Основні етапи та закономірності розвитку світового господарства

2. Суть та форми міжнародного руху капіталу (МРК)

 

 

     В межах світової економічної системи  між національними ринками та їх суб’єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність,     пов’язана з вивозом капіталу.      

Капітал є одним із факторів виробництва  – ресурсом, який необхідно затратити  для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений  запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і  нематеріальних благ та послуг.  
Міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).     

Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення  за кордон певної вартості у товарній чи грошовій формі з метою отримання  прибутку чи  підприємницької  вигоди .     

Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу:     

I – етап  зародження  вивозу  капіталу (з кінця XVII – початку  XVIII ст.  до  кінця XIX ст.). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії).     

II – етап вивозу капіталу (з кінця  XIX – початку XX ст.  до середини XX ст.). В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем.       

III – етап міжнародної міграції  капіталу ( із середини 50-60-х років  XXст. по дійсний час). Вивіз капіталу  здійснюють не тільки промислово  розвинені країни, але і багато  країн, що розвиваються  та  постсоціалістичні  країни. Країни  одночасно стають і експортерами  й імпортерами капіталу. Експорт  капіталів викликає значні по  обсягах зворотні рухи капіталів  у вигляді відсотків на кредити,  підприємницького прибутку, дивідендів  по акціях.      

Передумови,  що  обумовлюють міжнародний рух капіталу:

Інтернаціоналізація  господарського  життя.

Поява можливості більш вигідного  оподаткування капіталу за кордоном.

Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов  його  ефективного  використання.

Прагнення власників капіталу застосувати  його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати  і  т.д.

Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал.

Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною  сировиною.

Прагнення забезпечити схоронність  і чистоту навколишнього середовища  в  країнах-експортерах  капіталу.

Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу  і його більш ефективного застосування  за  кордоном [16, c.58].      

Основною  причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні  внутрішнього ринку такою кількістю  капіталу, коли його застосування на національному  поприщі не приносить прибутку, або  веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає  за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також  процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних  економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед  інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні і нетарифні  обмеження, захистити свій капітал  від інфляції, непередбачуваності економічної  і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити  задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо.       

З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних  ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне  виробництво, підвищити його науково-технічний  і технологічний рівень, здійснити  структурну перебудову в напрямі  експортоорієнтованих та високотехнологічних  галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.     

Особливо  гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження  власного капіталу недостатні [15, c.42].      

Класифікація  форм  міжнародного  руху  капіталу  відбиває  різні сторони цього  процесу.  Капітал вивозиться,  ввозиться і функціонує за кордоном  у наступних формах:     

1) За джерелами походження капіталу на світовому ринку виділяють офіційний  та  приватний  капітал.     

Офіційний (державний) капітал – це кошти  з державного бюджету, що переміщуються  за кордон, або ті, що приймаються  в країну за рішенням уряду, чи міжурядових  організацій. До офіційного капіталу відносять  всі державні позики, гранти, міждержавна  допомога на основі міжурядових угод. До офіційного капіталу відноситься  і капітал міжнародних організацій: МВФ, СБ, ООН тощо. Джерелами офіційного капіталу є кошти державного бюджету.      

Приватний капітал – це кошти приватних  фірм, банків, недержавних організацій  та установ, що переміщуються за кордон, або приймаються з-за кордону  за рішенням керівних органів підприємств. До цієї категорії капіталу відносять: інвестиції за кордон приватними фірмами, надання торгових кредитів та міжбанківське  кредитування. Джерелом приватного капіталу є власні чи запозичені кошти приватних  фірм.     

2) За  характером  використання  капітал  поділяється  на  підприємницький, позичковий  капітал  та  міжнародну економічну  допомогу.      

Підприємницький  капітал – це кошти, що прямо чи опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. До підприємницького  капіталу  найчастіше  можна  віднести  приватний капітал.

 Позичковий  капітал – це кошти, що позичаються з метою отримання відсотків.     

Міжнародна  економічна  допомога –  це надання  капіталу в грошовій чи   товарній формі суб'єктами однієї країни у  власність суб’єктам іншої країни  на  умовах  безоплатності, неповернення  тобто  безвідшкодності.      

Міжнародна  економічна допомога має свої форми:

фінансова допомога – це надання  коштів у вигляді безоплатного кредиту  чи безвідшкодного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів.

матеріальна допомога – це безплатна  передача суб’єктами одних країн  суб’єктам інших товарів і  послуг виробничого та побутового призначення.      

3) За строком вкладення капітал буває коротко-, середньо- та довгостроковий.      

Короткостроковий  капітал – це кошти, вкладені на термін до 1 року.  В  основному  це  –  позичковий  капітал.      

Середньостроковий  капітал – це кошти, вкладені на термін від 1 до 7 років.     

Довгостроковий  капітал – це  кошти,  вкладені  на  термін  понад    7  років.     

Середньостроковий та довгостроковий – це в основному  підприємницький   капітал.      

4) За  метою  вкладення  капітал  буває  у  вигляді  прямих  та портфельних  інвестицій.      

Прямі закордонні інвестиції – це кладення капіталу з метою придбання довгострокового  економічного інтересу в країні-імпортері  капіталу. Цей довгостроковий інтерес  забезпечує контроль над об’єктом розміщення капіталу. До прямих закордонних  інвестицій відноситься в основному  приватний  капітал.      

