Адміністративні методи управління у сучасних умовах

Міністерство освіти і науки України

Львівська державна фінансова академія

 

 

 

 

 

 

Кафедра економіки менеджменту  та державного управління

Індивідуальне науково – дослідне завдання з навчальної дисципліни «Менеджмент»

На тему: «Адміністративні методи управління у сучасних умовах»

 

 

 

 

 

Перевірив:_______________

Підпис______________

«___» ____________ 2013

Виконала: студентка  гр. ОА – 36 БС

ПІБ:Павлишин Оксана Григорівна

«___» ____________ 2013

 

 

 

 

 

Львів 2013

Вступ

 
1. Загальні поняття про методи управління  
 
2. Адміністративні методи управління: поняття, види, характеристика  
 
3. Переваги та недоліки адміністративних методів управління  
 
Висновки  
 
Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ 
 
Формування ефективного механізму управління нині є досить актуальним. В чому ж полягає ця актуальність? Можна стверджувати, що розвиток ефективного управління є необхідною умовою поступу як України, так і інших країн до побудови сучасних європейських країн з розвинутими ринковими економіками. Щоб держави визнавалися у світі, щоб з ними рахувалися й інші держави, слід розвивати механізм управління, намагатися консолідувати зусилля усіх партнерів у їх прагненнях вирішувати найгостріші соціально- економічні проблеми. Виняткової актуальності питання дієвості механізму управління набувають на нинішньому етапі. Тому що ефективність функціонування підприємства та його підрозділів значною мірою залежить від правильності застосування методів управління, на що впливає рівень досконалості інституційного середовища, форма власності,специфіка завдань та інші чинники. 
 
 
Основним завданням дослідження є розв’язання проблемних питань щодо вдосконалення адміністративних методів. 
 
^

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Загальні поняття  про методи управління

 
Управління — це цілеспрямована система впливу суб'єкта управління на колектив або окремих працюючих, з метою досягнення певної цілі. Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою методів управління. "Метод" у перекладі з грецького  слова Mettiodos, буквально означає "дослідження" або у широкому значенні - це спосіб здійснення чого-небудь. В економічній літературі, під методом управління розуміють спосіб, прийом або їх сукупність цілеспрямованого впливу менеджера на об'єкт для досягнення конкретного завдання, здійснення конкретних практичних прийомів і способів по управлінню організаціями. Привести в дію організовану систему можливо лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. Для цього необхідні певні інструменти впливу, які використовуються менеджерами для активізації ініціативи, творчості персоналу фірми і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такими інструментами є методи управління. 
 
Методи управління - це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення встановлених цілей. За їх допомогою орган управління впливає на окремих працівників і підприємство в цілому . 
 
Ефективність функціонування підприємства та його підрозділів значною мірою залежить від правильності застосування методів управління, на що впливає рівень досконалості інституційного середовища, форма власності,специфіка завдань та інші чинники. У теперішній час спостерігаються різні підходи до класифікації методів та їх кількості. 
 
Так, О.А.Дейнеко виділв сім методів управління: 
1) політичні; 
2) економічні; 
3) адміністративні; 
4) організаційні; 
5) соціологічні; 
6) кібернетичні; 
7) графічні. 
 
У вітчизняній літературі дослідники управління найчастіше виділяють наступні методи: 
 
1) адміністративні (організаційно-розпорядчі); 
2) економічні; 
3) соціально-психологічні. 
 
Внаслідок значного різноманіття суб'єктів виконавчої влади та об'єктів, що перебувають під їх впливом, методи управління теж є різноманітними. Але це не виключає наявності у них загальних рис. Найбільш характерними для методів управління є: 
 
1) способи впливу виконавчого органу (посадової особи) на підпорядкований йому орган та громадян, способи реалізації компетенції; 
 
2) вираження державного публічного інтересу, керівної ролі держави; 
 
3) засоби досягнення мети, способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі здійснення спільної діяльності; 
 
Практика розвитку продуктивних сил в Україні та інших країнах світу, рівень та характер реформування економіки та форм власності, підтверджують зміну ролі та значення тих чи інших методів управління у певні періоди розвитку суспільного виробництва. 
 
