Соціальна відповідальність та етика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний університет  технологій та дизайну

 

 

      

 

 

 

 

 

 

                    Реферат

 

           з  дисципліни: “Менеджмент”

                     на тему: “ Соціальна відповідальність та етика ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                  

                                                                     Виконав:                                                              

                                                                                 студент ІIІ курсу                                     

                                                                               групи БіЕ 2-10

                                                                           Зайченко М.                                                                                

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             

 

                                                   Київ 2013

 

ПЛАН

1.  Соціальна відповідальність

1.1 Поняття соціальної відповідальності

1.2 Види соціальної відповідальності

1.3 Переваги та недоліки соціальної відповідальності

2.  Сутність етики менеджменту

2.1 Визначення етики менеджменту та види етичних підходів

2.2 Фактори, що визначають етичний вибір

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1. СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

1.1 Поняття соціальної відповідальності

У повсякденній роботі менеджерів все більше місце посідають громадські справи і питання соціальних змін. Експерти менеджменту підкреслюють, що соціальні проблеми сьогодні такі ж важливі, як і питання прибутку, хоча в недалекому минулому бізнесмена цікавив лише прибуток.  Вивчаючи зміст категорії «відповідальність», ми повинні виходити з того, що соціальну відповідальність не можна зводити до одного з її різновидів: моральної, політичної, юридичної, професійної та ін. У процесі вивчення цих різновидів відповідальності необхідно мати на увазі те, що співвідношення соціальної відповідальності з її різновидами можливо уявити як діалектичний зв'язок загального та особливого.   Соціальна відповідальність є родовим поняттям стосовно її різновидів. Найбільш суттєві риси та ознаки, які притаманні соціальній відповідальності, властиві і її окремим різновидам.

Так, Л. Білецька визначає соціальну відповідальність як обов'язок особи оцінити власні наміри та здійснювати вибір поведінки відповідно до норм, що відображають інтереси суспільного розвитку, а у випадку порушення їх — обов'язок звітувати перед суспільством і нести покарання. Схоже, але більш ємке визначення соціальної відповідальності знаходимо у Р. Хачатурова та Р. Ягутяна. Під соціальною відповідальністю вони розуміють дотримання суб'єктами суспільних відносин вимог соціальних норм, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок, вони зобов'язані нести доповнюючий обов'язок особистого чи майнового характеру.   О. Плахотний вважає, що поняття відповідальності поєднує дві форми, два різних види відповідальності:         1) відповідальність як реакція суспільства на поведінку індивіда (суспільна відповідальність);         2) відповідальність як система відповідей індивіда на вимоги суспільства (особиста відповідальність).        За Осовською ж соціальна відповідальність — це готовність відгукнутися на потреби суспільства, жертвуючи при цьому короткостроковим прибутком. Вкладення в будівництво лікарень і шкіл, філантропічні програми, безпека і висока якість продукції без забруднення навколишнього середовища - все це також підпадає під категорію соціальної відповідальності.

