Середньовічний абсолютизм в Росії: особливості державного устрою та права

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни «Загальна історія держави і права»

на тему:

«Середньовічний абсолютизм в Росії:  особливості  державного устрою та права»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012      

План

Вступ

Етапи та основні риси становлення абсолютизму у Росії

Становлення середньовічного абсолютизму  у Росії

Особливості державного устрою

Реорганізація правової системи

«Просвічений абсолютизм»

Зміни у правовій системі

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Абсолютизм (від лат. absolutus - безумовний, необмежений) - форма правління державою, за якої верховна влада цілковито належить одній особі (царю, імператору, королю). Процес становлення абсолютизму - тривалий і складний. Передумовами виникнення абсолютизму були: розклад середньовічних феодальних станів, послаблення їхньої політичної ролі, міжстанова, внутрішньостанова і класова боротьба. У Росії перехідним етапом до абсолютизму була становопредставницька монархія (серед. XVI - друга пол. XVII ст.). У першій чверті XVIII ст. тут було створено централізовану державну систему - абсолютизм, яка проіснувала до другої пол. XIX ст.

 

Етапи та основні риси становлення абсолютизму у Росії

В історії абсолютизму можна виокремити три основних періоди: перша чверть XVIII ст. - формування та утвердження абсолютизму; друга пол. XVIII - поч. XIX ст. - «освічений абсолютизм»; 1815-1861 pp. - завершення розвитку абсолютизму і перетворення його на гальмо суспільного прогресу. Головні принципи ідеології абсолютизму знайшли своє теоретичне оформлення в політичній концепції Т. Гоббса. У Росії ідеологія абсолютизму найповніше відобразилася у творах Ф. Прокоповича («Правда о воли монаршей», «Духовный регламент»).

Основні риси абсолютизму:

• уявлення про монархічну державу як найвищий етап політичної організації суспільства, за якої лише й можливий повний добробут усіх підданих, незалежно від їхнього суспільного становища;
• ототожнення держави з верховною владою, монархом, воля якого не може бути ніким і нічим обмежена; віра у всемогутність монарха та його законодавчу діяльність.

Утвердження цих принципів, як панівної системи поглядів, нетерпимість до вільнодумців, введення одноманітності в системі державних органів  призвели до того, що держава намагалася регламентувати побут, звичаї, все суспільне  життя й культуру.

Характерною рисою абсолютизму  є політика національного гноблення  народів, що входять до багатонаціональних абсолютистських держав. Негативні  риси абсолютизму особливо яскраво  виявилися у період кризи феодалізму. В Англії, Франції абсолютизм знищено під час буржуазних революцій; у Німеччині та Австрії відбувалася поступова еволюція феодально-абсолютистської монархії до монархії буржуазно-поміщицької. У Росії абсолютизм ліквідовано лише в 1917 р. в ході Лютневої революції.

Можна відзначити деякі особливості  складання даної форми правління:

• Слабкість станово-представницьких установ;
• Фінансову незалежність самодержавства в Росії;
• Наявність бвеликих матеріальних і людських ресурсів у монархів, їхня самостійність у відправленні владних повноважень;
• Складання нової правової системи;
• Формування інституту необмеженої приватної власності;
• Безперервне ведення війн;
• Обмеження привілеїв навіть для пануючих станів;
• Особлива роль особистості Петра I.

 

Становлення середньовічного  абсолютизму у Росії

Перехід від станово-представницької  до абсолютної монархії припадає в  Росії на кінець XVII - початок XVIII ст. Первісно абсолютизм відігравав об'єктивно  прогресивну роль, сприяючи торгівлі, піднесенню промисловості та формуванню буржуазії, розвиваючи господарські зв'язки, що усували колишню відособленість областей.

Економічно й політично пануючим класом цього періоду було дворянство. Дворяни мали право володіти населеними землями, могли обкладати селян  повинностями, були звільнені від  оподаткування, їх не піддавали катуванням по усіх справах, крім державних злочинів та убивств.

Усі дворяни чоловічої статі  були зобов'язані служити в армії (з 15-річного віку) чи у державному апараті. За ухилення від служби дворян жорстоко карали та конфісковували їх маєтності. Поступово дворянство добилося послаблення своїх обов'язків: після  Петра І служба починалася з 20 років  і тривала 25, а в армію дворян почали записувати із самого народження - тим самим у 20 років покликаний на службу уже мав офіцерський  чин.

