Украина на мировых рынках вооружения

Розділ 3. Напрямки підвищення конкурентоспроможності України на світовому ринку озброєння

3.1 Міжнародна кооперація  військового співробітництва

 
 
 
Після проголошення незалежності України  перед нею постала низка життєво  важливих проблем зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного характеру, які потребують розгляду і комплексного вирішення. Вони стосуються багатьох сфер життєдіяльності України, в тому числі - військово-технічної. Для України вирішення цього нетрадиційного завдання ускладнюється, крім усього іншого, ще й тим, що спектр національних інтересів тільки-но формується, постійно розширюються і водночас збільшуються внутрішні та зовнішні чинники, які ставлять під загрозу становлення національної системи військово-технічного співробітництва України із зарубіжними країнами.[22, с. 6] 
 
Посилення коопераційних зв’язків з виробниками зброї з інших країн, які повинні забезпечити присутність на ринку та збільшення фінансування виробничої сфери, не можливо без вирішення проблеми власності у військовому виробництві. Головною метою приватизації є пошук “ефективного власника”. Особливістю приватизації державних оборонних підприємств є збереження профілю замовлень у післяприватизаційний період, забезпечення на визначений термін державних ринків збуту. Держава - гарант майбутніх замовлень і закупівель. Такий підхід економічно себе виправдовує, оскільки він стимулює підприємця здійснювати довгострокові інвестиції в підприємство, а державу - сприяти пом’якшенню жорстких економічних обставин, у які підприємство потрапило після приватизації. Так, якщо підприємство, що приватизується, не зберігає свій профіль і переорієнтовується на випуск радикально іншої продукції, то це сприяє притягненню приватного капіталу, оскільки статус підприємства, що знаходиться в перехідному періоді, занижує його вартість, і неефективні підприємства можуть бути передані у власність приватним власникам за порівняно низьку ціну. Держава ж змушена гарантувати закупівлю на початковому етапі, оскільки в іншому випадку інвестиційна привабливість приватизованої компанії знизиться, що негативно позначиться на вартості компанії, а отже, на прибутках від приватизації. Така політика на перших етапах може призвести до створення приватних монополій замість державних підприємств.  
 
Досвід реформування ОПК Російської Федерації та Китаю свідчить, що при вивченні можливостей залучення позабюджетних джерел для фінансування структурної перебудови оборонного комплексу особлива увага приділяється фондовому ринку цінних паперів, реалізація яких дасть можливість отримати кошти за наступними напрямками:  
 
- продаж акцій підприємств, що приватизуються, за інвестиційним курсом;  
 
- передача пакетів акцій у довірче (трастове) управління під інвестиції довірчого керуючого;  
 
- розміщення вторинних емісій акцій оборонними АТ;  
 
- продаж надлишків державного майна;  
 
- продаж надлишків землі;  
 
- прямі виробничі інвестиції за комерційними проектами на конкурсній основі[14, с. 25].  
 
Успішне проведення реструктуризації підприємств і організацій ОПК вимагає створення сприятливих умов для товаровиробника, надійних гарантій іноземним і вітчизняним інвесторам, вибіркової державної підтримки підприємств і наукових організацій, найбільш вагомих для оборонної галузі. Без вирішення цих проблем важко розраховувати на успіх. Необгрунтована і кваплива реструктуризація ОПК може призвести до втрати значної частини його науково-технічного потенціалу. Створення в Україні на основі поєднання промислового і фінансового капіталу виробничих структур може бути одним з основних шляхів реформування ОПК. Як свідчить світовий досвід, саме таким шляхом можливе ефективне вирішення ключових проблем, пов’язаних з налагодженням коопераційних і виробничо-технологічних зв’язків, надійного інвестування підприємств-виробників, підвищення конкурентоспроможності продукції, забезпечення її надійного постачання і збуту.  
 
Найбільший інтерес до приватизації українських підприємств спостерігається з боку Російської Федерації. Стійкі коопераційні зв’язки деяких українських заводів підштовхнуть їхню певну частину в російські холдінги і спільні фінансово-промислові групи. В коопераційних контрактах сьогодні беруть участь близько сотні українських і близько трьох сотень російських підприємств. Як зазначають російські експерти, впускати приватний капітал в ОПК почали й у Росії.. За спеціальною федеральною цільовою програмою реформування ОПК РФ буде створено понад 100 оборонних холдингів і корпорацій. Вже зараз в російському ОПК державні підприємства складають меншість. Чверть її доводиться на частку АТ за участю держави (від міноритарного до контрольного пакету акцій), а біля третини підприємств ОПК складають акціонерні товариства, у яких державі не належить жодна акція.  
 