1.2 Види соціальної відповідальності

Соціальна відповідальність відображає певне співвідношення між особистістю та суспільством інтегрально. Як зазначає О. Ростигаєв, соціальна відповідальність є виразом всієї багатоманітності соціальних відносин та узагальнений вираз всіх форм відповідальності. Специфіка конкретних видів відповідальності обумовлена природою тих суспільних відносин, всередині яких вони виникли та існують у власній якісній визначеності. М. Бахтіним виділяються наступні види соціальної відповідальності: моральна, персональна, політична, соціальна. Р. Хачатуров вважає, що у суспільстві існує стільки різновидів соціальної відповідальності, скільки в ньому діє різновидів соціальних норм.        Досить обґрунтованою вважаю класифікацію соціальної відповідальності на не правову та правову.       1) Не правова соціальна відповідальність не має юридичного характеру та виступає у формі моральної, політичної, корпоративної, релігійної, етичної та ін. Моральна відповідальність настає у випадку порушення традицій, звичаїв, норм культури та естетичних норм. Вона відображається у суспільному осуді та соціальному відмежуванні від суб'єкта, що порушує чи ухиляється від виконання норми поведінки. Моральна відповідальність має важливе значення, оскільки забезпечує відповідність суб'єктів прийнятим у суспільстві уявленням про добро та зло, справедливість та несправедливість. Політична відповідальність настає при порушенні норм, дотримання яких покладається суспільством на публічного політика. Її призначенням є забезпечення упорядкування політичної сфери суспільних відносин шляхом демонстрації недовіри, не обрання політика на новий термін до представницького органу, виключення з певної організації. Корпоративна відповідальність настає у випадку порушення корпоративних правил, які прийняті певною соціальною структурою та не мають правового значення. Відображається у осуді членами корпорації чи виразі недовіри порушнику. Релігійна відповідальність засновується на нормах, що регламентують порядок відправлення релігійних культів, та на вірі у Бога. Забезпечують організацію релігійної сфери шляхом визначення можливих засобів впливу до суб'єктів, що порушують вимоги релігійних норм. Всі згадані вище види соціальної відповідальності мають пасивний характер, оскільки негативна реакція з боку суспільства у цих випадках не передбачає примусового впливу на нормопорушника. Вона не заснована на праві вимагати відповідної поведінки, а відображається у бажанні висловити негативне ставлення шляхом відмови у спілкуванні чи дистанціювання.    2)Правова відповідальність настає у випадку порушення норм державно-організованого права. Вона має активний характер, оскільки передбачає активний психологічний вплив на порушника аж до застосування примусового фізичного впливу. Юридична відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється необхідність для організації встановленим суспільством правилам, досягнення її економічних цілей у рамках закону. Закони можуть видаватися місцевою або центральною владою. Також до видів соціальної відповідальності відносять eкономічнy відповідальність. У граничному випадку економічна відповідальність фірми зводиться винятково до максимізації прибутку. Дану концепцію запропонував і розробляє нобелівський лауреат, економіст Мілтон Фрідмен. Згідно М. Фрідмена діяльність компанії повинна бути підлегла одержанню прибутку, а її єдина місія полягає в підвищенні прибутку (доти, поки дії організації не виходять за рамки закону). Етична відповідальність. Етично відповідальна поведінка компанії означає суспільно корисні дії, що не передбачені законами або не відповідають прямим її економічним інтересам. Для того щоб поведінка організації була етичною, її менеджери повинні дотримуватися принципів рівності, чесності і неупередженості, дотримувати права співробітників. Як неетичні оцінюються рішення, що дозволяють людині чи всій організації одержувати вигоди за рахунок суспільства. Прийнята на себе відповідальність. Прийняття на себе відповідальності носить для корпорації винятково добровільний характер і зв'язана з бажанням компанії внести свій внесок у розвиток суспільства, до якого її не зобов'язують ні економічні мотиви, ні закони, ні етика. Як правило, маються на увазі різні дії філантропічного характеру, яких ніхто не вимагає і які не приносять компанії відчутної вигоди.

 

 1.3 Переваги та недоліки соціальної відповідальності

Визначення підприємцями та менеджерами соціальної відповідальності й відповідна поведінка мають свої преваги та недоліки; зокрема Кузьмін О.Є визначає такі переваги :

- забезпечує довгострокові перспективи розвитку суспільства;

- створює можливості впливу на зміни суспільства;

- допомагає розв’язувати соціальні проблеми, в тому числі й працівників організації;

- формує норми моралі в організації;

- забезпечує встановлення доброзичливих відносин між підприємцями(менеджерами) та іншими членами суспільства тощо; 

Недоліки:

- порушення принципів максимізації прибутку;

- зростання собівартості продукції у зв’язку зі збільшенням витрат на соціальні потреби;

- неможливість забезпечення високого рівня підзвітності суспільству  

В свою чергу Осовська І.В. додає до них:    

Переваги:

- зміна потреб і надій широкої публіки

- наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем. Недоліки:

- нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм.

- застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою. Концепція соціальної відповідальності охоплює п’ять ключових положень:            1. Органи державної влади мають створювати умови і показувати приклади турботи про соціальну відповідальність.     2. Бізнес має діяти як двосторонньо відкрита система: - з одного боку враховувати потреби суспільства, а з іншого – бути відкритим перед суспільством у своїй діяльності для громадськості.     3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з метою обґрунтування правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.    4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем. 5. Ділові організації, як і населення, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами сфер їхньої діяльності. На цих результатах створився «Залізний закон відповідальності», за яким фірми, які його порушують, у довгостроковій перспективі чекає фіаско через втрату іміджу в районі своєї діяльності.

Таким чином, як трактує О.Є.Кузьмін соціальна відповідальність - добровільна реакція організації на соціальні проблеми суспільства.

2. ЕТИКА МЕНЕДЖМЕНТУ

2.1 Визначення етики менеджменту та види етичних підходів

Етика — це набір моральних принципів і цінностей, які керують поведінкою людини чи групи людей і визначають позитивні і негативні оцінки їхніх думок і дій. Етика менеджменту зв'язана з внутрішніми цінностями, а вони у свою чергу є частиною корпоративної культури і впливають на прийняті рішення, визначають їхню соціальну допустимість у рамках зовнішнього середовища. Відповідно етичною поведінкою є сукупність вчинків, дій людей, які відповідають нормам моралі, свідомості, порядку,що сформувалися в суспільстві, або до яких воно прямує. У процесі підприємницької та управлінської діяльності спостерігаються випадки відхилення від суспільних норм, тобто неетичної поведінки,вона може бути зумовлена різними чинниками:         1.  конкурентною боротьбою;        2.  прагненням великих прибутків;       3.  невмілим стимулюванням керівників за етичну поведінку;

4.  недооцінкою етичних норм у суспільстві;               5.  намаганням досягнути мети та реалізувати місію організації будь-якою ціною;                     6.  неетичною поведінкою партнерів;                 7.  конфліктними, стресовими ситуаціями в організації;                   8.  невдалим підбором та невмілим застосуванням стилів керівництва;   9.  занадто складною системою розроблення та прийняття рішень в організаці.