Значення методів управління визначає їхню спрямованість на досягнення цілей у найбільш стислі строки за умов раціонального використання всіх видів ресурсів. На сутність і співвідношення методів управління впливають форми та модель господарського механізму в суспільстві [ 1, c. 60 – 61 ]. 
^

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Aдміністративні методи управління: поняття, види, характеристика

 
Адміністративні методи управління представляють собою сукупність засобів адміністративного впливу (на відносини працівників у виробництві). Здійснення цих методів гарантується діючою системою державних законів і нормативних актів. Адміністративні методи управління – система способів і прийомів організаційно – розпорядчої дії, яку використовують для організації й координації об’єктів управління з метою виконання поставлених завдань. Тому адміністративні методи припускають організаційний і розпорядчий впливи. 
 
В основі організаційного впливу лежать: організаційне регламентування, організаційне нормування і організаційне проектування. Організаційний впливвідображає статику системи управління і представляє собою комплекс заходів організаційного характеру. 
 
Розпорядчий вплив відображає динаміку управління. Він здійснюється в процесі функціонування системи і направлений на забезпечення злагодженої роботи апарату управління, на підтримання виробничої системи в заданому режимі роботи чи перехід її в більш досконалий вигляд. Розпорядчий вплив виражається у вигляді усного чи письмового розпорядження і має форми наказу чи угоди. 
 
Адміністративні методи управління можна поділити на організаційні (впливають на структуру управління) та оперативно-розпорядчі (впливають на процес управління). 
 
Організаційні методи, в основному, вирішують наступні завдання: 
1) підбір і розстановку кадрів; 
2) постановку завдань для кожного виконавця; 
3) визначення їх функцій, прав і обов'язків; 
4) проведення інструктажів для працівників; 
5) планування та організацію їх виконання; 
6) погодження роботи в часі і просторі; 
7) контроль виконання. 
 
Реалізація організаційних відносин відбувається за допомогою застосування організаційно-розпорядчих методів управління, які ще називаються адміністративними. Однак поняття «організаційно-розпорядчі методи управління» більш широке, бо адміністративні методи грунтуються на застосуванні нормативних актів (постанов, наказів, інструкцій органів влади і управління), а організаційно-розпорядчі методи охоплюють усю суть організаційної складової механізму управління . 
 
Організаційно-розпорядчі методи тісно пов'язані і з економічними методами управління, оскільки вони спрямовані на вирішення єдиних завдань з досягнення цілей господарської діяльності. 
 
Застосування організаційно-розпорядчих методів управління передує економічним методам, оскільки для того, щоб використати останні, потрібно організаційно сформувати об'єкт управління та структуру управління. В процесі функціонування господарської системи економічні методи управління реалізуються у формі організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на об'єкт (постанови, накази, розпорядження та ін.). Тісний зв'язок цих двох груп методів синтезує ефективний вплив управляючої підсистеми на підсистему, якою управляють. Разом з тим організаційно-розпорядчі методи управління відрізняються від економічних. 
 
Основою їх розмежування є механізм дії та форма прояву цих методів у процесі управління. Економічні методи управління грунтуються на врахуванні економічних інтересів людей, поєднанні цих інтересів за схемою: людина - колектив - суспільство. Формою прояву економічних методів управління є певні плани, завдання, програми, виражені економічними параметрами, чи ступінь задоволення індивідуальних, групових, колективних інтересів, виражений стимулами індивідуальної і колективної праці. 
 
Організаційно-розпорядчі методи управління грунтуються на таких індивідуальних і групових властивостях людей, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни та розуміння можливості адміністративного покарання. 
 
Організаційно-розпорядчі методи управління слід застосовувати з врахуванням вимог економічних законів. Тільки у цьому випадку вони є науково обгрунтованими. Якщо орган управління в своїй діяльності не враховує або недостатньо враховує вимоги економічних законів, то організаційно-розпорядчі методи можуть перетворитися на адміністративні, бюрократичні, волюнтаристські, суб’єктивні методи впливу. 
 
Характерними особливостями організаційно-розпорядчих методів управління є: 
- прямий вплив на об'єкт управління; 
- обов'язковий характер виконання вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єктів; 
- суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень . 
 
Акти управління, які здійснюються управлінськими працівниками, поділяють на два види: 
- нормативні 
- індивідуальні. 
 
Нормативні акти не мають конкретного адресата. Вони містять загальні норми дій щодо тих чи інших умов і розраховані, як правило, на тривалий період. До них можна віднести: 
- статути підприємств; 
- положення про господарюючі суб'єкти та їхні підрозділи; 
- посадові інструкції; 
- норми і нормативи витрат, матеріалів, праці; 
- стандарти та ін. 
 
