Менеджер, його роль і місце в організації

1) визначення та видачу завдань підлеглим;

2) здійснення нагляду (контролю) за їх виконанням;

3) створення і дотримання умов, за яких підлеглі прагнутимуть і зможуть виконати завдання своєчасно, у повному обсязі і якісно;

4) консультування у необхідних випадках підлеглих, коригування їх дій.

Це —  загальна модель поведінки менеджера-керівника  у професійних відносинах з підлеглими. Дотримання її дає можливість стимулювати поведінку підлеглих, одержувати задоволення від роботи у даній організації і під керівництвом саме цього менеджера.

Функції та ролі менеджера тісно  пов'язані між собою і доповнюють одна іншу[2, c. 52-54].

1.4. Прийняття управлінського рішення

Оскільки основним результатом  діяльності менеджера є прийняття рішення, розглянемо це питання окремо.

Прийняття рішення — це процес вибору певного напряму, виду дій  з двох і більше можливих (альтернативних) варіантів. Рішення — це свідомий вибір того, як поводити себе у якихось конкретних обставинах. Якщо вибір зроблено, значить рішення прийнято. Прийняття рішення, особливо управлінцю, не уникнути, так як навіть неприйняття його, що теж поширено, вже є прийняттям рішення.

Мудрі люди завжди говорили, що реальною проблемою є рішення щодо того, як діяти далі, що робити завтра, післязавтра, через місяць тощо. У цьому розумінні люди постійно приймають рішення на кожному кроці свого життя. Навіть тоді, коли не займаються якоюсь діяльністю, тобто поза організацією, у повсякденному житті, побуті.

Рішення — це частина нашого життя. Багато з них приймаються рефлексивно. Людина інколи навіть не замислюється, чому вона поступила саме так, а не інакше. Але рішення менеджера  — це особливі рішення. Вони оцінюються тим ефектом, тією користю, яку одержала організація. Це — суспільні рішення, так як їхні наслідки розповсюджуються значно далі, ніж на окрему людину та її родину. Вони стосуються всіх працівників організації.

Управлінське рішення приймається у такій послідовності:

1. Визначення проблеми.

2. Визначення цілей вирішення проблеми.

3. Розробка альтернативних рішень.

4. Вибір (прийняття) рішення.

5. Реалізація (здійснення) рішення.

6. Оцінка результатів реалізації рішення.

Існують різні методи та способи прийняття уп-равлінського рішення: моделювання, побудова "дерева" рішень, застосування принципу беззбитковості тощо.

Управлінські рішення приймаються  під впливом певних умов, утруднень  та обмежень. Основні з них:

1. Стан упевненості.

2. Стан невпевненості.

3. Стан ризику[6, c. 105-107].

У стані впевненості менеджер точно  знає результат прийнятого рішення, але такий стан буває вкрай  рідко. Частіше він у своїй  роботі зіштовхується зі станом невпевненості, коли у нього недостатньо інформації для прийняття рішення. Стан ризику виникає, коли менеджер має достатньо інформації для оцінки можливих варіантів управлінського рішення, але кожен з них містить елементи ризику. Більшість менеджерів, як правило, йде на ризик. Проте, щоб прийняти рішення і зробити це швидко, треба:

1) визначити, яке саме рішення (за значущістю, відповідністю певним моральним цінностям, іншим критеріям тощо) необхідно прийняти;

2) розуміти, що прийняття рішення означає і прийняття відповідальності. Ні за яких обставин не можна приймати рішення, за які не передбачена персональна відповідальність;

3) ніколи не приймати рішення у збудженому, стресовому стані;

4) зібрати і проаналізувати стільки інформації, скільки її необхідно, щоб прийняти правильне рішення. При цьому рекомендується:

— розмістити всю зібрану інформацію згори вниз за ступенем значущості;

— відшукати у першу чергу ті чинники, які впливають на інші чинники;

— визначити характерні особливості всіх груп (видів) інформації, що прямо стосуються справи;

— виділити найважливішу обставину, на якій можна побудувати управлінське рішення;

— визначити взаємозв'язок між усіма елементами ситуації, що розглядається і з приводу якої обґрунтовується і приймається рішення.

Обґрунтованість та ефективність управлінського рішення на сьогодні відчутно залежать від комп'ютеризації управління, стану впровадження сучасних методів аналізу, експертних оцінок, соціологічних досліджень тощо, ретельного обліку витрат і результатів.

