Проблеми та перспективи інтеграції України у світове господарство

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  дослідження. Однією з основних складових фінансової стратегії України є поглиблення її інтеграції в міжнародний фінансовий простір. Необхідність цього визначається двома чинниками. По-перше, об’єктивними потребами в ресурсах. Як було показано раніше, внутрішні фінансові ресурси вкрай обмежені. Без виходу на міжнародні фінансові ринки, без залучення прямих іноземних інвестицій (а це можливо лише за умови підтримки ринкових реформ в Україні міжнародними фінансовими організаціями) забезпечити стабільну динаміку економічного зростання буде надзвичайно складно. По-друге, об’єктивними закономірностями розвитку сучасної економіки. В умовах її глобалізації подальший розвиток фінансової системи України можливий тільки на основі інтеграційних процесів.

Об’єкт  дослідження: процес інтеграції України в міжнародний фінансовий простір.

Предмет дослідження: особливості правового регулювання та сучасний стан інтеграційних процесів України як фактор розвитку її фінансової системи.

Метою курсової роботи є дослідження основних принципів світової економічної інтеграції, а також визначення нормативної бази та основних векторів економічної інтеграції України.

Реалізація мети передбачає виконання таких завдань:

• розглянути теоретичні основи міжнародної економічної інтеграції;
• проаналізувати економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних інтеграційних об’єднань;
• охарактеризувати нормативну базу правового регулювання міжнародних фінансових зв¢язків України;  
• з¢ясувати особливості структури та функціонування системи права;
• дослідити участь України в процесах світової економічної інтеграції. 

Ступінь дослідження. Дослідженням питання інтеграції України в міжнародний фінансовий простір займаються науковці різних галузей знань. Так, Козик В. В. у своїй парці «Міжнародні економічні відносини»  досить детально розглядає принципи, основи , та проблеми світової економічної інтеграції; А. С. Філіпченко у підручниках «Світова економіка», «Економіка зарубіжних країн», «Міжнародні економічні відносини» дослідив сутність економічної інтеграції, причини її виникнення, цілі, проблеми;          Румянцев А.П., автор навчального посібника «Зовнішньоекономічна діяльність», а також Макаренко Є. у статті «Політичні стратегії інформаційного суспільства: специфіка національних моделей» аналізують найбільш актуальні проблеми економічних відносин, а зокрема – інтеграції.

Інформаційна база дослідження – нормативні документи, матеріали наукових конференцій, статті та наукові дослідження зарубіжних та вітчизняних авторів, підручники, методичні рекомендації та інші документи, а також Інтернет-ресурси, у яких розглянуті особливості перебігу інтеграційних процесів, що відбуваються в Україні, а також їх нормативне забезпечення.

Структура. Для глибшого дослідження обраної теми у роботі виділено 3 розділи. Перший розділ присвячений розгляду теоретичних основ міжнародної економічної інтеграції, в ньому висвітлені основні цілі, форми, етапи економічної інтеграції, а також наслідки вступу країни до міжнародних інтеграційних об’єднань. Другий розділ розглядає правове регулювання міжнародних фінансових зв’язків України. У третьому розділі наведені зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної інтеграції України в міжнародний фінансовий простір, а також особливості перебігу сучасних інтеграційних процесів в Україні. Наприкінці кожного розділу наведені висновки.

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ ФІНАНСОВОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

 

Міжнародний фінансовий ринок / глобальний ринок, з’явився у 1950-х  роках у формі ринку євровалют, коли кредитні інститути почали видавати, а їхні клієнти одержувати фінансові  послуги одночасно в кількох іноземних валютах на пільгових умовах. Він виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками, які зумовлені результатами подальшого поглиблення економічних та фінансових зв’язків між країнами, лібералізацією цін та інвестиційних потоків, створенням глобальних транснаціональних фінансових груп. Окрім іншого, це було пов’язано із значною мінливістю обмінного курсу іноземних валют, з часу колапсу Бреттонвудської міжнародної валютної системи. Така мінливість валютних курсів обумовила широко масштабне хеджування ризиків і валютні спекуляції.

Міжнародна фінансова  інтеграція поступово стирає інституційні бар’єри для руху коштів на національних ринках та поза ними. З 1970 – х років  такі бар’єри були ліквідовані в провідних країнах світу шляхом: по-перше, лібералізації національних фінансових ринків, тобто зниження цін на фінансові продукти (під впливом конкурентної ситуації) шляхом зменшення банківської маржі (різниці між процентними ставками за кредитами і депозитами). Одночасно спостерігається зростання витрат на оплату праці персоналу та матеріальне забезпечення фінансової індустрії.

Другим шляхом стало дерегулювання фінансових ринків – це процес запровадження  реформи та законодавчих актів, які  спрямовані на пом’якшення чи повне скасування обмежень у валютно – фінансовій сфері з метою залучення іноземного капіталу. Дерегулювання дало можливість власникам фінансових активів мобільно перекидати їх з однієї країни в іншу в пошуках вищих прибутків і меншого ризику. Висока мобільність капіталу призвела до посилення взаємозалежності національних економік, а тому послабила автономію національних ринків і сприяла створенню глобального фінансового ринку.

