Правове регулювання міжнародних морських перевезень

КИЇВСЬКА ГУМАНІТАРНА  АКАДЕМІЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 з дисципліни

 "Міжнародне приватне право"

 

на тему

«Правове регулювання міжнародних морських перевезень»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконавець: студентка 3 курсу

заочного відділу навчання

факультету «Міжнародні  відносини»

Циганенко Марина Олександрівна

залікова книжка № 21292

Викладач: Кушнір Г. А.     

 

 

Київ 2012

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП ……………………………………………………………………………3

 

РОЗДІЛ 1.  Правові основи морських перевезень ..............................................4

 

1.1. Правовий режим морського транспортного середовища ……...................4

1.2. Правове регулювання перевезень вантажів морем …….............................6

1.2.1. Гаагські правила 1924 року ……………..........................................8

1.2.2. Гамбурзькі правила 1978 року.........................................................10

1.2.3. Інші угоди про водні перевезення ..................................................11

1.2.4. Правове регулювання трампового судноплавства ........................12

1.2.5. Правове регулювання лінійного судноплавства ...........................13

 

РОЗДІЛ 2. Регулювання міжнародних морських перевезень в законодавстві України...............................................................................................16

 

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………..19 
 
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ………………………………………………………..20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

Людство почало використовувати морські водні простори в транспортних цілях з незапам'ятних часів. З тих часів обсяг перевезень морськими шляхами рік у рік неухильно зростає. На даний час від 80 до 90 відсотів вантажів у світі перевозиться морським транспортом. Це обумовлюється не лише дешевизною морських перевезень порівняно з іншими видами транспортування, а й географічною зручністю для країн, які беруть участь у таких перевезеннях.

Тому актуальність правового врегулювання морських перевезень існує і досі.

Метою контрольної роботи є дослідження питання правового регулювання міжнародних морських перевезень з позицій сучасного законодавства.

Для вирішення поставленої мети були сформульовані наступні завдання:

 

1. Визначити правовий режим морського транспортного середовища.
2. Охарактеризувати шляхи і способи правового регулювання перевезень вантажів морем.
3. Розглянути основні положення Гаазьких правил про морські перевезення вантажів 1924 року, та Гамбурзьких правил 1978 року.
4. З'ясувати, яким чином здійснюється регулювання міжнародних морських перевезень в законодавстві України.

 

При написанні роботи застосовувалися загальнонаукові методи пізнання, використовувалися спеціальні методи, такі як метод порівняльного правознавства, історичний, статистичний, що дозволило вивчити проблему в розвитку.

Робота складається з вступу, двох розділів і висновку. У вступі обгрунтовується актуальність теми, намічаються основна мета і завдання дослідження.

У першому розділі розглядаються правові основи міжнародних морських перевезень.

У другому розділі розглядається регулювання міжнародних морських перевезень в законодавстві України.

У висновку на основі розглянутих  питань робляться відповідні висновки.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 

Правові основи морських перевезень

 

 

1.1. Правовий режим морського транспортного середовища

 

Важливе значення для регулювання  морських перевезень має міжнародне морське право - як система правових норм і принципів, що регулюють відносини, які виникають у процесі використання Світового океану для торговельного і військового мореплавства, риболовного і морського промислу, добування біологічних і мінеральних ресурсів, проведення наукових досліджень тощо. В основі таких відносин лежить принцип свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держави і народи мають рівні права на користування Світовим океаном.

Джерелами міжнародного морського  права є Статут ООН, Женевські  конвенції 1958 р. (Про територіальне  море і зону, яка прилягає до нього; Про відкрите море; Про континентальний шельф; Про рибальство і охорону живих ресурсів). Брюссельська конвенція 1910 р., Лондонська конвенція 1954 р. (з поправками 1962, 1969, 1972, 1973 рр.), Конвенція охорони людського життя на морі 1960 р. Особливе значення має Конвенція ООН з морського права 1982 р., яка була підписана 159 державами. Вона охоплює питання, пов’язані з мореплавством і перельотами, розвідкою і розробленням ресурсів, рибальством і судноплавством та ін. Конвенція визнає морські зони, правила встановлення морських кордонів, права, обов’язки та відповідальність держав, механізм урегулювання суперечок тощо.

