Менеджмент ризиків у муніципальному управлінні в Україні: організація і перспективи розвитку

На думку більшості вчених, які досліджують муніципальні ризики, послідовність аналізу ризику включає, як правило, кілька етапів: виявлення сукупності об'єктивних, суб'єктивних, залежних і незалежних факторів, що впливають на рівень конкретного ризику; визначення ступеня значимості цих показників; установка припустимого (граничного) рівня ризику в залежності від зовнішньої кон'юнктури; аналіз ризикованості окремих традиційних і нетрадиційних рішень, що проводяться територіальним органом управління; формування пропозицій і заходів щодо оптимізації конкретного ризику (або групи взаємозалежних ризиків) для конкретного проекту; аналіз потенційної та реальної ефективності вжитих заходів щодо оптимізації рівня ризику.

Виходячи з загроз, що виникають у процесі управління МУ та надання послуг населенню, необхідно, на наш погляд, розробляти і реалізовувати окремий програмний документ на рівні МУ або тематичний розділ в єдиному програмному документі по соціально-економічному розвитку МУ, в якому заходи доцільно розділити на відповідні ризикам групи: соціальні; економічні; екологічні; управлінські; фінансові; техногенні; інформаційні.

На наш погляд, необхідно в кожному МУ створювати власну програму або розділ з управління ризиками з метою налагодженого контролю ситуації, відстеження, попередження та оперативного реагування на виникаючі загрози, що призводять до зниження ефективності роботи ОМСУ і падіння темпів соціально-економічного зростання.

Висновки

Для успішного муніципального економічного розвитку недостатньо розуміння процесу планування та знання його регулюючих законодавчих основ. Зростаюча конкуренціяміж муніципалітетами (за людські ресурси, за інвестиції, за федеральні бюджетні вкладення в розвиток інфраструктури) вимагає від фахівців сфери муніципального управління освоєння сучасних управлінських технологій.

Володіння технологією організації планування муніципального економічного розвитку є істотним «козирем» в умовах конкуренції. На відміну від менеджменту в сфері економічної діяльності державне та муніципальне управління в Україні ще не стало повноцінної наукової дисципліною. Окрім досвіду зарубіжних країн, що мають більший «управлінський стаж» у сфері місцевого самоврядування в ринкових умовах, і «напрацьованого досвіду» окремих регіонів і муніципальних утворень в організації процесів розвитку необхідно створення цілісної системи управління розвитком, заснованої на науковому підході і забезпеченої не тільки успішною практикою , але і необхідним методичнимсупроводом. Створення системи стратегічного планування муніципального розвитку передбачає відповідне наукове супроводження. Тим часом існує безліч невирішених методологічних і методичних проблем, починаючи з відсутності комплексного підходу в питаннях організації планування.

У зв’язку з системними перетвореннями інституту місцевого самоврядування сьогодні в Україні вже не викликає сумнівів необхідність та актуальність планувальної діяльності на місцевому рівні. У нашій державі активно розвивається і запроваджується стратегічний підхід до планування сталого територіального розвитку. Це пов’язано з перевагами даного методу для всіх основних учасників цього процесу (влади, підприємницьких структур, територіальної громади). Стратегічне планування місцевого розвитку стає інструментом підвищення конкурентоспроможності міст, територій і регіонів, засобом згуртування різних суб’єктів територіального розвитку навколо нових цінностей і довгострокових пріоритетів. Як показує досвід деяких українських міст, через ефективне стратегічне планування місцевого розвитку можна здійснити перехід діяльності органів місцевого самоврядування на електронний документообіг та систему єдиної електронної реєстрації звернень, максимально спростити процедури надання адміністративних послуг, скоротити час опрацювання звернень і підвищити прозорість ухвалення рішень. Стратегічне планування дозволяє узгодити діяльність територіальної громади, органів місцевої влади, підприємницьких структур та громадських організацій, оптимально використати наявні територіальні ресурси, найкраще спланувати навчання і підготовку необхідних для територіальної громади кадрів та забезпечує громаді Вступ 7 кращий доступ до кредитних ресурсів чи грантів, які надаються фінансовими та іншими організаціями[2].

