Операційний менеджмент виробничого підприємства

Аналізуючи особливості  економічної стратегії операційної  системи підриємства, можна визначити  менеджеру операційної системи  підприємства основні етапи формування стратегічного менеджменту економічного обгрунтування управлінських рішень. Знаючи завдання, цілі, сильні і слабі сторони операційної системи підприємства, менеджер: аналізує і оцінює зовнішне середовище; аналізує, оцінює, вибирає і реалізує стратегічну альтернативу управлінських рішень. На першому етапі визначає завданння і цілі по конкурентнозахищеній продукції, її якості і прибутку по підрозділам, фінансування та інше, на другому - створення стратегії отримання прибутку, оцінюючи існуюче позитивне і негативне становище сьогодення систем управління; діяльність персоналу, виробництво продукції, стан ринку, техніку і обладнання, принцип розподілу прибутку; фінансова і операційна системи; дослідження та розробки в структурі капіталу, податкової системи та ін.; оцінює стратегічні можливості та економічні ризики в сферах соціальних, політичних, економічних, юридичних, технічних, а на третьому етапі - вибір методів дослідження (емпіричні, моделювання і ін.).

Аналіз зовнішнього  середовища - це майбутній контроль зовнішніх факторів, відпрацьованих в стратегічному прогнозі для майбутньої реалізації завдань і цілей, оцінювання економічних ризиків і небезпек кризових явищ та можливостей небезпеки конкурентного середовища. Процедура менеджерських стратегічних досліджень наступна: в операційній стратегії пошуки можливостей виробництва продукції порівняно з конкурентами, товарів на замовлення, чи стандартизованої; можливі, потужності і технології; постійний чи змінний виробничий ритм; сезонна, чи несезонна продукія; доступ до ресурсів; матеріально-технічні запаси споживання; стратегія операційної інфраструктури; стратегія інноваційного проектування процесу виробництва продукції; управління контролем якості. В фінансовій стратегії операційної системи менеджер досліджує наступне: фінансові можливості в управлінській структурі фінансових відносин; визначення потреб у фінансових ресурсах; основні види фінансування; джерела фінансів та особливості їх отримання (зовнішнє, акціонерне, довгострокове фінансу-вання, кредити під заставу обладнання, відсоткова ставка, фінансування за допомогою облігацій, акцій і інше); оборотний капітал і його вартість; кредитні лінії; фінансовий контроль; стан ринку капіталу. В маркетинговому досліджені стратегії функціонування операційної системи розглядається стан товарного ринку і конкурентний захист продукції, її асортимент та якість; ринки дослідження ціни, канали реалізації продукції; пропозиції до і після реалізаційного обслуговування продукції; стан маркетингово-комунікаційної системи (реклама, управління стимулюванням збуту, паблік рілейшинз, виставкова діяльність, можливості створення іміжду в операційній системі).

Виділяють шість окремих  видів діяльності в операційному менеджменті, які можна описати  як операції. По цих шести категоріях рішень операційні менеджери спеціалізуються в організаціях (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Види операційної діяльності

Категорії рішень	Сфера політики	Стратегічний  вибір
Якість	Підхід  Навчання  Постачальники	Запобігання або  нагляд Технічне або управлінське навчання Вибір за якістю або вартістю
Продукт	Розробка Вид власності	Самостійно  розробляти чи закупити креслення  Купити патент чи розро6иіи свій
Процес	Запуск процесу  Автоматизація Тип виробництва	Виготовити  чи купувати Ручна робота чи автоматична Одиничне, серійне, масове
Потужність	Розмір підприємства Розташування Інвестиції	Одне велике чи кілька малих  Свій ринок  чи закордонний  Постійні чи тимчасові
Матеріально-технічне забезпечення	Кількість Дистрибуція Система контролю	Високий чи низький  рівень запасів  Централізоване  чи децентралізоване постачання Детальний або  вибірковий контроль
Робоча сила	Спеціалізація Система зарплати	Висока чи низька Типи заохочувальних виплат Висока чи низька зарплата

 

 

Численні обов’язки операційних менеджерів можна розбити на три основні групи.

