Особливості зовнішньоекономічних договорів в українському законодавстві

Застосування термінів Інкотермс  українськими господарюючими суб’єктами, у взаємовідносинах із їх іноземними контрагентами спрощує укладання й узгодження торгових договорів, сприяє однаковому розумінню і тлумаченню умов постачання товарів, незважаючи на можливі різниці між законодавством України і законодавством країни контрагента українського суб'єкта господарювання.  В Україні застосування Інкотермс є обов'язковим згідно з Указом Президента України “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів” від 04.10.94 № 567/94 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 505/95 від 0107.95.  Чим же відрізняються ІНКОТЕРМС-2000 від ІНКОТЕРМС-1990? Чому виникнула необхідність видання нової редакції?  Як вказує у своїх офіційних коментарях до ІНКОТЕРМС-2000 Міжнародна торговельна палата, вони пропонують більш просте і ясне уявлення 13 термінів (визначень), кожний із яких був переглянутий, а також враховують широке поширення зон вільної (безмитної) торгівлі, збільшення використання електронних засобів зв'язку при вчиненні торгових угод і зміни в практиці транспортування товарів.  Правила ІНКОТЕРМС по своїй суті є систематизованим зводом торговельних порядків, які носять рекомендаційний характер. Прийняття нової редакції Правил 2000 року не означає, що сторони договору купівлі-продажу не можуть с цього моменту робити посилання в договорі на попередню редакцію Правил 1990 року.  

ІНКОТЕРМС-2000 . Однак, з огляду на те, що на даний момент в газеті “Урядовий кур’єр” не надрукована нова редакція ІНКОТЕРМС-2000, українські підприємці можуть користуватись правилами ІНКОТЕРМС-1990, або додатково включити в договір ті положення ІНКОІЕРМС-2000, якими змінені відповідні положення ІНКОТЕРМС-1990.  Всі терміни в Правилах ІНКОТЕРМС-1990 розділені на 4 категорії:

• терміни групи “Е” (Е - Т іегт - ЄХ игогіїз) – коли продавець надає товари покупцеві безпосередньо е своїх приміщеннях; 
• терміни групи “Р” (Р - РСА, РАЗ & РОВ) – продавець зобов'язується надати товар в розпорядження перевізника, який забезпечується покупцем; 
• терміни групи “С” (С - СРК, СІР & СІР) – продавець зобов'язується укласти договір перевезення, однак без прийняття на себе ризику випадкової загибелі або пошкодження товару або яких-небудь додаткових затрат після навантажування товару; 
• терміни групи “О” (ОАР, ОЕЗ, ОЕО, ООи & ООР) – продавець несе всі затрати й приймає на себе ва ризики до моменту доставки товару в країну призначення. 

По всім термінам зобов'язання сторін згруповані по 10 основним напрямкам, так що кожному зобов’язанню продавця відповідає відповідне зобов'язання покупця.  Далі під усіма термінами, як і в ІНКОТЕРМС-1990, відповідні обов'язки сторін зведені в групи під 10 заголовками статей, де кожна стаття з боку продавця “віддзеркалює” статус покупця щодо цього ж питання.  

 

 

 

 

5. Правовий режим вільних економічних зон

  Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних(вільних) економічних зон” (ВВР, 1992, № 50, ст. 676 ) визначає порядок створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу. 

Стаття 1 даного закону дає  визначення спеціальної(вільної) економічної зони. Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються І діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України.

На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються  пільгові митні, валютно-фінансові, податкові  та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних  і фізичних осіб. 

Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України. 

Статус і територія  спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.  На території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. У спеціальних (вільних) економічних зонах створюються сприятливі митні умови та режим митного оподаткування; пільгові режим та рівень оподаткування, специфічні валютно-фінансові умови, банківське-кредитна система, система кредитування і страхування, умови окремих видів платежів та система державного інвестування. 

На всі об'єкти та суб'єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків і капіталу, Інвестованого в спеціальну (вільну) економічну зону, за межі спеціальної (вільної) економічної зони і України. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Під поняттям зовнішньоекономічного договору розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності. Суб’єкти ЗЕД діяльності мають право укладати будь-які ЗЕД договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. 

Для перевезення товарів  через митний кордон України потрібно дотримуватись правил Інкотермс, зокрема  правила Інкотермс 2000. В Україні  застосування Інкотермс є обов'язковим  згідно з Указом Президента України  «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів»  від 04.10.94 № 567/94 із змінами, внесеними  згідно з Указом Президента № 505/95 від 01.07.95. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом №2222-IV від 08.12.2004 р. – К.: Велес, 2007. – 48 с.
2. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року
3. Базисные условия поставки в договорах международной купли-продажи “Инкотермс”. — М., 1990.
4. Радник. Український юридичний портал. // Господарське право України. § 3. Поняття, зміст, види та облік зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Електронний ресурс] – режим доступу: http://radnuk.info/pidrychnuku/gospodar-pravo/467-smolun/8003-s-3--------.html
5. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. – К., 2005.
6. Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери — К., 2004.
7. Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003.
8. Юдін С.О. Міжнародний договір купівлі-продажу. — Харків, 2004.

~ ~