Бернської конвенції

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Інститут геодезії

                                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

 «БЕРНСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ЛІТЕРАТУРНИХ ТА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ»

 

 

 

 

                                                                                                        Виконав:

ст.гр.ГДЗ–11

Пасічник В.М.

Перевірив:

                                                                                                       Денисов О.М.

 

                                                                                                     

 

Львів 2014

ПЛАН

 

Вступ

1. Історія Бернської конвенції.
2. Зміст Бернської конвенції.
3. Функції Бернської конвенції.
4. Країни, що входять до складу.

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В наш час питання про охорону літературних і художніх творів дуже розповсюджений. Оскільки передбачена охорона може бути витребувана в будь-якій країні за умови, що законодавство країни, до якої належить автор, це дозволяє в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій витребовується ця охорона.

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (англ. Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works) підписана 9 вересня 1886 року у Берні є міжнародною угодою щодо авторського права.

Бернська конвенція передбачає також випадки використання творів без дозволу автора і без виплати йому певної винагороди. Тобто права автора можуть бути обмежені на користь третіх осіб. Це так зване «вільне використання».

Ця тема є дуже актуальна для юристів міжнародників, оскільки безпосередньо пов’язана з їхньою майбутньою професією.

Так як Україна є членом цього Союзу, це питання є дуже важливим для громадян України, бо література і мистецтво набувають ширших обсягів.

 

БЕРНСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ЛІТЕРАТУРНИХ ТА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ

— міжнародно-правовий акт. Підписана 10 країнами 9.IX 1886 у м. Берні (Швейцарія). Набула чинності після обміну ратифікаційними грамотами 5.XII 1887. Тепер діє у редакції Паризького акта від 24.VII 1971 (із змінами від 2.Х 1979), який став чинним 10.X 1974.

 Членом Конвенції є й Україна (з 26.X 1995). Конвенція — одна з перших міжнародних угод у галузі автор, права. Її метою проголошено створення Союзу країн-учасниць для охорони прав авторів на твори літератури та мистецтва.

 Текст акта неодноразово переглядався з метою підвищення ефективності захисту автор, права в умовах стрімкого розвитку економічних та культур, міжнародних зв'язків, а також з огляду на пост, вдосконалення тех. засобів фіксації, відтворення та розповсюдження творів. Основні зміни та доповнення вносилися на конференціях країн-учасниць: 1896 (Париж), 1908 (Берлін), 1928 (Рим), 1948 (Брюссель), 1967 (Стокгольм), 1971 (Париж). У межах Конвенції забезпечується охорона ориг. творів літератури, науки та мистецтва незалежно від того, яким способом або в якій формі вони створені. В основу акта покладено принцип національного режиму — країна Союзу зобов'язана надавати творам, що походять з інших країн Союзу, таку саму охорону, яка надається національним законом творам своїх авторів.

 У сферу дії Конвенції потрапляють незалежно від місця першого опублікування твори авторів — громадян країн Союзу, а також твори авторів — громадян інших держав за умови першої публікації їхніх творів в одній з країн Союзу.

 Надання охорони іноземним творам не залежить від виконання формальностей (реєстрація, депонування твору і т. п.), як і від того, чи охороняється твір у країні походження. Документ містить перелік виключних прав автора на використання твору: право на переклад, право на відтворення примірників твору, право на публічне виконання драматичних і муз. творів, право на передачу творів по радіо та телебаченню, право на публічне читання, право на адаптацію, екранізацію і переробку творів, право на запис творів механічними засобами.

 Мінімальній, термін охорони творів включає усе життя автора та ще 50 років після його смерті. Країни - учасниці Конвенції зобов'язані своїм нац законодавством забезпечувати визначений Конвенцією мінімальний рівень охорони автор, права.