Така активна експансія російської сторони до оборонних підприємств України не може не викликати певне занепокоєння. Інтерес, як правило, проявляється до найсучасніших, унікальних виробництв, що зараз становлять кістяк національного ОПК та основу його експортного потенціалу. [46, с. 12] 
 
Не менш цікавою для України є можливість кооперації у виробництві озброєння з країнами ЄС. Тенденція до зменшення військових витрат протягом останнього десятиріччя у багатьох країнах світу і, в першу чергу, західноєвропейських державах, звуження світового ринку озброєння, значне подорожчання сучасних зразків ОВТ надали поштовх до структурних перетворень у військовій промисловості країн Західної Європи. Скорочення військових бюджетів і, як наслідок, посилення конкуренції за одержання замовлень на створення практично усіх видів озброєння поклали початок новому етапу інтеграції підприємств ОПК західноєвропейських країн. ВТС між країнами Західної Європи, кооперація й інтеграційні процеси набувають усе більшого значення для: забезпечення стабільної політико-економічної ситуації; зменшення залежності від технологічного і промислового потенціалу США.  
 
Аналіз інституціональних реформ військово-промислового комплексу в країнах Європи виявляє тенденцію усе більшого переносу акцентів із сугубо національних рішень на загальноєвропейські рішення. Європейська інтеграція і співробітництво у виробництві озброєнь і військової техніки в першу чергу спрямована на виготовлення: керованої ракетної зброї, оборонної електроніки, високотехнологічних боєприпасів, модернізацію ракетних комплексів протиповітряної оборони, радіолокаційних станцій артилерійської розвідки і керування вогнем, торпедного озброєння для нових підводних човнів класу U212, нового європейського бронетранспортера GTK. [41, с. 4] 
 
Важливим кроком на шляху розробки Загальної європейської політики в сфері безпеки й оборони, інтеграції оборонної промисловості і розвитку внутрішнього європейського ринку озброєнь, посилення конкурентноздатності європейської оборонної індустрії в глобальних масштабах стало підписання 2 жовтня 1997 р. країнами – членами ЄС Амстердамської угоди, що набрала сили 1 травня 1999 року. Ця угода відчиняє можливості для воістину великомасштабної взаємодії держав - членів ЄС в області оборонної промисловості і створення відповідних інститутів співробітництва.  
 
Наслідком такої міжнародної кооперації виробників озброєнь на міждержавному рівні є формування внутрішньоєвропейского ринку товарів військового призначення, ріст економічної і технологічної незалежності воєнної промисловості європейських держав, що на практиці означає створення матеріальних передумов здійснення єдиної політики військової безпеки в регіоні в цілому.  
 
У цьому контексті важливим є розвиток промислової і науково-технічної кооперації військово-промислових виробництв України і ЄС. У такий спосіб Україна зможе знайти власну нішу серед європейських виробників зброї, забезпечивши собі стабільну частку європейського ринку ОВТ.  
 
Правовою підставою для такого співробітництва є Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (Угода була ратифікована Верховної Радою України, схвалена Європейським парламентом і ратифікована парламентами всіх держав - членів ЄС). Цей документ надає необхідні легальні підстави для такого роду кооперації. Даною Угодою передбачені відповідні спільні заходи в науково-технічній, промисловій, торговій областях і інших напрямках. Розвиток науково-технічного співробітництва, передбачений статтями Угоди, дає Україні можливість брати участь не тільки в програмах цивільних наукових досліджень, але й у деяких програмах з розвитку спеціальних видів космічної техніки, окремих напрямків літакобудування і мікроелектроніки, де широко використовуються технології подвійного призначення. [49, с. 40] 
 
