Ринок трудових ресурсів

 

Київський національний університет культури і мистецтв

Відокремлений підрозділ «Миколаївська філія»

Факультет менеджменту  і бізнесу

Кафедра документознавства

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Управління персоналом»

на тему:

«Ринок трудових ресурсів»

 

 

 

 

 

 

Студентки ІV курсу групи ДМ-110б

Купріянчик  Н.В.

 

 

 

 

 

 

м. Миколаїв – 2013 рік

ЗМІСТ

 

ВСТУП.....................................................................................................................3 Розділ I. Світовий ринок трудових ресурсів............................................................4

Розділ II. Міжнародна міграція трудових ресурсів..................................................6

Розділ III. Український аспект світового ринку трудових ресурсів.....................12

ВИСНОВОК...............................................................................................................14

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...........................................................16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Одним із важливих елементів глобальної економічної  системи, на яку перетворився світ наприкінці другого тисячоліття, є світовий ринок праці. 
 Світовий ринок трудових ресурсів, який об'єднує понад 1,3 млрд. працездатного населення світу, потребує формування регулятивного та координаційного механізмів з узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, їх перерозподілу між різними країнами, регіонами, ланками світового господарства та ефективного використання, розширює можливості обміну знаннями, інформацією і досвідом між народами. 
 У формуванні світового ринку праці втілилися такі характерні тенденції сучасного етапу розвитку людської цивілізації, як посилення соціальної орієнтації світової економіки, демократизація трудових відносин, інтернаціоналізація вимог до відтворення робочої сили, стандартизація умов життя і праці людей у різних частинах планети, розвиток та вдосконалення особистості на основі загальнолюдських цінностей. Крім того, об'єднання національних ринків праці в один - світовий, істотно позначається на макроекономічній політиці окремих держав у галузі праці та                          соціально-трудових відносин, знімаючи обмеження, спричинені національними особливостями, та надаючи їй більш універсального характеру. 
 Світовий ринок праці матеріалізується у зростанні масштабів та інтенсивності міжнародних міграційних процесів, які набувають дедалі глобальнішого характеру, залучаючи населення абсолютної більшості країн світу. Поглиблення науково-технологічної революції, кардинальні зміни на політичній карті світу, структурні трансформації в міжнародній економіці зумовили появу нових рис і особливостей міжнародної трудової міграції, модифікацію її закономірностей і тенденцій. Ці зміни стосуються напрямків міжнародних міграційних потоків, обсягів та географії переселенських рухів, професійно-кваліфікаційного складу мігрантів, їхньої ролі в економічних процесах.

Розділ I. Світовий ринок трудових ресурсів

Світовий (міжнародний) ринок праці - це система відносин, що виникають між державами з  приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального  захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні.

В умовах глобалізації виробництва, зростання  взаємозалежності в сучасному світі  національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість  та відокремленість. Між ними виникають  транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з  міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів  набуває тепер і міжнародний  ринок робочої сили, який являє  собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.  

Формування  міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами:   по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. Це приводить до утворення так званого «спільного ринку праці».

Сучасна структура світового ринку праці  характеризується, насамперед, виникненням  такого нового й особливого його сегмента, який пов'язаний з використанням  висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому про цесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.

Трудові ресурси розміщені по світу  нерівномірно, а тому в одних країнах  відзначається недостача робочої  сили, в той же час, як в інших  країнах населення набагато перевищує  потреби в робочих руках. Найбільші  проблеми з безробіттям виникають  у густонаселених регіонах світу  і малорозвинених країнах, що часто  співпадає.

Густонаселеними вважаються в основному  Південна і Південно-Східна Азія, Північна і центральна Африка, північна частина  Латинської Америки.

Світовий ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в русі, тобто  переживає тенденційні зміни.

Основні особливості динаміки професійної  структури і форм зайнятості активного  населення світу:

• збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей, потреба в професії яких відмирає;
• в розвинених країнах настає насиченість економіки “білими комірцями”, а тому вони стають безробітними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Міжнародна міграція трудових ресурсів

 

Міжнародна міграція робочої сили виступає важливою складовою  міжнародних економічних відносин.

Міграція (від  лат. переселення) населення – переміщення  людей через межі певних територій  зі зміною місця проживання назавжди або тимчасово.

  Мігранти – особи, що переміщуються.

  Міграційний потік – загальна кількість мігрантів (або міграцій), яка характеризується спільністю районів вибуття і прибуття протягом певного періоду часу – один з показників напрямку міграції.

