Фінансування та кредитуваня України міжнародними фінансовими організаціями. Співробітнийтво Україна та МВФ

 

 

 

Міжнародні організації грають усе більш помітну роль у світовій економіці. Їхня діяльність дозволяє внести необхідний регулюючий фактор і визначену стабільність у функціонуванні валютно-розрахункових відносин між країнами. Зростає значення міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій у сфері вивчення, аналізу й узагальнення інформації про тенденції розвитку і вироблення рекомендацій з найважливіших проблем світового господарства.

Світова фінансово-економічна криза негативно вплинула на ряд макроекономічних показників України і призвела до спаду виробництва, загальних неплатежів, зростання державного боргу та дефіциту державного бюджету, безробіття, загострення соціальних суперечностей. Тому для подолання цих негативних тенденцій в розвитку економіки країни актуальним є співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями, зокрема Міжнародним валютним фондом.

Співробітництво України і Міжнародним валютним фондом є досить актуальним у наш час, і не лише тому, що Міжнародний валютний фонд – це додаткове фінансування, але і по причині нових урядових змін, які призводять до радикальних перебудов в економіці і бюджеті для покращення фінансового становища України у світовому масштабі.

Монетарна політика, як складова макроекономічного регулювання, у міру посилення стабілізаційних тенденцій та поглиблення реформ вивільняється від безпосереднього зв’язку із борговою політикою. Перехід до фінансування дефіциту бюджету за рахунок позик на ринку, послаблюючи емісійну активність НБУ, якісно оновив взаємозалежність між приростом грошової маси та інфляції, що має фундаментальне значення для монетарного регулювання макропроцесів.

Тому, важливим моментом боргової політики залишається джерело фінансування, доцільність отриманих кредитів та їх правильне використання. Тому розглянемо державний зовнішній борг в розрізі основних кредиторів (див Табл.1.), їх раціонального отримання та умов, що постали перед Україною.

Від того, хто саме виступає кредитором, істотно залежать умови запозичення. Комерційні організації і банки найменшою мірою схильні пов’язувати надання кредитів зі спеціальними вимогами до позичальника. Однак запозичення такого роду характеризуються найбільш високим рівнем процентних ставок, високими вимогами до забезпечення кредиту і твердою позицією щодо реструктуризації заборгованості. Так, якщо для Паризького клубу, що об’єднує держав-кредиторів, часткове списання заборгованості є розповсюдженою практикою, то Лондонський клуб, що об’єднує банки-кредитори, використовує такий метод лише у виняткових випадках. Проте для певної категорії позичальників саме це джерело засобів є основним. Можливості звернутися до інших кредиторів для цих позичальників дуже обмежені. 

 

 

 

Таблиця 1. Зовнішній борг в розрізі кредиторів станом на 31.05.2011 р.(тис.одиниць)

	Тис.дол.США	Тис. грн.	%
Зовнішній державний прямий та гарантований борг	36 897 145,23	294 092 385,68	100,00
1.Заборгованість за позиками, наданими  міжнародними організаціями економічного  розвитку	18 718 274,25	149 195 876,77	50,73
Європейський банк реконструкції та розвитку	428 462,99	3 414 850,03	1,16
Європейський інвестиційний банк	354 065,55	2 821 902,43	0,96
Міжнародний валютний фонд	14 807 106,99	118 012 642,71	40,13
Світовий банк	3 128 638,72	24 935 250,60	8,48
2.Заборгованість за позиками, наданими  закордонними органами управління	1 500 654,07	11 960 212,94	4,07
3.Заборгованість за позиками, наданими  іноземними комерційними банками	2 956 937,73	23 566 793,71	8,01
4.Заборгованість, не віднесена до  інших категорій	13 721 279,18	109 358 595,06	37,19

Джерело: розроблено автором на основі даних Міністерства Фінансів України 

 

Запозичення в міжнародних фінансових організацій, як правило, дозволяє скористатися найбільш пільговими умовами кредитування і м’якою позицією щодо пролонгації та реструктуризації зобов’язань. Однак воно пов’язано зі значним комплексом додаткових умов, не завжди відповідних поточній державній політиці. Крім того, фінансовий потенціал міжнародних фінансових організацій обмежений та обсяг засобів, що залучається з цього джерела, порівняно невеликий. [2]

Запозичення в іноземних держав широко диверсифіковано за співвідношенням комерційних і політичних умов надання ресурсів. У цілому його характеризує більш високий рівень ставок, ніж по кредитах міжнародних фінансових організацій та більш м’які політичні умови.

Альтернативою кредитним запозиченням на зовнішніх ринках виступають запозичення, що базуються на використанні цінних паперів. Акції, облігації, векселі й інші боргові зобов’язання на міжнародному фінансовому ринку мають ряд переваг перед кредитними запозиченнями. Вони дозволяють диверсифікувати свої зобов’язання серед широкого спектра кредиторів. Це значно збільшує обсяги ресурсів, що залучаються, а також знижує можливість захоплення контролю над позичальником з боку одного чи декількох кредиторів. [5]

Як засвідчують дані наведені у Таблиці 1, основним кредитор України являється Міжнародний валютний фонд, частка його кредитів в розрізі зовнішнього боргу сягає 40,13%, тому доцільно провести більш детальний аналіз такої співпраці.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) представляє собою міждержавну багатосторонню організацію, яка має статус спеціалізованого закладу Організації Об’єднаних Націй (ООН). МВФ стежить, головним чином, за функціонуванням міжнародної валютної системи, валютною політикою і політикою міжнародних курсів країн-членів, а також за дотриманням ними кодексу поведінки поводження в міжнародних валютних відносинах, включаючи надання допомоги країнам-членам шляхом короткострокового кредитування у випадках ускладнень, пов’язаних з платіжним балансом.