Проходження служби було регламентоване в 1722 р. табеллю про ранги. Усі чини, військові чи цивільні, були розділені на 14 ступенів. Особисте дворянство набувалося з отриманням першого офіцерського чину (прапорщик) чи його цивільного або військово-морського аналога. Полковник (чи його цивільний аналог) отримував уже право на дворянство спадкове. Генеральські посади не можна було отримати простою вислугою років, необхідно було особисте затвердження государем.

Поміщики були управителями й суддями  своїх селян. Закон забороняв  поміщикам лише убивство селян, але  їх смерть, що настала в результаті побоїв, не каралася. Дещо легшим було становище селян державних, які  були обкладені оброком та загальними повинностями на користь держави. Вони зберегли общинне самоуправління, їх не продавали і не вимінювали поміщики.

З XVIII ст. почала формуватися нова соціальна  група робітних людей, яка формувалася  з приписних чи куплених для мануфактурного виробництва кріпаків, а також  із розорених міщан та селян, відпущених до міста з обов'язком сплати оброку на користь свого поміщика.

 

Особливості державного устрою

Зміни в державному ладі звелися  до заміни аристократичної Боярської  думи (куди члени потрапляли в основному  за родовитістю походження) бюрократичним  органом- Сенатом (з 1711 p., перший склад  Сенату включав у себе всього 9 осіб). Монарх став главою церкви, вищим суддею, верховним головнокомандувачем. Він  оголошував війну й укладав мир, підписував договори з іноземними державами.

Після перемоги в Північній війні (1700-1721 pp.) Петро І прийняв титул  імператора, а колишнє Московське царство офіційно стало називатися Російською імперією. Формальна зміна  титулу цілком відповідала фактичній  стороні справи - Росія давно уже  стала імперією як у розумінні  поліетнічного складу свого населення, так і в плані абсолютної влади  її государя.

У 1722 р. був виданий Статут про  престолонаслідування, за яким імператор  міг на власний розсуд визначати  спадкоємця престолу. Монарх призначав  і членів Сенату, незалежно від  родовитості їхнього походження. Сенат управляв державними справами у разі відлучки монарха, але право  видавати закони в 1722 р. у нього було відібране. Щоправда, Сенат зберіг право  законодавчої ініціативи, був вищим  органом управління та вищою апеляційною  й вищою ревізійною інстанціями. Перед вступом на посаду сенатори повинні були приносити присягу  государеві.

У 1726 р., уже після смерті Петра  І, була заснована Верховна таємна рада. Після запрошення Верховною таємною  радою на престол Анни Іоанівни (1730 р.) вона була вимушена підписати умови  обмеження її влади цією радою. Згодом замість Верховної таємної ради був створений кабінет міністрів, який отримав право законодавства. Єлизавета Петрівна відмовилася від кабінету міністрів, але знову передала законодавчі функції Сенату. Проте жодна зі згаданих установ не становила реальної загрози для необмеженої влади государя.

Центральними органами галузевого управління стали колегії, засновані  у 1717-1718 pp. на місці колишньої заплутаної системи приказів. Найважливішими вважалися  колегії військова, адміралтейська та іноземних справ, їх. голови входили  до складу Сенату. Промисловістю й  торгівлею керували берг-колегія, мануфактурна і комерц-колегія; збір фінансів, їх витрати та контроль над такими витратами  перебували в руках ще трьох колегій - камор-колегії, штатс-контор-колегії  та ревізіон-колегії. Духовна колегія (згодом Синод), вотчинна колегія, юстиц-колегія  завершували перелік. Складалися колегії  з президента, віце-президента, чотирьох радників та чотирьох асесорів. Рішення  приймалися колегіально, простою більшістю  голосів; за рівності голосів приймалося те рішення, яке підтримував президент  колегії.

Система державного контролю поділялася на гласну (її очолював генерал-прокурор Сенату) та негласну, здійснювану т. зв. фіскалами (ці останні мали навіть прямий вихід на государя).

На зміну дворянському ополченню  в роки Північної війни створюється  регулярна армія. Спроби стрільців  відмовитися від щоденного вишколу (стрільці у своїй масі «підробляли» ще й торгівлею та ремеслами) були жорстоко придушені. Військова повинність (1 рекрут від 100 міщанських чи селянських дворів щорічно) дозволила створити кадрову армію (термін військової служби складав 25 років), яка в тогочасній Європі відзначалася високою боєздатністю. В 1718 р. була створена посада генерал-поліцмейстера  в Петербурзі, згодом - обер-поліцмейстера  у Москві та поліцмейстерів в інших  містах. їм були підпорядковані старости вулиць та десятники на кожні 10 будинків.

