Особливості організації експортних та імпортних відділів на промислових підприємствах

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

Р  Е  Ф  Е  Р  А  Т

з курсу « Основи зовнішньоекономічної діяльності» на тему:

«Особливості організації експортних та імпортних відділів на промислових підприємствах»

 

 

                                                                             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ 2011

 

 

ЗМІСТ:

Вступ………………………………………………………………………....3

Організація екоспортно-імпортних  операцій……………………………4

Організація експорту на промисловому підприємстві…………………5

Організація імпорту на промисловій  фірмі………………………….…12

Функції експортно-імпортного відділу…………………………………13

Підрозділи в закордонних відділеннях…………………………...……16

Висновок………………………………………………………………..…19

Список літератури………………………………………………….…….20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП:

Сучасні економічні відносини України  з зовнішнім світом знаходяться  у стані переходу від старої системи  організації зовнішньоекономічних зв'язків, орієнтованої, переважно, на експорт сировини, до нової, пов'язаної з пошуком шляхів ефективного  інтегрування у світову спільноту, зі встановленням сталих торговельних зв'язків з іншими країнами, з  підвищенням ролі міжурядових організацій  у досягненні колективної безпеки  і, звичайно, з забезпеченням надійного  захисту своїх національних інтересів  в умовах швидкозмінюваного зовнішнього  середовища.

Участь у міжнародному розподілі  праці завжди сприяє вирішенню національних економічних проблем унаслідок  удосконалення внутрішньогосподарських  пропозицій, використання переваг розміщення та розвитку продуктивних сил, підвищення конкурентоспроможності товарів і  послуг підприємствами, що виходять із пропозицією на зовнішні ринки. Якщо раніше зовнішньоекономічні зв'язки здійснювались лише спеціалізованими зовнішньоекономічними організаціями, то тепер кожне підприємство в  Україні одержало право самостійно виходити на зовнішній ринок і мати експортні та імпортні відділи. У цих умовах першочерговим завданням стає опанування вітчизняними підприємцями теоретичних аспектів та практичного світового досвіду встановлення економічних зв'язків із зарубіжними партнерами, проникнення з пропозиціями на ринки інших країн, здійснення фінансових та товарних операцій, які дотримують національних інтересів у міжнародній експортно-імпортній та інвестиційній діяльності.

Тому, я вважаю дану тему досить важливою, адже знаючи особливості організації  експортних та імпортних відділів на промисловому підприємстві можна якомога  ефективніше організувати господарську діяльність компанії та забезпечити  її прибутковість.

 

 

Організація експортно-імпортних  операцій

У міжнародній торгівельній практиці використовуються два основні  методи здійснення експортно-імпортних  операцій, а саме: прямий експорт та імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами безпосередньо імпортному споживачеві або закупівлю в нього відповідних товарів, і непрямий експорт та імпорт, що припускає продаж і купівлю товарів через торговельних посередників.

Для сучасного етапу розвитку великого виробництва з величезною концентрацією і централізацією капіталу характерним є поширення прямого експорту й імпорту.

         Прямий метод зовнішньоекономічних операцій застосовується:

• при продажу і закупівлі промислової сировини на основі довгострокових контрактів;
• у разі експорту дорогого і великогабаритного устаткування;
• у разі експорту стандартного устаткування через закордонні філії;
• при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;
• у разі продажу і закупівлі товарів державою.

Прямі зв’язки мають низку  переваг: більш тісні контакти з  контрагентом; краще знання кон’юктури ринку; швидке пристосування свої виробничих потужностей до потреб покупця.

       Проте і непрямий експорт та імпорт продовжують зберігати своє значення. За деякими оцінками, з допомогою торговельних посередників у світовий правообіг залучається біля 50% загального обсягу товарів. Цей метод застосовується:

• у разі збуту стандартного промислового устаткування;
• у разі збуту споживчих товарів;
• при реалізації другорядної продукції;
• на окремих важкодоступних і маловідомих ринках;
• при просуванні нових товарів;
• у разі відсутності власної збутової мережі;

за умови, що торгівля монополізована значними торговельно-посередницькими фірмами.

У непрямого методу експортно-імпортних  операцій також є свої переваги: великий досвід, власна мережа обслуговування, гарні зв’язки, знання ринку і кон’юктури.

 

Організація експортних операцій

Перед здійсненням експортної операції необхідно вирішити питання  про метод експорту. Метод експорту - це спосіб здійснення експортної операції.  
У міжнародній торговій практиці застосовуються два методи експорту:  
Прямий експорт - здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв'язків між компаніями, що планують співпрацювати.  
       Якщо фірма вибирає варіант прямого продажу, а не через посередника, їй необхідно створити діючу експортну службу на своєму підприємстві відповідно.

Створення власних  зовнішньоекономічних служб на підприємствах  виправдано, якщо:  
- частка експорту велика в загальному обігу;  
- зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;  
- випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;  
- невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;  
- продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних розумів використання;  
- на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.        

