіваність майбутнього розвитку. Організації все частіше звертаються до методів стратегічного планування і управління, розглядаючи раптові різкі зміни в зовнішньому середовищі, в технологіях, конкуренції як реалії сучасного економічного життя, яке вимагає нових прийомів менеджменту. Відповідним чином змінюються і структури управління, в яких перевага віддається децентралізації; організаційні механізми більше пристосовуються до виявлення нових проблем і розробки нових рішень, ніж до контролю за виконанням уже прийнятих. Маневри в розподілі ресурсів цінуються вище ніж пунктуальність в їх використанні.

Сучасна парадигма управління містить, з одного боку, маркетингову концепцію управління бізнесом, яка орієнтує фірму на споживача, а з іншого – концепцію соціальної відповідальності менеджменту, побудовану на завданнях неруйнівного інтеграційного впливу менеджменту на суспільство і природу, на людину і економіку. При цьому відбувається інституціалізація менеджменту. Він стає найважливішим і ефективним регулятором різноманітних сфер діяльності. 

Сучасна організація характеризується як відкрита система, яка безперервно  взаємодіє з навколишнім середовищем, використовуючи у всій повноті інтелектуальний  і духовний потенціал персоналу, широко застосовує технології ситуаційного управління. Основною її метою є виживання та розвиток в мінливому середовищі. 

Успіхи діяльності підприємства на ринку, прогрес його технологічного, соціального, інтелектуального потенціалу залежать від якості економічного зростання. Якість зростання відображає міру, в якій ресурси втілюються в результати діяльності, а також структуру використовуваних ресурсів і способи їх комбінування. Якість економічного зростання в основному визначається якістю управління на всіх рівнях управлінської ієрархії. Головне в новій парадигмі управління – це нова якість управління. Воно викликане появою нових вимог до результативності, будови і функціонування підприємств, що супроводжуються розширенням складу, складності і різноманітності завдань, що підлягають вирішенню.

Якість управління зараз  виступає як чинник системної організації  діяльності підприємства, що забезпечує його конкурентоспроможність і ефективність.

У сучасній парадигмі управління, головними пріоритетами є : 

1. Ставка робиться на людину, котра самореалізується. Людина знаходиться в постійному розвитку, вона – активна. 

2. Підприємство розглядається, як живий організм, що складається з людей об´єднаних загальними цінностями (уміння працювати в команді). 

3. Організація розглядається як «відкрита система», головні передумови успіху фірми лежать поза нею. Успіх залежить від того наскільки вдало фірма вписується в довкілля і адаптується до змін.

4. Сукупність системного і ситуаційного підходу. Втіленням нового підходу стало стратегічне управління, яке передбачає доповнення до планування потенціалу фірми, стратегії фірми, на основі прогнозів майбутнього стану зовнішнього середовища. 

5. Соціальна відповідальність менеджменту перед суспільством в цілому, і перед людиною і підприємством. У сучасній управлінській парадигмі велика увага приділяється чинникам внутрішнього середовища організації, таким як: 

-  цілі (мають бути визначені в часі, конкретні, вимірювані, досяжні, мають підтримувати одна одну);

-  структура (сукупність взаємин і зв’язків елементів, буває плоска і висока); 

-  завдання (передбачувана робота, яка має бути виконана певним способом і в заздалегідь визначені терміни, приписуються посади);

-  люди (3 аспекти - індивідуальна поведінка, поведінка в групі, характер поведінки керівника);

-  технології (сукупність знань про способи і засоби проведення виробничих процесів, а також самі процеси при яких відбуваються якісні зміни вихідного об’єкту). Також велику роль відіграють чинники зовнішнього середовища:

* економічні (темпи інфляції, рівень зайнятості, стабільність валюти, податкові ставки);

*  політичні (можливість здобуття позик, політичні програми підтримки бізнесу, торгівельні стосунки з іншими країнами, нормативні документи);

*  ринкове середовище (демографія, життєві цикли товару, легкість проникнення на ринок, рівень конкуренції в галузі, можливості постачальників, можливість появи товарів-субститутів, розподіл доходів населення);

*  конкурентні чинники (аналіз майбутніх цілей конкурентів, оцінка поточної стратегії конкурентів, пропозиції конкурентів, їх можливості); 

*  технологічні чинники (технологія повинна відповідати стратегії, потрібно відстежувати новинки);

*  соціально-культурні чинники (змінні потреби в суспільстві).

Загалом сучасний менеджмент характеризується: зміною змісту планування; всебічним дослідженням чинників успішної управлінської діяльності; орієнтацією  управління залежно від результатів; розвинутою теорією і практикою  маркетингу; розробкою ефективних технологій прийняття рішень; широким застосуванням  економіко-математичних методів і  досягнень інформатики в управлінні на базі персональних ЕОМ; розвиненістю обчислювальних мереж і засобів  комунікацій; активною участю персоналу  в управлінні.

Сучасні управлінські підходи орієнтують на необхідність підтримки сталого розвитку суспільства, що можливо реалізувати із залученням ідей самостійного розвитку громадянського суспільства – шляхом розвитку публічно-правової сфери у тому числі. Система соціальних відносин з врахуванням подальшого розвитку європейських інтеграційних процесів відводить управлінським функціям сферу впливу, що поступово збільшується.

Отже, у контексті сучасних підходів до адміністративних систем формується сучасна управлінська парадигма – усвідомлення людини як самоцінності,  звідки витікає логіка та стратегія державотворення на основі гармонізації інтересів та стосунків між людиною, державою і суспільством.