Менеджмент як вид професійної діяльності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ 

 
Основна функція менеджменту - організація режиму функціонування суб`єкту, що залежить від управлінського продукту. Чим краще управлінський продукт, тим краще функціонує і дає позитивні результати організація (фірма).  
Організації складають основу світу менеджерів, саме в них спостерігаються причини, які є причиною існування менеджменту.  
Володіння основами сучасного менеджменту – важкий, багатоплановий процес, який оцінюється фахівцями з різних боків. Одні вважають, що менеджером потрібно народитися, другі, - що менеджмент це така ж наука, як наприклад фізика чи біологія, так чи інакше формування менеджера здійснюється через активне навчання і самовдосконалення. Як показує статистика, не багато з тих, хто має талант організатора вміє розвивати цей талант і користуватись їм за ради розвитку суспільства.  
Творчий процес управління людьми неможливо виховати та навчити, однак здібність знаходити оригінальні рішення зустрічаються у людей частіше ніж звикли думати. Але невелика кількість людей, досягають успіху в удосконалені основ бізнесу.  
У наш час важко назвати більш важливу і багатогранну сферу діяльності, ніж управління або менеджмент, від якого в значній мірі залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.  

 

 

 

 

 

1. Менеджмент як вид професійної діяльності

Менеджмент часто розглядають і як вид професійної діяльності. З цієї точки зору для розуміння сутності менеджменту важливо знати, хто такі менеджери і чим їх діяльність відрізняється від діяльності інших категорій робітників.

Директор, керівник групи, начальник, завідувач тощо - всі ці слова позначають посади. Люди, які обіймають ці посади можуть бути об’єднані загальним поняттям «менеджер», оскільки можна визначити наступні спільні для них ознаки діяльності:

1. менеджер має хоча б одного підлеглого;

2. менеджер управляє частиною або всією організацією, в якій він працює;

3. менеджер отримує певні повноваження та приймає в їх межах рішення, що матимуть наслідки для інших співробітників організації.

Тобто, менеджер – це людина, яка займає постійну керуючу посаду, наділена повноваженнями і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності організації.

Будь-яку організацію можна розглядати як систему взаємозв’язаних у єдине ціле окремих елементів. Одночасно організація є і частиною (елементом) системи більш високого порядку - зовнішнього середовища.

До основних компонентів внутрішнього середовища організації відносяться: виробництво, дослідження та розробки, технологія, сировина, матеріали, фінанси, робітники тощо.

Зовнішнє середовище прямого впливу включає постачальників, споживачів, конкурентів та інших економічних партнерів (наприклад банки).

Зовнішнє середовище опосередкованого впливу - економічна, соціальна, політико-правова, технологічна, екологічна, міжнародна компоненти тощо.

Все це і є тими компонентами, з якими доводиться мати справу менеджеру. У відповідності до цього розрізняють наступні сфери менеджменту (рис. 1. 3):

1. виробничий менеджмент;

2. фінансовий менеджмент;

3. управління персоналом;

4. управління дослідженнями та розробками;

5. облік;

6. маркетинг;

7. загальна адміністрація.

Менеджер може: 1) керувати будь-якою з них (або її частиною); 2) керувати кількома одразу; 3) керувати всією організацією в цілому.

Рис. 1.3. Співвідношення сфер і рівнів менеджменту

В залежності від того, скількома компонентами (сферами) організації управляє менеджер розрізняють три рівні менеджменту:

Вищий, середній, нижчий

До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників організації - президент (директор), віце-президенти (заступники), виконавчий директор.

На вищому рівні менеджменту формулюється місія та встановлюються організаційні цілі, визначається загально корпоративна стратегія та основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту (керівники виробничих та функціональних підрозділів) розробляє та реалізує оперативні плани із впровадження рішень, які були прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке нове обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації для реклами тощо.

Менеджери нижчого рівня (керівники секторів, груп, майстри, бригадири тощо) координують діяльність операційних виконавців.

