Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Марта 2014 в 22:04, доклад
Як відомо, регулювання міжнародно-правових відносин здійснюють за допомогою норм міжнародного права, які представляють собою формально визначені правила поведінки суб'єктів міжнародного права. Норма міжнародного права повинна відповідати трьом основним вимогам: регулювати відносини між суб'єктами міжнародного права, бути обов'язковою для цих суб'єктів (мати юридичну силу) і мати загальний характер (не вичерпуватися одноразовим виконанням).
Міністерство освіти та науки
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара
Юридичний факультет
на тему: «Поняття, особливості та
структура норм міжнародного права»
Виконала: студентка гр. ЮП – 11 – 3
Романчук М.М.
Перевірив: к.ю.н., професор
Калашников В.М.
Дніпропетровськ - 2014
Основними особливостями договірних норм є: 1) письмова (в сучасний період - переважно) форма, що дозволяє досягти максимальної точності формулювань і встановити дійсну волю суб'єктів; 2) стабільність змісту, що дозволяє забезпечити передбачуваність поведінка зобов'язаних суб'єктів; 3) легкість (порівняно зі звичаєвими нормами) застосування; 4) ефективний контроль за реалізацією18.
Формування звичаєвої міжнародно-правової норми може відбуватися у два способи: по-перше, звичаєм може стати неписане правило поведінки, що склалося в практиці відносин суб'єктів міжнародного права і за яким вони визнають юридичну обов'язковість (opinion juris); по-друге, звичаєм може стати неписане правило, яке визнається юридично обов'язковим у результаті вчинення одного чи декількох актів14 (наприклад, норми, що регулюють відповідальність у міжнародному космічному праві). Як справедливо зазначає А. Фердросс, залежно від обставин, звичаєва норма може сформуватись миттєво або протягом тривалого періоду часу.
Наявність звичаєвої норми може підтверджуватися в міжнародних договорах, рішеннях судових та арбітражних органів, заявах держав, актах неправового (політичного) характеру, внутрішньодержавному законодавстві тощо. Як зазначив МС ООН, для закріплення норми у системі звичаєвого права немає необхідності у тому, щоб відповідна практика у буквальному значенні відповідала нормі, а для встановлення існування звичаєвих норм достатньо, щоб поведінка держав відповідала їм у загальних аспектах і щоб самі держави трактували поведінку, яка не відповідає таким правилам, як їх порушення. Крім того, практика держав (включаючи тих, що особливо зацікавлені) протягом певного відрізку часу, незважаючи на його терміни, повинна характеризуватись повторюваністю та практичною одноманітністю.
Досить часто одна і та сама юридична норма має дві форми зовнішнього виразу - договірну та звичаєву. Наприклад, міжнародно-правові норми щодо заборони, а також припинення і запобігання злочину геноциду існують і як міжнародно-правовий звичай і містяться у Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього 1948 р. Відповідно, держава не може для виправдання своєї поведінки послатися на факт неучасті у цьому договорі, адже ці норми є міжнародно-правовим звичаєм.
Як уже зазначалося вище, інколи норми міжнародного права створюються і за допомогою актів міжнародних організацій. Тут варто розмежовувати юридично-обов'язкові акти, які мають індивідуальний характер, і акти, що містять правила поведінки загального характеру. Наприклад, резолюцією Ради Безпеки ООН 827 (1993) було встановлено Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, що скоєні на території колишньої Югославії з 1991 p., і затверджено Статут МКТЮ, який містився в доповіді Генерального секретаря ООН18. Ця резолюція встановлювала, зокрема, обов'язок держав здійснювати співробітництво із МКТЮ, юрисдикцію щодо визначених категорій осіб та злочинних діянь. Як приклад можна назвати резолюцію Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 р. "Визначення агресії", яку використовують при кваліфікації актів агресії. Також акти міжнародних організацій можуть виконувати функції щодо фіксування змісту звичаєвих норм і тим самим сприяти їхньому формуванню та підтверджувати існування "оріnion juris". У випадках, коли держави на певному етапі співробітництва не готові до створення визначених міжнародно-правових норм, на основі рекомендацій міжнародних організацій розробляють стандарти поведінки в певній сфері або ж констатують спільну позицію держав.
Норми міжнародного права, як і будь-які інші юридичні норми, мають визначену структуру. Деякі вчені вказують на двохелементну структуру міжнародно-правових норм: гіпотезу та диспозицію. Навряд чи можна з цим погодитися. Помилкова думка криється в ототожненні змісту юридичної норми зі змістом статті міжнародно-правового акта - і дійсно, дуже рідко трапляється міжнародно-правовий договір, в якому прямо вказуються заходи міжнародно-правової відповідальності у разі не виконання зобов'язань. Проте треба розуміти, що передбачити заздалегідь форми відшкодування збитків неможливо, адже їх в основному встановлюють за погодженням сторін. Крім того, добровільна згода суб'єкта при створенні норми МП - основна гарантія її виконання. Тому при формулюванні кожної міжнародно-правової норми презюмується існування звичаєвої норми загального міжнародного права про те, що порушення міжнародного права тягне за собою міжнародно-правову відповідальність. Відповідно, такий елемент, як санкція, присутній у нормах міжнародного права поряд з гіпотезою і диспозицією.
Розкрити всі характерні ознаки і риси будь-якого явища правової дійсності можна через його класифікацію. Міжнародно-правові норми класифікують за різними критеріями, але найбільш суттєво розкривають їх особливий характер такі критерії розмежування:
1) за сферою дії норми міжнародного права поділяють на:
- універсальні (розповсюджують свою дію на усе міжнародне співтовариство, здебільшого ці норми містяться у багатосторонніх міжнародних договорах, укладених під егідою ООН, а також у міжнародно-правових звичаях, що складають так зване загальне міжнародне право);
- регіональні (регулюють правовідносини в рамках регіонального або навіть субрегіонального співробітництва держав та міжнародних організацій);
- партикулярні (регулюють правовідносини декількох держав чи міжнародних організацій);
2) за юридичною силою норми міжнародного права поділяють на:
- імперативні (відступити від виконання обов'язків за такими нормами суб'єкти міжнародного права не можуть, це завжди норми універсальні за сферою дії, змінити або скасувати таку норму можна тільки шляхом прийняття нової імперативної норми20). Прикладами імперативних норм можуть слугувати основні принципи міжнародного права: незастосування сили чи погрози силою, мирне вирішення спорів тощо, а також заборона рабства, расової дискримінації, тортур, геноциду, апартеїду та ін. Такі норми ще називають нормами "jus cogens". Норми "jus cogens" породжують міжнародно-правові зобов'язання, що становлять інтерес щодо всього міжнародного співтовариства в цілому, - "erga omnes" (щодо кожного);
- диспозитивні (ці норми є обов'язковими для суб'єктів, що їх визнали такими, і відступити від виконання обов'язків за такими нормами вони можуть за домовленістю, адже одностороння відмова від виконання зобов'язань є порушенням принципу "pacta sunt servanda"; диспозитивні норми не повинні суперечити імперативним нормам).
У доктрині також трапляється ще поділ норм за функціями в правовому регулюванні {матеріальні, процесуальні), за характером диспозиції норми (уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі), за способом узагальнення (норми-принципи, норми цілі, норми установлення) тощо.
Информация о работе Поняття, особливості та структура норм міжнародного права