 

Ця конвенція була розроблена за участю Віктора Гюго та його «Міжнародної Асоціації Літератури та Мистецтва» під впливом французького «права автора» (англ. right of the author, фр. droit d'auteur), що розбігається із англо-саксонською концепцією авторського права, яка торкалась тільки економічних аспектів. За Бернською конвенцією, авторське право на творчу працю не повинно декларуватися, бо воно автоматично є діючим з моменту створення твору. Таким чином, автору не треба реєструвати, подавати будь-які заяви про авторське право у країнах, що прийняли цю конвенцію. Як тільки твір зафіксовано на будь-якому фізичному носії, його автор автоматично стає власником всіх авторських прав на цей твір та будь-які похідні твори до тих пір, доки він сам явно не відмовиться від них, або доки не закінчиться строк дії авторського права.

Перед прийняттям Бернської конвенції, національні відомства з авторського права захищали права на поданий твір тільки всередині країни. Таким чином, твір, опублікований у Лондоні британським громадянином є захищеним авторським правом на території Великої Британії, та водночас може бути вільно скопійований та проданий будь-ким у Франції, та навпаки.

Бернська конвенція пішла по стопах Паризької конвенції 1883 року, що так само створила умови для міжнародної інтеграції інших видів об'єктів права інтелектуальної власності: патентів,торговельних марок та промислових зразків.

Так само, як Паризька конвенція, Бернська утворила бюро, що виконувало адміністративні задачі. У 1893 році два цих маленьких бюро об'єдналися та утворили Об'єднане міжнародне бюро з захисту інтелектуальної власності (більш відоме за своїм французьким акронімом «БІРПІ» (фр. BIRPI), розташоване у Берні. У 1960 році, БІРПІ переїхало з Берну до Женеви, щоби бути ближче до Організації об'єднаних націй (ООН) та інших міжнародних організацій цього міста. 1967 року БІРПІ змінило назву на ВОІВ, Всесвітню організацію інтелектуальної власності, що, починаючи з 1974 року, є організацією, підпорядкованою ООН.

У 1886 році десять держав, підписавши Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, заснували Міжнародний союз з охорони літературних і художніх творів.

Станом на 1 червня 1998 року учасницями Конвенції були 130 держав.

Україна приєдналася до Бернської конвенції 31 травня 1995 року. З 25 жовтня 1995 року Конвенція набрала чинності на території нашої держави.

Конвенція відкрита для всіх держав. З метою    розширення    міжнародного   культурного   обміну, становлення   цивілізованого   ринку   інтелектуальної   власності Верховна Рада України  п о с т а н о в л я є:  

     1. Погодитись з пропозицією  Президента України про приєднання  
України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх  
творів  (Паризького  акта  від  24 липня 1971 року,  
зміненого 2 жовтня 1979 року).  

     2. Доручити Міністерству  закордонних справ України  надіслати  
Генеральному  директорові  Всесвітньої організації інтелектуальної  
власності документ про приєднання України до  Бернської  конвенції  
про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24  
липня  1971  року,  зміненого  2  жовтня 1979 року). ( Стаття 2 із  
змінами,  внесеними  згідно  із Законом N 2627-III ( 2627-14 ) від  
11.07.2001 )

Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному директору ВОІВ.

            На 15 січня 2001 рік в ній беруть  участь 147 держав світу. Вона була

багаторазово переглянута,  найбільше визнання отримав Паризький акт 1949 р.Україна приєдналась до Паризького акту 25 жовтня 1995 р.

За станом на серпень 2009, 164 країни є членами Бернської конвенці . Бернська конвенція вимагає, щоб усі сторони, що її підписали, враховували авторські права на твори авторів з інших країн-учасниць конвенції (відомих як члени Бернського союзу) так само, як вони враховують авторські права своїх власних громадян. Це значить, що, наприклад, французьке авторське право є дійсним для будь-яких опублікованих або виконаних творів у Франції, незалежно від того, де цей твір був створений.