Правове регулювання міжнародних морських перевезень передбачає також з'ясування питань, пов'язаних із визначенням, по-перше, режиму торговельних суден у відкритому морі та в територіальних водах і, по-друге, режиму торговельних суден у міжнародніх протоках і каналах, а також у портах.

  Делімітація морських просторів і їх міжнародно-правовий статус визначаються положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 року. Вказані простори включають: внутрішні води, територіальні води (море), прилеглі зони, виключні економічні зони та води відкритого моря.

  Під внутрішніми водами розуміють води, розташовані між берегом і вихідними лініями і які складаються з вод морських портів, заток, бухт, губ, лиманів і вод історичних заток. Внутрішні морські води складають частину державної території і повністю підпорядковані суверенітету прибережних держав. Останні здійснюють кримінальну, цивільну і адміністративну юрисдикцію у відношенні іноземних суден, які не володіють імунітетом, що знаходяться в їх внутрішніх водах, а також щодо осіб, які перебувають на борту цих суден.

  Територіальні води (море) являють собою простори, що прилягають до узбережжя держави, шириною не більше 12 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній. На територіальні води поширюється суверенітет прибережної держави, а їх зовнішня межа збігається з морським державним кордоном.

  Відповідно до розділу 3 Конвенції ООН з морського права 1982 року, в територіальних водах допускається мирний прохід іноземних суден і військових кораблів, яким вважається плавання через територіальне море з метою:

- перетнути це море, не заходячи у внутрішні води або не стаючи на рейді або біля портової споруди за межами внутрішніх вод;

- пройти у внутрішні води, або вийти з них, або стати на такому рейді або у такої портової споруди.

 

  Прибережна держава не повинна чинити перешкод здійсненню права мирного проходу і за умови належного опублікування може приймати закони та правила стосовно таких питань:

- безпеки судноплавства і регулювання руху суден;

- захисту навігаційних засобів і устаткування, а також інших споруд або установок;

- захисту кабелів і трубопроводів;

- збереження живих ресурсів моря;

- запобігання порушенню рибальських законів і правил прибережної держави;

- збереження навколишнього середовища;

- морських наукових досліджень і гідрографічних зйомок;

- запобігання порушенню митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил прибережної держави.

 

Шляхи міжнародного судноплавства  можуть також пролягати через простори  вод архіпелагів. Такими називають води держави-архіпелагу, розташовані між островами, з яких складається держава-архіпелаг. На архіпелажні води, повітряний простір над ними, а також на їхнє дно і надра, так само як і ресурси, поширюється суверенітет держави-архіпелагу. Плавання через зазначені простори має здійснюватися по морських коридорах, що показані на виданих державою-архіпелагом морських картах.

Крім зазначених просторів за прибережною  державою визнається право

 встановлювати зону, що прилягає до територіального моря, що не поширюється у відповідності зі ст. 33 Конвенції ООН 1982 р. за межі 24 морських миль від вихідної лінії, від якої відміряють ширину територіального моря. У прилеглій зоні прибережна держава має право здійснювати контроль двоякого роду. Цей контроль покликаний, по-перше, припиняти порушення митних, фіскальних, імміграційних і санітарних правил у зазначених просторових межах, а по-друге, сприяти притягненню до відповідальності винних у їх недотриманні.

  Економічна зона - це район за межами територіального моря, зовнішня межа якого не повинна віддалятися від вихідних ліній далі, ніж 200 морських миль. Не обмежуючи права іноземних держав у здійсненні судноплавства, у зазначеній зоні прибережна держава поширює свою юрисдикцію на розвідку, розробку, збереження і управління природними ресурсами, а також іноземні морські наукові дослідження, створення і використання штучних островів, установок і споруд, захист і збереження морського середовища.