Вищі керівники організації опрацьовують стратегію, середні розробляють плани її реалізації, а нижчі - відповідають за конкретну роботу, яка виконується у відповідності до цих планів.

Численні дослідження у західних країнах стосовно якостей, необхідних успішному менеджеру, дозволяють лише приблизно визначити основні з них:

1. технічні здібності (здатність кваліфіковано, зі знанням справи виконувати роботу на своїй ділянці, технічні прийоми конкретної діяльності);

2. аналітичні здібності ( здатність ідентифікувати ключові фактори тієї або іншої ситуації, визначати їх взаємодію і ті з них, що вимагають найбільшої уваги);

3. діагностичні здібності ( здатність діагностувати проблеми організації, тобто визначати їх симптоми та причини виникнення);

4. здатність взаємодіяти з людьми ( здатність налагоджувати контакти та будувати стосунки із співробітниками організації);

5. концептуальні здібності ( здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки в організації, шляхи координації діяльності окремих частин організації, досягнення поставлених цілей найбільш продуктивним способом).

Зазначені якості необхідні на різних рівнях управління організацією у різному ступені (рис. 1. 4).

Рис. 1.4. Якості, необхідні менеджеру

2. Менеджмент як система наукових знань

 

      Менеджмент набув статус науки тільки в кінці 19 ст. У ньому сформувалися самостійні школи управління, які акцентували увагу на різних аспектах управлінської діяльності.

     Наука менеджменту є інтегрованою, тобто багатогалузевою, різноплановою. Якщо сюди додати більш спеціальні галузі (економічні, правові, фінансово-банківські аспекти менеджменту), то вийде справжній конгломерат цілого ряду наук, систематизований під кутом зору ефективного управління. Ця обставина є головною причиною того, що існує багато визначень і тлумачень менеджменту як науки: від зведення менеджменту винятково до ринкових механізмів і економічних закономірностей до заміни його розглядом психологічних проблем управління.

      Сучасні підходи до менеджменту характеризують його як тип управління, що відповідає сучасним потребам ринкової економіки. Залежно від того, що є пріоритетним у засобах управління, виділяють такі види управління, як адміністративне, економічне, соціально-економічне, технократичне.

      Менеджмент, крім того, розглядається в чотирьох основних аспектах: як область наукового знання (тоді в ньому виділяють предмет, розділи, види, об'єкт, суб'єкт управління); як особливий вид професійної діяльності (специфіка управлінської праці, менеджмент у різних галузях і т.д); як певний соціально-професійний прошарок (описують його роль у досягненні організацією своїх цілей, соціальні установки, розвиток кар'єри і т.д); як комплекс спеціальних дисциплін (наводять освітні стандарти й програми і т.д.).

    Люди, які реалізують процес управління організацією, почасти діють ініціативно, почасти опираючись на наявний запас знань з менеджменту – це менеджери або керуючі. Поняття керуючий відноситься до посадової особи, яка займає певний щабель в управлінській ієрархії, то менеджер - це такий керівник, що пройшов спеціальну підготовку в області менеджменту. У світовій практиці склався стандарт на перелік дисциплін, включених у програми менеджерів: облік (эккаунінг); маркетологічний цикл; господарське право й арбітраж; відповідно менеджмент; керування операціями; комп'ютерні науки. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 3. Мистецтво управління.

 
   В управлінні, як і в будь-якому виді людської діяльності, є щось таке, що не піддається кількісному аналізу. Оце "щось таке" відноситься до мистецтва управління. Обґрунтування мистецтва управління, яким володіють лише окремі люди, є частинкою науки управління. З іншої сторони, оволодіти мистецтвом будь-якої професії, в тому числі й професії управлінця-менеджера, можна тільки за допомогою пізнання науки управління.

Видатний менеджер нашої епохи Лі Яккока, пройшовши через складний і цікавий шлях пізнання науки та практики управління, зміг сформулювати такі підходи до оволодіння мистецтвом управління:

1. Уміння контактувати з людьми - оце все і вся.

2. Щоб мати успіх у бізнесі, як і скрізь, саме основне - це  вміти зосередитись і раціонально  використовувати свій час.