Індивідуальні кати управління адресуються певним об'єктам управління. До них відносять: 
- накази; 
- постанови; 
- розпорядження; 
- циркуляри; 
- вказівки. 
 
Організаційно-розпорядчі методи управління класифікують за різними ознаками. 
 
Найважливіше значення для них має класифікація, побудована на врахуванні специфіки засобів важелів організаційного впливу. Такими важелями є: регламент, норма, інструкція, дисциплінарні вимоги, відповідальність, повноваження та ін. 
 
Групуючи ці засоби впливу за роллю в процесі управління, можна виділити дві групи організаційно-розпорядчих методів управління: 
- організаційно-стабілізуючі; 
- розпорядчі; 
 
Центральне місце серед них посідає перша група — організаційно-стабілізуючі методи впливу. 
 
Основний зміст методів організаційно-стабілізуючого впливу полягає у встановленні складу елементів системи і стійких організаційних зв'язків між ними, закріпленням певних обов'язків як за системою в цілому, так і за окремими її ланками. 
 
Другою групою організаційно-розпорядчих методів управління є методи розпорядчого впливу, які відображають поточне використання встановлених організаційних зв’язків і їх часткове коригування в разі зміни умов роботи. 
 
В основу розпорядчих методів покладено повноваження та обов’язки. Обидві групи методів управління використовуються спільно, оскільки вони доповнюють одна одну. Разом з тим ці методи взаємозамінні, що і визначає особливості вибраного в управлінні того чи іншого типу організації або основні аспекти організаційної діяльності в процесі управління . 
 
Організаційно-розпорядчі методи управління можна класифікувати також за джерелами впливу. Тоді виділяють способи організаційного впливу першого, другого та наступних рівнів управління, практика свідчить, що кожний рівень системи управління має свої особливості організаційного впливу і виділяє ті з них, які найбільш ефективні для цього рівня. 
 
На вищих рівнях системи управління переважають регламентаційні та нормативні способи організаційного впливу. 
 
На низовому щаблі управління на передній план виходять розпорядчі методи, покликані регулювати та підтримувати повсякденну виробничо-господарську діяльність. 
 
Диференціація способів організаційного впливу за рівнями системи управління закономірна, оскільки вона відображає обсяг повноважень, якими володіють керівники певного органу, юридичне становище певного рівня управління, специфіку управління, його функціональний зміст на певному щаблі управління. 
 
Обгрунтована диференціація організаційно-розпорядчих методів управління за рівнями системи управління відіграє важливу роль у теорії управління, сприяє найбільш повному врахуванню організаційних відносин у соціально-економічній системі. І навпаки, застосування організаційно розпорядчих методів управління, що не відповідають положенню щабля управління в ієрархії управлінської структури, призводить до зривів, порушення ритму виробничо-господарських процесів. Яскравим прикладом цього може бути намагання сконцентрувати на вищих щаблях управління в роки панування адміністративно-командної системи розпорядницьку діяльність з поточного регулювання функціонування організацій і підприємств. 
 
Організаційно-розпорядчі методи класифікують також за їх спрямованістю. Виділяють методи управління спрямовані на суб'єкт і об’єкт управління. 
 
Специфіка, тієї чи іншої підсистеми визначає специфіку організаційного впливу на кожну з них. Організація інтелектуальної праці (діяльності суб'єкта управління) має свої особливості. В цьому процесі основну роль відіграють: регламентуючі акти, відповідно до яких діють працівники апарату управління, використовуючи права, повноваження та виконуючи певні обов'язки в загальній системі управління. Трудова діяльність людей, які є об’єктом управлінського впливу містить дещо менше інтелектуального елемента і потребує застосування розпорядчих актів у формі економічного, соціального та інших видів впливу. 
 
Отже, організаційно-розпорядчі методи витікають із суті управління, особливостей і властивих йому взаємовідносин, є стрижнем управлінського впливу, специфічно управлінським явищем. Звідси потреба застосування організаційно-розпорядчих методів управління за будь-якої системи господарювання. В цих методах управлінський вплив набуває предметної форми і спонукає виконавців до конкретних дій. Особливе значення мають організаційно-розпорядчі методи в період зародження ринкової економіки в Україні. 
 