Відкритими водами (морем) визнають простір, на який не поширюється ні суверенітет, ні юрисдикція будь-якої держави. Судноплавство тут вільне від будь-яких домагань, але весь комплекс організаційно-технічних та правових заходів, пов'язаних з мореплавством, повинен будуватися з урахуванням загальновизнаних свобод відкритого моря.

Відповідно до ст. 1 Конвенції з  цього питання (Женева, 1958 р.) під  «відкритим морем» слід розуміти всі  частини моря, які не входять як до територіальних, так і до внутрішніх вод якої-небудь держави і якими можуть користуватися різні держави.

Відкрите море вільне для доступу всіх держав, і жодна з них не має права претендувати на підпорядкування якої-небудь його частини своєму суверенітету. Усі держави користуються у ньому свободою судноплавства, рибальства, прокладання підводних кабелів і трубопроводів, а також свободою польотів.

Перебуваючи у «відкритому морі», судна повинні плавати під  прапором лише однієї держави (крім випадків, передбачених у міжнародних договорах), підкорятись юрисдикції тієї держави, під прапором якої вони перебувають. Не дозволяється під час плавання або стоянки при заході в порт міняти свій прапор (крім випадків переходу права власності на судно або зміни реєстрації). Судно має свою приписку у порту відповідної держави, має прапор цієї держави і підпорядковується у відкритому морі лише її юрисдикції.

Велике значення мають питання, пов’язані з користуванням протоками.

Конкретним міжнародно-правовим режимом наділені і порти. Згідно з положеннями Барселонської конференції (1921 р.) флоти всіх країн вільно користуються будь-яким відкритим портом. Крім того, всі збори в портах мають здійснюватися на умовах рівності і в розумних межах.

 

 

 

1.2. Правове регулювання перевезень вантажів морем

 

  У міжнародному судноплавстві склалися дві форми організації перевезень - лінійна і трампова.

Лінійне судноплавство передбачає транспортування судноплавною компанією товарної маси (генеральних вантажів), як правило однорідних, через регулярні проміжки часу, по одному маршруту і за єдиними або загальним тарифами, тоді як трамповое судноплавство зводиться до нерегулярних (разових) рейсів  з метою перевезення різних вантажів за заявками вантажовласників. Вже на початку XIX ст. міжнародні лінійні перевезення стали оформляти спеціальною розпискою, що засвідчує факт прийняття перевізником вантажу для транспортування його морем. Така розписка, що видається вантажовідправнику в момент передачі вантажу перевізнику останнім, отримала згодом назву коносамент.

У трамповому судноплавстві для оформлення договору морського перевезення знайшов застосування чартер - угода, за якою одна сторона (фрахтувальник) зобов'язується подати судно в зазначений порт завантаження і доставити вантаж у порт призначення.

При відвантаженні по воді товарів значної вартості, необхідне страхування.

Договір страхування може укласти  або продавець, або покупець перевезеного товару. Такий договір страхування  може належати:

- тільки до окремого вантажу (одноразова страховка);

- до всіх вантажів, що перевозяться на ризик страхувальника.

 

Існує три основних види міжнародних  морських перевізників:

- перевізники в складі міжнародних лінійних конвенцій;

- незалежні перевізники;

- судна "дикого плавання".

 

Міжнародні лінійні конвенції - це організації, що встановлюють єдині тарифи і правила морського перевезення. Вони складаються з перевізників, що працюють на визначеній території, як, наприклад, конвенція морських перевізників Північної Атлантики (між США і Великою Британією).

Міжнародні лінійні конвенції, як правило, встановлюють два рівні  тарифних ставок за послуги:

- звичайний;

- контрактний (нижчий від звичайного).

Контрактні тарифні ставки діють  для тих вантажовідправників, що уклали з конвенцією договір, за яким взяли на себе зобов'язання користуватися тільки послугами конвенції на весь термін дії договору.