У доповнення до заснування системи рівного співвідношення авторського права у країнах-учасницях, угода також потребує, щоб країни-члени забезпечили виконання «мінімальних» стандартів у сфері авторського права.

Авторське право за Бернською конвенцією повинно набуватись автором автоматично, тобто воно не потребує формальної реєстрації. Тут треба зазначити, що хоча США приєдналися до конвенції у 1988 році, вони продовжують компенсувати авторські збитки та виплачувати авторську винагороду тільки за твори, що є зареєстрованими.

Бернська конвенція зазначає, що всі твори, за виключенням фотографічних та кінематографічних, повинні захищатися авторським правом щонайменш 50 років з моменту смерті автора, але дозволяє країнам-членам забезпечувати такий захист і на більший строк. Для фотографічних творів Бернська конвенція встановила мінімальний строк правового захисту рівний 25 рокам від року створення фотографії, а також для кінематографічних творів мінімальний строк у 50 років від першого показу, або 50 років від створення, якщо його не було показано у цей період.

Хоча Бернська конвенція проголошує, що для твору є дійсним авторське право країни, де вимагається охорона, стаття 7.8 зазначає, що «проте, якщо законодавством цієї країни не передбачено інше, цей строк не може бути більш тривалим, ніж строк, встановлений у країні походження твору», тобто автор не отримує довшої охорони за кордоном ніж удома, навіть якщо закордонне законодавство надає довший строк охорони. Це правило широко відоме як «правило коротшого строку». Не всі країни прийняли це правило.

 

 

Держави Союзу, натхнені однаковим бажанням охороняти настільки ефективно й однаково, наскільки це можливо, права авторів їх літературні і художні твори,

Визнаючи значення роботи Конференції по перегляду Конвенції, що відбулася в Стокгольмі в 1967 році,

Вирішили переглянути Акт, прийнятий Конференцією в Стокгольмі, залишаючи без зміни статті з 1 до 20 та з 22 до 26 цього Акта.

Відповідно до цього Уповноважені, які нижче підписалися, за поданням своїх повноважень, визнаних у належній формі та повному порядку, погодилися про таке:

1.Країни, до яких застосовується дійсна Конвенція, утворюють Союз для охорони прав авторів на їх літературні і художні твори.

2. Термін "Літературні і художні  твори" охоплює всі твори в  галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій  би формі вони не були виражені, як-то: книги, брошури та інші письмові твори, лекції, звертання, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми, музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яким прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектурі або наукам.

3. Проте за законодавством країн  Союзу зберігається право приписати, що літературні і художні твори  або будь-які певні їх види  не підлягають охороні, якщо вони  не закріплені в тій або іншій матеріальній формі.

4. Переклади, адаптації, музичні аранжування  та інші переробки літературного  або художнього твору охороняються  нарівні з оригінальними творами, без шкоди правам автора оригінального  твору.

5. За законодавством країн Союзу зберігається право визначати охорону, що буде надаватися офіційним текстам законодавчого, адміністративного і судового характеру і офіційним перекладам таких текстів.

6. Збірники літературних і художніх  творів, наприклад енциклопедії  та антології, що являють собою за добором і розміщенням матеріалів результат інтелектуальної творчості, охороняються як такі, без шкоди правам авторів кожного з творів, що становить частину таких збірників.

7. Твори, зазначені у цій статті, користуються охороною у всіх країнах Союзу. Ця охорона здійснюється на користь автора і його правонаступників.

8. Із врахуванням положень статті 7 (4) цієї Конвенції, за законодавством  країн Союзу зберігається право  визначати ступінь застосування  їхніх законів до творів прикладного  мистецтва і промислових малюнків та зразків. Щодо творів, які охороняються у країні походження виключно як рисунки та зразки, в інших країнах Союзу може бути передбачена лише спеціальна охорона, надавана в даній країні малюнкам і зразкам, проте, якщо в даній країні не надається такої спеціальної охорони, ці твори охороняються як художні твори.