На цьому етапі потрібно сформувати нові структури управління, регламентувати їх діяльність, визначити раціональне співвідношення між всіма групами методів управління та напрями цілеспрямованої зміни цього співвідношення до стану, рекомендованого сучасним науковим та практичним менеджментом. Організаційно-розпорядчі методи управління можуть бути ефективним засобом активізації працівників на перехідному етапі оскільки для цього потрібна як перебудова психології людей, так і поступове створення системи економічного регулювання господарських процесів . 
 
Серед організаційно-розпорядчих методів управління основну роль відіграють методи організаційно-стабілізуючого впливу, спрямовані на встановлення, підтримку та поліпшення організаційних структур і порядку діяльності суб'єктів та об'єктів управління. Так, на тривали період за допомогою цих методів визначають структур управління, способи взаємодії елементів системи управління, функції, повноваження і форми відповідальності суб'єкта і об'єкта управління. 
 
Об'єктами організаційного впливу виступають як суб'єкт, так і об'єкт управління і частково зовнішнє середовище. Організаційний вплив на суб'єкт управління полягає у зміні організації його функціонування, тобто функцій, структури, організації управлінської праці, визначенні чи зміні прав, обов'язків та ін. Звичайно, впливаючи на суб'єкт управління, ми тим самим впливаємо і на об'єкт, оскільки ці дві підсистеми перебувають у нерозривному зв'язку. 
 
Суб'єкт управління здійснює самостійний організаційний вплив на об'єкт, встановлюючи режим функціонування останнього .

До складу організаційно-стабілізуючих методів управління входять регламентування, нормування й інструктування. 
 
Регламентування являє собою досить жорсткий тип організаційного впливу і полягає у розробці та введенні в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання протягом певного, визначеного цими положеннями часу. Можна конкретизувати склад регламентуючих організаційних положень. Це, по-перше, положення загальноорганізаційного характеру, яке встановлює організаційну відокремленість і порядок функціонування соціально-економічної системи в цілому. По-друге, це положення, яке визначає і встановлює внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних ланок, їх завдання, функції, повноваження та ін. По-третє, це типові структури, які визначають основні риси побудови внутрішніх організаційних основ. По-четверте, це посадове регламентування, яке здійснюється розробкою штатного розкладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги до заміщення їх. 
 
З наукового погляду сукупність регламентів повинна охоплювати усі ланки соціально-економічної системи — від робочих місць, бригад, відділів, секцій, підприємств до верхніх ланок управління. Побудова і функціонування всіх цих ланок повинні регламентуватися спеціальними положеннями про структурні підрозділи і посадовими інструкціями для окремих посад. 
 
Нормування як метод організаційно-стабілізуючого впливу більш м'який спосіб організаційної стабілізації і полягає у встановленні нормативів, які є орієнтиром у діяльності. 
 
Норми і нормативи, що використовуються в практиці управління, можна класифікувати так: 
 
- за рівнем управління — народногосподарські, загальносистемні і внутрішньовиробничі. 
 
Прикладами народногосподарських норм можуть бути ставки вивізного мита, норми оподаткування діяльності підприємств, мінімальний розмір заробітної плати у народному господарстві та ін. 
 
До загальносистемних норм і нормативів відносять нормативи створення фондів, норми амортизації приміщень, обладнання та механізмів, природних втрат товарів при перевезеннях та зберіганні та ін.  
 
Внутрішньовиробничі норми розробляють безпосередньо на підприємствах. Це норми витрати матеріалів, сировини і палива у виробництві, виробітку, нормативи часу на технологічні операції тощо; 
 
- за видами - техніко-технологічні, планово-економічні, трудові, фінансово-кредитні, матеріально-постачальницькі, організаційно-управлінські та ін. 
 
Техніко-технологічні норми регулюють використання сировини, обладнання та допоміжних матеріалів. 
 
Група планово-економічних норм охоплює регулювання оплати і стимулювання праці, нормування товарних залишків, строки подання статистичної звітності. 
 
Трудові норми - це норми виробітку, нормативи чисельності працівників, норми часу для праці і відпочинку, трудового розпорядку тощо.  
 
Фінансово-кредитні норми регулюють порядок одержання кредитів та ліквідації заборгованості, створення фондів загального і спеціального призначення, порядок віднесення втрат і збитків на результати діяльності та ін. 
 
Матеріально-постачальницькі норми визначають порядок надходження сировини, матеріалів та товарів у підприємства, строки поставки, встановлюють мінімальні обсяги відвантаження тощо. 
 
До організаційно-управлінських норм відносять типові управлінські структури, норми підпорядкування, порядок розробки та прийняття управлінських рішень та ін. 
 