3. Тому, хто хоче стати спеціалістом  у галузі вирішення будь-яких  завдань у бізнесі, необхідно  насамперед навчитися визначати  пріоритети.

4. Необхідно регулярно задавати  декілька запитань своїм провідним  працівникам:

-   Які завдання Ви ставите собі на найближчі три місяці?

-   Які Ваші плани, пріоритети, надії?

-   Що Ви збираєтеся зробити для їх здійснення?

5. Регулярно, раз у три місяці, кожен менеджер повинен сісти  за стіл поруч із своїм безпосереднім  керівником, щоб підбити підсумки  зробленого і визначити цілі  на наступний квартал.

6. Повинен бути порядок письмового  викладу будь-якої ідеї - це перший  крок до втілення її в життя.

7. Інколи необхідно піти на  ризик, а потім виправляти помилки, які були допущені.

8. Найважливіші рішення в корпораціях  фактично приймаються не колективними  органами, не комітетами, а окремими  особами.

9. Менеджери повинні не тільки  вміти приймати своєчасні рішення, їм належить також роль мотиватора.

10. Єдиний спосіб настроїти людей  на енергійну діяльність - це спілкуватися  з ними.

11. Якщо хочете людину похвалити, зробіть це в письмовій формі, а коли хочете його висварити, краще зробіть це по телефону.

12. Не старайтеся виконувати  роботу, яку повинні робити інші.

13. Головною причиною, через яку  здібні люди не можуть зробити  кар’єру, є те, що вони погано контактують зі своїми колегами.

14. Більшість людей не читає  цілком газетні матеріали, а обмежується  заголовками і підзаголовками. Звідси  наслідок - ті, хто їх формулює, має  великий вплив на сприйняття  новин читачами.

15. Єдине, чим володіє людина, - це  здатність роздумувати, це її  здоровий глузд. Це її єдина  реальна перевага перед мавпою.

16. Помилки роблять усі. Біда  в тому, що більшість людей  просто не хоче їх відкрито  визнавати.

17. Якщо дійсно віриш у те, що ти робиш, варто наполегливо  добиватися свого навіть перед  перешкодами, які виникають.

Ці правила успішного управління могли з’явитися тільки в результаті наукового обґрунтування досвіду, інструментом якого є існуюча теорія управління та результати наукових досліджень.

Мистецтвом досягти цілі повинен володіти певний прошарок суспільства - менеджери, робота яких полягає в організації та управлінні зусиллями всього персоналу для досягнення цілей. Тому менеджмент визначається як орган чи апарат управління. 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Менеджмент персоналу як навчальна дисципліна. 
   

 
Основними методологічними аспектами навчальної дисципліни є: 
 
-   мета; 
-   завдання; 
-   предмет; 
-  об’єкт; 
-   місце у навчальному плані та зв’язки з суміжними дисциплінами. 
 

Мета. Навчальна дисципліна " Менеджмент персоналу ” має на меті формування системних знань теорії та практики керівництва персоналом різноманітних організацій, що функціонують у сфері національної економіки України. 
     Завдання. Завдання навчальної дисципліни полягають у тому, щоб озброїти студентів (слухачів) сучасними знаннями теорії управління людьми у сфері економічної діяльності та практичними навиками впливу на трудову поведінку як колективів працівників, так і окремих виконавців, з метою забезпечення ефективної діяльності організації та задоволення результатами праці кожного працівника. Це вигідно і суспільству. 
Багатогранність і складність процесу менеджменту персоналу обумовлюють широкий діапазон завдань навчальної дисципліни. 
У стислому формулюванні завдання навчальної дисципліни ” Менеджмент персоналу ” полягають у: 
-    вивченні теоретичних засад менеджменту персоналу; 
-    вивченні практичного досвіду організацій в галузі управління людьми на виробництві; 
-    засвоєнні вмінь самостійно аналізувати складні виробничі ситуації, приймати й обґрунтовувати ефективні рішення в галузі менеджменту персоналу.