1. Розробка і реалізація загальної  стратегії і напрямків операційної  діяльності організації.

2. Розробка і впровадження операційної  системи, включаючи розробку виробничого  процесу, рішення про місце розташування виробничих потужностей, проектування підприємства, проектування продукту, уведення стандартів і норм на виконання робіт.

3. Планування і контроль поточного  функціонування системи.

Оперативне планування й управління операційною діяльністю є частиною загальної системи менеджменту і спрямоване на вирішення комплексу завдань у часі і просторі, пов’язаних з контролем, обліком і регулюванням ходу проведення робіт відповідно до запланованих показників.

 

1.2 Управління  матеріально-технічним забезпеченням операційної системи.

 

В даний час сформовані основні принципи управління матеріальними ресурсами:

• плюралізм джерел і форм матеріально-технічного забезпечення (матеріальні ресурси можуть здобуватися як в оптових постачальників, так і у виробників).
• Самостійність підприємств-постачальників і підприємств у використанні ресурсів за призначенням.
• Саморегулювання на основі діючих впливів (податок, процентна ставка, мито) для збалансування обсягів виробництва з матеріальними ресурсами.
• Ресурсозбереження і протизатратність (матеріальні витрати і їх запаси повинні знаходитися в рівноважному стані)
• Інтенсифікація використання матеріальних ресурсів (головним чином створення безвідхідного виробництва, повторне використання відходів)
• Комплектність – наявність у системі всіх необхідних матеріальних і енергетичних ресурсів.
• Оперативність (здатність системи швидко реагувати на вимоги ринку продукції).
• Оборотність – можливість переходу продукції з натурально-речовинної форми у вартісну і навпаки.
• Сприйнятливість до науково-технічного прогресу – система повинна вільно освоювати нові види матеріалів і енергії.
• Реалізація пріоритету споживання – задоволення потреб ринків у матеріальних ресурсах і послугах.

Управління процесом матеріалоспоживання.

Витрати матеріальних ресурсів визначаються характером процесу матеріалоспоживання. На процеси матеріалоспоживання впливають наступні фактори:

• тип виробництва;
• обсяг виробництва;
• ступінь реалізації виробничого процесу;
• тривалість виробничого циклу;
• номенклатура продукції, що випускається;
• гнучкість виробництва;
• вид продукції з урахуванням матеріалу й енергоспоживання;
• рівень надійності виготовленої продукції (матеріалозатрати в процесі експлуатації);
• характеристика технологічних процесів, їхня прогресивність, безвідходність.

Управління запасами на підприємстві.

Запаси – це резерви  матеріальних ресурсів підприємства.

Управління запасами має два основних аспекти:

1. Забезпечення виробництва  потрібного товару в потрібний  час у достатній кількості.

2. Зниження витрат  на підтримку запасів.

Основна мета управління запасами – досягти задовільного рівня обслуговування споживачів, одночасно зберігаючи витрати на підтримку запасів у розумних межах.

Запаси призначені для:

• забезпечення безперебійної роботи виробництва;
• захисту виробництва від недостачі матеріальних ресурсів;
• захисту від збільшення постачальниками цін на матеріали;
• використання переваги знижок при великих обсягах замовлення.

Основні риси ефективного  управління запасами.

1. Облік наявних запасів у стадії виконання замовлення.
2. Прогнозування попиту на промислову продукцію.
3. Наявність інформації про матеріали і терміни їхнього постачання.
4. Оцінка вартості підтримки (збереження) запасів.
5. Використання системи класифікації запасів.

Основна задача менеджера: виконати замовлення в той момент, коли обсяг наявних запасів достатній для задоволення попиту протягом часу, необхідного для виконання замовлення.