Інтерес до українського оборонно-промислового комплексу висловлювало чимало країн-членів ЄС. Зокрема, ФРН тривалий час підтримувала проект Ан-70, Великобританія розглядала можливість використання українських літаків Ан-124 ("Руслан"). Варто згадати й досить цікавий спільний українсько-французсько-чеський проект модернізації танку Т-72, який обумовив подальший розвиток співробітництва у галузі ВТС між Україною та Францією. Франція виявляє зацікавленість до спільних розробок у галузі бронетанкобудування, зокрема, у пресі з’являлися заяви навіть про можливості створення спільного танку та спільного бронетранспортера. Проте, суттєвої кооперації з цими країнами так і не відбулося. Окрім того, Франція, як Німеччина, розглядає Україну як ринок модернізації парку бойових літаків. Успіхом можна вважати укладання контракту на 97 млн. дол. з Грецією на поставки цій країні НАТО двох малих десантних кораблів на повітряній подушці (типу "Зубр").  
 
Ще одним прикладом співпраці України з країнами Європи є створення разом з Італією та Бразилією міжнародного консорціуму, що займатиметься модернізацією та пусками українського ракетоносія "Циклон" з бразильського космодрому. Кооперація, що склалася в аерокосмічній промисловості держав - членів ЄС, спектр діяльності аерокосмічних фірм США та скорочення космічних програм Росії обумовлюють необхідність для України пошуку нових нетрадиційних рішень для визначення свого місця в загальноєвропейській кооперації в аерокосмічній промисловості.  
 
Серед країн Центральної Європи – майбутніх членів ЄС найбільшого розвитку набуло ВТС із Польщею. Польща виявляє суттєвий інтерес до модернізації танків Т-72, військово-морської техніки, станцій пасивної локації “Кольчуга” тощо. Проте вступ Польщі до НАТО та переорієнтація її збройних сил на натівські стандарти стають суттєввою перешкодою на шляху подальшого розвитку військово-технічної співпраці. [13, с. 7] 
 
Отже, незважаючи на певну зацікавленість з боку європейських країн до українського ОПК, країни ЄС поки що залишаються декларативним стратегічним партнером України. Для галузі ВТС це особливо відчутно. Більшість проектів, до яких деякі західні країни виявили інтерес, поки що залишаються нереалізованими. До сьогоднішнього дня практично не укладено серйозних контрактів між Україною та країнами ЄС. 
 
Військово-технічне співробітництво з країнами-членами НАТО на даний час здійснюється у межах програми "Партнерство заради миру" і "Хартії про особливе партнерство між Україною та організацією Південноатлантичного договору". Україна бере активну участь у роботі груп партнерства (CNAD), які розглядають питання, пов'язані з придбанням озброєння і військової техніки, забезпеченням якості озброєнь, безпекою та придатністю боєприпасів і вибухових речовин, безпекою транспортування та зберігання боєприпасів і вибухових речовин, стандартизацією та каталогізацією озброєння і військової техніки. [11, с. 32] 
 
На даному етапі основні зусилля України мають спрямовуватися на формування і просування в НАТО ініціатив щодо спільних проектів створення і модернізації озброєння і військової техніки. У цьому плані вимагається реалізація комплексу заходів, спрямованих на порозуміння стосовно механізмів організації та вжиття практичних заходів щодо розвитку військово-технічного співробітництва України з НАТО. Потрібно передусім вирішити питання, пов'язані із стандартизацією та каталогізацією озброєння і військової техніки; плануванням придбання озброєння і військової техніки, сумісністю боєприпасів. Крім того, для забезпечення участі України у спільних з НАТО проектах зі створення і модернізації озброєння і військової техніки Україна має перейти на системи кодифікації, класифікації та стандартизації озброєння і військової техніки НАТО. Впровадження цих систем зумовлює необхідність формування на державному рівні спеціальної системи отримання, перекладу і обробки стандартів НАТО.  
 
Для отримання стандартів НАТО на озброєння і військову техніку, методичних документів, інструкцій, довідників, за підрахунками колишнього Мінпромполітики, потрібно близько 2,0 млн грн. [21, с. 220] 
 
Україна виступила в НАТО з ініціативою створення міжнародного лабораторного комплексу "Інтерстандарт", діяльність якого спрямовується на комплексні дослідження можливості модернізації озброєння і військової техніки країн-членів колишньої Організації Варшавського Договору, певних країн "третього світу" з метою забезпечення її сумісності з озброєнням НАТО.  
 
За попередніми розрахунками, модернізація артилерійського озброєння (застосування снарядів калібру 105-мм і 120-мм) тільки танкового парку Чехії, Польщі та Угорщини (танків Т-54, Т-55, Т-72) дозволить зекономити сотні мільйонів доларів. [14, с. 26] 
 
Проте на даний час співробітництво України з країнами колишньої Організації Варшавського Договору у військово-технічній сфері досить обмежене, відбувається за двосторонніми щорічними планами і практично зводиться до проведення спільних навчань, взаємодії в галузі військової освіти, обміну досвідом у сфері оборонного будівництва.  
 
До основних чинників, що негативно впливають на розвиток військово-технічного співробітництва з Україною, слід віднести: орієнтацію країн ЦСЄ на озброєння та військову техніку натовських стандартів; орієнтацію виробників озброєння і військової техніки країн ЦСЄ на західні технології; недостатнє фінансування оборонних програм.  
 
Найреальнішим є надання Україною послуг в обслуговуванні та ремонті наявних озброєнь і військової техніки радянського виробництва. Є значна потреба в модернізації та ремонті бойових і військово-транспортних літаків, вертольотів, бронетанкової техніки, їхніх агрегатів, вузлів, приладів, спеціального радіолокаційного обладнання. В Україні залишилося близько півсотні ремонтних підприємств міністерства оборони колишнього СРСР, що здатні надавати послуги в обслуговуванні та ремонті більшості типів літаків, вертольотів бронетанкової та інженерної техніки.  
 
Враховуючи стратегічні військово-політичні плани країн ЦСЄ, їхні економічні та технологічні можливості в розробці, виробництві та модернізації озброєння і військової техніки, Україні важко розраховувати на широкомасштабне військово-технічне співробітництво. Головні причини у політичній та економічній переорієнтації цих країн на НАТО і досить обмежені фінансові ресурси. [15, с. 44] 
 
Змістом військово-технічного співробітництва України з країнами ЦСЄ є переважно модернізація озброєнь і військової техніки. У той же час військово-технічне співробітництво з західними країнами означає безпосередню участь у розробці техніки на сучасному високотехнологічному рівні. І від того, наскільки українським виробникам вдасться поглибити співробітництво у цій сфері, значною мірою залежатиме перспектива розвитку української оборонної промисловості.

Висновки

 
 
 
Сучасний світовий ринок озброєнь - один з найбільш складних секторів світового господарства. Суперництво  окремих країн та угруповань тут  є дуже гострим: боротьба точиться не тільки за окремі прибутки, а й за військово-технічну перевагу, тривалу прив’язку покупця до свого технологічного комплексу.  
 
Щорічно в світі проводиться близько 8 мільйонів одиниць малої і легкої зброї, 12 мільярдів патронів, за статистикою на кожних десять чоловік в світі доводиться один пістолет. Щодня в результаті використання вогнепальної зброї гине 1000 чоловік. (Відповідно до останніх даних, щорічно в світі гине до 500.000 тисяч чоловік.) Сукупний річний військовий бюджет всіх країн за інформацією шведської організації SIPRI, яка займається проблемами виробництва і постачань озброєнь, складає більше 900 мільярдів доларів. 
 
Не дивлячись на спроби міжнародного співтовариства обмежити розповсюдження озброєнь, їх експорт продовжує залишатися найбільш прибутковою сферою для багатьох держав миру.  
 
Цілком природньо, що відбуваються зміни на світовому ринку озброєнь. На цей час Україною здійснена серйозна заявка на цьому чутливому ринку, а аналіз контрактів та пакету замовлень дозволяє стверджувати, що держава закріпила позиції досить вагомого експортера зброї.  
 
 Нині Україна вже має певний ступінь політичного впливу у ряді країн, зокрема, в країнах Азії, Африки та Близького Сходу. Розширюється присутність та поглиблюється вплив України на ринку країн Азиатсько-Тихоокеанського регіону, де у поточному році Україною здійснено активний виступ як виробника і постачальника озброєнь. Покращився рівень сприйняття України як надійного партнера у галузі ВТС й на ринках Західної Європи, в тому числі, і в країнах НАТО. Україну запрошено до участі у декількох спільних проектах та тендерах на забезпечення озброєннями країн НАТО. Щоправда, кількість та фінансові параметри збройових контрактів в Західній Європі поки що незначно відбилися на обсягах експорту озброєнь України в цілому. Разом з тим, є тенденція втрачання Україною ринків в Східній Європі, що пов’язується передусім з їх орієнтацією переважно на інтеграцію до Європейських інституцій та з неадекватними маркетинговою політикою, лобіюванням перших осіб держави та інформаційним супроводженням ВТС в регіоні, а також відставанням України у багатьох напрямках щодо розвитку новітніх систем озброєнь від розвинутих країн Заходу. Також втрачено активність роботи на ринку країн Латинської Америки.  
 
Враховуючи, що тенденція відриву між першими чотирма-п’ятьма державами-експортерами озброєнь має розвиток, можна стверджувати, що Україна практично не має шансів увійти до п’ятірки найпотужніших експортерів світу й своїм головним завданням має розглядати утримання позицій на світовому ринку при збільшені обсягів експорту озброєнь та намаганням вчасно реагувати на зміни у попиті країн, що є потенційними замовниками. 
 
 Україна в цілому спроможна адекватно відповісти новим викликам на ринку озброєнь, і для цього існують певні ресурсні можливості. Зокрема, інтелектуальний потенціал держави при визначенні пріоритетів у розробках та створенні озброєнь може забезпечити створення конкурентоспроможних зразків ОВТ. Окрім того, результати останніх років збройового бізнесу засвідчили компетентність та досить високий рівень професіоналізму команди, що займається від імені держави торгівлею зброєю, а також готовність системи українського бізнесу оперативно реагувати на замовлення з боку іноземних країн. 
 
Водночас, нині у розвиток озброєнь інвестуються лише незначні кошти, тому національна торгівля зброєю може зазнати серйозного удару, якщо не відбудеться негайного збільшення інвестицій у розробки та створення нових зразків озброєнь. 
 
На сьогодні основними формами співпраці між Україною та більшістю її партнерів з ВТС є:  
 
- прямі постачання кінцевої продукції у вигляді як окремих зразків озброєння, так і комплектуючих до них;  
 
- надання послуг щодо ремонту та модернізації техніки виробництва колишнього СРСР, що стоїть на озброєнні країн-партнерів;  
 
- участь у спільних проектах щодо розробки та виготовлення нових зразків озброєння (на зразок танку ОБТ-2000) трапляється набагато рідше. 
 
Щодо більш тісної кооперації у сфері ОПК, то не можна назвати жодної країни, крім РФ. Враховуючи звуження світового ринку ОВТ, загострення конкуренції та бажання потенційних замовників отримувати сучасні види озброєння й можливостей його самостійного виготовлення, більш тісна кооперація саме у виробництві ОВТ може стати основною стратегією щодо подальшої присутності України на світовому збройному ринку. Натомість черезмірна залежність українського ОПК від ОПК РФ може негативно вплинути на імідж України, як самостійного гравця на ринку і значно зменшити можливості розвитку експорту ОВТ з України у перспективі.

Список використаної джерел

1. Закон України «Про державне оборонне замовлення» Відомості Верховної Ради N 464-XIV, 03.03.1999 (зі змінами від 01.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.67 //Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 17, ст.111
2. 2.                 Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Агентства з питань оборонно-промислового комплексу» від 27 серпня 2008 р. № 793  
    
   3.                 Наказ МАПУ «Щодо виконання заходів Державної цільовоїпрограми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2013 року» від22.09.2008 N 603 //www.uapravo.net 
    
   4.                 Наказ Президента «Про хід реалізації Державної програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2010 року» N 721/2007 від 20.08.2007 // lawua.info/jurdata/ 
    
   5.                 Положення «Про Державну комісію з питань оборонно-промислового комплексу України» від 2 грудня 2005 року № 1691/2005 
    
    
   6.                 Артеменко Л.П. Забезпечення воєнно-економічної держави: методичні аспекти: [Роль воєнно-економічної безпеки в загальній системі національної безпеки держави та зв'зок з різними її сферами, принципи та чинники, які впливають на рівень воєнно-економічної безпеки] // Економіка та держава. - 2006. - № 6. - С.59-62.  
    
   7.                 Артеменко Л.П. Моделі управління діяльністю Збройних Сил України в забезпеченні воєнно-економічної держави: [Визначені фактори, що найбільше впливають на забезпечення рівня воєнно-економічної безпеки] // Економіка та держава. - 2007. - № 5. - С.22-26. 
    
   8.                 Артюшин Л.М. Теоретичні аспекти стратегії воєнної безпеки суспільства і держави: Моногр. / Л.М.Артюшин, Г.Ф.Ко-стенко. – Х.: Вид-во Нац. ун-т внутр. справ, 2003. – 176 с 
    
   9.                 Бадрак В., Згурець С. Від протистояння до суперництва // Дзеркало тижня № 30 (659) 18 — 24 серпня 2007 
    
   10.             Бауманн Х. Таблиці національного виробництва озброєнь, Щорічник СІПРІ 2003: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека. Переклад з англійської/Стокгольмський міжнародний інститут дослідження миру, Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. - Київ, 2004, с.401. 
    
   11.             Бадрак В., Згурець С. Збройове яблуко розбрату // Дзеркало тижня № 37 (616) 30 вересня — 6 жовтня 2006 
    
   12.             Бегма В. Україна на світовому ринку озброєння // Економіст. – 2001 - № 2- С. 9-12 
    
   13.             Бегма В. Світовий ринок озброєння та особливості маркетингу продукції військово-технічного призначення // Економіка України. – 2000 - № 6, с.5-7 
    
   14.             Бегма В. Позиция Украины на рынке вооружения стран Центральной и Восточной Европы // Обзор украинского рынка. – 2008 - № 2 –С. 24-27 
    
   15.             Безчасний Л. К., Новіков Е. Б., Юрчук В. В. Інтегрування нових членів та партнерів НАТО у воєнно-економічне співробітництво країн Альянсу: висновки для України // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 8. - С. 42-49  
    
   16.             Богданович В.Ю. Концептуальні підходи до вибору та затвердження в державі потрібного рівня її воєнної безпеки // Наука і оборона. – 1998. – № 2. – С. 10-14. 
    
   17.             Борохвостов В.К. «Військово-технічне співробітництво України з країнами Заходу: стан та перспективи» // Стратегічна панорама. — 2003. — № 3—4. 
    
   18.             Брежнєва Т., Їжак О., Шевцов А. Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти. – Дніпропетровськ, 2003. – 250 с. 
    
   19.             Брыль Р. “Черно-серые” будни (Об экспорте оружия Украиной) // Украинская Инвестиционная Газета. – 2002 – 22 окт. – с. 3-5 
    
   20.             Бєлов О. До питання розроблення Стратегії воєнної безпеки: [Розглядаються підходи до розроблення в Україні Стратегії воєнної безпеки] /О. Бєлов, С. Нечхаєв. // Наука і оборона. - 2007. - № 2. - С.3-7. 
    
   21.             Воєнна безпека України на межі тисячоліть К.: Стилос, 2002. – 394 с. 
    
   22.             Воєнна доктрина України // Національна безпека і оборона. – 2004. – №8. – С. 2 – 7. 
    
   23.             Вооруженные силы зарубежных стран // Зарубежное военное обозрение. — 2004. — № 1.  
    
   24.             Воєнна наука: результати і перспективи: [Огляд матеріалів засідання Воєнно-наукової ради Міністерства оборони України] /Огляд підготував В.Кахно. // Наука і оборона. - 2004. - № 1. - С.3 - 8. 
    
   25.             Голуб Н.В., Клімкін П.А.Україна та міжнародні організації: Інформ.-дов. вид. – К.: Кондор, 2003. – 212 с 
    
   26.             Горбатенко В. П., Цвєтков В. В. Демократія, управління, бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства: Моногр. – К.: Ін-т. держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 347 с. 
    
