Розширення Європейського Союзу

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Европейська інтеграційна політика»

РОЗШИРЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1. Коротка характеристика Європейського Союзу…………………………5
2. Розширення Європейського Союзу…………………………………..…...9

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...13

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….15

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. За останні десятиліття у світі активізувалися інтеграційні процеси, які розвиваються в різних регіонах і охоплюють різні сфери відносин держав, важливу роль у розвитку цих процесів відіграють міжнародні організації, які сприяють співробітництву держав у сфері здійснення ними суверенних прав. Однією з таких міжнародних, регіональних організацій є Європейський Союз (ЄС).

Прокладаючи шлях до інтеграції держав-націй у колективний  наддержавний економічний й у  кінцевому підсумку політичний союз, Європа також вказує напрямок до утворення більших форм пост національної організації, що виходить за вузькі уявлення, характерні для епохи націоналізму. ЄС є найбагатостороннішим організованим регіоном світу. Досягнення успіху в області політичного об'єднання цього регіону можуть призвести до створення єдиної структури, яка об'єднує близько 500 млн. чоловік, які живуть в умовах демократії і мають високий рівень життя. Така Європа неминуче стане світовою державою. Європа також служить трампліном для подальшого просування демократії у глиб Євразії.

Така міжнародна організація як Європейський Союз привертає особливу увагу, тому що саме вона є фундаментом загальноєвропейського дому. Основна відмінність ЄС від інших організацій полягає, перш за все, в глобальності поставлених завдань і в комплексному підході до їх вирішення.

Досягнення  економічних цілей та їх поетапна реалізація в співтоваристві тісно пов'язані з інтеграційними процесами в політиці та праві, і закріплюються створенням спільних норм права держав-членів.

Міжнародні  організації діють в сфері  міждержавного співробітництва, не зачіпаючи внутрішніх функцій держав-членів та їх функціональних структур. А Європейський Союз – це наднаціональна організація, оскільки його завдання полягає в уніфікації територій, політики та економіки держав-членів. З цією метою він наділяється повноваженнями, аналогічно державним, і виконує їх на території держав-членів відносно їхніх громадян.

Об’єкт дослідження – міжнародна організація Європейський Союз.

Предмет дослідження – передумови, історична ретроспектива, динаміка розвитку та розширення ЄС.

Мета даної роботи – визначити передумови, історичну ретроспективу, динаміку розвитку та розширення ЄС.

Основними завданнями роботи було:

1. визначити основні передумови створення ЄС;
2. розглянути історичні нариси розвитку Євросоюзу;
3. вивчити основні етапи розширення Європейського Союзу.

Для вирішення  поставлених завдань і досягнення поставлених цілей у ході дослідження  використовувалися такі наукові  методи, як метод аналізу, синтезу, узагальнення, а також історико-правові, порівняльно-правові  методи. Джерелами для цієї роботи послугували нормативно-правові акти, Інтернет-ресурси та різноманітні видання: учбові посібники, підручники, наукова література, деякі американські видання та комп'ютерні тексти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Коротка характеристика Європейського Союзу

 

Європейський союз (Євросоюз, ЄС) – економічне та політичне об'єднання 27 європейських держав [42]. Крім того до ЄС відносяться спеціальні території, це особливі і залежні території країн-членів ЄС:

• заморські території та коронні володіння Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії, що входять у ЄС через членство Великобританії згідно з Актом про приєднання 1972 року (Норманські острови: Гернсі, Олрдерні, Сарк, Херм, а також Острів Мен та Гібралтар);
• особливі території по за Європою, що входять у ЄС: Азорські острови, Гваделупа, Канарські острови, Мадейра, Мартініка, Мелілья, Реюньон, Сеута, Французька Гвіана;
• згідно зі ст.182 Договору о функціонуванні ЄС, країні-члени ЄС асоціюють з ЄС землі та території по за Європою, які підтримують особливі стосунки з: Данією – Гренландія; Францією – Нова Каледонія, Французька Полінезія, Уолліс і Футуна, Сен-Пьер і Мікелон, Майотта, Французькі Південні та Антарктичні території; Нідерландами – Аруба, Нідерландські Антильські острови; Сполученим Королівством – Ангілья, Бермуди, Британська Арктична територія, Британська територія в Індійському океані, Британські Віргінські острови, Кайманові острови, Монсеррат, Острів Святої Єлени, Фолкленди, Острови Питкерн, Теркс и Кайнос, Південна Георгія і Південні Сендвічеви острови.