Згідно затвердженого статуту, МВФ створена для розв’язання таких завдань як:

- сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері через постійно діючу установу, що створює механізм для консультацій та співробітництва з міжнародних валютно-фінансових проблем;

- сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і тим самим досягненню і підтримка високого рівня зайнятості та реальних доходів і розвиткові продуктивних ресурсів усіх держав членів як першочерговим завданням економіки;

- підтримка стабільного та упорядкованого валютного режиму держав-членів, а також запобігання конкурентному знеціненню валют;

- надання допомоги у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між державами-членами, а також в усуненні валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;

- зміцнення впевненості держав-членів шляхом тимчасового надання в їх розпорядження за відповідних гарантій загальних ресурсів Фонду і в такий спосіб уможливлюючи коректування диспропорцій у їхніх платіжних балансах без застосування заходів, що завдають шкоди національному та міжнародному розвитку;

- надання засобів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів. [ 6]

Специфіка Фонду порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у тому, що у своїй діяльності він об'єднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері  валютно-фінансових відносин.

Основними механізмами кредитування в МВФ є:

1. Резервна частка. Перша  порція іноземної валюти, яку  країна-член може отримати в  МВФ в межах 25 % квоти, називалася  до ямайської угоди «золотою», з 1978 р. — резервною часткою (Reserve Tranche).

2. Кредитні частки. Засоби  в іноземній валюті, які країна-член  може отримати понад розмір  резервної частки (у випадку її  повного використання авуари  МВФ в валюті країни досягають 100 %), поділяються на чотири кредитні  частки, або (Credit Tranches), які становлять  по 25 % квоти.

3. Домовленості про резервні  кредити стенд-бай (Stand-by Arrangements) (з 1952 р.) забезпечують країні-члену гарантію  того, що в межах визначеної  суми і протягом терміну дії  угоди вона може при умові  дотримання обумовлених в угоді  умов безперешкодно отримувати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну. 4. Механізм розширеного кредитування (Extended Fund Facility) (з 1974 р.) доповнив резервну і кредитні частки. Він призначений для надання кредитів на більш тривалий період і в більших розмірах по відношенню до квот, ніж в рамках звичайних кредитних часток. [ 7]

Процес кредитування України розпочався у 1994 році і триває дотепер. Причиною цього стало наростання незбалансованості зовнішніх платежів.

Кредити МВФ спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу, згідно з Статутом МВФ.

Україна, як повноправний член МВФ, здійснює  щорічні консультації щодо стану валютного регулювання  за статтею ІV Статуту МВФ, впровадження статистичних та фінансових стандартів та отримання технічної допомоги. Активна співпраця з цією організацією розпочалася у жовтні 1994 року з розробки українським урядом, разом з експертами МВФ, програм макроекономічної стабілізації та реформування економіки.

Для кожної держави – члена МВФ встановлюється квота, в спеціальних правах запозичення (СПЗ) та визначається сума квоти – це внесок України як члена МВФ. Величина квоти залежить від економічного розвитку країни і визначається Радою директорів МВФ. Квота визначає для країни-члена кількість голосів у МВФ, ліміти доступу до фінансових ресурсів МВФ та частку в розподілі СПЗ – одиниці обліку МВФ [5].

У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів (Табл.2).

Розглянемо детальніше виділені у таблиці 2 етапи. Отже, у період першого етапу Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF) на суму 498,7 млн.СПЗ (763,1 млн.дол.США.) для підтримки платіжного балансу України. Через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно та з боку МВФ по цій програмі не надано залишків кредитування на суму 900 млн.дол.

Під час другого етапу Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ (1935 млн.дол.США.) за трьома річними програми „Стенд-бай”. Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. 

 

Таблиця 2. Співробітництво України з МВФ в межах кредитних програм

Етапи	Програми фінансування	Сума кредиту
Перший етап  (1994-1995 роки)	Системна трансформаційна позика	498,7 млн СПЗ (763,1 млн дол)
Другий етап  (1995-1998 роки)	Три річні програми Стенд-бай	1318,2 млн СПЗ (1935 млн дол)
Третій етап (1998-2002 роки)	Програма розширеного фінансування	1193 млн СПЗ (1591 млн дол)
Четвертий етап (2002-2008 роки)	“Попереджувальний стенд-бай”	411,6 млн СПЗ (600 млн дол)
П`ятий етап (2008-2011 роки)	Програма “Стенд-бай” затверджена 5.11.08р.	11 млрд СПЗ (16,43 млрд дол), але фактично 10,6 млрд дол
	Програма “Стенд-бай” затверждена 28.07.10р.	10 млрд СПЗ (15,1 млрд дол)

Джерело: розроблена автором на основі даних Міністерства Фінансів України 

 

Впродовж третього етапу впроваджено Програму розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), яка передбачає надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в результаті Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми) [2].

Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1.193,0 млн. СПЗ (1.591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.