- за строками дії норми поділяють на довго- та короткострокові; 
 
- за напрямом впливу розрізняють норми впливу на колектив у цілому та на окремих працівників. 
 
Норми і нормативи, що застосовуються в процесі управління, є необхідною, важливою умовою наукової організації управління, оскільки саме на них грунтується виконання функцій менеджменту. Тому надзвичайно важливо постійно поліпшувати нормативну базу, розширювати коло нормативних показників, своєчасно переглядати раніше прийняті норми і нормативи, щоб вони не стали перепоною на шляху оптимізації управління. 
 
Інструктування - найбільш м'який спосіб організаційного впливу, який полягає в ознайомленні з умовами роботи чи обставинами дорученої справи, з'ясуванні питань, можливих затруднень, пересторозі від можливих помилок, у порадах щодо виконання певних видів робіт. Інструктування завжди має форму методичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне виконання роботи . 
 
Інструктування може здійснюватися за допомогою радіо, телефону, відеопристроїв, особистими контактами, індивідуально і колективно. Воно може мати наочну форму. До інструктування відносять оформлення приміщень організаційною документацією про умови роботи. Це стенди з найменуваннями організаційних підрозділів, схеми розташування їх, порядок роботи, внутрішньоорганізаційні інструкції. Важливу роль при цьому відіграють лаконічність, простота, врахування психології сприйняття. Це все поліпшує організаційні умови роботи, сприяє успішному виконанню її. Зазначені методи організаційного впливу рекомендується застосовувати в комплексі. 
 
Методи організаційного впливу спрямовані на формування системи управління, визначення її функцій і структури, порядку і методів здійснення окремих функцій, організацію спільної праці, її нормування, методичне інструктування і навчання працівників ефективним способам виконання покладених на них завдань. Важливість цих цілей передбачає обов'язковість використання і безперервного удосконалення методів організаційного впливу як особливих інструментів управління на всіх рівнях управління. 
 
У практиці управління можуть виникнути такі проблеми, які не вкладаються в установлені регламентаційними актами чи нормами межі. Інакше кажучи, нерідко виникає конкретна ситуація, не передбачена в регламентаційних актах або ж передбачена ними як розпорядча діяльність.  
 
Ситуаціями першого роду є відхилення від раніше прийнятих планів, зумовлені порушенням зв'язків між суб'єктом і об'єктом управління, недостатньою обгрунтованістю деяких управлінських рішень, зривами в постачанні товарамиі сировиною підприємств, змінами в характері попиту на ринку та ін. 
 
Відхилення порушують планову програму розвитку господарської діяльності і потребують обов'язкового активного втручання управлінських органів для термінового виправлення становища, яке склалося. 
 
Ситуаціями другого виду, тобто передбаченими в організаційних нормах, але такими, що потребують конкретної розпорядчої діяльності в кожному випадку, є, наприклад, діяльність з добору і розстановки кадрів, оперативне керівництво виробничо-господарським процесом. У всіх випадках застосовуються способи розпорядчого впливу. 
 
Основою розпорядчого впливу є порядок управління, розроблений в результаті актів організаційного впливу. Саме на підтримання і поліпшення цього порядку спрямований розпорядчий вплив. Він виходить від керівника, має обов'язковий характер і не підлягає обговоренню чи зміні . 
 
Всі акти розпорядчого впливу надходять суворо в одному напрямі: від вищих управлінських ланок до низових, від керівника до підлеглих. Для розпорядчого впливу характерна нерегулярність його виникнення, оскільки відхилення в прийнятому порядку управління виникають раптово і їх складно передбачати наперед. У добре організованій системі ці відхилення зведені до мінімуму, проте через різноманітні зовнішні і внутрішні причини інколи і в ній виникає потреба в застосуванні розпорядчого впливу. Причинами таких відхилень у системі організації, наприклад, торгової діяльності, можуть бути: 
- неритмічність завезення товарів у торгову мережу, незабезпеченість працівниками необхідних категорій, порушення техніки безпеки та ін.; 
- в технологічній системі - порушення технологічного процесу оптового та роздрібного продажу товарів, надходження від постачальників неякісних товарів, недодержання регламентів та режимів роботи; 
- в системі організації праці - порушення трудової дисципліни, використання недосконалих систем матеріального стимулювання праці та ін.; 
- в економічній системі - невідповідність фактичних витрат обороту запланованим, недосконалість діючих систем планування та економічного стимулювання. 
 