Націлений на регіональну  інтеграцію, Союз був юридично закріплений  Маастрихтським договором у 1993 році на принципах Європейських співтовариств [22].

Вже після Першої світової війни європейська ідея була присутня у політичних дискусіях, але не привела до конкретних кроків. Потім, після руйнувань, які принесла Друга світова війна, європейські лідери прийшли до переконання, що співпраця та загальні зусилля є кращим способом забезпечення миру, стабільності і процвітання в Європі. Процес почався 9 травня 1950 року промовою Роберта Шумана, міністра закордонних справ Франції, який запропонував об'єднати вугільну і сталеливарну промисловість Франції і Федеративної Республіки Німеччини.

Ця концепція  була реалізована в 1951 році Паризькому Договором, що встановив Європейське співтовариство вугілля і сталі з шістьма країнами-членами: Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург та Нідерланди. Успіх Договору надихнув ці шість країн розширити процес на інші сфери.

У 1957 році Римський Договір  встановив Європейське економічне співтовариство і Європейське співтовариство з атомної енергії. Вони, відповідно, були націлені на створення митного союзу і ломку внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Співтовариства, а також розвиток ядерної енергії в мирних цілях.

У 1967 році відбулося  злиття виконавчих органів трьох  Співтовариств, в результаті чого була створена базова структура, визнана  сьогодні, з такими основними інститутами, як Європейська Комісія, Рада, Парламент  і Суд.

Наступним наріжним каменем у процесі європейської інтеграції став Маастрихтський Договір 1992 року, який визначив три стовпи Європейського Союзу: перший – це Європейське Співтовариство, два нових – це міжурядове співробітництво в міжнародній політиці та в галузі безпеки, а також у правосудді і внутрішніх справах. Крім того, Маастрихтський Договір визначив рамки для єдиної валюти і більшої політичної інтеграції.

Подальші кроки обговорювалися на Міжурядової конференції, яка  розпочалася у 1996 році в Туріні і  завершилася підписанням Амстердамського договору в червні 1997 року. Завданням наступного століття буде розширення Європейського Союзу і включення нових країн-членів – особливо з Центральної та Східної Європи.

ЄС має власну офіційну символіку – прапор і  гімн. Прапор затверджений у 1986 році і являє собою синє полотнище у формі прямокутника з співвідношенням довжини і висоти 1,5:1, в центрі якого розташовані по колу 12 золотих зірок. Вперше цей прапор було піднято перед будівлею Європейської комісії в Брюсселі 29 травня 1986. Гімн ЄС – Ода радості Людвіга ван Бетховена, фрагмент його Дев'ятої симфонії (що також є і гімном інший загальноєвропейської організації – Ради Європи).

Хоча ЄС не має  офіційної столиці (країни-члени  є черзі головами Співтовариства протягом півроку згідно латинському алфавіту), більшість основних інститутів ЄС розташовані в Брюсселі (Бельгія). Крім цього деякі органи ЄС знаходяться в Люксембурзі, Страсбурзі, Франкфурті-на-Майні та інших великих містах.

В межах ЄС офіційно рівноправно використовуються 23 мови: англійська, болгарська, угорська, грецька, датська, ірландська, іспанська, італійська, латиська, литовська, мальтійська, німецька, нідерландська, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, фінська, французька, чеська , шведський, естонський. На робочому рівні, як правило, використовуються англійська і французька. За даними офіційного опитування Європейського союзу 18% населення ЄС не вірять в бога, 27% допускають існування надприродної «духовної життєвої сили», в той час як 52% вірять у конкретного (особистого) бога [13].

Приблизно з  п'ятьмастами мільйонами жителів [19] частка ЄС як цілого в світовому валовому внутрішньому продукті становила в 2009 році близько 28% (16,4 трлн доларів) за номінальним значенням і близько 21% (14,8 трлн доларів) – за паритетом купівельної спроможності [12].