Для забезпечення етичної поведінки сучасний менеджмент пропонує такі заходи:

- запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань, правил поведінки працівників організації;

-  Створення комітетів з етики;

-  Застосування механізмів стимулювання , які б протидіяли неетичній поведінці та вчинкам;

-  Здійснення соціальних ревізій для з’ясування впливу соціальних факторів на організацію;

-  Організацію навчання етичної поведінки керівників і усього персоналу;

-  Постійне інформування працівників про випадки високо етичної поведінки;

-  Проведення нарад, конференцій, симпозіумів, тощо з проблем етичної поведінки.

Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень. Зіштовхуючись із проблемою етичного вибору, менеджери, як правило, опираються на нормативній точці зору, тобто визначених нормах і цінностях, у відповідності з якими і приймаються рішення. У нормативній етиці виділяють декілька підходів до опису систем цінностей і відповідно прийняттю етично складних рішень, що можуть бути застосовані в практиці менеджменту: утилітарний підхід, індивідуалістичний підхід, морально-правовий підхід, концепція справедливості.   Утилітаристський підхід. Основні принципи утилітаристського підходу говорять, що відповідна нормам моралі поведінка приносить найбільшу користь найбільшому числу людей. Приймаючий рішення індивід повинний розглянути вплив кожного його варіанта на всі зацікавлені сторони і вибрати варіант, що приносить задоволення найбільшому числу людей.

Індивідуалістичний підхід: припускає, що морально прийнятними є дії людини, які йдуть їй на користь у довгостроковій перспективі. Головною рушійною силою вважається самоконтроль, а всі зовнішні сили, що його обмежують, повинні припинятися. Кожна людина вибирає для себе найбільш вигідне в довгостроковій перспективі рішення, на основі чого і судить про якість своїх рішень. Індивідуалізм зводиться до поведінки, вигідній іншим людям, тобто дії людини починають відповідати бажаним для суспільства нормам. Одна з особливостей цього підходу в тому, що він допускає (якщо такі необхідні) дії індивіда, спрямовані на придбання особистих короткострокових вигод, узагалі ж не відповідним суспільним нормам. Морально правовий підхід. Морально-правовий підхід стверджує, що людина споконвічно наділена фундаментальними правами і волями, що не можуть бути порушені чи обмежені рішеннями інших людей. У процесі ухвалення рішення можуть бути враховані наступні моральні права:

        1.  Право на волю згоди;          2.  Право на приватне життя;        3.  Право на волю совісті;         4.  Право на належне звертання;        5.  Право на життя і безпеку.       

Концепція справедливості. Існує розподільна справедливість (рівним – рівне), процедурна справедливість (відповідність правилам), компенсаційна справедливість (відшкодування збитку).

2.2 Фактори, що визначають етичний вибір

При прийнятті етично вірних рішень менеджер орієнтується насамперед на окремі особистісні характеристики, такі як власне его, впевненість у своїх силах, розвинуте почуття незалежності. Одна з найбільш важливих особистих характеристик менеджера — стадія його морального розвитку. На стадії попереднього розвитку людей цікавлять насамперед зовнішні вигоди (і покарання). Підпорядкування влади ґрунтується на погрозі негативних наслідків у випадку непокори. В організаційному змісті цієї стадії відповідають менеджери, що використовують авторитарний чи примусовий стилі керівництва, а також менеджери, що орієнтуються на гарантії виконання окремих задач. На другій стадії загального розвитку люди адаптуються до чекань позитивного поводження колег (родини, друзів, суспільства). Кращим способом досягнення цілей стає спільна робота в групах. Найбільш адекватним стилем лідерства стає заохочення взаємодій і кооперації . На стадії наступного, чи принципового, розвитку люди керуються насамперед внутрішніми цінностями і нормами, у багатьох випадках ігноруючи правила і закони, що вимагають порушення цих норм. Внутрішні цінності стають більш важливими, чим навіть істотні зовнішні. На цьому вищому рівні розвитку менеджери використовують трансформаційний чи обслуговуючий стилі керівництва , увага концентрується на потребах послідовників і стимулюванні навколишніх до самостійного мислення, рішенню виникаючих проблем виходячи з принципів моралі.