При прийнятті управлінського рішення  менеджеру треба належним чином ураховувати зовнішнє середовище організації, оскільки саме воно визначає її місце та успіх на ринку. У зв'язку з цим він повинен:

• замість максимально можливого та негайного прибутку намагатися досягти взаємовигідних умов діяльності організації, тобто налаштовуватися не на максимілізацію прибутку, а на максимілізацію діяльності;

• активно шукати спонсорів, налагоджувати контакти з зацікавленими організаціями і особами;

• організовувати випуск дефіцитних товарів і надання нестандартних послуг в обмін на продукцію, вкрай необхідну організації;

• вивчати та впроваджувати передовий досвід, ділитися у допустимих межах власним досвідом з колегами з інших організацій;

• будь-які новини, цікаві пропозиції подавати керівництву у вигляді проекту постанови (наказу, розпорядження);

• вважати за доцільне та вміти складати детальні договори (контракти), передбачати в них максимальну кількість можливих ситуацій, особливо непередбачених, застерігатися від них, чітко формулювати умови взаємної відповідальності;

• вивчати надійність та солідність ділових партнерів;

• намагатися створювати резервні (страхові) фонди;

• не бути скупим (скупість породжує бідність);

• уміти швидко звикати до змін навколишнього середовища і до нових умов його функціонування, маючи на увазі, що адаптація до змін полягає не у тому, як, а у тому, що треба робити[11, c. 118-119].

2. Аналіз основних вимог до  менеджера

2.1. Професійне призначення та використання спеціаліста з менеджменту

Підготовлений до професійної діяльності сучасний спеціаліст з менеджменту повинен володіти сумою знань з економічної теорії та практики господарювання, організації виробництва, бізнесу, маркетингу, управління, фінансів, соціології, права, економічного обґрунтування господарських рішень, психології тощо. Він може займатися широким колом професійних питань, бути виконавцем, а з часом — керівником таких напрямів професійної діяльності:

— аналіз, планування і прогнозування виробничо-технологічного та соціально-економічного розвитку організації, розробка її стратегії і тактики;

— інвестиційний процес, економічне обґрунтування розміщення продуктивних сил, розширення і модернізації виробництва та його інфраструктури, інноваційний менеджмент;

— організація та управління виробництвом, фінансами, персоналом;

— організація та управління бізнесом;

— організація, нормування та оплата праці, вивчення морально-психологічного клімату в колективі, запобігання кризовим ситуаціям і трудовим конфліктам і подолання їх;

— охорона праці та безпека життєдіяльності;

— дослідження та оцінка ринку, товарів (послуг), конкурентів, покупців і споживачів, розробка ефективної товарної, цінової та збутової політики, маркетингової стратегії і тактики, організація реклами;

— оцінка внутрішніх і зовнішніх виробничо-ресурсних можливостей (резервів), планування та організація матеріально-технічного постачання і збуту (комерційної діяльності);

— організація обліку і звітності;

— реструктуризація виробництва, реформування відносин власності, приватизація;

— аналіз витрат, цін та прибутку, розробка заходів зі зниження собівартості продукції та підвищення ефективності роботи;

— інші, специфічні для окремих організацій напрями діяльності у галузі управління та економіки.

Основними напрямами професійної діяльності спеціаліста з менеджменту є  організаційно-управлінська, адміністративно-господарська, інформаційно-аналітична, маркетингова та економічна діяльність. З часом за умов набуття відповідного досвіду цей фахівець може адаптуватися до таких напрямів професійної діяльності, як обліково-контрольна, координаційна, освітня, науково-дослідницька, зовнішньоекономічна тощо[13, c. 174-175].

З урахуванням  освітньо-кваліфікаційної характеристики фахівця за спеціальністю "Менеджмент організацій" спеціаліст з менеджменту може працювати:

— у місцевих органах державної влади та самоврядування;

— у підрозділах науково-технічної інформації, маркетингу і реклами, автоматизованих систем управління та комп'ютеризації, матеріально-технічного постачання і збуту (комерційному), підготовки виробництва, виробничому (виробничо-технічному), планово-економічному, обліково-фінансовому тощо організацій усіх форм власності;

— у великих лінійних підрозділах організацій (комплексний цех, виробництво на власному балансі, філія, регіональне представництво тощо);

— у малих, колективних і спільних підприємствах, в акціонерних товариствах, різноманітних фондах, центрах тощо;

— в організаціях, які займаються підготовкою (перепідготовкою) і підвищенням кваліфікації кадрів у галузі менеджменту;

— у науково-дослідних організаціях та аналітичних підрозділах великих виробничих організацій.

Виходячи  з усього наведеного вище, спеціалісти  з менеджменту після завершення освіти можуть обіймати множинність  конкретних первинних посад фахівців і виконувати широке коло конкретних професійних робіт (додаток 1). Поступово, по мірі отримання досвіду і розширення та поглиблення знань, спеціаліст-менеджер може стати професіоналом (майстром своєї справи), керівником, вищим державним службовцем, вченим, законодавцем.