Третій шлях – це технічні вдосконалення у  сфері електронного зв’язку, що знизило вартість і підвищило швидкість міжнародних платежів. Електронні платежі витіснили чеки, як головний засіб платежу та прискорили вцілому систему міжнародних розрахунків.

1.1. Сутність та цілі  міжнародної економічної інтеграції

 

Фінансова інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.

Фінансова інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, що у  сукупності відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн:

• взаємопроникненням і переплетенням національних виробничих процесів;
• широким розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві, науці і техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм; глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць;
• необхідністю цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробки скоординованої економічної стратегії і політики;
• регіональністю просторових масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються між країнами, де установилися тісні господарські зв'язки.

За змістом інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення  і зрощування відтворювальних процесів країн регіону. З 1947 р. у світі  було створено більш 60 інтеграційних угруповань, що визначалося цілим рядом передумов.

Передумови інтеграції:

• близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами, що розвиваються;
• географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загального кордону й історично сформованих економічних зв'язків;
• спільність економічних і інших проблем, що постають перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються;
• демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об’єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості і т. д.), що робить певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект виявив себе, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;
• «ефект доміно». Після того, як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, зазнають деяких труднощів, пов’язаних з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, одна на одну. Це нерідко приводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишилися за межами інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об’єднання [ 1,ст.50].

Спираючись на зазначені  передумови, країни утворюють інтеграційні об’єднання, що, незважаючи на їх численність  у сучасній світовій економіці і  на різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі. Основними цілями інтеграції можуть бути наступні:

1. Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, часток прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки.
2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така мета особливо характерна для країн ПСА і Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння і співробітництва в політичній, військовій, соціальній та інших неекономічних областях.
3. Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатосторонніх переговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.
4. Сприяння структурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків.
5. Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більш широкий регіональний ринок. Ця мета була провідною для інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки й Африки до півдня від Сахари [ 2,ст.46].

Об’єктивний зміст інтеграції складає переплетення, взаємопроникнення  і зрощування відтворювальних процесів, що забезпечує більш ефективну взаємодію  між країнами. Таким чином, економічна інтеграція має ряд сприятливих умов для взаємодіючих сторін:

• інтеграційне співробітництво дає суб’єктам, що хазяюють (товаровиробникам) більш широкий доступ до різного роду ресурсів: фінансових, трудових, матеріальних, до новітніх технологій; а також дозволяє робити продукцію в розрахунку на більш місткий ринок;
• економічне зближення країн у регіональних рамках створює привілейовані умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою мірою від конкуренції з боку фірм третіх країн;
• інтеграційна взаємодія дозволяє вирішувати найбільш гострі проблеми соціального характеру.

Таким чином, у результаті інтеграції окремі групи країн створюють  між собою більш сприятливі умови  для торгівлі і для міжрегіонального пересування факторів виробництва, ніж для всіх інших країн. Подібні регіональні утворення оцінюються позитивним фактором світової економіки, але за умови, що група країн, що інтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв’язки, не встановлює менш сприятливих, ніж до початку інтеграції, умов  для торгівлі з третіми державами[ 3,ст.31].

1.2. Форми та етапи міжнародної економічної інтеграції

 

Розвиток інтеграційних  процесів передбачає певне їх правове  закріплення або інституціоналізацію. Основними типами торгово-економічних  союзів є :

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна економічна  інтеграція.

Це – п’ять щаблів чи п’ять послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів.

Відзначимо, що в сучасному  світі лише одне міжнародне інтеграційне угруповання пройшло реально чотири етапи – Європейський союз. Інші інтеграційні об’єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1-й та 2-й етапи.

При створенні зони вільної  торгівлі учасники домовляються про  взаємне скасування митних тарифів  та квот. Разом з тим по відношенню до країн-нечленів об’єднання кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити власну політику.

Як правило, конкретні  угоди передбачають створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом обумовленого терміну (декількох  років) шляхом поступового зменшення та скасування мита та інших нетарифних обмежень. По відношенню до сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер.

Відмінність митного  союзу від зони вільної торгівлі полягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівлі між своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн (єдиний зовнішній митний тариф).

Відзначимо, що митний союз – більш досконала, порівняно  з зоною вільної торгівлі, інтеграційна структура. У межах митного союзу відбуваються істотні зміни в структурі виробництва і споживання країн-учасниць. По-перше, єдиний зовнішній митний тариф регулює товарні потоки. По-друге, спричиняє переорієнтацію ресурсів, зміни в структурі виробництва і споживання.  Використання єдиного зовнішнього митного тарифу може призвести до наступних наслідків :

1) якщо зовнішній тариф  на певний товар встановлюється  вище середнього тарифу, що існував  до виникнення інтеграційної  структури, то країнам-членам митного союзу потрібно відмовитись від дешевшого зовнішнього товару на користь внутрішньосоюзних ресурсів;