Тим самим сформувалася єдина мережа поліцейської служби.

Після смерті Петра І певний час  паралельно з поліцією діяв відновлений  Розшуковий приказ «розбійних і убивчих  справ». Обов'язки по охороні порядку, крім поліції, виконували також рогаткові  караульні, соцькі і п'ятидесяцькі. Рогаткові призначалися з числа  кріпаків тих поміщиків, чиї будинки  виходили вікнами на відповідну вулицю. Розшуковий приказ розмістився біля собору Василя Блаженного в колишньому приміщенні Розбійного приказу. Лише за 1731 р. у ньому піддавалися катуванням 1151 чол., страчено - 47, заслано на довічні  роботи - 310, померло - 58, відіслано в  різні команди - 213, втекло - 7.

Реорганізація правової системи

Розвиток права проходив у формі  статутів, регламентів та указів, які  мали однакову юридичну силу. Статути  охоплювали усі сторони діяльності певного відомства: Військовий, Морський, Митний, Вексельний та ін. статути, а також окремий Статут про порядок успадкування престолу. Регламенти визначали організацію, порядок проходження справ та функції певної установи. Після видання регламентів окремих колегій в 1720 р. був виданий Генеральний регламент, який стосувався усіх колегій. Укази за Петра І були розділені на тимчасові, які стосувалися певного випадку, та вічні, які доповнювали чи у чомусь змінювали Укладення 1669 р.

Найважливішими з указів вважаються укази про подушний податок, про  форму суду, а також згаданий вище Табель про ранги.

Загальною тенденцією в праві стало  намагання регулювати усе нові й  нові сторони життя. Такий підхід цілком вкладався у площину концепції  батьківського обов'язку - і права - абсолютного монарха стосовно своїх  підданих. Звідси спроби регламентування  всього і вся - від розміру посагу та геометричної форми труни включно.

Держава заявила про своє виняткове  право власності на надра, проголосила  заповідними деякі породи дерев (вирубка корабельного дуба, наприклад, стала каратися смертю), обмежила право полювання та рибної ловлі. Були обмежені в договірних правах особи нижчих станів (казенні селяни, міщани, купці), їм, зокрема, заборонялося здійснювати земельні угоди. Лише дворяни отримали право купувати землю та кріпаків.

Держава навіть окремим указом Петра  І здійснила спробу підвищити  шлюбний вік для чоловіків (з 15 до 20 років) та жінок (з 13 до 17), але безуспішно - саме через шлюбну угоду селянські  сім'ї звикло отримували нову робочу силу. Чоловік почав передавати свою станову належність дружині (тобто  міщанка, вийшовши заміж за дворянина, отримувала дворянство, але не навпаки). Для дворян було обмежене право усиновлення - відтепер у сім'ю можна було приймати лише родичів і тільки зі згоди  імператора. Петро І видав указ про введення опіки над надмірно жорстокими поміщиками.

За вказівкою Петра І було поділено усі злочини на державні та партикулярні (приватні). В 1713 р. він наказав усіх державних злочинців. Карне укладення 1669 р. продовжувало діяти, але до нього вносилися певні зміни у дусі нового реформеного часу. Зокрема, військові артикули збільшували покарання, якщо злочинець перебував у стані алкогольного сп'яніння. Здача фортеці, капітуляція без вказівки царя чи фельдмаршала, втеча з поля бою для командирів каралися шельмуванням та повішанням. Повішанню підлягав також кожний десятий (по жеребку) із рядових.

За казнокрадство та хабарництво  відтепер почали застосовувати набагато важчі покарання і навіть повішання. До злочинів проти порядку управління потрапили порубка корабельного дуба, виготовлення дубових трун, ношення  бороди, зміна імені чи призвіська, будівництво військових кораблів із порушенням норм кораблебудування. Анонімний  донос, навіть підтверджений подальшим  розслідуванням, підлягав спаленню під  шибенецею. Виявленого аноніма карали шпіцрутенами чи каторгою, якщо донос  підтвердився, або тим покаранням, що передбачалося звинуваченому  за приписуваний йому злочин, коли мова йшла про наклепника.

До переліку кваліфікованих убивств  додатково були віднесені убивство офіцера, а також убивство по договору чи найму. За звичайне убивство карою  стало відрубування голови, за кваліфіковане - колесування. Самовбивство також кваліфікувалося  як злочин, спроба самогубства каралася смертною карою. Подібним чином каралися і дуелянти (та їх секунданти), оскільки вважалося, що і самогубці, і вбиті  на дуелі здійснюють ніби дезертирство з царської служби.