Безсумнівно, найважливішим напрямом інституційних перетворень в Україні має стати формування бачення нової якості регіональної, муніципальної економіки Україні. На її сутність і зміст насамперед впливають такі процеси та чинники організації управління: – процеси децентралізації державного управління та регулювання, різке скорочення державної власності та формування потужного приватного сектору господарювання, зокрема корпоративного; – основним об’єктом регіональної політики залишаються передусім українські регіони. Будь–які проблеми (економічні, соціальні, екологічні тощо) хоча й охоплюють усю територію, проте у всіх регіонах вони відбуваються по–різному, неоднаковими є їх глибина й гострота, шляхи вирішення та спроможність місцевих органів управління на їх самостійне вирішення; – об’єктами регіональної політики вже стали локальні територіальні утворення – депресивні та кризові території (гірські населені пункти, малі функціональні міста тощо), спеціальні зони та території пріоритетного розвитку, технопарки тощо); – активним об’єктом регіональної політики мають стати великі економічні райони, виділення яких як регіонів реалізації комплексних програм, може вплинути на розвиток інтеграційних процесів як між областями, так і усередині них; – формування нових відносин між центром, регіонами і місце- вими спільнотами призвело до значного збільшення повноважень регіональних органів влади та органами місцевого самоврядування. – загальну соціально–економічну ситуацію в усіх регіонах ускладнюють й інші регіональні проблеми – наявність зон екологіч - ного лиха, критичний станмалихміст, різка різниця в умовах економіч- ного розвитку окремих територій, зокрема сільськогосподарських районів, тощо. Сучасний розвиток світової економіки свідчить, що вирішення питань відтворення продуктивних сил, реалізація проектів соціально– економічного розвитку, задоволення ключових соціальних потреб  Державна та муніципальна влада: проблеми розмежування повноважень населення здійснюються переважно на місцевому та регіональному рівнях. Саме показники розвитку місцевої та регіональної економіки є критерієм визначення рівня економічного розвитку держави в цілому. Тому дослідження регіонального управління економічними процесами, формування нової якості територіального управління стає надзвичайно важливим науково–практичним завданням. Нова якість регіонального та місцевого розвитку як об’єкта державного управління є складною системою взаємопов’язаних елементів зі своєю специфічною структурою, культурою та рівнем розвитку, яка суттєво впливає на соціально–економічну ситуацію в державі і безпосередньо залежить від неї щодо впровадження дієвих механізмів власної динаміки зростання, розв’язує низку внутрішніх проблем ефективного використання всіх наявних ресурсів на засадах самозабезпечення та самодостатності.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 (поточна редакція — Редакція від 16.08.2015, підстава 650-19.
2. Державна та муніципальна влада: проблеми розмежування повноважень : матеріали «круглого столу» «Влада в Києві: від конфліктності до балансу повноважень», 20 берез. 2008 р. / за заг. ред. В. Є. Воротіна. – К. : НІСД, 2008. – 38 с.

Електронний ресурс. Режим доступу [http://old.niss.gov.ua/book/vidannya/Vorotin_stil.pdf]

3. Єгоров І.Ю., д.е.н., Красовська О.В., к.е.н. Стратегічне планування муніципального розвитку: навчально- методичний посібник / ДП «Укртехінформ»– Київ, 2013. – 205 с.
4. О.Лазор, Л.Михайлишин «Місцеве управління:понятійно-категорійний апарат»//Науковий вісник.-2009. - Вип.3-«Демократичне врядування»

Електронний ресурс. Режим доступу : [http://www.lvivacademy.com/visnik3/fail/+Lazor.pdf]