За допомогою  стандартизованої системи законів, що діють у всіх країнах Союзу, було створено спільний ринок, який гарантує вільний рух людей, товарів, капіталу та послуг, включаючи скасування паспортного  контролю між 22 країнами-членами Шенгенською угодою [47]. Союз приймає закони (директиви, законодавчі акти та постанови) у сфері правосуддя і внутрішніх справ, а також виробляє спільну політику в галузі торгівлі [3], сільського господарства, рибальства [2] і регіонального розвитку [1]. Шістнадцять країн союзу ввели в обіг єдину валюту, євро, утворивши євро зону.

Будучи суб'єктом  міжнародного публічного права, Союз має  повноваження на участь у міжнародних  відносинах та укладання міжнародних  договорів [29]. Сформована спільна зовнішня політика та політика безпеки, яка передбачає проведення узгодженої зовнішньої і оборонної політики. По всьому світу засновані постійні дипломатичні місії ЄС, діють представництва в Організації Об'єднаних Націй, СОТ, Великій вісімці (G8) і Групі двадцяти (G20).

ЄС – міжнародна утворення, що поєднує ознаки міжнародної  організації (міждержавність) і держави (наддержавність) [28], однак формально  він не є ні тим, ні іншим. У певних областях рішення приймаються незалежними  наднаціональними інститутами, а в інших – здійснюються за допомогою переговорів між державами-членами. Найбільш важливими інститутами ЄС є Європейська комісія, Європейський парламент, Рада Европейского союзу, Європейська рада, Суд Європейського союзу та Європейський центральний банк.

Отже, Європейський союз (Євросоюз) – об'єднання 27 європейських держав, що підписали Договір про  Європейський Союз (Маастрихтський договір). Є організацією, що має наднаціональний  характер, зі своїми органами влади  та обмеженим суверенітетом країн-членів. Союз є суб'єктом міжнародного публічного права, має повноваження на участь у міжнародних відносинах і грає в них велику роль. В Союзі діє спільна зовнішня політика і політика безпеки.

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Розширення Європейського Союзу

 

Розширення  Європейського союзу – це процес укрупнення Європейського союзу шляхом вступу до нього нових держав-членів. Процес розпочався з «Внутрішніх шести», що заснували «Європейське об'єднання вугілля і сталі» (попередника ЄС) в 1952 році. З тих пір кількість країн, що вступили до Союзу, збільшилася до 27 держав, включаючи Болгарію і Румунію, що приєдналися в 2007 році.

На даний  момент ведуться переговори про вступ  з кількома державами. Іноді процес розширення також називають Європейською інтеграцією. Однак цей термін використовується і коли мова йде про посилення співпраці між державами-членами ЄС, коли їхні уряди поступово гармонізують внутрішньодержавне законодавство.

Щоб приєднатися  до Європейського союзу, держава-заявник  повинна задовольняти політичним та економічним умовам, загальновідомим як Копенгагенські критерії (на честь саміту, який пройшов у Копенгагені в 1993 році) [5]. Згідно цих критеріїв держава, яка хоче стати членом ЄС має відповідати всім критеріям, викладених в:

1. Маастрихтській угоді 1992 року (ст. 49) – географічні та загальні політичні критерії;
2. Декларації Європейської ради від червня 1993 року в Копенгагені, тобто Копенгагенські критерії – більш детальний опис загальної політики:  політичні, економічні, законодавчі;
3. Структурі переговорів з державою-кандидатом щодо визначення і деталізація умов вступу, твердженню, яке підкреслює, що новий член не може вступити в союз, у разі, якщо сам ЄС не має достатню «поглинальну місткість» для цього.

На сьогоднішній день процес вступу супроводжується  цілою низкою формальних кроків, починаючи з перед вступного договору і закінчуючи ратифікацією заключного договору про вступ. Над цими кроками здійснює контроль Єврокомісія (Головуправління з розширення), але актуальні переговори проводяться між країнами-членами союзу і країною-кандидатом.