Методи розпорядчого впливу дають змогу запобігти відхиленням від планової програми господарювання, здійснити перехід системи до стану рівноваги, наприклад, впровадженням більш досконалого порядку організації праці, планування, стимулювання та ін. 
 
Розпорядчий вплив здійснюється на основі розробки управлінських рішень щодо способів подолання відхилень, які виникли, або підвищенням ефективності організаційної системи, спрямовуючи ці рішення конкретним виконавцям для реалізації. Формою вироблення розпорядчого-впливу є усні та письмові розпорядження. До їх складу входять: 
- директиви; 
- постанови; 
- накази; 
- вказівки; 
- розпорядження; 
- резолюції. 
 
Все це види розпорядчої діяльності, розпорядчого впливу, а не документи. Документи з аналогічними назвами - лише зовнішній прояв розпорядчого впливу. Сам же розпорядчий вплив може бути за формою усним чи документально оформленим. Кожна з цих форм має свої переваги. Усна форма більш оперативна.Документальна форма сприяє кращому обліку і контролю виконання розпоряджень. Поєднання форм розпорядчої діяльності становить важливу складову сторону діяльності керівника. 
 
Постанови – це розпорядчі акти, які приймаються колегіальними органами управління (з'їздами, конференціями, зборами, комісіями, правлінням) і містять шляхи вирішення важливих питань, що стосуються всієї організації чи системи в цілому . 
 
Основною формою розпорядчого впливу на підприємствах, якими керують керівники на засадах єдиноначальства, є накази. Наказ - це письмове вирішення певного завдання з переліком конкретних шляхів, строків, порядку, відповідальних осіб і форм контролю. Виконання наказу обов'язкове, оскільки він виражає волю лінійного керівника, який має право одноособового прийняття рішень. Сам наказ обов'язково повинен відповідати нормам адміністративного права, інакше він юридично може бути неправомірним. 
 
Різновидом розпорядчого впливу є розпорядження, що деталізує конкретні шляхи і способи вирішення окремих завдань у масштабах окремо взятих служб та підрозділів. Розпорядження може бути видане лінійним чи функціональним керівником у межах його повноважень. 
 
Специфічною формою розпорядчого впливу є директива, що являє собою рішення про цілі перспективного розвитку окремих структурних підрозділів, підприємств, організацій, господарських систем та галузей. Директиви визначають загальну мету господарювання, розраховану на тривалий період і яка потребує якісної зміни способів і методів роботи. Реалізація директив пов'язана з виданням наказів, розпоряджень, постанов і вказівок для вирішення проміжних завдань. 
 
В управлінні також широко застосовується резолюція, яка являє собою конкретну вказівку виконавцю щодо здійснення тих чи інших дій, передбачених відповідним документом. Резолюція накладається керівником у лівому верхньому куті документа під кутом до його тексту. 
 
Також широко використовують консультації, які проводять за необхідності одержати додаткову інформацію щодо вирішення проблем. Для цього залучають експертів, що володіють необхідними знаннями або мають досвід розв’язання подібних проблем. 
 
Обгрунтованість розпоряджень і вказівок потрібно насамперед розглядати юридично, тобто під кутом зору відповідності змісту їх правовим нормам. 
 
Разом з правовою обгрунтованістю вказівок розрізняють ресурсну обгрунтованість їх, тобто наявність чи надання матеріальних, трудових, фінансових та часових ресурсів для виконання цих вказівок і розпоряджень. 
 
Використовуючи розпорядчі методи управління, сучасний менеджер повинен чітко і грамотно ставити завдання, компетентно аналізувати та ефективно контролювати хід реалізації їх, проводити інструктивну та роз'яснювальну роботу, налагоджувати та підтримувати виконавчу дисципліну. 
 
Під виконавчою дисципліною розуміють вміле виконання наказів, розпоряджень, вказівок керівника, яке забезпечується кваліфікацією, досвідом, творчістю та ініціативою виконавців . 
 
Для налагодження високої виконавчої дисципліни потрібні: 
- чітко встановлені строки виконання завдань та заходів, що містяться в постановах, розпорядженнях, наказах, і сувора перевірка додержання їх; 
- персональна відповідальність виконавців за виконання завдань та заходів; 
- встановлення заохочень виконавцям за своєчасне та дострокове виконання завдань та проведення заходів. 
 