  Внутрішня міграція – зміна місця проживання осіб у межах національних кордонів країни. Зовнішня міграція – переміщення населення з однієї країни в іншу.

Зовнішня міграція населення включає два взаємопов’язані  процеси:

а) еміграцію, тобто виїзд  з однієї країни певного контингенту  людей;

б) імміграцію, тобто в’їзд  їх в іншу країну.

У зв’язку з  цим існують поняття міграційного сальдо – різниця між показниками  еміграції з країни та імміграції до країни, а також поняття рееміграції, тобто повернення емігрантів на батьківщину  на постійне місце проживання.

Найпотужнішим споживачем іноземної робочої сили стали в другій половині XX ст. країни Західної та Північної Європи. Тут працює 15 млн. іноземних працівників (ця цифра коливається залежно від економічної кон'юнктури). Західна Європа перетворилася з району еміграції на найбільший центр притягання іноземної робочої сили й успішно конкурує із США у сфері використання дешевих людських ресурсів слаборозвинутих країн світу.

Економіки ряду промислово розвинених країн були створені за рахунок масового залучення працівників ззовні. Практично на 100 % створення та розвиток таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль уможливили іммігранти. Важко переоцінити їх внесок і у розвиток економіки США, ПАР, Аргентини.

Потрібно зауважити, що іммігранти в переважній більшості  випадків займають вакансії, на які  немає претендентів серед місцевого  населення. У кінці 80-х років майже 85 % економічно активних іммігрантів  ФРН працювали на важких, монотонних та небезпечних роботах, 60 % з них  відносились до розряду некваліфікованих або малокваліфікованих. У той  же період у Франції 69 % іммігрантів  працювали з використанням ручної праці. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлі, індонезійці  в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більше того, деякі галузі виробництва  не функціонували б, якби не робітники-іммігранти (гірничо-видобувна промисловість ПАР, сільське господарство Домініканської Республіки та Малайзії). Але, безумовно, імміграція знижує реальну заробітну плату некваліфікованої робочої сили.

Розподіл економічних вигод від міграції відбувається нерівномірно. Позитивні економічні ефекти від міграції межують з негативними, які теж мають місце:

- зростання соціальної напруги в суспільстві, конфлікти на расовій, національній та релігійній основі;

- додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання                                                                       безробіття.

Явище міжнародної міграції населення  досить давне і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина  населення деяких країн, наприклад: США, Канада, Австралія складається  з нащадків колишніх емігрантів.

Міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у територіальному  просторі з метою пошуку місця  роботи.

Міжнародна трудова міграція –  це форма МЕВ, яка полягає у  переливі трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес переозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини існування міжнародної  трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція: велика густота населення, масове безробіття, низький життєвий рівень і заробітна плата, виробнича необхідність (для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах);

б) з боку країн, які приймають міграцію: потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі, потреба у додатковій дешевій робочій силі,

порівняно висока зарплата.

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

США, Канада – постійно працює 5% імігрантів (5-12млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.

Західна Європа – кількість працюючих  імігрантів 4-7млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

Близький Схід – в середньому тут працює 3-5млн. імігрантів. Найбільше іноземців працює в Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

Латинська Америка – число імігрантів 3-8млн. Найпривабливішими країнами є Аргентина та Венесуела.

Австралія – це традиційний центр  міграції, котрий стягує на роботу 2-3% імігрантів від кількості всього числа працівників.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон – сновними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Сінгапур.

Соціально-економічні наслідки міжнародної  трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони.

Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:

• дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу;
• отримала готових спеціалістів.

У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає 

державний бюджет.

Виграш країни-експортера трудових ресурсів:

• валютні перекази імігрантів своїм сім’ям (осідає в банках валюта);
• експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття;
• підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:

• виникнення додаткових проблем, пов’язаних з соціальним захистом

          імігрантів;

• відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу;
• втрата вилучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину.

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:

• втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий «відтік розумів».
• додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів;
• виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

Міжнародні міграційні процеси потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регулюванню підвищення кваліфікації, гарантія гідної зарплатні.

До регулювання міжнародних  міграційних процесів відносять:

• адміністративно-правове регулювання (встановлення правових норм, міграційних квот, рамок можливостей мігрування (кримінальні норми));
• економічне регулювання міжнародних міграційних процесів                                (встановлення митних бар’єрів, встановлення відповідних візових ставок, регулювання зарплати мігрантів, запровадження різного роду штрафних ставок).

Регулювання міжнародних міграційних  процесів на міждержавному рівні  буває: