Роль і значення прямих іноземних інвестицій в Росії

             Зміст

Вступ

1. Роль і значення прямих  іноземних інвестицій в Росії.

2. Методи стимулювання  прамих іноземних інвестицій  в країні.

3. Сучасні концепції прямих іноземних інвестицій в Росії.

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність обраної  теми обумовлюється тим, що можливості залучення прямих іноземних інвестицій об'єктивно пов'язані з інвестиційним кліматом в країні, з інвестиційним іміджем, що складається під впливом не тільки реальних процесів розвитку підприємництва, але й проводяться всередині країни і на міжнародній арені цільових акцій заохочення або обмеження припливу іноземних інвестицій.

Проблема інвестицій у даній країні настільки актуальна, що розмови про неї не вщухають. Проблема актуальна, передусім, тим, що у інвестиціях у Росії можна  нажити величезні статки, але водночас страх загубити вкладені кошти зупиняє  інвесторів.

Метою дослідження роботи є аналіз впливу ПІІ на розвиток та динаміку ВВП Росії, а також методи її стимулювання.  Рішення складних питань інвестиційної політики є важливим фактором економічного зростання та ефективного розвитку інноваційного та інвестиційного потенціалу Росії в умовах все більшого залучення її в процеси інвестування за міжнародними правилами.

Обєктом даної роботи є  прямі іноземні інвестиції.

А предметом – стимулювання прямих іноземних інвестицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Роль і значення прямих іноземних інвестицій в Росії.

Прямі іноземні інвестиції ( ПІІ ) є вкладенням капіталу в ім'я  отримання довгострокового інтересу і являють собою основну форму  експорту приватного підприємницького капіталу, забезчення встановлення ефективного контролю і дає право безпосередкованих розпоряджень над іноземною компанією. Міжнародний валютний фонд (МВФ) дає наступне визначення: «ПІІ - інвестиції, здійснювані для участі у прибутках підприємства, що діє на іноземній території, причому метою інвестора є право безпосередньої участі в управлінні підприємством». Відповідно до класифікації ЮНКТАД (Комісії ООН з торгівлі та розвитку) до ПІІ відносяться ті зарубіжні вкладення, які передбачають довготривалі стосунки між партнерами і припускають постійне залучення до них економічного агента з однієї країни (іноземний інвестор або материнська фірма) з його контролем за господарською організацією, розташованої  в країні, яка не є місцем перебування інвестора[1].

Для ПІІ характерні наступні особливості:

• інвестори, як правило, позбавляються можливості швидкого виходу з ринку;

• більша ступінь ризику і більша сума, ніж при портфельних інвестиціях ;

• більш високий термін капіталовкладень, в силу чого вони більш кращі для країн - імпортерів іноземного капіталу.

Основними способами здійснення ПІІ є :

- створення за кордоном власної філії або підприємства, що знаходиться в повній ( 100 %-вій ) власності інвестора ; це так називаються інвестування «з нуля» ;

- придбання або поглинання зарубіжних підприємств;

- фінансування діяльності закордонних філій, у тому числі за рахунок внутрішньокорпоративних позик і кредитів;

- придбання прав користування землею (включаючи оренду), природними ресурсами та інших майнових прав;

- придбання прав на використання певних технологій, ноу - хау та ін;

- придбання акцій або паїв у статутному капіталі іноземної компанії, що забезпечують інвестору право контролю за діяльністю підприємства (такі участі іноді називають мажоритарними);

- реінвестування прибутку, отриманого інвестором, в країні розміщення філії або спільного підприємства.

У різних країнах частка, що дає право контролю, визначається порізному. За визначенням того ж  МВФ, іноземні інвестиції вважаються прямими  у разі, якщо іноземний власник  володіє не менше 25% статутного капіталу акціонерного товариства. За американським  законодавством ця частка становить  не менше 10%, у країнах Європейського  союзу (ЄС) - 20-25%, а в Канаді, Австралії, Новій Зеландії - 50% [1].

Закон «Про іноземні інвестиції в Російській Федерації» до ПІІ відносить:  

• придбання іноземним  інвестором не менш ніж 10% частки (часток

внеску) у статутному (складеному) капіталі комерційної організації, створеної або знову створюваної  на території Російської Федерації.