Фахівці вважають, що в разі недодержання зазначених умов, відсутності дієвого контролю за виконанням розпоряджень, своєчасно виконуються лише 50—55 % загальної кількості їх. 
 

 
^ 3.Переваги та недоліки адміністративних методів управління 
 
Практика переконливо засвідчує, що в керівництві різними структурами не можна покладатися тільки на силу наказів та розпоряджень. Адміністративні методи повинні спиратися на використання економічних законів та закономірностей. Завданням кожного менеджера є використання також і економічних, і соціально-психологічних методів управління. 
 
Адміністративні методи доцільно розглядати як сукупність методів організаційного та оперативно-розпорядчого впливу. Досвід засвідчує, що від того, наскільки своєчасно і якісно виробляються документи, які використовуються для організаційного регламентування та нормування, залежить ефективність управління, а також необхідність оперативно-розпорядчих впливів на об'єкт управління. Наприклад, своєчасне встановлення та дотримання коефіцієнтів ліквідності, нормативів на оплату праці, регламентів з кредитів виключають застосування штрафних санкцій до банків. 
 
За допомогою цих методів певними способами і прийомами досягається ефективне функціонування керуючої і керованої систем та їх структурних елементів. 
 
Розпорядчі функції здійснюються не ізольовано, вони тісно переплітаються з іншими у різних керівників. На нижчих рівнях управління (зав. касою, зав. операційною частиною, зав майстернею) переважає пряме безпосереднє управління людьми (виконавцями). А тому головне завдання керівників нижчої ланки полягає в тому, щоб донести до відома прямих виконавців рішення (завдання, задачу), поставлене вищим керівником. 
 
Менеджери середнього рівня (начальники відділів, бригадири) повинні забезпечити виконання поставленого завдання перед колективом керівниками вищого рівня (директорами, президентами, головами правлінь). Крім того, ці керівники за своїми функціональними обов'язками контролюють роботу менеджерів нижчого рівня. 
 
Керівники вищого рангу покликані визначати напрямки діяльності організації, об'єднати в ціле завдання і роботу всіх підрозділів банку, підприємства, закладу . 
 
Узагальнюючи практичний досвід та рекомендації, які подаються у літературі, можна визначити загальні правила оперативно-розпорядчої діяльності керівників організацій. 
 
1. Розпорядження потрібно віддавати тоді, коли цього дійсно вимагають обставини. 
2. Розпорядження повинні бути адресовані конкретному виконавцю. 
3. Розпорядження повинні бути короткими, конкретними, точними та ясними, аби не було двоякого їх тлумачення. 
4. Розпорядження повинні бути науково обґрунтованими. 
5. При опрацюванні рішень рекомендується залучати спеціалістів та інших виконавців. 
6. Розпорядження повинні віддаватися завчасно, щоб можна підготуватися до їх виконання. 
7. Не слід давати багато розпоряджень одночасно. 
8. Постійно треба приділяти достатньо уваги організації контролю за виконанням рішень і перевіряти виконавців. 
 
До працівників, які не виконують розпоряджень, порушують дисципліну, потрібно застосовувати заходи примусу - заходи морально-правового впливу, засоби матеріального покарання, звільнення або переведення на іншу посаду. 
 
За допомогою розпорядчих дій способом короткострокового впливу усуваються недоліки, відхилення, які зустрічаються у виробничій діяльності. 
 
Ці дії реалізуються шляхом видачі наказів, розпоряджень та вказівок. 
 
Накази видаються першими керівниками та їх заступниками, розпорядження - начальниками підрозділів та служб, які мають на це відповідні повноваження. А для забезпечення виконання наказів і розпоряджень всіма керівниками даються вказівки. У конкретних ситуаціях, в яких допускаються прорахунки та відхилення у виконанні наказів та розпоряджень, застосовуються дисциплінарні дії. Це проявляється у доганах, переміщеннях, звільненнях, додаткових призначеннях тощо. 
 
Таким чином, розпорядчий вплив реалізується в різноманітних формах. Різноманітність цих форм дає змогу успішно підтримувати стійкість системи управління відповідно до характеру проблем, що виникають, і усувати відхилення від заданої програми в організаційній системі підприємств та організацій. 
 