   27.             Горбулін В. «Олов’яний щит» — візитна картка українського оборонно-промислового комплексу» // Дзеркало тижня № 45 (573) 19 25 листопада 2005 // www.dt.ua 
    
   28.             Грек В. Реформування Збройних сил України: проблеми реалізації Державної програми розвитку озброєння та військової техніки на період до 2015 року // http://eai.org.ua/ua/ 
    
   29.             Згурець С. Прощавай, зброє!: Експорт української зброї // Контракти. – 2003 - № 12 c.12-15 
    
   30.             Иванов С. США: господство на мировом рынке оружия.// pentagonus.ucoz.ru/publ 
    
   31.             Кротов В. С клеймом «Сделано в Украине» //«Европа-Экспресс» 10 сентября 2007, № 37 (497). 
    
   32.             Лавренюк В. Україна і НАТО // Свобода слова.- 2007 - № 4- С.20-25 
    
   33.             Ледовская О.А."Сущность концепции обеспечения национальной безопасности Японии и ее значение "Материалы из монографии "Проблемы безопасности в Азии"( М.,Европеум-Пресс" 2001 
    
   34.             Мировая торговля оружием // БИКИ – 8 .02.2001..- № 10 - с.12-14 
    
   35.             Невідома Н. Економічні аспекти євро-атлантичної інтеграції України // Евроатлантикінформ. – 2005. – № 1. – С. 21–22 
    
   36.             Новіков Е. Б. Закономірності інтеграції воєнно-промислових комплексів країн НАТО // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України: Матеріали ІІІ Всеукраїнської наук.-практ. конф. - К.: ВГЛ Обрії, 2004. - С. 207-208. 
    
   37.             Новіков Е. Б. Тенденції інтернаціоналізації воєнно-промислових комплексів країн НАТО // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 1. - С.155-165. 
    
   38.             Поставки американского оружия странам Ближнего и Среднего Востока // БИКИ. – 2003 - № 46 
    
   39.             Путилин В.Потенциал оборонно-промышленного комплекса страны укрепляется // Военный парад. – 2007. – № 2. –С. 16–19 
    
   40.             Риженко А. Вступ до НАТО: десять аргументів “за” // Україна – НАТО. – 2005. - № 6. – С. 49–57; 
    
   41.             Семенченко В. Пока партнеры в дефиците // Военно-промышленный курьер. – 2007. – 4–10 апреля. – № 13. – С. 2- 5 
    
   42.             Стріха С. Сучасний стан і тенденції розвитку світового ринку озброєння та військової техніки // Економіст. – 2008 - № 1- С.21-24 
    
   43.             Скурський П.П. Досвід, проблеми і шляхи структурної перебудови оборонно-промислового комплексу України // Актуальні проблеми економіки. – 2003 –№ 8. – С. 55 – 64. 
    
   44.             Сычев А. Некоторые аспекты военно-промышленной политики восточноевропейских стран НАТО // Зарубежное военное обозрение. – 2007. – № 3. – С. 22 – 26. 
    
   45.             Украина – надежный партнер в оружейном бизнесе // Обзор украинского рынка. – 2009 - № 6 –С. 30-32 
    
   46.             Харченко С. І. Геоекономічні пріоритети оборонно-промислового комплексу України на світовому ринку озброєнь: автореф. дис... канд. екон. наук/ Українська академія зовнішньої торгівлі. - К., 2004.  
    
   47.             Шевченко В. Українсько-російське партнерство: спроба номер п’ять // Дзеркало тижня. – 2001. - №1 (325).  
    
   48.             Єфетова К.Ф Моделі інноваційного розвитку оборонно-промислового комплексу України // Проблеми науки. – 2004. – №3. – С.35-44 
    
   49.             Юрчук В. В., Новіков Е. Б. Концепція забезпечення воєнно-економічної безпеки України в умовах реалізації стратегії євроатлантичної інтеграції // Міжнародна торгівля у контексті європейської інтеграції: проблеми теорії і практики: Матеріали VIII міжнар. наук.-практ. конф. - К.: УАЗТ, 2005. - С. 75-76 
    
   50.             Юрчук В.В. Особенности интернацио-нализации военно-промышленных комплексов стран НАТО //Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 1. – С. 65–75 
    
   51.             Ястремська. О.М Концепція формування стратегій інвестиційної діяльності промислових підприємств // Проблеми науки. – 2003. – №11. – С.19-26 
    
   52.             Яровий В. Розвиток оборонно-промислового комплексу Республіки Польщі під час її інтегрування в НАТО та Європейський союз // Український ультурологічний центр, Донецьк журнал „Схід”, 2008 p.