Законом встановлено мінімальний (див. вище) розмір таких вкладень, що б максимально полегшити іноземному інвестору завдання отримання можливості управління російським підприємством;

• вкладення капіталу в  основні фонди філії іноземної  юридичної особи, що створюється (створеного) на території Російської Федерації;

• здійснення на території  Російської Федерації іноземним  інвестором як орендодавцем фінансової оренди (лізингу) устаткування митною вартістю не менше 1 млн. руб.

Основними способами залучення  ПІІ в економіку Росії є:

- створення спільних підприємств  (у тому числі шляхом продажу  закордонним інвесторам великих  пакетів акцій російських акціонерних  товариств);

- реєстрація на території  Росії підприємств, що цілком  належать іноземному інвестору; 

- залучення іноземного  капіталу на основі концесій  або угод про розподіл продукції  (УРП);

- створення особливих економічних зон (ОЕЗ), спрямоване на активне залучення закордонних інвесторів у певні регіони країни.

Саме ПІІ мають пріоритетне  значення для країни - реципієнта взагалі  і для Росії зокрема в силу наступних своїх можливостей:

1 . Дозволяють покрити  дефіцит грошових ресурсів вітчизняних

компаній і фірм на прискорене і широкомасштабне переоснащення виробничої бази. Усі інші види іноземних інвестицій носять, переважно, спекулятивний характер і тому є грошима «Короткими», що не дозволяють реалізувати подібне завдання. ПІІ є хорошим додатковим джерелом коштів для оновлення та розширення основного капіталу, реалізації інвестиційних проектів і програм, що забезпечують пожвавлення і підйом економіки, насичення внутрішнього ринку конкурентоспроможними товарами і послугами.

2. Забезпечують запозичення  кваліфікованого менеджменту, так разом з фінансовими ресурсами в країну надходить досвід закордонного інвестора з управління діяльністю об'єкта інвестування. ПІІ являють собою не тільки джерело коштів для впровадження нової технології, але і можливість застосування сучасних методів управління і маркетингу. Будучи спрямованими в конкретні об'єкти, вони припускають навчання персоналу ефективним методам управління і освоєнню ринкових механізмів господарювання.

3. Активізують інвестиційний процес в силу властивого будь-яким

інвестиціям мультиплікативного ефекту, сприяють освоєнню і закріпленню досвіду функціонування ринкової економіки, притаманних їй

«правил гри», що призводить до припливу іноземного капіталу, дає інвестору впевненість у поверненні вкладених коштів з достатнім прибутком і прискорює формування в країні інвестиційного клімату, сприятливого як для зарубіжних, так і для вітчизняних інвесторів.

4. Прискорюють процес включення регіональної та галузевої економіки у світове господарство, розвиток ефективних інтеграційних процесів, сприяють використанню переваг міжнародного розподілу і кооперації праці, знаходженню ніш у світовому господарстві та ринку, прискорюють розвиток галузей і регіонів, сприяють вирівнюванню цього розвитку, тому що можливість залучити іноземний капітал має будь-який суб'єкт (муніципальне утворення) Російської Федерації і будь-яке підприємство країни.

5. Сприяють зростанню зайнятості та підвищенню соціальноекономічного стабільності країни (регіону), тому що створюють стаціонарні робочі місця, що не властиво іншим видам іноземних інвестицій.

6. На відміну від позик  і кредитів не лягають додатковим  тягарем на зовнішній борг  і навіть сприяють отриманню  коштів для його погашення.

7. Стимулюють розвиток  виробництва імпортозамінної та  експортної продукції з високою  часткою доданої вартості. Тільки  прямі іноземні інвестиції реалізують  завдання структурної перебудови економіки країни-реципієнта, що полягає в переході від сировинних галузей до переробних і від простих видів продукції до складних.

 

 

 

 

 

2. Методи стимулювання  іноземних інвестицій в країні 

Що ж стосується ввізних  мит, сума яких входить до сукупну податкове навантаження, то вони у сфері іноземних інвестицій повинні спочатку грати насамперед не фіскальну, а стимулюючу роль.