Одним з найважливіших практичних питань управління є ефективність використання розпорядчих методів управління. Визначити її можна, зіставляючи те, що було передбачено наказами, постановами, розпорядженнями та іншими формами розпорядчого впливу, з тим, що було фактично досягнуто при реалізації їх. Ефективність письмових розпоряджень (наказів) зумовлюється їх кількістю, ступенем обгрунтованості, проявом творчості та ініціативи з боку виконавців, рівнем виконавчої дисципліни. 
 
Практикою управління соціально-економічними системами виявлена така залежність: чим вище рівень (якість) організації праці, виробництва та управління, тим менше видається письмових розпоряджень. Велика кількість розпоряджень послаблює їхній вплив, перетворюючи у формальні акти, збільшує обсяг роботи управлінського апарату. Слід зазначити, що чим більше письмових вказівок видається, тим більша вірогідність появи непогоджених заходів, строків, порушень принципу матеріальної та часової забезпеченості розпоряджень . 
 
Отже, складність системи виробничих відносин між людьми, що входять до трудового колективу, потребує застосування комплексу методів впливу на колектив і окремих його членів, як економічних, так і організаційно- розпорядчих та соціальних методів. У раціональному поєднанні цих методів - запорука ефективної діяльності підприємства. 
 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки 
 
Слід зазначити, що використовуючи розпорядчі методи управління, сучасний менеджер повинен чітко і грамотно ставити завдання, компетентно аналізувати та ефективно контролювати хід реалізації їх, проводити інструктивну та роз'яснювальну роботу, налагоджувати та підтримувати виконавчу дисципліну. 
 
Досвід засвідчує, що від того, наскільки своєчасно і якісно розробляються документи, які використовуються для організаційного регламентування та нормування, залежить ефективність управління, а також необхідність оперативно-розпорядчих впливів на об'єкт управління. 
 
Щодо рекомендацій поліпшення сучасного стану управління,то потрібно сформувати нові структури управління, регламентувати їх діяльність, визначити раціональне співвідношення між всіма групами методів управління та напрями цілеспрямованої зміни цього співвідношення до стану, рекомендованого сучасним науковим та практичним менеджментом. Організаційно-розпорядчі методи управління можуть бути ефективним засобом активізації працівників на перехідному етапі оскільки для цього потрібна як перебудова психології людей, так і поступове створення системи економічного регулювання господарських процесів. 
 
Складність системи виробничих відносин між людьми, що входять до трудового колективу, потребує застосування комплексу методів впливу на колектив і окремих його членів, як економічних, так і адміністративних та соціальних методів. У раціональному поєднанні цих методів - запорука ефективної діяльності підприємства. 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література 
 
1. Антонюк О. Адміністративний менеджмент: теоретико – методологічні засади // Персонал. – 2006. - № 12. – с. 58 – 64. 
2. Антонюк О. Адміністративний менеджмент: теоретико – методологічні засади // Персонал. – 2007. - № 1. – с. 58 – 64. 
3. Антонюк О. Адміністративний менеджмент: теоретико – методологічні засади // Персонал. – 2007. - № 2. – с. 56 – 62. 
4. Гончаренко А. Запередельные мечты // Бизнес. – 2006. - № 7. – с. 50 – 52. 
5. Завалкевич Л. О методах управленческого влияния // Персонал. – 2003. - № 2. – с. 60 – 64. 
6. Карпенко М. Руководить на «пятерку» // Компаньон. – 2005. - № 36. – с. 46 – 51. 
7. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту. – К. : Академвидав, 2003. – 414 с. 
8. Лазаришина І. Розвиток концептуальних підходів в обліку та економічному аналізі як реалізації потреб теорії і практики управління // Вісник ТАНГ. – 2005. - № 1. – с. 98 – 101. 
9. Сбитнев А. Формула управления // Маркетолог. – 2004. - № 10. – с. 60 – 64. 
10. Стадник В. В., Йохна М. А. Основи менеджменту. – К. : Академвидав, 2003. – 464 с. 
11. Сухарський В. С. Менеджмент. – Тернопіль : Астон, 2001. – 340 с. 
12. Транченко Л. В. Методи інструменти посилення впливу механізму управління на діяльність підприємств // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - № 3. – с. 92 – 96. 
13. Фомичев А. Н. Административный менеджмент. – М. : Дашков и К, 2003. – 228 с. 
14. Шегда А. В. Менеджмент. – К. : Знання, 2004. – 688 с. 
15. Яновский А. М. Менеджмент – технология управления деятельностью предприятия // Менеджмент и кадры : психология управления, соционика. – 2004. - № 11. – с. 5 – 8.