На кожному підприємстві експортні операції виконують спеціалізовані підрозділи. У залежності від розміру  підприємства і рівня його інтернаціоналізації  можливі наступні форми організації експортної служби:  
- відділ збуту - використовується підприємством, якщо обсяг його зовнішньоторговельних операцій незначний і основна частина продукції реалізується на внутрішньому ринку;  
- экспортний відділ - створюється при збільшенні обсягу експортних операцій;  
- відділення закордонних операцій – створюється закордоном і підпорядковує усі відділення у даній країні;  
- центральна контора - створюється дочірня експортна фірма;  
- спільні збутові компанії;  
        Але незалежно від форми організації головною метою роботи експортної служби є експорт конкурентоспроможної продукції, що досягається шляхом виконання наступних функцій:  
- збір на підприємстві інформації про продукцію, підготовленої і планованої на експорт;  
- складання калькуляції цін на експортну продукцію;  
- підготовка рекламних матеріалів;  
- аналіз інформації про експорт за попередні періоди;  
- аналіз відгуків про товари в кінцевих споживачів;  
- складання попереднього списку потенційних споживачів;  
- переписування з питань висновку контракту;  
- переговори за контрактом і його висновок;  
- пророблення і висновок угод з посередниками;  
- забезпечення упакування і транспортування;  
- виконання митних обов'язків;  
- забезпечення одержання платежу;  
- гарантійне і постгарантійное обслуговування.

Першим етапом здійснення експортної операції є пошук контрагента  і встановлення з ними контактів. Для експортера засобом встановлення контактів з імпортером є відправка  йому комерційної пропозиції – оферти. Оферта – документ, що містить в собі всі істотні пункти передбачуваного договору (найменування, кількість і якість товару, ціна, умови і термін постачання, умови платежу й ін. умови). Розрізняють види оферт:

1. тверда - експортер посилає оферту з вказівкою терміну оферти, впродовж якого експортер зв'язаний умовами оферти; якщо імпортер згодний, він посилає підтвердження оферти й угода укладається; якщо не згодний – посилає контроферту зі своїми вимогами.

2. вільна – термін дії оферти не вказується; якщо імпортер згодний, він посилає тверду контроферту з перерахуванням тих же умов; якщо не згодний - посилає контроферту зі своїми вимогами. 
        При прямому методі торгівлі виникає визначена фінансова вигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від можливої несумлінності чи недостатньої компетенції посередницької організації.  
        Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати його зміни і вчасно на них реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. У іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньої є більш ризикованої, що обумовлено економічними, політичними, правовими і соціальними умовами в різних країнах, їхніми традиціями й звичаями, а також великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває доцільно, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торгових операцій.

Після вибору методу експорту і встановлення контактів безпосередньо  з чи імпортером через посередника, сторони приступають до обговорення  і висновку контракту купівлі-продажу. Згідно з контрактом основними обов'язками експортера є: постачання товару, передача документів і прав власності на товар; імпортера - сплата ціни за товар і  прийняття товару.

         Якщо обсяг зовнішньоекономічних операцій у фірми незначний і основна частина продукції реалізується на зовнішньому ринку, то для здійснення зовнішньоторговельних операцій вона використовує торговельний апарат, призначений для роботи на внутрішньому ринку.

         При збільшенні зовнішньоторговельних операцій створюється спеціальний експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього збутового апарату. Він, як правило, складається з таких підрозділів:

• функціональні сектори (торговельно-договірний, валютний, калькуляції, транспорту, реклами) вивчають відповідні функціональні питання, готують керівництву відповідні відомості про умови здійснення зовнішньоторговельних операцій, надають кваліфіковані консультації;
• територіальні сектори приділяють увагу всім питанням торгівлі з певною группою країн, незалежно від номенклатури товару;
• галузеві сектори займаються питанням торгівлі лише якимось окремим товаром або дуже близькою за характером групою товарів.

Під торговельно-посередницькими операціями розуміють операції, пов’язані з купівлею і продажем товарів, які виконуються за дорученням виробника-експортера незалежним від нього торговельним посередником на основі угоди або доручення.

        Торговельне посередництво – це досить широке поняття, що охоплює чимале коло послуг:

1. перепродаж товару;
2. пошук закордонного контрагента;
3. підготовка і укладання угоди; кредитування сторін;
4. здійснення транспортно-експедиторських операцій;
5. страхові операції;
6. проведення рекламних заходів;
7. технічне обслуговування тощо.

         Торговельно-посередницькі операції можна поділити на чотири види: з перепродажу, комісійні, агентські, брокерські.

Залучення торгового посередника  дає змогу:

• збільшити прибуток за рахунок підвищення оперативності збуту товарів і прискорення обігу капіталу;
• збільшити прибуток за рахунок зменшення термінів зберігання і передпродажного сервісу;
• збільшити прибуток за рахунок зниження витрат обігу на одиницю продукції;
• збільшити прибуток за рахунок продаж товару на іноземному ринку безпосередньо в моменти покращання кон'юнктури.

        Посередницькі операції регулюються нормами трудового й цивільного права.  
        Існують різні види посередників, яких можна класифікувати за обсягом повноважень:  
* не мають повноважень щодо укладення договорів із контрагентами - агенти-представники;брокери.  
* здійснюють операції від свого імені, але за рахунок експортера – комісіонери. 
* здійснюють операції від імені і за рахунок експортера - агенти-повірені і торгові-агенти.  
* здійснюють операції від свого імені і за свій рахунок - дистрибьютори, диллери, купці.