Аналіз  функціональних обов'язків сучасного  спеціаліста з менеджменту посадами дає можливість виділити основні елементи його професійної діяльності й узагальнити (типізувати) професійні завдання, які він може виконувати відповідно до одержаної освіти та кваліфікації.

Перелік типових  завдань складено з урахуванням тих структурних і економічних зрушень, що відбуваються на сьогодні в економіці України. Це — приватизація, реструктуризація, реформування відносин власності, розвиток малого та середнього бізнесу, ринку послуг, майна, цінних паперів тощо. Зростає роль інформації та комп'ютеризації в управлінні. Впроваджується багато нових організаційно-правових і організаційно-економічних форм господарювання, створюються не властиві минулому структури управління. Значно розширилися у зв'язку з ринковими перетвореннями функції місцевих органів державного управління та самоврядування.

Водночас  не можна не сказати, що в Україні  поки що зберігається значна кількість  організацій, де ринкові перетворення здійснюються мляво, де ще діють традиційні організаційні структури. Тому допускається, що певна частка спеціалістів з менеджменту працюватиме саме тут і використовуватиметься якийсь час не за основним призначенням. Ураховуючи, що кожен спеціаліст, а менеджер особливо, розглядається ще і як соціальна особистість, у додатку 4 наведено його здатності і вміння у соціально-гуманітарній галузі, складені згідно з програмою освітньої підготовки та вимогами часу[5, c. 153-154].

2.2. Вимоги до здібностей і вмінь менеджера

Для того щоб успішно працювати  в умовах ринку, кожна організація  повинна мати відповідні кадри менеджерів. Особливо це стосується організацій виробничої сфери, через які здійснюється задоволення основних матеріальних і духовних потреб суспільства.

Однак ефективність менеджменту не може визначатися лише ступенем задоволення потреб. Не менш важливий економічний підхід, тобто якою ціною задовольняються ці потреби. Інакше кажучи, діяльність менеджера реально можна оцінити тільки через економічні показники успіхів або невдач. Саме тут відбувається злиття менеджменту як науки з менеджментом — практикою. А практика ставить перед менеджером низку професійних вимог, які можна виразити відповідними здібностями і вміннями, а саме:

— аналітичністю, тобто вмінням ефективно застосовувати наукові методи аналізу, діагностувати проблему, пропонувати альтернативні рішення, коригувати діяльність організації;

— здібністю  приймати управлінські рішення, тобто  навичками вирішення організаційних і процедурних питань;

— оперативністю, тобто здібністю вибирати найбільш оптимальний варіант з кількох альтернативних;

— умінням вирішувати нестандартні проблеми;

— умінням володіти кваліфікацією на рівні прийнятого рішення;

— комунікативністю, тобто вмінням передавати свої ідеї, пропозиції, розробки у будь-якій нормальній формі;

— комунікабельністю, тобто вмінням працювати з людьми, будувати нормальні відносини: як усередині організації, так і за її межами;

— умінням уявляти діяльність організації у цілому та адаптувати її до умов змінного зовнішнього середовища (ділового світу);

— умінням стратегічного мислення;

— наявністю певного рівня економічних, організаційно-управлінських, психологічних, технічних та інших знань, необхідних для вирішення професійних завдань.

За умов, коли ринок тільки створюється, менеджер повинен уміти постійно "зазирати у майбутнє", тобто бути здатним на підставі вивчення існуючого ринку не тільки відчувати його поточну динаміку (за допомогою обліку, звітності), а й прогнозувати перспективний розвиток, що вимагає знань економетрії, прогностики, інформатики тощо. Більше того, гарний менеджер повинен сприяти створенню нового ринку, для чого йому треба володіти маркетингом, знаннями інноваційного та інвестиційного менеджменту.

Без менеджерів сьогодні не обійтися як виробництву, так і невиробничій сфері і, особливо, бізнесу, що все більше поширюється в Україні. Менеджер — такий важливий чинник будь-якої справи, як і засоби виробництва, кошти, матеріали, робітники тощо, а за великим рахунком — це на сьогодні основний чинник виробництва. Особливістю такого чинника є його динамічність, інтуїція, тип мислення, сума знань, організаторський талант, здібність працювати з людьми. Чим вище рівень підготовки менеджера, тим більше підстав мати ефективне виробництво, підприємництво. Таким чином, наявність досвідчених менеджерів стає вирішальним чинником економіки[15, c. 149-150].