Змінюючись від повного  скасування до заборонного рівня, вони можуть мати велике значення як, з одного боку, регулятор структури іноземних інвестицій, і розвитку інвестиційної активності в одних галузях, а з іншого , навпаки , як засіб стримування цієї активності в інших галузях економіки. Тут від відповідних органів держави потрібен індивідуальний підхід до формування ввізних мит. Разом з тим, відповідно до російського законодавства, іноземні інвестори, які ввозять до Росії товари в якості внеску до статутного капіталу утворених підприємств, взагалі звільняються від сплати ввізних мит у таких випадках:

- якщо ці товари не є підакцизними ;

- відносяться до основних виробничих фондів організовуваного підприємства;

- ввозяться в строки, що визначаються установчими документами для формування статутного капіталу цього підприємства.

При цьому законодавство  виділяє з інших товарів основні фонди тільки по терміну їх використання, вартість же цих товарів визначається самим нерезидентом або за згодою з його російськими партнерами.

Урядові заходи регулювання  ввізних мит на технологічне обладнання для модернізації та реконструкції  російських виробництв, прийняті наприкінці 2005 року, показують, що в них досить виразно проявляється тенденція скорочення розміру цих мит для вітчизняних підприємств, а отже, і для підприємств з іноземними участю. У деякої частини держава взагалі відмовилося від їх справляння, надавши російським підприємствам право безмитного ввезення на територію країни технологічного обладнання, не виробленого в Росії. Отже, раніше існувала пільга для іноземного інвестора поширюється і за межі строків формування статутних капіталів підприємств. Досвід покаже, наскільки ці заходи сприятимуть інвестиційній активності як російських товаровиробників, так і нерезидентів.

У міру зростання ПІІ, особливо в тих галузях , для яких характерна «отверточная технологія» (автомобілебудування, виробництво комп'ютерів), стає необхідним у митному регулюванні враховувати ще один фактор - забезпечення рівних можливостей для всіх учасників галузі і усунення випадків прояву недобросовісної конкуренції. Спільні підприємства та підприємства цілком з іноземними капіталом на основі «викрутки технології» виступають на російському ринку як конкуренти і між собою, і для російських підприємств. У зв'язку з цим дуже важливо так визначити механізм справляння ввізних мит і різних виняткових заходів у цій сфері, щоб під виглядом, наприклад, автокомпонентів не ввозилися в країну, по суті, готові автомобілі. А досвід показує, що такі випадки є[1].

Митне та в цілому зовнішньоекономічне регулювання має протистояти їм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Сучасні концепції прямих іноземних інвестицій в Росії.

У міру того як Росія все  більше втягується в процеси інвестування за міжнародними правилами, вона стикається з питаннями, зумовленими взаємодією між національною політикою та міжнародними нормами інвестиційної діяльності. І першим з них стає питання визначення поняття «прямі іноземні інвестиції» (ПІІ ).

Інвестиції в перекладі  з англійської ( investments ) означають «капіталовкладення», отже, обидва терміни, що вживаються в російському законодавстві, рівнозначні [ 2].

Найбільш відомими формами  інвестицій є прямі і портфельні, або реальні та фінансові інвестиції. Критеріальним відмінністю між ними найчастіше визнається ступінь контролю над підприємствами [ 3], яка в свою чергу визначається характеристиками власності. Як правило, прямі інвестиції тягнуть за собою всеосяжний комерційний контроль, в той час як портфельні спрямовані лише на отримання прибутку.

Існують, щонайменше, три  групи теорій ПІІ. Перша група використовує гранично вузьку категорію прямих інвестицій, пов'язаних з переміщенням фізичного капіталу за національні кордони. Друга передбачає здійснення капіталовкладень у створення інфраструктури (збутової, маркетингової, логістичної), не пов'язаних безпосередньо з переміщенням виробничого капіталу. Третя група використовує ще більш широке трактування , яка передбачає , що передача управлінських навичок, документації тощо, а також пов'язані з цим витрати є прямими іноземними інвестиціями .

Прийнято вважати, що іноземні інвестиції - це вкладення за кордоном для створення там підприємств або розширення вже існуючих . «портфельні» інвестиції відрізняються від прямих, насамперед, тим, що інвестор не має і , як правило , не бажає мати вплив на хід справ організації - він купує активи у формі цінних паперів для отримання прибутку. При такому інвестуванні необов'язкові створення нових виробничих потужностей і постійний контроль за їх використанням.