Цей час визначається точкою відновлення замовлення: поновлення замовлення в той момент, коли наявний запас знижується до визначеного рівня.

Види виробничих запасів.

Запаси, як правило класифікуються по двох критеріях:

-параметрам руху матеріальних потоків: простору і часу;

-функції запасу.

Усі наявні на підприємстві запаси визначаються як сукупні. Сукупні підрозділяються на виробничі і товарні.

Виробничі запаси формуються в організаціях-споживачах і призначені для забезпечення безперебійного виробничого процесу. До них відносяться: предмети праці, що ще не піддавалися обробці.

 

Рис. 1.2. Сукупні  товари виробництва.

Товарні запаси знаходяться в організацій-виготовлювачів на складах готової продукції. Вони необхідні для безперебійного забезпечення споживачів матеріальними ресурсами.

Виробничі і товарні  запаси підрозділяються на наступні види:

• поточні запаси: забезпечують безперервність постачання виробничого процесу між двома постачаннями;
• підготовчі (буферні) запаси: вони виділяються з виробничих запасів і мають потребу в додатковій підготовці перед використанням (сушіння, пресування і т.д.). Вони формуються при відпустці матеріалів споживачу партіями;
• гарантійні (страхові) запаси: призначені для безупинного постачання споживача в непередбачених обставинах (наприклад затримка постачань при доставці). На відміну від поточних, гарантійні запаси постійні, при нормальних умовах роботи вони недоторкані.
• перехідні запаси: залишки матеріальних ресурсів на кінець звітного періоду. Призначені для забезпечення безперервності роботи до чергового постачання.

За часом запаси розбиваються на кількісні рівні:

• максимальний бажаний запас: визначає економічно доцільний рівень запасу і застосовується як орієнтир при розрахунку обсягу замовлення
• торговий рівень запасу: використовується для визначення моменту часу видачі чергового замовлення
• поточний запас: відповідає рівню запасу в будь-який момент обліку. Він може збігатися з максимальним бажаним, граничним чи гарантійним запасом.

Основні системи управління запасами.

Управління запасами – це визначений вид виробничої діяльності, об'єктом якого є створення і збереження запасів.

Основна мета управління запасами на підприємстві – знизити загальні щорічні витрати на утримання запасів до мінімуму за умови задовільного обслуговування споживачів. На практиці розроблено багато методів, прийомів і стратегій керування запасами. Розглянемо деякі з них:

1. Система з фіксованим обсягом замовлення. Тут обсяг замовлення суворо зафіксований і не змінюється ні при яких умовах. Для оптимізації розмірів замовлення застосовуються спеціальні методики і розрахункові формули. Функціонування такої системи наведено на рисунку 9.3.

У цій системі замовлення здійснюються в суворо визначені  моменти часу через рівні інтервали, наприклад раз на місяць, тиждень і т.д.

Таблиця 1.3.

Порівняння систем управління

Система	Переваги	Недоліки
З фіксованим обсягом замовлення	Менший рівень максимального бажаного замовлення. Економія витрат на зміст запасів на складі за рахунок скорочення площ під запаси.	Постійний контроль за наявністю запасів на складі.
З фіксованим інтервалом часу між замовленнями.	Відсутність постійного контролю за наявністю запасів на складі.	Високий рівень максимального бажаного запасу. Підвищення витрат на зміст запасів на складі за рахунок збільшення площ під запаси.

 

3. Управління запасами  методом ABC.

Метод ABC – класифікація матеріальних запасів відповідно до визначеного показника важливості (у літературі зустрічається також як «закон 80/20» чи діаграма Парето).

ABC класифікує запаси  по якомусь визначеному показнику  важливості, звичайно по річному використанню даного товару в грошовому вираженні (тобто грошова вартість одиниці товару на складі, помножена на річний показник використання даного товару).

Як правило, використовуються три класи предметів: A (дуже важливі), B (середнього ступеня важливості), C (найменш важливі), хоча в дійсності число категорій може бути і більшим.