Портфельні  інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають  інвестору право реального контролю над об’єктом розміщення  капіталу.      

Підприємницький капітал  включає  прямі  і портфельні інвестиції. Характерна риса прямих інвестицій,  по  визначенню МВФ, особиста участь інвестора у виборі об'єкта інвестування, вкладенні засобів і управлінському контролі над об'єктом, у якому інвестований його капітал. Портфельні інвестиції такого контролю не дають,  вони здійснюються інвестиційними  або  іншими фінансовими посередниками,  що розміщають засобу інвестора в найбільш ефективні на їхній погляд об'єкти інвестування,  беруть участь  у  керуванні  ними,  а отримані доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів.  Портфельні інвестиції звичайно являють собою пакети акцій,  на які приходиться менш 10-20% власного капіталу фірми,  а також облігації й інших  цінних  паперів.      

Вивіз капіталу – найбільш характерна риса міжнародних економічних процесів ХХ століття, коли темпи його зростання  почали перевищувати темпи зростання  міжнародної торгівлі. В сучасних умовах збільшується кількість країн, що беруть участь в іноземних інвестиціях. До цього процесу підключаються  країни Південно-Східної Азії, Центральної  і Східної Європи.       

Змінюються  напрямки руху капіталу: якщо раніше, до другої світової війни, капітал рухався  переважно у слаборозвинені країни (колонії), то тепер три чверті всіх іноземних інвестицій приходиться  на розвинені країни світу. Країни, що переважно приймають капітал: США, Ірландія, Португалія, Італія, Велика Британія, Туреччина, країни, що розвиваються. Країни, які переважно вивозять (нетто-інвестори),- Японія, Франція, Німеччина. Якщо до 1985 року лідером у здійсненні іноземних  інвестицій вважалися США, то тепер  – країни Європейського Союзу, Японія.      

Зазнають  змін і форми руху капіталу: переважає  вивіз портфельних інвестицій, зростає  роль держави, яка сама часто виступає інвестором, а також стимулює, контролює  інвестиційну діяльність. Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні банки (ТНБ) і транснаціональні корпорації (ТНК).     

Міжнародний кредит — позички в  грошовій або товарній формі, що надаються  кредиторами однієї сторони позичальникові іншої сторони на визначених умовах.     

Пільговий міжнародний кредит —  міжнародний кредит, що надається  на  пільгових умовах: на тривалий термін; по занижених ставках у відсотках; по безпроцентному кредиті.      

Дарунок — це субсидування суб'єкта світового господарства без попередніх умов з метою досягнення довгострокових економічних і політичних  інтересів.     

Що  стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох  груп:      

- прагнення контролювати діяльність  підприємств, частину місцевого  ринку;     

- отримання  підприємницького  прибутку;      

- отримання  процентів  за  позичковий  капітал;      

- прагнення на довгий період  забезпечити задоволення своїх  економічних,  політичних  та  інших  інтересів  на  території   тієї  чи  іншої країни .      

Факти з економічної історії свідчать, що використання іноземного капіталу прискорює промисловий розвиток країни, сприяє входженню народного  господарства  до  світогосподарської  взаємодії.     

В умовах стабільності та передбачуваності в світовій економіці, коли позичальники поважають свої зобов’язання і сплачують  борги, міжнародний рух капіталу може бути ефективним у глобальному  масштабі і приносити його учасникам  прибутки, що перевищують втрати інших  учасників.     

Таким  чином, свобода  руху  капіталу  в  світі  приводить  до збільшення  світового  та  національного  продукту. Але  міжнародні капітальні  потоки  розподіляються  в  світі  нерівномірно. Причина  цього –  різний   рейтинг   інвестиційної   привабливості   країн. 

3     Основні показники та закономірності міжнародної міграції робочої сили (ММРС).

   Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної і Південної Америки, Африканського материка, Південно-Східної й Західної Азії

Перший етап міжнародної міграції - безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією, яка відбувалась у Європі в останній третині XVIII — середині XIX ст. Наслідком цієї революції стало те, що накопичення капіталу супроводжувалося зростанням його органічної будови. Остання привела до утворення "відносного перенаселення", що викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці.

Формування світового  ринку праці сприяло:

• економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки задовольняло гостру потребу цих країн у  трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;

• колонізації малозаселених  районів землі і втягуванню в  систему світового господарства нових країн.

 Другий етап міжнародного переміщення трудових ресурсів - охоплює період з 80-х років XIX ст. до Першої світової війни.

В цей період значно зростають  масштаби нагромадження капіталу, характерною  рисою якого виступає посилення  нерівномірності цього процесу  в рамках світового господарства.

Високий рівень концентрації виробництва  і капіталу в передових країнах (США, Великій Британії та ін.) зумовлює підвищений попит на додаткову робочу силу, стимулює імміграцію з менш розвинутих країн (відсталих країн Європи, з Індії, з Китаю тощо). За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку XX ст. основну масу мігрантів становила некваліфікована робоча сила.

Третій етап розвитку міжнародної міграції - охоплює період між двома світовими війнами.

Особливість цього етапу - скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, в тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта – США.

Це було зумовлено такими причинами:

1) наслідками світової економічної  кризи 1929 - 1933 рр., що проявились  у зростанні безробіття в розвинутих  країнах, і необхідності обмеження міграційних процесів;